Рішення № 68394736, 14.08.2017, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/2081/15-ц

Провадження № 2/635/482/2017

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2017 року

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Браварець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, відшкодування моральної шкоди і визнання недійсним договору купівлі продажу та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом, в якому просили витребувати від ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, майно, яке належить ОСОБА_1 і його матері ОСОБА_4 - легковий автомобіль марки NISSAN Maxima, 2002 року випуску, металевого кольору, тип кузову: легковий седан-в, д/н. НОМЕР_2, номер двигуна: НОМЕР_3, номер кузову: НОМЕР_4, тех. паспорт: НОМЕР_5, свідоцтво НОМЕР_6, а також юридичні документи до вищевказаного автомобіля (технічний паспорт, довіреність, страховка, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000,00грн., судові витрати в розмірі 160,00грн., 50,00грн., зі сплати судового збору за моральну шкоду, 120,00 грн. за виготовлення позовної заяви, а всього 330,00 грн.

Згідно відомостей, зазначених у листі Сьомої Харківської державної нотаріальної контори № 450/01-16 від 16.02.2016р. та Інформаційній довідці зі Спадкового реєстру № 46777847 від 16.02.2017р., надані на виконання Ухвали Харківського районного суду Харківської області від 07.02.2017р., суд повідомлено про те, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2., померла. Оскільки заявлені правовідносини допускають правонаступництво в порядку спадкування, правонаступником ОСОБА_4 є ОСОБА_1, який залучений до участі у справі, провадження у справі не зупинялося.

20 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 подав до Харківського районного суду Харківської області уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якій просив витребувати у ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, на користь позивача легковий автомобіль NISSAN Maxima, 2002 року випуску, срібного кольору, тип кузова: легковий седан, д/н. НОМЕР_2, номер двигуна: НОМЕР_3, номер кузова: НОМЕР_4; стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, моральну шкоду у розмірі 5000,00грн.; визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу (автотранспортного засобу) NISSAN Maxima, випуску 2002 року, д/н. НОМЕР_7 від 20.12.2011р., підписаний між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; судові витрати покласти на відповідача.

З зустрічною позовною заявою до суду звернулась ОСОБА_2, яка просить суд визнати її добросовісним набувачем автомобіля марки NISSAN Maxima, 2002 року випуску, д/н. НОМЕР_2 та визнати за нею право власності на автомобіль марки NISSAN Maxima, 2002 року випуску, д/н. НОМЕР_2, колір сірий, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4.

Крім того, представник позивача за зустрічною позовною заявою, відповідача за первісною ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надала суду письмову заяву про застосування строків позовної давності, вказуючи про те, що первісні позивачі звернулися до суду після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

В судове засідання позивач за первісним позовом та його представник не з'явилися, просили справу слухати за їх відсутністю та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. В своїх вимогах ОСОБА_1, та його представник посилались на те, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля, видану ОСОБА_4 та ОСОБА_1 довіреність на право користування та розпорядження легковим автомобілем скасовано, права розпорядження автомобілем, повноважень на укладення договору купівлі-продажу не було надано, майно вибуло поза волею, а укладений правочин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суперечить приписам цивільного законодавства. Проти зустрічного позову заперечували в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність та недоведеність.

Позивач за зустрічним позовом, відповідач за первісним ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила, хоча про час, день та місце судового засідання повідомлялася належним чином, рекомендованою кореспонденцією. Представник позивача за зустрічним позовом, відповідача за первісним ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просила справу слухати за відсутністю ОСОБА_2 та її, в своїх поясненнях вимоги первісного позову не визнавала, просила відмовити у задоволенні у повному обсязі, вимоги зустрічного позову підтримала, просила задовольнити, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_2 заволоділа легковим автомобілем на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею і ОСОБА_3, який мав право розпоряджатися спірним автомобілем на підставі нотаріально-посвідченої довіреності.

Крім того, представником позивача за зустрічним позовом, відповідача за первісним зазначалося про те, що днем, коли первісні позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 дізналися про порушення, на їх думку, свого права, слід вважати день видання довіреності на право користування та розпорядження легковим автомобілем, тобто 19.12.2011р. Зважаючи на це, трирічний строк позовної давності обчислюється з 19.12.2011р. і закінчується 19.12.2014р., тобто первісні позивачі, звертаючись до суду 18.03.2015р., звернулися після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час, день та місце судового засідання повідомлявся належним чином, рекомендованою кореспонденцією.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, вважає, що у задоволенні вимог первісного позову слід відмовити, зустрічний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.07.2007р. ОСОБА_1, разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4, за рахунок сумісних коштів у громадянки ОСОБА_6 був придбаний легковий автомобіль марки NISSAN Maxima, випуску 2002 року, сріблястого кольору, тип кузова: легковий седан-в, д/н. НОМЕР_7, номер двигуна: НОМЕР_3, номер кузова: НОМЕР_4, тех. талон НОМЕР_5, свідоцтво НОМЕР_6.

