Постанова № 68401959, 16.08.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2017 р.Справа № 907/181/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого судді:Данко Л.С.,

Суддів:Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання:Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Люкс», б/н від 30.05.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2682/17 від 12.06.2017 р.),

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 12 травня 2017 року,

у справі № 907/181/17 (суддя Васьковський О.В.),

порушеній за позовом Мукачівської місцевої прокуратури, м. Мукачево, в інтересах держави в особі:

позивача: Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, с. Іванівці, Мукачівського району, Закарпатської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Люкс», с. Завидово, Мукачівського району, Закарпатської області,

про визнання укладеним з дня набрання рішенням суду законної сили договору про пайову участь (внесок) замовника у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Люкс» (89667, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Завидово, вул. Кірова, 35, код ЄДРПОУ 30764988) та Івановецькою сільською радою Мукачівського району Закарпатської області (89622, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Іванівці, вул. Миру, 15, код ЄДРПОУ 37958089) на суму 100000,00 грн.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_2 (п/к на підставі довіреності № 51 від 15.03.2017р.);

від позивача: не прибув;

від прокуратури: прокурор Макогон Ю.І. (посвідчення № 020325 від 06.09.2013 р.).

Права та обовязки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України представникам розяснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів не надходило.

Представником апелянта подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового засідання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2017 року, справу № 907/181/17 Господарського суду Закарпатської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Люкс», б/н від 30.05.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2682/17 від 12.06.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 19.07.2017 року, про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а. с. 6, 7, 8, 9).

У судове засідання, яке відбулося 19.07.2017 р. представник апелянта прибув, подав через канцелярію суду: пояснення б/н від 17.07.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4863/17), у якому просить суд надати правову оцінку і іншим доводам, яким обґрунтовано апеляційну скаргу, також до пояснень представник долучив копії: рішення Івановецької сільської ради № 212 від 28.09.2016 р., рішення Івановецької сільської ради № 177 від 13.09.2016 р., копію списку всіх оприлюднених рішень на сайті Івановецької сільської ради за період з 05.04.2016 р. по 22.06.2017 р. та копію списку рішень Виконавчого комітету Івановецької сільської ради за період з 30.03.2016 р. - 11-й місяць 2016 р., просить долучити зазначені документи до матеріалів справи; апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду справи, просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 р. у справі № 907/181/17 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача понесені судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не прибув, вимог ухвали суду апеляційної інстанції не виконав, був належним чином повідомлений 20.06.2017 р., рекомендованою поштою, під розписку, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги у даній справі (том ІІ, а. с. 9).

Представник прокуратури прибув, на електронну адресу суду Мукачівською місцевою прокуратурою Закарпатської області надіслано заперечення на апеляційну скаргу вх. № ЛАГС 01-04/4756/17 від 17.07.2017 р. з долученням довідки Івановецької сільської ради про те, що дійсно 25.03.2016 р. було закуплено від МП «Прокк» веб-сайт Івановецької сільської ради, та, що ТОВ «Авто Люкс» за період з 2014 р. по 2017 р. по питанню укладення договору про пайову участь у розвитку соцінфраструктури Івановецької сільської ради не зверталось, копію Договору № 24-16Б на розробку веб-сайту від 25 березня 2016 р. з додатком № 1 «Технічне завдання на розробку веб-сайту Івановецької сільської ради» та надіслав вищезазначені документи по-пошті (вх. № ЛАГС 01-04/4756/17 від 17.07.17 р.), представник прокуратури просить долучити подані по електронній пошті та надіслані по-пошті докази до матеріалів справи та врахувати під час розгляду апеляційної скарги, надав пояснення аналогічні викладеному у запереченні на апеляційну скаргу, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 р. розгляд справи № 907/181/17 відкладено на 09.08.2017 р. (том ІІ, а. с. 71-72), про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені особисто під розписку, докази в матеріалах справи (том ІІ, а. с. 68), а позивач, у порядку та у спосіб визначений Інструкцією з діловодства у господарських судах України (том ІІ, а. с. 72/зворот).

У судове засідання, яке відбулося 09.08.2017 р. представник апелянта прибув, подав 09.08.2017 р. через канцелярію суду додаткові пояснення б/н від 07.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5428/17 від 09.08.2017 р.) з копіями додатків: постанови ВГСУ від 26.07.2016 р. у справі № 914/4268/15, копії відомостей з державного реєстру друкованих ЗМІ, протоколу № 23 від 01.02.2017 р. щодо затвердження звіту про укладений договір та додаток № 1 до протоколу № 23, просить суд надати правову оцінку зазначеним доказам та раніше поданим до пояснення б/н від 17.07.2017 р., додатковим доводам апелянта, яким обгрунтовано апеляційну скаргу, просить долучити зазначені документи до матеріалів справи; апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень та додаткових пояснень, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду справи, просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 р. у справі № 907/181/17 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача понесені судові витрати.

Представник позивача в дане судове засідання прибув, на виконання вимог ухвали суду подав: лист № 474/02-21 від 27.07.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5144/17 від 31.07.2017 р.) у якому зазначив, що підтримує викладене у запереченні на апеляційну скаргу подану прокурором, проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення по суті апеляційної скарги, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи та, зокрема, пояснив, що офіційна сторінка в мережі Інтернет (http://ivanivtsi-rada. mkrayon. gov. ua/) Івановецької сільської ради, відповідно до договору № 24-16Б на розробку веб-сайту від 25 березня 2016 р. з додатком № 1 «Технічне завдання на розробку веб-сайту Івановецької сільської ради» створено лише з 25.03.2016 р., що підтверджується в т.ч. поданими апелянтом рішенням Івановецької сільської ради № 212 від 28.09.2016 р., рішенням Івановецької сільської ради № 177 від 13.09.2016 р., копіями списку всіх оприлюднених рішень на сайті Івановецької сільської ради за період з 05.04.2016 р. по 22.06.2017 р. та списку рішень Виконавчого комітету Івановецької сільської ради за період з 30.03.2016 р. - 11-й місяць 2016 р., тому згадуване рішення після його прийняття було розміщено на дошці оголошень на території сільської ради та є доступним для ознайомлення всім бажаючим та, що таке розміщення на дошці оголошень ради не суперечить ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції Закону від 23.10.2013 р., ч. 5 ст. 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в редакції цього Закону від 01.01.2013 р., щодо зменшення суми пайової участі відповідача зазначив, що для можливості зменшення розміру пайової участі необхідно перш за все заключити договір про пайову участь, по-друге, якби відповідач дійсно збудував інженерну мережу та/або обєкт інженерної інфраструктури, то він зобовязаний був би їх передати у комунальну власність для того, щоб можна було їх зарахувати як пайовий внесок, разом з тим, відповідач повинен був наради органу місцевого самоврядування документи про кошторисну вартість будівництва зовнішніх інженерних мереж та висновок експертного дослідження про проведення будівельно-технічного дослідження та його вартість, а не довідки та платіжні доручення, крім того, на думку представника, для зменшення розміру пайової участі необхідно одночасне існування двох взаємоповязаних фактів: передбаченість технічними умовами майбутнього будівництва інженерних мереж або обєктів інженерної інфраструктури та необхідність існування інженерних мереж або обєктів інженерної інфраструктури, а так як відповідач не надав суду жодних доказів передбачуваності технічними умовами будівництва інженерних мереж або обєктів інженерної інфраструктури та факту необхідності будівництва таких мереж, зокрема, «смуги для розгону», стверджує, що відповідач збудував договору, в т.ч. смугу для розгону, для власних потреб, для розвитку села не перерахував жодних коштів, відтак в цій частині твердження апелянта вважає такими, що не підлягають до задоволення, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Від прокуратури представник прибув, на адресу суду Мукачівською місцевою прокуратурою Закарпатської області надіслано додаткові пояснення на пояснення апелянта (вх. № ЛАГС 01-04/5348/17 від 07.08.2017 р.), представник прокуратури надав пояснення аналогічні викладеному у запереченні на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін подали спільне клопотання про продовження строків розгляду спору (том ІІ, а. с. 99).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 р. продовжено строк розгляду спору у справі № 907/181/17 та розгляд справи відкладено на 16.08.2017 р. (том ІІ, а. с. 103-104), про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені особисто під розписку, докази в матеріалах справи (том ІІ, а. с. 100).

