Постанова № 68399656, 26.06.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2017 р. Справа № 804/2955/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняНауменко К.І. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Скринник Н.М. Донцов Є.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ЛОГОС» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0001721403, №0001771403 від 21.02.2017р., -

ВСТАНОВИВ:

13.05.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ЛОГОС» звернулося з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001721403, №0001771403 від 21.02.2017р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 19.12.2016р. по 31.01.2017р. посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача за період з 01.01.2015р. по 30.09.2016р. за результатами якої був складений акт за №383/04-36-14-03/23363633 від 07.02.2017р. за висновками якого були прийняті вищевказані оспорювані податкові повідомлення-рішення за якими позивачеві за фактом заниження ПДВ за вересень 2016р.були збільшені грошові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 749137,50 грн. та за фактом завищення суми від'ємного значення сум ПДВ збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за штрафними санкціями у сумі 16549,20 грн. Позивач вважає, що податковим органом винесені рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства у зв'язку з чим підлягають скасуванню з підстав того, що висновки акту перевірки свідчать про те, що позивачем при здійсненні своєї господарської діяльності у січні, червні та грудні 2015р. перевищено собівартість над доходами від реалізації, що і стало підставою для нарахування податкових зобов'язань з ПДВ до рівня собівартості. Позивач зазначає, що у бухгалтерському обліку підприємства за вказані місяці помилково віднесені до загальновиробничих витрат, витрати, які фактично є адміністративними витратами та витратами на збут, а саме: за січень на 172156,56 грн. (електрична енергія 66641,54 грн., газ 104558,39 грн., вода 956,63 грн.); за червень на 672927,75 грн. (електрична енергія 57735,03 грн., газ 14815,91 грн., вода 1827, 46 грн., витрати МШП 292129,03 грн., витрати матеріалів 21371,65 грн., амортизація основних засобів 44030,65 грн., придбання послуг 41018,27 грн.); за грудень на 1782422,55 грн. (електрична енергія 77968,31 грн., газ 109749,91 грн., вода 1251,53 грн., оплата праці 108586,58 грн., витрати МШП 368068,82 грн., витрата матеріалів 507175,31 грн., амортизація основних засобів 58064,68 грн., придбання послуг 551557,42 грн.). Про вказані помилки у бухгалтерському обліку позивачем було повідомлено посадових осіб, які проводили перевірку, а також і були подані відповідні заперечення на акт перевірки, які відповідачем не були враховані при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень безпідставно, оскільки помилкове віднесення вказаних витрат до загальновиробничих стало наслідком завищення собівартості реалізованої продукції, однак при правильному відображенні даних витрат у складі адміністративних витрат та витрат на збут, зменшується собівартість реалізованої продукції та правильно визначена собівартість реалізації продукції вказує на те, що доходи від реалізації продукції вище собівартості та для донарахування податкових зобов'язань з ПДВ до рівня собівартості немає підстав. Також і у ході перевірки не було виявлено вказаного завищення собівартості продукції та заниження адміністративних витрат і витрат на збут, оскільки результати перевірки повинні відображати об'єктивні дані діяльності підприємства та всі наявні порушення з урахуванням вимог ст.ст.4, 21, 81,83,86 Податкового кодексу України. За викладеного, представник позивача вважає, що наявність помилок у бухгалтерському обліку не свідчить про однозначний факт завищення або заниження об'єкту оподаткування, а контролюючим органом не у повній мірі досліджено вищевказані обставини під час проведення перевірки та неправомірно здійснено висновок щодо порушення п.188.1 ст.188 ПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що згідно з актом перевірки від 07.02.2017р. №383/04-36-14-03/23363633 на підставі наданих до перевірки первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку за 2015р. встановлено, що позивач проводив реалізацію послуг нижче їх собівартості у результаті чого встановлено заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість у загальній сумі 2497122,03 грн., в т.ч. у січні 2015р. - 162498,72 грн., у червні 2015р. - 664959,22 грн., у грудні 2015р. - 1669664,09 грн. в результаті того, що вартість реалізованих робіт та послуг нижче їх собівартості. З огляду на викладене, позивачем в порушення вимог п.188.1 ст.188 ПК України занижено суми податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 499425 грн., у тому числі за січень 2015р. - 32500 грн., за червень 2015р. - 132992 грн., за грудень 2015р. - 333933 грн. Крім того, перевіркою правильності визначення та правомірності декларування від'ємного значення за період з 01.01.2015р. по 30.09.2016р. встановлено факт завищення податку від'ємного значення сум податку на додану вартість, яке залишилося непогашеним станом на 1 липня 2015р. в податковій звітності з податку на додану вартість у сум 165492 (32500 грн. +132992 грн.), що призвело до завищення суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в ЄРПН, визначеної пунктом 2001.3 статті 2001 ПК України. Враховуючи вищевикладене у акті зроблено висновок, що позивачем, зокрема, в порушення вимог п.188.1 ст.188 ПК України занижено податок на додану вартість за вересень 2016р. на загальну суму 499425 грн. Крім того, позивачем завищено від'ємне значення сум податку на додану вартість, яке залишилося непогашеним станом на 1 липня 2015р. в податковій звітності з ПДВ у сумі 165492 грн., що призвело до завищення суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в ЄРПН, визначеної пунктом 2001.3 статті 2001 ПК України. Також представник відповідача зазначає, що позивачем 15.02.2017р. були подані заперечення на акт перевірки з посиланнями у них на те, що в бухгалтерському обліку підприємства за вказані місяці помилково віднесені до загальновиробничих витрат витрати, які фактично є адміністративними витратами та витратами на збут, проте до вказаних заперечень додаткових документів, які б спростовували висновки акту перевірки в частині належності витрат, віднесених до собівартості, до інших, ніж загальновиробничі не було надано, що свідчить про відсутність таких документів у платника податків на час складання такої звітності згідно до п.44.6 ст.44 ПК України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 26.06.2017р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ЛОГОС» зареєстроване як юридична особа 12.06.1998р. за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, будинок 249, перебуває на обліку у ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією виписки з ЄДРПОУ від 23.12.2016р. та відомостями, наведеними в акті перевірки від 07.02.2017р., які не оспорюються сторонами (а.с.9-10, 13-14).

