Рішення № 6838935, 23.11.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/253 23.11.09

За позовом Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» До Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 48470, 28 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача Лабунець М.В. по дов. № б/н від 22.05.2009р.

Від відповідачаОСОБА_1 ф.о. підприємець

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.11.2009р. оголошувалась перерва до 23.11.2009р. для виготовлення повного тексту рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 48470,28 грн., з яких: 13184,16 грн. заборгованості по орендній платі, 1152,65 грн. пені за прострочку сплати орендної плати, 34133,47 грн. заборгованості по оплаті за утримання орендованого майна та платі за надання комунальних послуг.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов договору оренди № 586 від 30.04.2004р., не сплатив позивачу орендну плату в повному обсязі за січень 2008 року та взагалі не сплатив орендну плату за листопад 2008 року лютий 2009 року. Крім того, в порушення умов договору про відшкодуванню витрат балансоутримувача та утримання орендованого приміщення та надання комунальних послуг, за лютий 2009 року не оплатив вартість спожитої води та телефоні розмови.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності відзиву відповідача на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.04.2004р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Орендодавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди № 586 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір № 1).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 1 Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (надалі Майно), площею 198 кв. м., розміщене за адресою м. Київ, вул. Січневого повстання, 33, що знаходиться на балансі Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» , вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 29.02.2004р. 528 000 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення буфету та їдальні без права продажу товарів підакцизної групи.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобовязаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, визначений договором найму.

Пунктом 7.1. Договору № 1 визначено, що Орендодавець зобовязаний передати в оренду майно згідно з цим Договором по акту приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Факт передачі Орендодавцем та прийняття Орендарем в орендне користування визначене Договором № 1 майно підтверджується актом приймання-передачі від 30.04.2004р.

Згідно п. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 10.1. Договору № 1 сторонами встановлено, що Договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 30.04.2004р. до 30.03.2005р., в подальшому пролонгований сторонами.

Додатковою угодою № 1 від 03.03.2007р. до Договору № 1 було внесено зміни, зокрема мету використання п.1.1. Договору № 1 викладено в наступній редакції: «Розміщення їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи».

Згідно п. 2.4. Договору № 1 у разі припинення цього Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи згідно акту приймання-передачі від 17.02.2009р. Орендар повернув, а Орендодавець прийняв державне нерухоме майно, площею 198 кв. м., розміщене за адресою м. Київ, вул. Січневого повстання, 33.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач в порушення взятих на себе зобовязань у визначені строки не сплатив орендну плату по Договору № 1 в розмірі 13184,16 грн. за періоди січень 2008р., листопад грудень 2008р., січень лютий 2009р., в звязку з чим позивачем нарахована пеня на розмір боргу за листопад 2008р. лютий 2009р. в розмірі 1152,65 грн. Також на думку позивача відповідачем в порушення умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого приміщення та надання комунальних послуг орендарю від 30.04.2004р. не перераховано податку на землю за січень 2008р., червень 2008р. по лютий 2009р. в розмірі 23139,29 грн., а також плату за надання комунальних послуг за період з жовтня 2008р. по лютий 2009р. в розмірі 10994,18 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 3.1. Договору № 1 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за перший базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) березень 2004р. : 2208,80 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за перший місяць оренди квітень 2004р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за квітень 2004р.

Додатковою угодою № 1 від 03.03.2007р. внесено наступні зміни до Договору № 1:

абзац 1 п. 3.1. Договору викладено в редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за перший базовий місяць розрахунку січень 2007р. : 3587,27 грн.»;

абзац 3 п. 3.1. Договору викладено в редакції : «Орендна плата за січень 2007року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007р.».

Згідно п. 3.2. Договору № 1 оренда плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3.3. Договору № 1 визначено, що перерахування здійснюється Орендарем самостійно до 10 числа місяця, слідуючого за звітним з урахуванням індексу інфляції таким чином:

50% орендної плати перераховується Орендарем до державного бюджету;

50% орендної плати перераховуються Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача.

Позивачем предявлені вимоги про стягнення з відповідача за оренду майна за листопад 2008р. в розмірі 3507,18 грн., з якими суд не може погодитись, оскільки

Позивач в акті звірки взаєморозрахунків зазначає, що ним було виставлено рахунок № 667 від 08.12.2008р. згідно якого орендну плату нараховано на суму 3507,18 грн. При цьому позивач в акті також вказує на те, що згідно виписки з його рахунку відповідач перерахував позивачу 24.12.2008р. орендну плату за листопад 2008р. в розмірі 3455,35 грн., що також підтверджує відповідач в акті звірки.

Отже, відповідач сплатив кошти в розмірі 3455,35 грн. до звернення позивача з позовом до суду (22.06.2009р.- печатка вхідної кореспонденції суду).

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обовязок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до суду з позовом про стягнення боргу по орендні платі в розмірі 3507,18 грн., тоді як борг частково сплачений в сумі 3455,35 грн.