У судове засідання, яке відбулося 16.08.2017 р. представник апелянта прибув, на електронну адресу суду подав: додаткові пояснення /нормативне обґрунтування/ від 14.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5576/17 від 15.08.2017р.) з долученням листа Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємств від 27.09.2012 р. № 3781, 16.08.2017 р. через канцелярію суду подав додаткові пояснення /нормативне обґрунтування/ від 14.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5576/17 від 16.08.2017р.), просить суд надати правову оцінку зазначеним доказам та раніше поданим до пояснення б/н від 17.07.2017 р. та до додаткових доводів апелянта, якими обґрунтовано апеляційну скаргу, просить долучити зазначені документи до матеріалів справи та надати їм правову оцінку при постановленні судового рішення у даній справі; апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень та додаткових пояснень, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду справи, просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 р. у справі № 907/181/17 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача понесені судові витрати.

Представник позивача в дане судове засідання не прибув, приймав участь у судовому засіданні, яке відбулося 09.08.2017 р., був належним чином повідомлений про дату, на яку відкладено розгляд даної справи (том ІІ, а. с. 100), у попередньому судовому засіданні, надавав пояснення по суті апеляційної скарги, наводив свої міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду справи, просив рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Від прокуратури представник прибув, на електронну адресу суду подав: Додаткові обґрунтування та заперечення на додаткові пояснення ТзОВ «Авто Люкс» від 07.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5575/17 від 15.08.2017 р.) з долученням листа ТзОВ «Авто Люкс» без номера та дати адресованого Сільському голові Івановецької СР (вхідний сільської ради № 221 від 17.12.2014 р.) з повідомленням про реєстрацію декларації про готовність обєкта до експлуатації за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н., с. Клячаново, вул. Автомобілістів, 20, звернення від 14.07.2017 р. № 01-27/579 Івановецької сільської ради в органи прокуратури, листа Івановецької сільської ради від 02.10.2014 р. до керівника ТОВ «Авто Люкс» п. Гардія Василя Івановича з проханням укласти договір про пайову участь до прийняття обєктів будівництва у с. Клячаново, вул. Автомобілістів, в експлуатацію та докази відправки цього листа адресату, представник прокуратури надав пояснення аналогічні викладеному у запереченні на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях, в т.ч. на додаткові пояснення апелянта, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 р. прийнято апеляційну скаргу апелянта до провадження, розгляд справи було призначено на 19.07.2017 р., про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені (том ІІ, а. с. 6-9) та з підстав зазначених в ухвалах суду від 19.07.2017 р., від 09.08.2017 р. розгляд справи було відкладено, про що сторони були належним чином повідомлені (том ІІ, а. с. 68, 72/зворот, 100, 104/зворот).

Однак, представник позивача у дане судове засідання не прибув, приймав участь у судовому засіданні, яке відбулося 09.08.2017 р., надавав пояснення по суті апеляційної скарги, наводив свої міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду справи, просив рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Стаття 22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника апелянта/відповідача бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 р. (том ІІ, а. с. 103-104) участь повноважних представників сторін та прокурора обовязковою не визнавалась (п. 4 резолютивної частини ухвали).

За наведених обставин, враховуючи те, що позивач належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника позивача за наявними в матеріалах справи документами, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Щодо поданих апелянтом до пояснень та додаткових пояснень до апеляційної скарги додаткових доказів по справі, які останній просить врахувати під час розгляду апеляційної скарги.

Як вбачається з поданих апелянтом до пояснень, додаткових пояснень, обгрунтувань до апеляційної скарги, останній надав суду апеляційної інстанції ряд документів (том ІІ, а. с. 50-66, 88-91, 92, 93, 94-95, 96-98), частина з яких, була подана сторонами суду першої інстанції та знаходиться в матеріалах справи (том І, а. с. 106, , 110, 111-112, 120-123, 124-128, 129-133, 199-204, 206, 211-221).

Інша частина документів, хоча і розміщена на відповідних сайтах в мережі Інтернет, однак апелянтом/відповідачем місцевому господарському суду не надавалася, такі документи не були предметом дослідження та огляду під час розгляду даної справи місцевим господарським судом, і, апелянт не обґрунтував у поясненнях та додаткових поясненнях і обґрунтуваннях до апеляційної скарги неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а саме копії: списку рішень Виконавчого комітету Івановецької сільської ради (том ІІ, а. с. 66), Державний реєстр друкованих засобів масової інформації (том ІІ, а. с. 92, 93), інформаційне висвітлення діяльності міської ради (том ІІ, а. с. 94-95), Протокол № 23 щодо затвердження звіту про укладений договір (том ІІ, а. с. 96-97), звіт про укладений договір (том ІІ, а. с. 98), лист Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 27.09.2012 р. № 3781, який долучено до додаткових пояснень (вх. № ЛАГС 01-04/5576/17 від 16.08.2017 р.), відтак колегія суддів, оцінивши та дослідивши подані, апелянтом і прокурором суду апеляційної інстанції докази, вважає, що: список рішень Виконавчого комітету Івановецької сільської ради (том ІІ, а. с. 66), Державний реєстр друкованих засобів масової інформації (том ІІ, а. с. 92, 93), інформаційне висвітлення діяльності міської ради (том ІІ, а. с. 94-95), Протокол № 23 щодо затвердження звіту про укладений договір (том ІІ, а. с. 96-97), звіт про укладений договір (том ІІ, а. с. 98), лист Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 27.09.2012 р. № 3781, який долучено до додаткових пояснень (вх. № ЛАГС 01-04/5576/17 від 16.08.2017 р.), які є фактично додатковими доказами в розумінні частини 1 статті 101 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У п. 9 постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» в частині подання суду апеляційної інстанції додаткових доказів, зазначено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно зясувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і обєктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобовязаний самостійно зясовувати відповідні причини.

До згаданих підстав належить, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заявляв перед судом першої інстанції про витребування в порядку ст. 38 ГПК України вищевказаних додаткових доказів.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо прийняття вищевказаних додаткових доказів повно і всебічно зясував причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і обєктивно оцінити поважність цих причин, прийшов до висновку, відмовити апелянту у прийнятті додаткових доказів (том ІІ, а. с. 66, 92, 93, 94-95, 96-97, 98 та лист Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 27.09.2012 р. № 3781, який долучено до додаткових пояснень (вх. № ЛАГС 01-04/5576/17 від 16.08.2017 р.), долучити їх до матеріалів справи.

Колегія суддів також прийшла до висновку, долучити до матеріалів даної справи документи подані Прокурором (том ІІ, а. с. 30, 31-34, 42-46, 79, 80, 81, 82).