З 19.12.2017р. по 31.01.2017р. посадовими особами контролюючого органу на підставі направлень, затвердженого плану-графіку проведення планових перевірок, була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015р. по 30.09.2016р. за результатами якої було складено акт №383/04-36-14-03/23363633 від 07.02.2017р. за висновками якого встановлені наступні порушення, зокрема:

- п.188.1 ст.188 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 499425 грн., в тому числі за вересень 2016р.;

- завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість, яке залишилося непогашеним станом на 1 липня 2015р. в податковій звітності з податку на додану вартість у сумі 165492 грн., що призвело до завищення суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в ЄРПН, визначеної пунктом 2001.3 статті 2001 ПК України. (а.с.13-61).

На підставі вищевказаного акту, контролюючим органом 21.02.2017р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- за формою «Р» №0001721403 за яким за порушення п.188.1 ст.188 ПК України позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 749137,50 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 499425 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 249712,50 грн. (а.с.11);

- за формою «В4» №0001771403 за яким за порушення п.188.1 ст.188 ПК України позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за штрафними санкціями у сумі 16549,20 грн. (а.с.12).

У подальшому, позивачем вищевказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ГУ ДФС у Дніпропетровській області та до ДФС України за результатами розгляду якої скарга позивача залишена без задоволення, а оспорювані податкові повідомлення-рішення без змін (а.с.70-73).

