Постанова № 68399839, 28.03.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 р. Справа № 804/4688/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріГончаровій В.Г. за участю: представника позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 25.06.2016 року №10277-1302.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що положенням податкового кодексу передбачено, що питання встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для збільшення розміру орендної плати.

Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується матеріалами справи, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим суд, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив проводити розгляд справи без участі відповідача. Також суд зазначає, що відповідач правом на подання письмових заперечень на позов або пояснень не скористався.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29 березня 2006 року між ОСОБА_4 та Дніпропетровською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Вищевказаний договір зареєстровано 15.06.2006 року за №040610400691.

Згідно з підпунктами 3.1, 4.1 вказаного договору Договір укладено на п'ятнадцять років. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1.3.

Судом також встановлено, що позивачем до податкового органу подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та /або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік, в яких було встановлено річну орендну плату в сумі 137 68,90 грн.

25 червня 2016 року Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було прийняте податкове повідомлення-рішення №10277-1302, яким визначено розмір податкового зобов'язання з орендної плати позивачу в сумі 316 312,83 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, зокрема, підпунктом 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 визначено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів та в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 вказаного Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За приписами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Так, підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, що кореспондується зі статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначає, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу Уркаїни платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього кодексу, це особи, яким, зокрема на умовах оренди надані у користування земельні ділянки держаної та комунальної власності.

Згідно статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Суд зазначає, що за положеннями пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються сторонами у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

В той же час, підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 вказаного Кодексу встановлює, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 2888.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

На підставі пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 вказаного Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати визначеної у договорі.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений положеннями пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь якому разі не може бути іншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Вказаний висновок узгоджується також із практикою Верховного Суду України. Так, у справі №21-274а14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» до Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення у своєму рішенні від 02.12.2014 року, суд зазначив, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, до моменту внесення до договору відповідних змін розмір орендної плати не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, під час нарахування позивачу зобов'язання з орендної плати податковий орган діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений положеннями чинного законодавства України.

В силу частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі та у спосіб, які передбачені чинним законодавством,.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно частини першої та другої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 31 березня 2017 року.

Суддя В.В. Степаненко