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 р. у справі № 907/181/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12 травня 2017 р. у справі № 907/181/17 (суддя Васьковський О.В.) позов задоволено повністю. Визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір про пайову участь (внесок) замовника (юридичною, фізичною особою) у створенні та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району між товариством з обмеженою відповідальністю Авто Люкс ( 89667, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Завидово, вул. Кірова, 35, код ЄДРЮОФОП та ГФ 30764988) та Івановецькою сільською радою Мукачівського району (89622, Мукачівський район, с. Іванівці, вул. Миру,15, код ЄДРЮОФОП та ГФ 37958089) на суму 100 000,00 грн. у наступній редакції:

ДОГОВІР

про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної

та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади

Івановецької сільської ради

18 січня 2017 р.

Івановецька сільська рада, Мукачівського району Закарпатської області в особі сільського голови ОСОБА_3, що діє на підставі Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю Авто-Люкс в особі директора ОСОБА_4 (далі - Замовник), з другої сторони уклали цей Договір про наступне:

ОСОБА_5 Договору

1.1. Встановлення розміру та порядку пайової участі Замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту територіальної громади Івановецької сільської ради

1.2.Назва та місце розташування обєкта містобудування: Будівництво адміністративної будівлі, допоміжних споруд та стоянки автотранспорту, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Клячаново, вул. Автомобілістів, 20.

II.Зобов'язання Сторін

2.1.Відповідно до цього Договору Замовник зобов'язується:

-взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади села Івановецької сільської ради у розмірі внеску встановленого згідно з Розрахунком, що є невід'ємною частиною цього договору;

-перерахувати кошти пайової участі у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень) у строк встановлений розділом 4 цього договору, що становить 5% загальної вартості 2 000 000,00 грн. до спеціального фонду сільського бюджету на розрахунковий рахунок №31516921700173 відкритий в органах Держказначейства, ГУ ДКСУ у Закарпатській області, м. Ужгород, МФО 812016, код 37958089, код доходу 24170000 Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів.

2.2.З моменту зарахування на рахунок спеціального фонду сільського бюджету грошових коштів на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади сільської ради, Замовник передає право володіння, користування та розпорядження вказаними коштами сільській раді відповідно до їх цільового призначення та в порядку, передбаченому чинним законодавством України. З вказаного моменту вищезазначені кошти стають комунальною власністю територіальної громади села сільської ради.

2.3.Івановецька сільська рада зобов'язується: - використати отримані від Замовника кошти виключно на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади села сільської ради;

-ознайомити Замовника з результатами використання коштів.

III.Особливі умови

3.1.Об'єкти, майно та інші активи, придбані або створені за рахунок коштів пайових внесків замовників обєктів будівництва - є комунальною власністю територіальної громади села сільської ради.

ІУ.Порядок сплати пайового внеску

4.1.Замовник перераховує (однією сумою або частинами за календарним планом) кошти, зазначені у розділі II цього Договору на рахунок сільської ради до спеціального фонду сільського бюджету з призначенням платежу: пайова участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади Івановецької сільської ради.

4.2.Пайовий внесок сплачується Замовником у повній сумі на розрахунковий рахунок сільської ради єдиним платежем у строк до 18.02.2017.

V.Відповідальність Сторін

5.1.У разі не виконання замовником будівництва умов Договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади сільської ради щодо перерахування в повному обсязі коштів, Івановецька сільська рада здійснює необхідні заходи щодо примусового стягнення вказаних коштів у судовому порядку.

5.2.Замовник у випадку несвоєчасної сплати внеску, передбаченого розділом 1 цього Договору сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ від суми договору.

5.3.Сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов'язань по цьому Договору, якщо це невиконання викликане обставинами форс-мажору.

VI.Строк дії договору

6.1. Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до повного ними виконання своїх зобов'язань за цим Договором.

VII. Інші умови

7.1.Зміни до цього договору вносяться в установленому законодавством порядку за взаємною згодою Сторін, шляхом укладання відповідних угод, які є невід'ємною частиною цього Договору або у судовому порядку.

7.2.Одностороння зміна умов або одностороння відмова від цього Договору не допускається.

7.3.Взаємовідносини Сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України.

7.4.Цей Договір складено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу по одному для кожної із Сторін.

7.5 Невідємною частиною даного Договору є Розрахунок величини пайової участі (внеску) замовників (юридичних, фізичних осіб) у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району на підставі затвердженої в установленому порядку проектної документації

VIII. Адреси та реквізити Сторін

Івановецька сільська рада Мукачівського району Закарпатської області с. Іванівці вул. Миру, 15 тел.3-17-15 р/р 31516921700173 в органі Держказначейства ГУ ДКСУ код37958089,МФО 812016 М.П._________ТОВ Авто-Люкс Закарпатська область, Мукачівський район с. Завидово, вул. Кірова, 35 код ЄДРПОУ 30764988 директор - ОСОБА_4 М.П._____ Додаток до Договору від 18.01.2017

Розрахунок

величини пайової участі (внеску) замовників (юридичних, фізичних осіб) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району на підставі затвердженої в установленому

порядку проектної документації

Івановецькою сільською радою Мукачівського району в особі сільського голови ОСОБА_3, який діє на підставі Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Сільська рада), з одного боку, та Товариство з обмеженою відповідальністю Авто-Люкс в особі директора ОСОБА_4(далі - Замовник), що діє на підставі статуту, з другого боку, (далі за текстом Договору Сторони), відповідно до умов Договору про пайову участь (внесок) Замовника у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району від 18 01.2017 склали розрахунок величини пайової участі по обєкту Будівництво адміністративної будівлі, допоміжних споруд та стоянки автотранспорту, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Клячаново, вул. Автомобілістів, 20.

1.Розрахунок здійснено на підставі Декларації про готовність об'єкту до експлуатації.

2.Згідно Декларації про готовність об'єкту до експлуатації загальна кошторисна вартість обєкта будівництва становить: 2 000 000,00 грн. (два мільйона гривень).

3.Витрати на влаштування поза майданчикових інженерних мереж, споруд та транспортних комунікацій згідно з наданою Замовником документацією становить: дані відсутні (сума прописом) гривень.

4.Розмір пайового внеску Замовників під час будівництва обєктів , кошторисна вартість яких визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами здійснюється за формулою:

ПУ= Бв х (Кв - В) - Кту,

де: Пу- розмір пайової участі у грошовому вираженні;

Бв - розмір базового відсотку (0,1-0,04), в залежності від призначення обєкту;

КВ - загальна кошторисна вартість будівництва обєкта містобудування;

В - витрати із придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо - та поза майданчикових мереж і споруд та транспортних комунікацій;

Кту - кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або обєктів інженерної інфраструктури, передбачених технічними умовами, а також витрати повязані з пайовою участю у розвитку цих мереж.

У разі, якщо загальна кошторисна вартість будівництва обєкта не визначена згідно з державними будівельними нормами і правилами, вона визначається на основі встановленого нормативу для одиниці створеної потужності для сіл Івановецької сільської ради, а далі за формулою ведеться розрахунку пайової участі.

Пу - 0,05 * (2 000 000 - 0) - 0 =100 000грн.

5. Цей Додаток є невідємною частиною Договору про пайову участь (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури від 18 січня 2017 року.