Позивач оспорює вищевказані податкові повідомлення-рішення та просить їх визнати протиправними і скасувати посилаючись на те, що наслідком помилкового віднесення витрат до загальновиробничих, замість віднесення витрат до адміністративних витрат та витрат на збут, стало завищення собівартості реалізації продукції та при правильному відображенні даних витрат у складі адміністративних витрат та витрат на збут, що було виправлено позивачем, зменшується і собівартість реалізації продукції, що вказує на те, що доходи від реалізації продукції вище собівартості та для донарахування податкових зобов'язань з ПДВ до рівня собівартості немає підстав та в ході планової перевірки не було виявлено вказаного вище завищення собівартості продукції та заниження адміністративних витрат і витрат на збут, а тому вважає, що наявність помилок у бухгалтерському обліку не свідчить про однозначний факт завищення або заниження об'єкту оподаткування.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд находить підстави достатніми для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Згідно п.п.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні.

Підпунктом 14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України ( у редакції, чинній на 2015-2016р.р.) встановлено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами у договорі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України ( у редакції чинній на 2015-2016р.р.)передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/ послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Згідно до ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладені на контролюючі органи.

Отже, зі змісту вказаних норм податкового законодавства видно, що предметом дослідження у ході перевірки питання щодо вартості реалізованих позивачем робіт і послуг нижче їх собівартості повинні були не лише рахунки по бухгалтерському обліку 701,703,901, регістри бухгалтерського обліку, а й договори, акти виконаних робіт, видаткові, податкові накладні, платіжні документи, які свідчать про придбання товарів/послуг по ціні, яка є нижчою за ціну при здійсненні позивачем реалізації товарів/послуг та інші документи, що можуть підтверджувати реальність господарських операцій проведених позивачем, які б підтверджували факт реалізації позивачем робіт і послуг нижче їх собівартості.

Разом з тим, як вбачається зі змісту акту перевірки від 07.02.2017р. посадовими особами контролюючого органу зроблено висновку про реалізацію позивачем робіт і послуг нижче їх собівартості, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ на 499425 грн. та внаслідок цього до завищення суми від'ємного значення сум ПДВ, яке залишилось непогашеним станом на 1 липня 2015р. в податковій звітності з ПДВ у сумі 165492 грн., на підставі лише матеріалів бухгалтерського обліку, а саме: рахунків №701,703,901,70,702, 712,311, 681, 641,902, 23,26, 91 - «Загальновиробничі витрати» регістрів бухгалтерського обліку, 92 - Адміністративні витрати, 93- витрати на збут т інші (а.с.23-25).

Таким чином, зміст акту взагалі не містить посилань на аналіз первинних бухгалтерських документів, які підтверджують господарські операції позивача з реалізації робіт і послуг за ціною нижче їх собівартості, не досліджені також і питання вартості придбаних товарів/послуг позивачем з метою порівняння цін купівлі та продажу з урахуванням обов'язковості ведення платником податку бухгалтерського обліку та складання первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій відповідно до вимог ст.ст.2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також, посадовими особами відповідача безпідставно не надано у акті оцінки тим фактам, що посадовими особами позивача помилково у бухгалтерському обліку було віднесено до загальновиробничих витрат витрати, які є фактично адміністративними витратами та витратами на збут, а саме: за січень на 172156,56 грн. (електрична енергія 66641,54 грн., газ 104558,39 грн., вода 956,63 грн.); за червень на 672927,75 грн. (електрична енергія 57735,03 грн., газ 14815,91 грн., вода 1827, 46 грн., витрати МШП 292129,03 грн., витрати матеріалів 21371,65 грн., амортизація основних засобів 44030,65 грн., придбання послуг 41018,27 грн.); за грудень на 1782422,55 грн. (електрична енергія 77968,31 грн., газ 109749,91 грн., вода 1251,53 грн., оплата праці 108586,58 грн., витрати МШП 368068,82 грн., витрата матеріалів 507175,31 грн., амортизація основних засобів 58064,68 грн., придбання послуг 551557,42 грн.), що підтверджено наявними в матеріалах копіями бухгалтерських довідок та копіями додатків до них (а.с.74-95).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у порушення вимог ст. 83 ПК України посадовими особами контролюючого органу зроблено висновок у акті перевірки від 07.02.2017р., який в подальшому став підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, про реалізацію позивачем робіт та послуг нижче їх собівартості без дослідження у повній мірі обставин щодо ціни придбання/виготовлення таких робіт і послуг та подальшої реалізації позивачем робіт і послуг за цінами, нижчими їх собівартості.