Право власності та право користування на автомобіль ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано в управлінні Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Харківській області, згідно якої автомобілю присвоєно д/н. НОМЕР_2.

19 грудня 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було уповноважено ОСОБА_3 користуватися, а також розпоряджатися (продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати в позичку, страхувати тощо) автомобілем марки NISSAN моделі Maxima, рік випуску 2002, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_4, реєстраційний № НОМЕР_2, тип легковий седан-в, зареєстрований РЕВ МВ № 1 ДАІ ГУМВС України в Харківській області 21.06.2007р., на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6, виданого РЕВ МВ № 1 ДАІ ГУМВС України в Харківській області 21.06.2007р., на підставі довіреності серії ВРО № 912550, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчим Ігорем Олександровичем, яка була видана строком на три роки, до 19.12.2014р.

Згідно ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про нотаріат» (в редакції від 07.05.2011р.) нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства.

Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. № 20/5 (в редакції від 12.09.2011р.) нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Під час дослідження матеріалів цивільної справи, факт видачі 19.12.2011р. довіреності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3, сторонами судового провадження та безпосередньо первісним позивачем ОСОБА_1 не заперечувався та не спростовувався. У суду не має підстав ставити під сумнів розуміння сторонами значення, змісту, правових наслідків видачі довіреності на легковий автомобіль з правом користування та розпорядження.

Крім того, 19.12.2011р. ОСОБА_3 власноруч написано розписку в підтвердження отримання легкового автомобіля від власників, у якій вказується про взяття ОСОБА_3 зобов'язання зі сплати грошових коштів за легковий автомобіль в сумі 16000,00 доларів США. При цьому, у розписці зазначається про першочергову сплату ОСОБА_3 грошової суми у розмірі 1500,00 доларів США.

Судом не приймаються до уваги пояснення первісного позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 видав розписку про отримання ним автомобіля, який він має повернути до 20.08.2012р., оскільки у змісті самої розписки, копія якої міститься в матеріалах судової справи, відсутні положення щодо повернення автомобіля, а зазначається про сплату та подальшу виплату грошових коштів.

Зважаючи на зміст розписки, положення довіреності, суд дійшов висновку про наявність, 19.12.2011р., в діях ОСОБА_4 та ОСОБА_1 волі на передачу власного майна - легкового автомобіля.

20 грудня 2011 року ОСОБА_3, враховуючи власне право розпорядження легковим автомобілем, укладає зі ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля марки NISSAN моделі Maxima, рік випуску 2002, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний № НОМЕР_2, зареєстрований 21.06.2007р. РЕВ МВ № 1 ДАІ ГУМВС України в Харківській області.

20 грудня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ніколенко Андрієм Сергійовичем посвідчено довіреність серії ВРП № 255467 ОСОБА_3 від імені співвласників ОСОБА_4, ОСОБА_1, якою уповноважено ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися легковим автомобілем.

На підставі довіреності ОСОБА_2 були надані повноваження керувати автомобілем, знімати з обліку та ставити на облік в органах ДАІ, підписувати договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та використання автомобіля, отримувати в органах Державтоінспекції відповідне свідоцтво для поїздки автомобіля за кордон, та ряд інших повноважень, які властиві та притаманні власнику транспортного засобу.

22 серпня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було подано заяву № 31/01-16 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчого Ігоря Олександровича з вимогою скасувати довіреність від 19.12.2011р. серії ВРО № 912550, видану на ім'я ОСОБА_3.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності.

Відповідно до ст. 249 ЦК України права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 було відчужено легковий автомобіль ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу під час дії (до скасування) довіреності серії ВРО № 912550 від 19.12.2011р., тобто у період часу, коли він мав право користуватися та розпоряджатися легковим автомобілем.

Судом не береться до уваги пояснення первісного позивача ОСОБА_1 про те, що довіреність на право розпорядження автомобілем ОСОБА_3 було видано під впливом помилки, не маючи повноважень на укладення договору купівлі-продажу.

Згідно змісту довіреності серії ВРО № 912550 від 19.12.2011р. ОСОБА_3 було наділено правом продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати в позичку автомобіль. Таким чином, твердження про відсутність повноважень на укладення договору купівлі-продажу не відповідає дійсності.

Щодо твердження первісного позивача про помилку у видачі довіреності, судом зазначається, що у відповідності до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9 та у відповідності до ст.ст. 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки за своєю правовою суттю є оспорюваним. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Первісним позивачем ОСОБА_1 не аргументовано та не доведено наявність помилки, її істотність, а тому сприймається судом виключно як особиста думка зацікавленої сторони.