Івановецька сільська рада Мукачівського району Закарпатської області с. Іванівці вул. Миру, 15 тел.3-17-15 р/р 31516921700173 в органі Держказначейства ГУ ДКСУ код 37958089, МФО 812016 М.П.______ ТОВ Авто-Люкс Закарпатська область, Мукачівський район с. Завидово, вул. Кірова, 35 код ЄДРПОУ 30764988 директор - ОСОБА_4 М.П.______

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс" (89667, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Завидово, вул. Кірова, 35, код ЄДРЮОФОП та ГФ 30764988) на користь прокуратури Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код 02909967; отримувач - прокуратура Закарпатської області; банк отримувача - Державна казначейська служба; код банку - 820172, рахунок №35216066018475, код класифікації видатків бюджету - 2800) суму 1600,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору (абзаци перший, другий та третій резолютивної частини судового рішення)( том І, а. с. 224-227, 228-238).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 р. у справі № 907/181/17 апелянт/відповідач (ТзОВ «Авто Люкс») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 року по справі № 907/181/17 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (том ІІ, а.с. 10-17).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд невірно застосував норми, як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору, відтак вважає, що наведені в апеляційній скарзі обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Так, апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», порушено ст. 4 Закону України.

На думку апелянта не оприлюднення рішення Івановецької сільської ради Мукачівського району, яким затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури та форму типового договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради виключає застосування позивачем розмірів ставок для розрахунку величини пайової участі, які визначені таким Положенням, що фактично не набрало чинності, оскільки відповідно до ч. 12 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» останні набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, а відповідно до ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а в разі їх відсутності у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Тому скаржник застосування ставки на рівні 5% від кошторисної вартості будівництва, на підставі, на його думку, не чинних норм Порядку, затвердженого самим позивачем є безпідставним та суперечить ст. 4 ЦК України, ст. 4 ГПК України, а рішення місцевого суду про задоволення позову - незаконним.

Скаржник стверджує, що місцевий суд безпідставно застосував до даних правовідносин ч. 5 ст. 50 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а висновок місцевого суду про обовязок відповідача прийняти участь у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради таким, що не відповідає дійсності, оскільки відповідач вже прийняв таку участь у звязку із будівництвом інженерної мережі поза межами своєї земельної ділянки, так як забезпечило та здійснило будівництво та облаштування асфальтобетонного покриття смуги для розгону на частині дороги загального користування, що примикає до земельної ділянки по вул. Автомобілістів, 20, в с. Клячаново, кошторисна вартість якого 166,66 тис. грн.), і вважає, що розмір пайової участі має бути зменшеним на суму кошторисної вартості будівництва та облаштування асфальтобетонного покриття смуги для розгону, оскільки було передбачено Проектом будівництва як комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій, при цьому апелянт покликається на правову позицію ВГСУ при розгляді господарських спорів в аналогічних випадках (http:// www. reyestr. court. gov. ua /Review/ 53804588) та (http:// www. reyestr. court. gov. ua /Review/ 57096560).

Апелянт також вважає, що місцевим господарським судом неправильно було застосовано ст. 181 ГК України, оскільки звернення позивача до суду за захистом було передчасним внаслідок відсутності самої події порушення права на час звернення до суду, так як позивач до пропозиції № 02-21/33 від 18.03.2017 р. про укладення відповідного договору не було долучено додатків, тобто без розрахунку пайового внеску, який є невідємною частиною договору (ч. 2 ст. 40, ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»), тому, як стверджує апелянт, за таких обставин пропозиція позивача не могла прийматись іншою стороною, оскільки не відповідала приписам ст. 181 ГК України.

На думку скаржника, місцевий суд неправильно застосував норму ст. 11 ЦК України та ст. 187 ГК України, так як задовольняючи позов закріпив у резолютивній частині рішення умови договору, який визнає укладеним з дня набрання чинності судовим рішенням, при цьому п. 4.2. Договору містить положення за яким пайовий внесок підлягає сплаті відповідачем у повній сумі на розрахунковий рахунок сільської ради єдиним платежем у строк до 18.02.2017 р., і зазначена умова не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки такі строки визначені позивачем без будь-якого нормативного обгрунтування, а передбачена п. 5.2. Договору пеня у випадку несвоєчасної оплати внеску в розмірі 0,1% за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ від суми договору, за наведених обставин, тягне для відповідача настання несприятливих наслідків.

Також, на думку скаржника, місцевий суд неправильно застосував норму ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», помилково не врахував, що повноваження щодо укладення договорів в спірних правовідносинах віднесено не до компетенції сільської ради, а до виконавчих органів сільської ради, які є самостійними юридичними особами в системі органів місцевого самоврядування, тобто саме виконавчі органи сільської ради є субєктами спірних правовідносин, відповідно до ст. 5 та ст. 11 вказаного Закону.

Скаржник також покликається на те, що Прокурором при поданні позову в інтересах Івановецької сільської ради не було наведено належних обгрунтувань необхідності захисту держави у даній справі відповідно до фактичних обставин спору та субєктного складу учасників.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Люкс» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 30764988, місцезнаходження юридичної особи: 89667, Закарпатська обл., Мукачівський район, село Завидово, вулиця Кірова, будинок 35, керівник юридичної особи та підписант: ОСОБА_4, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том І, а. с. 28-30).

Позивач: Івановецька сільська рада є юридичною особою, орган місцевого самоврядування у Мукачівському районі Закарпатської області з адміністративним центром в с. Іванівці. Сільській раді підпорядковані населені пункти с. Іванівці, с. Клячаново, с. Старе Давидково; код ЄДРПОУ: 04350487, КОАТУУ: НОМЕР_1; місцезнаходження юридичної особи: 89622, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Іванівці, вул. Миру, 15.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України), місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного обєднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140 Конституції України).

Виходячи з цих конституційних положень у системному звязку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які повязані передусім з життєдіяльністю громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

Повноваження територіальної громади с. Іванівці, с. Ключаново та с. Старе Давидково Мукачівського району Закарпатської області здійснюється через органи місцевого самоврядування Івановецьку сільську раду, створені нею виконавчі органи, в т.ч. шляхом делегування повноважень, які відповідно до приписів чинного законодавства, є юридичними особами та відповідно реєструються в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого самоврядування, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144).

На основі цього положення Конституції України, в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (№ 280/97-ВР з наступними змінами і доповненнями) визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59 ЗУ, тобто приймають нормативні та ненормативні акти.

До нормативних актів належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001.

Закріплені у статті 144 Конституції України і статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування.

В Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить відповідній територіальній громаді, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення, віднесено до виключної компетенції відповідної ради.

В силу вищезазначеного Закону до виконавчих органів відповідної ради входять утворені нею виконавчий комітет, відділи, управління та інші виконавчі органи.

Відповідно до приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників; ... від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами ..., в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду, тощо.

Аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право самостійно вирішувати питання місцевого самоврядування шляхом прийняття рішень, що є обовязковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є субєктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування (Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зр., Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009р.).

