Рішення № 68383949, 16.08.2017, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4224/16-ц

2/703/289/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Васильківської Т.В.

секретар судових засідань ОСОБА_1

за участю:

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

та представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

встановив:

29 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до КП «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, в якому просить: визнати незаконним пункт 6 наказу директора Комунального підприємства «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області №39-к від 31 жовтня 2016 року про його звільнення з посади майстра служби водопостачання; поновити його на роботі на посаді майстра служби водопостачання Комунального підприємства «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області; стягнути з Комунального підприємства «ВодГео» Смілянської міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2016 року до дня поновлення на роботі; стягнути з Комунального підприємства «ВодГео» Смілянської міської ради на його користь понесені ним судові витрати на правову допомогу адвоката; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі і стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що наказом директора КП «ВодГео» №24-к від 01 вересня 2013 року його було прийнято на роботу майстром в службу водопостачання та працював у бригаді аварійно-відновлювальних робіт служби водопостачання. Робота майстрів служби постачання у бригаді аварійно-відновлювальних робіт була організована на підприємстві вахтовим методом, тобто два тижні в місяць працював з 08 голини до 20 години, а наступні два тижні відпочивав. Його робоча вахта була з 01 по 15 число щомісячно, а іншу половину місяця вахтою працював інший майстер. З 01 вересня 2016 року по 16 вересня 2016 року під час робочої вахти він хворів, в звязку з чим перебував на лікарняному. 01 жовтня 2016 року він заступив на роботу згідно вахти та виконував свої функціональні обовязки майстра служби водопостачання. 31 жовтня 2016 року пунктом 6 наказу директора КП «ВодГео» за №39-к його звільнено з посади майстра служби водопостачання у звязку з скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає, що його звільнення є незаконним так як про звільнення він дізнався лише 31 жовтня 2016 року, коли був запрошений до відділу кадрів КП «ВодГео» для отримання трудової книжки і в цей же день був ознайомлений з наказом №39-к від 31 жовтня 2016 року «Про припинення трудового договору». Про те, що посада на якій він працював буде скорочена і він буде звільнений з роботи 31 жовтня 2016 року його персонально за два місяці, як це вимагає трудове законодавство України, ніхто не попереджав. Вважає, що якщо його мали звільнити 31 жовтня 2016 року, то не пізніше 31 серпня 2016 року, тобто за два місяці до його звільнення, мав бути розроблений та затверджений штатний розпис по КП «ВодГео», який мав діяти з 01 листопада 2016 року, та відповідно до якого мав бути виданий наказ про попередження за два місяці конкретних працівників про можливе їх звільнення у звязку зі скороченням штату та чисельності працівників. Крім того, бригада аварійно-відновлювальних робіт служби водопостачання має в штаті 2 майстра, і чому звільнили саме його, йому не відомо. Крім того, йому не пропонувались будь-які інші вакантні посади за новим штатним розписом. Разом з тим, як йому відомо, на його посаду після звільнення призначено іншу особу. На підприємстві загалом він працює 14 років, в звязку з чим має перевагу перед іншими працівниками на залишенні на роботі та підпадає під дію вимог ст.42 КЗпП України, але дане питання директором підприємства не вирішувалося. Вважає, що під час його звільнення з роботи КП «ВодГео» порушено норми трудового законодавства України, а тому таке звільнення є неправомірним. Крім того, оскільки його звільнено з роботи за ініціативою роботодавця з грубим порушенням трудового законодавства, він вимушено з вини роботодавця не виконував роботу в КП «ВодГео», а тому за час вимушеного прогулу з даного підприємства на його користь необхідно стягнути середній заробіток з 01 листопада 2016 року по день його поновлення на роботі.

Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з наведених в позові підстав.