Враховуючи волю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на передачу легкового автомобіля ОСОБА_3, наявність у ОСОБА_3 прав відчужувати легковий автомобіль, чим він правомірно скористався та відчужив легковий автомобіль ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісної позовної вимоги про витребування легкового автомобіля з підстави її незаконності.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014р. та ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, для витребування майна необхідна наявність двох умов: 1) незаконність заволодіння; 2) відсутність правової підстави такого заволодіння.

Первісним позивачем не доведено незаконності, безпідставності заволодіння ОСОБА_2 автомобілем. Таким чином не має жодних правових підстав для його витребування.

Згідно висновку Верховного Суду України викладеного у постанові від 23.11.2016р. по справі № 3-1058гс16 витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016р. по справі № 6-2161цс16 та у правовій позиції Верховного Суду України по справі № 6-2776цс16.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 6-1203цс15) зазначив, що за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

ОСОБА_2 заволоділа легковим автомобілем на правових підставах - договору купівлі-продажу з особою, яка мала право розпоряджатися вказаним майном, майно не вибуто поза волею власників ОСОБА_4 та ОСОБА_1. За таких обставин, та враховуючи положення ст.ст. 387- 388 ЦК України, витребування легкового автомобіля у ОСОБА_2 є неправомірним.

Крім того, судом звернено увагу на те, що 19.09.2014р. ОСОБА_1 було отримано від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 11000, 00 доларів США в рахунок за транспортний засіб, про що зазначено у розписці, що також підтверджує волю власників ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на відчуження майна.

Первісним позивачем ОСОБА_1 не пояснювався привід та підстава отримання грошових коштів від ОСОБА_3, а у суду не має підстав для сумніву у тому, що грошові кошти сплачені за відчужений власниками легковий автомобіль, виходячи із змісту розписки.

Грошові кошти були отримані 19.09.2014р., натомість, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовною заявою 18.03.2015р., тобто вже отримавши грошові кошти за автомобіль, що надає підстави для висновку про те, що надані пояснення первісним позивачем ОСОБА_1 не відповідають дійсним обставинам справи, а обраний спосіб захисту власних прав та інтересів шляхом витребування майна у особи, яка набула спірне майно на підставі правочину, є не законним.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014р. № 5, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Заявлена первісним позивачем вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також не підлягає задоволенню з огляду на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Судом встановлено, що 20.12.2011р., між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі довіреності, та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу спірного автомобілю марки NISSAN моделі Maxima, рік випуску 2002, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний № НОМЕР_2, зареєстрований 21.06.2007р. РЕВ МВ № 1 ДАІ ГУМВС України в Харківській області, згідно з яким ОСОБА_2 придбала легковий автомобіль, сплативши ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 10000,00 доларів США. Тобто, ОСОБА_3 діяв від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі чинного договору (доручення) і укладеного цивільно-правого договору.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зміст правочину не може суперечити положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений із дотриманням всіх істотних вимог, не суперечивши положенням законодавства, інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені приписи, правила ст.ст. 15, 16 ЦК України, а також ст.ст. 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Крім того, судом не беруться до уваги пояснення первісного позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 правочин з реалізації автомобіля ОСОБА_2 не укладався, оскільки копія договру купівлі-продажу долучена судом до матеріалів судової справи. Зазначений договір укладений у простій письмовій формі, реквізити та підписи сторін наявні.

Відповідно до п. 13 ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемним є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Статтею 657 ЦК України визначено форму окремих видів договорів купівлі-продажу, а саме: земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, які укладаються у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Такі вимоги до договору купівлі-продажу транспортного засобу не ставляться.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Крім того, факт укладання договору купівлі-продажу встановлено також у кримінальному провадженні, зокрема у Постанові слідчого СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області майора Акімова Я.І. про закриття кримінального провадження від 26.02.2015р. зазначено, що в ході перевірки за кримінальним провадженням за №12015220480000563 встановлено, що ОСОБА_1 уклав 19.12.2011р. довіреність на ім'я ОСОБА_3 на автомобіль NISSAN Maxima, д/н НОМЕР_2, з правом розпоряджатися ним в тому числі продати вказаний автомобіль, який останній продав, але не віддав ОСОБА_1 частину боргу за автомобіль.

Спирання первісного позивача на протокол допиту свідка від 13.06.2017р. не відповідає принципам належності та допустимості доказів, оскільки, протокол стосується кримінального провадження, яке закрите у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, про що повідомлено листом за підписом начальника ВП підполковника поліції Драка Є.П. за № Л-2265/119-07-02 від 02.08.2017р.