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, не господарюючі суб'єкти - юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і не господарюючими суб'єкта ми - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відтак покликання апелянта в апеляційній скарзі (позиція апелянта наведена у розділі 5 тексту описової частини апеляційної скарги) на те, що Івановецька сільська рада не може бути субєктом спірних правовідносин, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки суперечить в цій частині Основному Закону України та висновкам відповідних Рішень Конституційного Суду України.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Мукачівська місцева прокуратура Закарпатської області, 24.02.2017 р., згідно відтиску поштового штампу на конверті (том І, а. с. 48), надіслала на адресу Господарського суду Закарпатської області позовну заяву з доданими до неї документами (том І, а. с. 6-16, 17-47). Позовна заява подана Прокурором в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради Мукачівського району (Позивач по справі) до ТзОВ «Авто Люкс» (Відповідач по справі) про визнання укладеним з дня набрання рішенням суду законної сили договір про пайову участь (внесок) замовника (юридичною, фізичною особою) у створенні та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району між виконавчим комітетом товариством з обмеженою відповідальністю Авто Люкс, с. Завидово, Мукачівський район та Івановецькою сільською радою Мукачівського району, с.Іванівці, Мукачівський район на суму 100000,00 грн. в редакції, запропонованій позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позов до місцевого суду в інтересах держави в особі позивача: Івановецької сільської ради у даній справі заявлено Мукачівською місцевою прокуратурою Закарпатської області з огляду на те, що на органи прокуратури, відповідно до ст.121 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом.

Право на звернення прокурора або його заступника до суду в т.ч. до господарського, в інтересах держави передбачено Законом України Про прокуратуру та ч. 2 ст. 2 ГПК України.

Частиною другою статті 29 ГПК України передбачено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99, інтереси держави можуть збігатися повністю або частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді.

Враховуючи те, що інтереси державиє оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, яку вона закріпила в законах й інших нормативно-правових актах.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, прокурор позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем не укладено договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради, розробленого у відповідності до норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Прокурор вказує, що відповідачем здано декларацію про початок виконання будівельних робіт, яка 18.07.12 зареєстрована Інспекцією ДАБК у Закарпатській області та згодом 03.12.14 про готовність об'єкта до експлуатації, згідно якої кошторисна вартість обєкта будівництва становить 2000000,00 грн. Також, прокурор доводить, що неукладення відповідачем спірного договору у встановлений термін для добровільного укладення не звільняє його від обовязку такий договір укласти, оскільки обовязковість укладення таких договорів передбачена Законом, а відповідний лист, неодноразово направлений відповідачу з пропозицією укладення такого договору, залишений ним без відповіді та задоволення, відповідно пропозиція про укладення вказаного договору відповідачем не прийнята.

Підставою для представництва прокурором інтересів позивача є факт неналежного здійснення Івановецькою сільською радою Мукачівького району захисту інтересів територіальної громади Івановецької сільської ради у сфері пайової участі забудовників у створенні та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури сільської ради, що проявляється у невжитті упродовж більше, ніж двох років ефективних та всіх можливих та необхідних заходів для виконання відповідачем вимог чинного законодавства в частині укладення згаданого договору, що тягне за собою недоотримання місцевим бюджетом коштів, що, у свою чергу, призводить до неможливості належного виконання органом місцевого самоврядування своїх функцій у бюджетній сфері та негативно впливає на фінансування створення і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури сільської ради.

Отже, прокурор, подаючи зазначений позов до господарського суду, визначив та обґрунтував в позовній заяві (том І, а. с. 6-16), в чому полягає порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування (Івановецької сільської ради Мукачівського району), і позовна заява Прокурора прийнята Господарським судом Закарпатської області до розгляду та порушено провадження у справі № 907/181/17 (том І, а. с. 2), відтак виходячи із наведеного вище у цій постанові, покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що «прокурором при поданні позову в інтересах Івановецької сільської ради не було наведено належних обґрунтувань необхідності захисту інтересів держави у даній справі відповідно до фактичних обставин спору та субєктного складу учасників» є не обґрунтованим.

Відповідно до зазначеного, звернення прокурора з позовом до господарського суду в інтересах уповноваженого державного органу Івановецької сільської ради Мукачівського району не суперечить вимогам статті 29 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, зазначено в позовній заяві, а також зазначено у запереченні та додаткових поясненнях на апеляційну скаргу, що в ході вивчення місцевою прокуратурою інформації щодо стану законності у сфері розвитку інфраструктури Івановецької сільської ради Мукачівького району Закарпатської області, в тому числі, повноти надходження коштів до місцевого бюджету при укладенні договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури сіл встановлено, що відповідачем 03.12.2014 р. подано Декларацію про готовність обєкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією ДАБК у Закарпатській області за №ЗК142143370332 (том І, а. с. 31-34), однак необхідного договору про пайову участь (внесок) замовника (юридичної, фізичної особи) у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури з Івановецькою сільською радою не укладено.

Івановецькою сільською радою Мукачівського району Закарпатської області двадцять восьмої сесії шостого скликання, 25 лютого 2014 року прийнято рішення № 489 «Про внесення змін до рішення 19 сесії 6 скликання Івановецької с-ради від 06.12.2012 року «Про ОСОБА_2 визначення пайової участі Розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради» (том І, а. с. 51, 52-61), яким внесені зміни до рішення 19 сесії 6 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району № 286 від 06.12.2012 року Про методику визначення пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради, а саме: затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради (далі - Положення), яке містить положення щодо обов'язковості залучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури сіл Івановецької сільської ради, а також затверджено форму типового договору про пайову участь (внесок) замовника (юридичною, фізичною особою) у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2014 р. Інспекцією Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області зареєстровано Декларацію № ЗК142143370332 відповідача «Про готовність обєкта до експлуатації» «Будівництво адміністративної будівлі, допоміжних споруд та стоянки автотранспорту», код обєкту 1220.5, Категорія складності ІІ (том І, а. с. 31-34). Кошторисна вартість будівництва згідно Декларації становить 2000000,00 грн.

Позивачем 18.01.2017 р., листом № 02-21/33 (оригінал листа в матеріалах справи - том І, а. с. 63) надіслано відповідачу 2 (два) примірники договору про пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівького району Закарпатської області та пропозицію про його укладення, які відповідач отримав, під розписку, 25.01.2017 р. рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про врученння (оригінали знаходяться в матеріалах справи - том І, а. с. 62, 63).

Згодом, 10.02.2017 р., листом №83/02-21 (оригінал листа в матеріалах справи - том І, а. с. 67-68) позивачем, повторно, надіслано відповідачу аналогічні 2 (два) примірники договору про пайову участь з пропозицією його підписання упродовж 3 робочих днів, які відповідач отримав 16.02.2017 р. під розписку рекомендованою поштою (оригінали знаходяться в матеріалах справи том І, а. с. 65, 66, 69-70, 71-72).

Відповідач, в свою чергу, листами № 25 від 30.01.17 та № 53 від 22.02.17, з посиланням на ч.5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" повідомив, що у звязку з тим, що він прийняв участь в будівництві інженерної інфраструктури поза межами земельної ділянки товариства, так як забезпечив та здійснив будівництво та облаштування асфальтобетонного покриття смуги для розгону на частині дороги загального користування, що примикає до земельної ділянки по вул. Автомібілістів, 20 в с. Клячаново, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, зменшується на суму кошторисної вартості виконаних робіт. Тому вказав, що правових та фактичних підстав для додаткової пайової участі товариства в розвитку інфраструктури населеного пункту відсутні.

Проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази, які зібрані місцевим господарським судом у даній справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, які надані у попередньому судовому засіданні, та апелянта, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 4 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища (ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Нормами ч. ч. 1 - 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Судом встановлено, що відповідач є особою, на яку Законом покладено обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до ч. ч. 5, 8, 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.

Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

У відповідності до п. 1.2. Положення пайова участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради - внесок замовника у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради, який полягає у перерахуванні замовником до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію до сільського бюджету коштів пайової участі замовника для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради.

Пайова участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради полягає у перерахуванні замовником до сільського бюджету Івановецької сільської ради коштів для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл сільської ради, згідно з Договором (п. 2.1 Положення).