Також, задовольняючи позов, суд виходить із встановлених обставин у даній справі про те, що посадовими особами позивача при формуванні рахунків та регістрів бухгалтерського обліку дійсно була допущена помилка у віднесенні до загальновиробничих витрат - витрат, які фактично є адміністративними витратами та витратами на збут, що підтверджується і вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996 від 16.07.1999р. (далі - Закон №996) та Положенням стандарту бухгалтерського обліку, затвердженого Міністерством фінансів України від 31.12.1999р. №318 ( далі - П(С)БО).

Так, у відповідності до вимог ст.2 Закону №996, вказаний Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Статтею 9 Закону №996 встановлено вимоги до первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

На платника податків покладається обов'язок ведення бухгалтерського обліку, складання звітності про фінансово-господарську діяльність, забезпечення її зберігання в терміни, встановлені законами, тощо.

Згідно п.7 П(С)БО 16 «Витрати», витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, яі неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За приписами п.11 П(С)БО 16 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається із виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Пунктом 15 П(С)БО 16 встановлено, які витрати включаються до складу загальновиробничих витрат, зокрема, витрати на управління виробництвом, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на обслуговування виробничого процесу.

Разом з тим, п.17 П(С)БО 16 передбачено, що витрати, пов'язані з операційною діяльністю, не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), та поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно п.18 П(С)БО 16 до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання.

За п.19 П(С)БО 16 витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, повязаних із збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів(філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

З аналізу вказаних норм щодо ведення бухгалтерського обліку вбачається, що до адміністративних витрат та витрат на збут віднесені витрати на постачання електроенергії, водовідведення, водопостачання, амортизація основних засобів, витрати матеріалів, придбання послуг згідно до вимог п.17,п.18, п.19 П(С)БО 16.

При цьому, зі змісту п.11 П(С)БО16 видно, що до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) не включаються адміністративні витрати та витрати на збут.

Разом з тим, ні під час проведення перевірки позивача, ні у ході судового розгляду справи відповідачем не наведено у акті і не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факти реалізації позивачем робіт та послуг нижче їх собівартості.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятих податковим органом оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням наведених вище встановлених судом обставин та норм чинного податкового законодавства України у відповідності до вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не надано представником відповідача і доказів, які б підтверджували факти реалізації позивачем робіт та послуг нижче їх собівартості, оскільки ні у акті, ні у письмових запереченнях не наведено обставин, які б свідчили про вказане та підтверджувались би первинними документами, які не були досліджені посадовими особами відповідача під час проведення перевірки та їм не надана належна оцінка у порушення вимог ст.ст.83,86 ПК України.

З огляду на наведене, та встановлення судом обставин у справі, не підтвердження відповідачем будь-якими доказами наявності обставин, які свідчать про заниження позивачем податкового кредиту з ПДВ та, як наслідок, завищення від'ємного значення сум ПДВ, крім обставин щодо допущеної помилки позивачем у віднесенні до загальновиробничих витрат, адміністративних витрат та витрат на збут за приписами п.11,17, 18,19 П(С)БО16, суд приходить до висновку, що наявність помилок у бухгалтерському обліку не може свідчити про однозначний факт завищення або заниження об'єкту оподаткування.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 21.02.2017р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжного доручення №228 від 11.05.2017р. у розмірі 11485 грн. 30 коп. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ЛОГОС» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0001721403, №0001771403 від 21.02.2017р. - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0001721403, №0001771403 від 21.02.2017р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ЛОГОС» (49098, м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 249, код ЄДРПОУ 23363633) - судові витрати по сплаті судового збору у сумі 11485 грн. 30 коп. (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят п'ять грн. 30 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 03.07.2017р.

Суддя С.О. Конєва