Крім цього, внесення відомостей до ЄРДР за № 12015220470006204 та проведення досудового розслідування є незаконним, враховуючи наявність Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.11.2016р. № 6-35726св15, що і стало законодавчою підставою для закриття вказаного кримінального провадження.

Надання судом оцінки протоколу допиту свідка від 13.06.2017р. буде прямим порушенням принципу безпосередності дослідження доказів судом. Показання, пояснення, отримані сторонами на етапі досудового розслідування не мають для суду наперед встановленого значення. Під час досудового розслідування усі зібрані відомості можуть мати значення лише для тієї сторони, яка їх отримала для прийняття окремих процесуальних рішень та з метою доведення своєї позиції в суді. При цьому, обґрунтовувати свої висновки суд може на показаннях, які він особисто сприймав під час судового засідання.

У відповідності зі ст. ст. 10, 11 ЦПУ України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши та дослідивши надані суду сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що вимоги зустрічної позовної заяви підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Договір купівлі-продажу легкового автомобіля, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 203 ЦК України: зміст правочину не суперечить положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; правочин вчинений у формі, встановленій законом; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Дана вимога ОСОБА_3, як продавцем, була виконана.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна.

За змістом ст. 388 ЦК України добросовісним вважається придбання майна не безпосередньо у власника. Судом встановлено, що на час укладання договору купівлі-продажу легкового автомобіля, ОСОБА_3 мав право розпорядження легковим автомобілем, таким чином ОСОБА_2 було придбано легковий автомобіль цілком на законних підставах.

Тому, на підставі вказаного договору до ОСОБА_2 перейшло право власності на вказаний вище транспортний засіб, зокрема право володіння, користування та розпорядження цим майном, що випливає з положень ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України.

Суд захищає гарантовані законодавцем права власника з володіння, користування та розпорядження майном, який має право захищати власні права та інтереси, шляхом використання судового способу захисту, якщо такі будь-ким оспорюються або не визнаються.

Відповідно до ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Як передбачено ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його прав власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За умовами ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає щодо фізичної особи: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, або у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, ділової репутації. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Хоча вказана норма інших умов для можливості такого відшкодування не визначає, проте судова практика по цивільним справам зводиться до того, що, крім наявності факту порушення відповідних прав, право особи на відшкодування моральної шкоди, зокрема, має бути передбачено спеціальною нормою законодавства, що регулює певні відносини.

Стаття 23 ЦК України закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав. Спори про відшкодування заподіяної моральної (немайнової шкоди) розглядаються судами, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Проте законодавець також передбачив, що відшкодування завданої моральної шкоди може бути закріплено умовами відповідного договору, навіть якщо таке право не передбачено спеціальними нормами, що регулюють конкретні відносини.

Якщо мова йде про відшкодування шкоди у позадоговірних відносинах, то загальні підстави відповідальності за таку шкоду визначені, зокрема, ст. 1167 ЦК України. Положення ст. 1167 ЦК України регулюють порядок та підстави відшкодування потерпілому моральної шкоди в деліктних правовідносинах.

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Розглядаючи судову справу в частині заявлення первісної вимоги про відшкодування моральної шкоди, судом зазначається наступне. Враховуючи відсутність неправомірних дій з боку ОСОБА_2, та враховуючи положення ст. 139 ЦПК України та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р., первісна позовна вимога про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Розглядаючи заяву про застосування строків позовної давності, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності за заявою представника позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_5, при цьому зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Сплив позовної давності, відповідно до положень ст. 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову та застосовується у разі, якщо право позивача, про захист якого він просить, порушено і строк позовної давності пропущений без поважних причин.

Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог первісного позову, рішення ухвалюється про відмову у задоволенні первісного позову саме з цих підстав.

Згідно положення п. 6 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові витрати за подання первісної позовної заяви, суд залишає за рахунок первісного позивача та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 згідно вимогам ст. 88 ЦПК України. Судові витрати сплачені ОСОБА_2 у вигляді судового збору в розмірі 243,60грн. та 805,40грн. підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відповідності до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 218 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 244, 248-249, 387-388, 638, 655, 657 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., ідентифікаційний номер НОМЕР_8, добросовісним набувачем автомобілю марки «NISSAN» моделі «Maxima», 2002 року випуску, д/н. НОМЕР_2, колір сірий, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., ідентифікаційний номер НОМЕР_8, право власності на автомобіль марки «NISSAN» моделі «Maxima», 2002 року випуску, д/н. НОМЕР_2, колір сірий, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., ідентифікаційний номер НОМЕР_8, судовий збір в розмірі 243,60грн. (двісті сорок три гривні шістдесят копійок) та 805,40грн. (вісімсот п'ять гривень сорок копійок), а всього на загальну суму 1049,00грн. (одна тисяча сорок дев'ять гривень нуль копійок).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Харківський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.М. Токарєва