Також, згідно п. 2.2. Положення величина пайової участі визначається у розрахунку, який є невідємною частиною Договору, укладеному з сільською радою, як відсоток від загальної кошторисної вартості будівництва обєкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і поза майданчикових інженерних мереж, споруд та транспортних комунікацій.

Пунктом 2.3 Положення встановлено, що розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради визначається у відповідності до пунктів 2.2. і 2.3. цього Положення і становить у разі будівництва нежитлових будівель та споруд (за винятком тих, що перелічені у п. 1.5. цього Положення) - 5 % загальної кошторисної вартості будівництва обєкта.

Згідно Порядку підготовки документів для укладення договору про пайову участь, внесення змін до нього або звільнення від пайової участі визначено, що договір про пайову участь у розвитку населених пунктів укладається між Івановецькою сільською радою не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію.

Отже, обовязок звернутись до органу місцевого самоврядування з заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту законом покладено саме на замовника такого будівництва. Ухилення замовника від укладення договору пайової участі до прийняття об'єкту нерухомого майна до експлуатації, є порушенням зобов'язань та вимог, які прямо передбачені законом та встановленим органом місцевого самоврядування порядком.

Аналогічна правова позиція в цій частині викладена у постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 р. по справі № 922/6409/15 та від 16.11.2016 р. по справі № 922/5937/15.

Враховуючи приписи Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту є обов'язковою для замовника будівництва у відповідному населеному пункті, що обумовлює право відповідного органу місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва виконання обов'язку щодо пайової участі.

ОСОБА_6 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 23-11/6294/0/6/11 від 22.07.2011 року "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів" визначено, що нормами абзацу першого частини дев'ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено строки, протягом яких укладається договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту - не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва щодо його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Тобто, замовник будівництва має звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування зі зверненням щодо укладення договору про пайову участь не пізніше ніж за 15 робочих днів до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію з тим, щоб протягом зазначеного часу таким органом було підготовлено необхідний розрахунок величини пайової участі та проект договору про пайову участь, який замовник після ознайомлення має підписати з дотриманням вимоги щодо строку - до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

У листі Державної архітектурно будівельної інспекції України № 40-12-2518 від 09.04.2012 року зазначено, що процедура прийняття об'єктів в експлуатацію носить суто технічний характер і полягає в тому, що саме об'єкт будівництва, його стійкість, міцність, надійність є предметом при перевірці його готовності до експлуатації, а тому перевірка сплати пайової участі суперечить ідеології самої процедури прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування.

Тобто, спонукання до укладення договору, визнання укладеним договору, можливе, зокрема тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону. Таким чином, необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обовязковість укладення певного договору, а застосування до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

Оскільки, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає обов'язок усіх замовників прийняти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, крім тих які цим Законом звільнені від участі у створенні інфраструктури, то обов'язок приймати участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Івановецької сільської ради Закарпатської області залишається обов'язковим до виконання відповідачем.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного суду України від 16.11.2016 у с праві № 922/5937/15, від 30.11.2016 у справі № 922/6409/15, де зазначено, що в силу прямої вказівки закону укладення договору є обов'язком відповідача, від виконання якого він ухиляється.

На замовника забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті покладено зобов'язання взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору про пайову участь між замовником та органом місцевого самоврядування, укладення якого є обов'язковим. Такий обов'язок замовника встановлено як чинним Законом України Про регулювання містобудівної діяльності, так і Законом України Про планування і забудову територій, який був чинним на час надання відповідачеві дозволу на розробку містобудівного обґрунтування. Винятки із цього правила, перелік яких є вичерпним, встановлено ч. 4 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та ч. 4 ст. 27 № Закону України Про планування і забудову територій.

Строк, визначений законом для укладення договору пайової участі протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною вказаного обов'язку, і невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника від укладення договору, адже невиконання замовником обов'язку, передбаченого законом, не може надавати йому переваг перед замовником, який виконав обов'язок.

В матеріалах справи відсутні документальні докази звернення замовника (відповідача/апелянта) до Івановецької сільської ради щодо укладення договору про пайову участь на об'єкт містобудування, а саме: Будівництво адміністративної будівлі, допоміжних споруд та стоянки автотранспорту, який введено в експлуатацію відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЗК142143370332 від 03.12.2014 року.

Не укладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади, тому у даному випадку необхідним є зясування причини його не укладення.

З матеріалів справи вбачається, що будівництво є завершеним, а обєкт - Будівництво адміністративної будівлі, допоміжних споруд та стоянки автотранспорту, що знаходиться за адресою: Закарпатська область. Мукачівський район, с. Завидово, вул. Кірова, 35 та готовим до експлуатації, однак в порушення вимог законодавства, відповідач не взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Івановецької сільської ради шляхом укладення відповідного договору.

Частиною 5 ст. 30 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або обєктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або обєкти передаються у комунальну власність.

Пунктом 2.9 Положення визначено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або обєктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або споруди передаються у комунальну власність.

Згідно Декларації про готовність обєкту до експлуатації від 03.12.2014 р. № ЗК142143370332 передбачено будівництво допоміжних споруд та стоянки автотранспорту. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки передбачають, натомість, лише виконання повного благоустрою земельної ділянки та прилеглої території. Вказане не свідчить про те, що апелянт/відповідач взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Івановецької сільської ради.

Апелянтом/відповідачем не доведено, що виконані ним роботи по облаштуванню та благоустрою на земельній ділянці були передбачені технічними умовами, відносяться до інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Івановецької сільської ради та є обєктом, який підлягає передачі у комунальну власність, оскільки їх виконання не передбачене технічними умовами.

Виконання робіт з будівництва та облаштування «смуги розгону» та/або «облаштування асфальтобетонного покриття смуги для розгону на частині дороги загального користування», як зазначає апелянт в апеляційній скарзі, не звільняє відповідача від укладення договору про пайову участь (внесок) замовника (юридичною, фізичною особою) у створенні та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району, оскільки таке укладення є обовязковим згідно норм чинного законодавства.

Покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що будівництво «смуги розгону», тобто вказаного обєкту, яке виконано МКП «Агрошляхбуд», кошторисна вартість якого 166,66 тис. грн. з покликанням на Закон України «Про автомобільні дороги», Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, що затверджений наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки для зменшення розміру пайової участі необхідне одночасне існування двох взаємоповязаних фактів:

- передбаченість технічними умовами майбутнього будівництва інженерних мереж або обєктів інженерної інфраструктури;

- необхідність існування інженерних мереж або обєктів інженерної інфраструктури.

Технічні умови комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення обєкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водо-, тепло-, енерго- і газопостачання, каналізації, радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, телефонізації, телекомунікації, диспетчеризації, пожежної та техногенної безпеки.

Технічні умови повинні відповідати законодавству, містити достовірну інформацію та обґрунтовані вимоги до обєктів будівництва, а також відповідати намірам заявника щодо забудови земельної ділянки.

У технічних умовах враховується, що місце приєднання інженерних мереж замовника до магістральних чи інших мереж розташовується межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території такої земельної ділянки (ч. 1, 3, 4 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Апелянт/відповідач не надав суду першої інстанції та не долучив до апеляційної скарги жодних доказів передбачуваності технічними умовами будівництва інженерних мереж або обєктів інженерної інфраструктури та факту необхідності будівництва таких мереж або обєктів, на які останній покликається в апеляційній скарзі, як на підставу своїх заперечень та доводів, в розумінні ст. 33 та 34 ГПК України.