Враховуючи викладене, позивач безпідставно звернувся з вимогою про стягнення з відповідача 3455,35 грн., а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно п. 5.2. Договору № 1 Орендар зобовязався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать (акт звірки), що відповідач в порушення умов Договору № 1 не виконав основного обовязку Орендаря орендну плату повністю не вніс в результаті чого виникла заборгованість, яка становить за січень 2008р. 84,89 грн., за листопад 2008р. 51,83 грн., за грудень 2008р. 3580,82 грн., за січень 2009р. 3684,67 грн. та за лютий 2009р. (17 днів) 2326,60 грн., загалом 9728,81 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 3. ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар зобовязаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частина перша статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначає, що орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу по орендній платі в розмірі 9728,81 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексу визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Стаття 258 Цивільного кодексу України визначає, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Пунктом 3.5. Договору № 1 визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному в п. 3.3. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Отже, при укладанні Договору № 1 сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобовязання щодо оплати за користування приміщенням.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті орендної плати за користування майном відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 3.5. Договору № 1 та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір якої, за розрахунками суду становить

51,83 грн. (борг за листопад 2008р.) х 24(12%+12% НБУ) х 172 (днів прострочки) : 100 : 365 = 5,86 грн.

3580,82 грн. (борг за грудень 2008р.) х 24(12%+12% НБУ) х 141 (днів прострочки) : 100 : 365 = 331,98 грн.

3684,67 грн. (борг за січень 2009р.) х 24(12%+12% НБУ) х 110 (днів прострочки) : 100 : 365 = 266,49 грн.

2326,60 грн. (борг за лютий 2009р.) х 24(12%+12% НБУ) х 103 (днів прострочки) : 100 : 365 = 157,56 грн.

Всього 761,56 грн.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача щодо стягнення 761,56 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині стягнення пені в розмірі 391,09 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки пеня нарахована на суму боргу по орендній платі за листопад 2008р., яка була частково сплачена позивачем.

Відповідно до п. 5.8. Договору № 1 Орендар (позивач) зобовязався укласти з Балансоутримувачем орендованого майна (відповідачем) договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю.

30.04.2004р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого приміщення та надання комунальних послуг орендарю (далі Договір № 2).

Відповідно до п. 1.1. Договору № 2 позивач забезпечує укладення та підтримання чинності договорів зі спеціалізованими підприємствами та організаціями про надання комунальних послуг в будівлі, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Січневого повстання, 33, загальною площею 198 кв. м., здійснює її утримання, а також за власний рахунок здійснює прибирання при будинкової території, а відповідач відшкодовує витрати комунальних послуг, повязані утриманням будівлі та забезпечення надання комунальних послуг пропорційно до займаної ним площі в порядку та на умовах, визначених в даному Договорі.

Під забезпеченням комунальними послугами у цьому договорі розуміється забезпечення Орендаря тепло енергією, електроенергією, холодною водою, телефонним звязком, пожежною та охоронною сигналізацією.

Пунктом 2.2.1. Договору № 2 визначено, що відповідач зобовязаний на підставі виставлених позивачем рахунків не пізніше 25 числа місця, наступного за розрахунковим, вносити плату на поточний рахунок Балансоутримувача будівлі за виконання комплексу робіт та надання послуг.

Тобто, умовами Договору № 2 передбачено, що підставою для сплати відповідачем комунальних послуг є отриманні від позивача у встановлений термін рахунків.

Доказів того, що позивачем на виконання п. 2.2.1. Договору № 2 були виставлені (надані чи надіслані поштою) відповідачу рахунки позивачем не надано.

Таким чином, позивачем належних доказів виконання ним своїх зобовязань за Договором № 2 в частині виставлення кожного місяця до 25-го числа відповідачу рахунків на оплату комунальних послуг, які за умовами Договору № 2, є підставою для сплати орендної плати, суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобовязання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобовязання перед кредитором.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за комунальні послуги в сумі 10994,18 грн. суд вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за утримання орендованого майна в частині, що складає податок на землю в розмірі 23139,29 грн. задоволенню також не підлягають з огляду на наступне

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

При цьому земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не є платником податку на землю, оскільки не є ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Січневого постання, 33.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобовязань.

Умовами Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого приміщення та надання комунальних послуг орендарю від 30.04.2004р. сторонами не передбачений обовязок відповідача відшкодовувати позивачу податок на землю, який позивач помилково розцінює як плату за утримання орендованого майна.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги про стягнення з відповідача податку на землю в розмірі 23139,29 грн. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Таким чином, позовні вимоги Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»(м. Київ, вул. Івана Мазепи, 44, код 02224241) 9728 (девять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 81 коп. боргу по орендній платі, 761 (сімсот шістдесят одну) грн. 56 коп. пені, 104 (сто чотири) грн. 90 коп. витрат по сплаті державного мита та 68 (шістдесят вісім) грн. 28 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Суддя Трофименко Т.Ю.