Щодо наданих суду копій довідок про вартість виконаних ним будівельних робіт та платіжних доручень, то слід зазначити, що в Законі вказано «технічні умови», яких апелянт суду не представив, а не довідки та платіжні доручення, на які покликається апелянт.

В пункті 5 частини 1 статті 2 цього Закону закріплено поняття інженерно-транспортної інфраструктури комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги» (у редакції від 22.06.2014 р.) визначено, що автомобільна дорога це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; дорожнє покриття це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів; проїзна частина це частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів; смуга руху - це смуга проїзної частини, позначена або не позначена розміткою, яка має ширину, визначену нормами для руху транспорту в один ряд.

З аналізу вищенаведених понять та фактичних обставин справи апелянт в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях, самостійно надає визначення виконаним ним роботам «смуга для розгону» та ототожнює її з інженерними спорудами, однак із наведених вище законодавчих визначень жодним чином не можна зробити висновку такого характеру.

Наведення апелянтом норм Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що затверджений наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507 є безпідставним, оскільки поняття «інженерних спору», «вулиць», «доріг», «смуг для розгону» не мають жодного відношення до даного спору, який розглядається судом у даній справі, оскільки законом передбачено необхідність створення «інженерних мереж та/або обєктів інженерної інфраструктури».

Разом з тим є надуманим покликання апелянта на висновки викладені у постанові ВГСУ від 12.04.2016 р. у справі № 924/1388/15, оскільки з тексту останньої вбачається, що відповідачем у цій справі перш за все було укладено договір про пайову участь (внесок) у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Хмельницька, отже між сторонами існували договірні зобовязання, тобто забудовники виконали встановлений законодавством обовязок щодо укладення договору.

Відтак, для зменшення розміру пайової участі, в першу чергу, необхідно було забудовнику, в нашому випадку, ТзОВ «Авто Люкс», до здачі спірного обєкта в експлуатацію, ініціювати та укласти відповідний договір з органами місцевого самоврядування, чого останній не вчинив, що підтверджується матеріалами даної справи, а сам обєкт «смуга для розгону», який збудовано апелянтом, не передбачено технічними умовами, як і не передбачено необхідності такого будівництва.

З тексту постанови ВГСУ від 12.04.2016 р. у справі № 924/1388/15 також вбачається, що відповідачем по справі було створено технічну можливість здійснення передачі в точку приєднання до електроустановки 9-ти поверхового житлового будинку, проектовано водопостачання та водовідведення згаданого обєкта. Виконання даних робіт було передбачено технічними умовами будівництва та їх створення було необхідним (як це зазначено в ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») для повноцінного функціонування обєкта будівництва (у тому числі для здачі в експлуатацію). В нашому випадку, «смуга для розгону», як зазначено вище у цій постанові, не передбачена технічними умовами, як і не передбачено необхідності такого будівництва.

Отже обставини справи, які досліджувалися ВГСУ у справі № 924/1388/15 та у даній справі є різними, тому, на думку колегії суддів, не слід проводити аналогію між двома справами.

Відповідно до статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім того, апелянт покликається на постанову ВГСУ від 25.11.2015 р. у справі № 914/642/15 відповідно до якої, відповідач по справі подав зустрічний позов та просив суд зобовязати міську раду зменшити розмір пайової участі (внеску) товариства, яке передбачено підпунктом 2.2.7 пункту 2.2. договору від 28.10.2014 № 04/10/14, а також зобовязати міську раду вчинити дії щодо прийняття в комунальну власність (на баланс міської ради) збудовані товариством підїзні дороги до житлових будинків шляхом винесення даного питання на розгляд сесії міської ради.

Дана постанова за обставинами справи не є аналогічною обставинам у справі № 907/181/17, оскільки, по-перше, у справі № 914/642/15 між сторонами був вже укладеним договір про пайову участь від 28.10.2014; по-друге, для можливості зменшення розміру пайової участі, відповідач за зустрічним позовом просив суд зобовязати міську раду зменшити розмір пайової участі (внеску) товариства, яке передбачено підпунктом 2.2.7 пункту 2.2. договору від 28.10.2014 № 04/10/14; по-третє, відповідач просив суд зобовязати міську раду вчинити дії щодо прийняття в комунальну власність (на баланс міської ради) збудовані товариством підїзні дороги до житлових будинків шляхом винесення даного питання на розгляд сесії міської ради, при цьому, що у справі № 914/642/15, на яку покликається апелянт у даній справі, відповідачем було надано суду висновок експертного дослідження про проведення будівельно-технічного дослідження та встановлення кошторисної вартості будівництва зовнішніх інженерних мереж, а тому висновки викладені у цій постанові ВГСУ не можуть бути застосовані до обставин даної справи, як аналогічні.

Доводи апелянта/відповідача у додаткових поясненнях до апеляційної скарги щодо порушення порядку укладення договору, передчасності подання позову, невідповідність умов договору вимогам закону та обґрунтованості подання позову прокурором в інтересах держави не беруться колегією суддів до уваги, оскільки такі спростовуються матеріалами даної справи, висновками місцевого суду, доводами прокурора.

Приписами частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору.

Позивачем вчинено всі дії, передбачені ст.181 ГПК України, необхідні для укладення договору, натомість відповідачем не вчинено відповідних дій, спрямованих на прийняття проекту договору та укладення договору, як і не вчинено дій щодо врегулювання наявних розбіжностей чи надіслання пропозицій щодо укладення договору, у порядку, визначеному нормами ГПК України.

Таким чином, позовні вимоги доведені доданими до матеріалів справи документальними доказами, у відповідності з вимогами ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України та відповідачем не спростовані, відтак підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідач не надав суду жодних документальних доказів про вжиття ним заходів з метою виконання обовязку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту. Матеріалами справи підтверджується надіслання позивачем проекту договору з розрахунком величини пайової участі (листи від 18.01.17 №02-21/33 та від 06.02.17 №77-02/21) та обізнаність відповідача щодо необхідності його укладення (відповіді на вказані листи № 83/02-21 від 10.02.17 р., №25 від 30.01.17 р.).

Місцевим господарським судом встановлено, колегією суддів перевірено, що запропонована позивачем редакція договору містить всі істотні умови договору, тобто проект договору відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми та змісту, його складення у відповідності до типового договору, затвердженого рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.14.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розрахунок пайового внеску замовників під час будівництва обєктів, кошторисна вартість яких визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами здійснюється за формулою: ПУ = Бв х (Кв - В) - Кту,

де:

ПУ розмір пайової участі у грошовому вираженні;

Бв розмір базового відсотку (0,1-0,04), в залежності від призначення обєкту;

Кв - загальна кошторисна вартість будівництва обєкта містобудування;

В - витрати із придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо - та поза майданчикових мереж і споруд та транспортних комунікацій;

Кту - кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або обєктів інженерної інфраструктури, передбачених технічними умовами, а також витрати повязані з пайовою участю у розвитку цих мереж.

Як вбачається з матеріалів справи ТзОВ «Авто Люкс» 18.07.2012 р. до інспекції ДАБК у Закарпатській області здано та зареєстровано за серією ЗК № 08212120393 декларацію про початок виконання вищезгаданих будівельних робіт. 03.12.2014 р. апелянтом/відповідачем подано до ДАБК у Закарпатській області Декларацію про готовність обєкта до експлуатації, яка зареєстрована за № ЗК 142143370332, згідно якої кошторисна вартість обєкта будівництва становить 2 000 000,00 грн., з урахуванням норм Закону та Положення, затвердженого органом місцевого самоврядування та наведеної вище формули, відповідач/апелянт зобовязаний сплатити в місцевий бюджет в якості пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Івановецької сільської ради Мукачівського району 100 000,00 грн., виходячи з розрахунку: Пу (5%*100 = 0,05); 0,05 * (2 000 000,00 грн. 0, 00 грн.) 0,00 грн. = 100 000,00 грн.).

Рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014, яким затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури, встановлено, що граничний розмір пайової участі з урахуванням інших передбачених законодавством відрахувань не може перевищувати 10 відсотків кошторисної вартості будівництва об'єкта для нежитлових будівель та споруд (п.1.4 Положення), а тому ТзОВ «Авто Люкс» визначено 5% відсоткову ставку пайового внеску не виходячи за межі умов вказаних у Положенні.

За таких обставин колегія суддів, дослідивши зібрані місцевим господарським судом, подані прокурором, позивачем та відповідачем/апелянтом докази і на підставі цих доказів з урахуванням обставин по справі у їх сукупності та діючого законодавства дійшла до висновку про обґрунтованість вимог позивача. Відтак погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов належить задовольнити повністю.

Є надуманим твердження апелянта в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до апеляційної скарги про те, що рішення Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014, яким затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури, не оприлюднено відповідно до вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», виходячи з наступного.

Щодо посилань апелянта на норми Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» слід відмітити наступне.

Згідно ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції від 23.10.2013 р. чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (в редакції від 01.01.2013 р. на час виникнення спірних правовідносин), якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, документи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті, можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади.

Оскільки, офіційна сторінка в мережі Інтернет (http ://і vani vtsi- rada.mkrayon.gov.ua/) в Івановецької сільської ради було створена тільки 01.04.2016 р. (договір №24-16Б про розробку веб-сайту від 25.03.2016 р. знаходиться в матеріалах справи, том ІІ, а.с. 43-45, з додатком до нього а.с. 46), офіційних видавництв в Іванівцях також немає, тому згадуване рішення після прийняття було розміщено на дошці оголошень на території сільської ради та доступно для ознайомлення всім бажаючим, що не заборонено чинним законодавством України.

Крім того, колегія суддів звернула увагу на інформацію сільської ради про те, що сільрада через фінансові труднощі не мала змоги упродовж 2014-2015 років оформлювати підписку на друковані видання.

Також, сільрада повідомляє про те, що відповідач починаючи з 2014 року, неодноразово, звертався до адміністрації сільради за різними довідками та ін., та безумовно мали можливість ознайомитися з інформаційним стендом у суворій відповідності до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Як стверджувалося представником позивача у судовому засіданні та зазначено у його поясненнях від 14 серпня 2017 року № 02-27/579 доданих до додаткових обгрунтувань та заперечень (вх. №ЛАГС 01-04/5575/17 від 17.08.2017 р.) на апеляційну скаргу, що протягом 2014 року тільки по питанню присвоєння адреси на об'єкти нерухомого майна директор ТзОВ «Авто Люкс» ОСОБА_7, через своїх представників звертався у сільську раду три рази: 23.04.2014 року вих. № 226/02-21 від 23.04.2014 року, у листопаді 2014 року вих. № 590/02-21 від 17.11.2014 року, та в грудні 2014 року вих. № 697/02-21 від 29.12.2014 року (копії звернень в матеріалах справи), що такі довідки необхідні були Товариству для оформленння декларації про готовність об'кту до експлуатації та інших дій пов'язаних з будівництвом об'єкту. Представник позивача, зокрема, пояснив, що 17.12.2014 року Товариство повідомило Сільського голову Івановецької сільської ради про готовність об'єкту до експлуатації, а саме «Будівництво адміністративної будівлі, допоміжних споруд та стоянки автотранспорту за адресою: с. Клячаново, вул. Автомобілістів, 20», у жовтні 2014 року вих. № 522/02-21 від 02.10.2014 року Товариство, як і інші підприємці, був інформований про необхідність укладення договору пайової участі (копія цих листів знаходяться в матеріалах справи), однак не вчинив жодних дій для його укладення.

Колегія суддів, вивчивши вказану в додаткових запереченнях апелянта/відповідача постанову Вищого господарського суду України від 11.07.2017 року по справі № 914/37/16 встановлено, що дана постанова не підлягає застосуванню до даного спору з наступних підстав.

По-перше, вивченням згаданої постанови суду можна встановити, що відповідачами у даній справі перш за все було укладено договір про їхню пайову участь (внесок) у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Львова, отже між сторонами існували договірні зобов'язання, чим самим забудовники виконали встановлений законодавством обов'язок щодо укладення спірного договору, у нашому випадку, такого договору укладено між сторонами не було. Для того, щоб зменшити розміру пайової участі в першу чергу необхідно укласти відповідний спірний договір.

Крім того, детально вивчивши постанову ВГСУ від 11.07.2017 по справі № 914/37/16 встановлено, що ТзОВ "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс" передано у власність територіальної громади м. Львова інженерні мережі (водопровідні, каналізаційні та зовнішні теплові) по вул. А. Лінкольна, 23а, прокладені поза межами земельної ділянки, відведеної для будівництва житлового будинку загальною вартістю 265 223,80 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 24 липня 2015 року, підписаними повноважними представниками Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЕМ-Будсервіс". Як зазначено у цій постанові, виконання даних робіт було передбачено технічними умовами будівництва та їх створення було необхідним (як це зазначено в ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») для повноцінного функціонування об'єкта будівництва (у тому числі для здачі об'єкта в експлуатацію), тобто обставини справи встановлені ВГСУ у справі № 914/37/16 не є аналогічними обставинам даної справи.

Крім того, зі змісту постанови ВГСУ вбачається, що у відповідності до Закону об'єкт будівництва переданий у комунальну власність міста, у нашому ж випадку, апелянт/відповідач не звертався до сільради про передачу об'єкту у комунальну власність сільради та й до сьогоднішнього часу його не передавав. Дана постанова суду підтверджує наступне: а)для можливості зменшення розміру пайової участі необхідно перш за все укласти договір про пайову участь; б)якби апелянт дійсно збудував би інженерну мережу та/або об'єкт інженерної інфраструктури, то він зобов'язаний був би їх передати у комунальну власність для того, щоб можна було їх зарахувати як пайовий внесок.

Оскільки апелянт наполягає у додаткових поясненнях на тому, що технічними умовами будівництва спірного об'єкту було передбачено створення інженерних мереж (смуги розгону), тому виходячи із приписів ч. 5 ст. 30 Закону відповідно до якої «якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури...», відтак для зменшення розміру пайової участі необхідно одночасне існування двох взаємопов'язаних фактів: - передбаченість технічними умовами майбутнього будівництва інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури; - необхідність існування інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури, а так як скаржник не надав суду жодних доказів передбачуваності технічними умовами будівництва інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури та факту необхідності будівництва таких мереж або об'єктів, відтак скаржник не довів перед судом належними та допустимими доказами, ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Як зазначено вище у цій постанові, щодо наданих суду копій довідок про вартість виконаних будівельних робіт та платіжних доручень, то слід відмітити, що в Законі вказано «технічні умови», а не довідки та платіжні доручення.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 р. у справі № 907/181/17 - без змін.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 44, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 року у справі № 907/181/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2.Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Матеріали справи повернути Господарському суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

16.08.2017 року проголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 21.08.2017 р.