Представник відповідача КП «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_2 працював майстром служби постачання КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області. Пунктом 6 наказу директора КП «ВодГео» за №39-к ОСОБА_2 звільнено з посади майстра служби водопостачання у звязку з скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України. Так, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: зміни організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Ч.2 ст.40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п.1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованих працівників, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не право не використовувалося, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). Згідно ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою ІІІ- А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював. На виконання зазначених норм КЗпП України 01 вересня 2016 року відповідач направив позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення повідомлення про наступне скорочення чисельності працівників КП «ВодГео», в якому зазначив, що з 01 листопада 2016 року посада майстра служби водопостачання, на якій працює позивач, скорочується. Окрім цього, в повідомленні зазначалось, що станом на 01 вересня 2016 року на підприємстві існує вакантна посада слюсаря з ремонту технологічних установок 4-го розряду служби водопостачання та посада слюсаря з ремонту технологічних установок 4-го розряду служби водовідведення, які можуть бути запропоновані позивачу. Також, станом на 01 вересня 2016 року на підприємстві існує вакантна посада економіста провідного, яка може бути запропонована позивачу, але дана посада буде скорочена з 01 листопада 2016 року. Зазначене повідомлення на КП «ВодГео» повернулося 06 жовтня 2016 року у звязку з закінченням терміну зберігання. ОСОБА_2 членом профспілки не являвся, в звязку з чим, згода первинної профспілкової організації на його звільнення потрібна не була. Крім того, просить суд звернути увагу, що згідно штатного розпису КП «ВодГео» станом на 01 травня 2016 року в службі водопостачання КП «ВодГео» було чотири майстра, в той час як згідно штатного розпису КП «ВодГео» станом на 01 листопада 2016 року в службі водопостачання КП «ВодГео» перебуває 3 майстра. Таким чином, одна посада майстра служби водопостачання КП «ВодГео» скорочена з дотриманням вимог чинного законодавства і на момент звернення позивача до суду на підприємстві не введена. Вважає, що звільнення ОСОБА_2 відбулося з дотриманням вимог чинного трудового законодавства України, а тому просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надав суду показання, що він в 2016 році працював інспектором з кадрів КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області. В кінці серпня 2016 року були внесені зміни у штатний розпис КП «ВодГео», в звязку з чим на серед іншого підприємстві скорочувалася одна посада майстра з водопостачання, про що директором КП «ВодГео» був виданий відповідний наказ. Відповідно до даного наказу відділ кадрів мав повідомити працівників підприємства, які перебувають на посадах, що підлягають скороченню, за два місяці до вивільнення працівників. ОСОБА_2 для ознайомлення з наказом про скорочення чисельності працівників до КП «ВодГео» не запрошувався, так як він працював вахтовим методом і в кінці серпня робочих днів в нього не було. 01 вересня 2016 року ОСОБА_2 перебував на лікарняному, в звязку з чим ознайомити його з наказом про скорочення чисельності працівників не представлялося можливим. Повідомлення про скорочення чисельності працівників КП «ВодГео» було направлено на адресу ОСОБА_2 поштою. Чи отримав ОСОБА_2 дане повідомлення він не памятає. Майстрів служби водопостачання на КП «ВодГео» було 5 чоловік і всі вони були попереджені про скорочення чисельності працівників підприємства. Оскільки, інші четверо майстрів КП «ВодГео» були членами профспілки, яка не надала згоди на їх звільнення, то вирішено було звільнити ОСОБА_2 Рішення про пріоритетне залишення на роботі інших майстрів, та відповідно звільнення з посади майстра водопостачання саме ОСОБА_2 фактично приймалося профспілковою організацією на засіданні. Питання щодо наявності у ОСОБА_2 переважного права залишення на роботі, адміністрацією КП «ВодГео» не розглядалося взагалі. Трудову книжку ОСОБА_2 отримав 31 жовтня 2016 року, коли був звільнений з підприємства.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надав суду показання, що він в 2016 році працював юрисконсультом КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області. Йому відомо, що 01 листопада 2016 року проводилося скорочення працівників КП «ВодГео». Серед посад, які підлягали скороченню, була одна посада майстра водопостачання. Всі пять майстрів, які працювали в КП «ВодГео» повідомлялись про подальше скорочення. Одним з майстрів був ОСОБА_2. 01 вересня 2016 року ОСОБА_2 через хворобу не вийшов на роботу, тому повідомлення про скорочення чисельності працівників КП «ВодГео» йому направлялося поштою. Чи отримав ОСОБА_2 вказане повідомлення йому не відомо, так само як і невідомі подальші події, в звязку з його звільненням з КП «ВодГео».

Врахувавши пояснення сторін та свідків, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 позивач по справі, 01 вересня 2013 року наказом №24-к від 30 березня 2016 року, прийнятий на роботу майстром в службу водопостачання Комунального підприємства «ВодГео», що підтверджується копією трудової книжки виданої на імя ОСОБА_2 (а.с.6-7).

Згідно з пунктом 6 наказу директора Комунального підприємства «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області №39-к від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звільнено з посади майстра служби водопостачання в звязку зі скороченням штату працівників з 31 жовтня 2016 року (а.с.12).

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" п.19- розглядаючи трудові спори , повязані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобовязані зясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, проте що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно штатного розпису по КП «ВодГео» з 01 травня 2016 року загальна кількість майстрів служби водопостачання та бригади аварійно-відновлювальних робіт служби водовідведення складає 5 одиниць (а.с.10-11).

29 серпня 2016 року директором Комунального підприємства «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області ОСОБА_7 видано наказ №126-К «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників», відповідно до якого з 01 листопада 2016 року скорочувалося ряд посад, які виводилися із штатного розпису КП «ВодГео», серед яких одна посада майстра служби водопостачання (а.с.42).

Так, згідно штатного розпису по Комунальному підприємству «ВодГео», що введений в дію з 01 листопада 2016 року загальна кількість майстрів служби водопостачання та бригади аварійно-відновлювальних робіт служби водовідведення складає 4 одиниці (а.с.27-30).

Пунктом 6 наказу №39-к від 31 жовтня 2016 року «По особовому складу про припинення трудового договору» виданого директором Комунального підприємства «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області ОСОБА_7 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, з посади майстра служби водопостачання, в звязку зі скороченням штату працівників з 31 жовтня 2016 року звільнено ОСОБА_2

Як передбачено п.1 ч.1 ст.40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розірвання трудового договору з вказаних підстав допускається при дотриманні власником положень законодавства, зокрема:

- якщо неможливо перевести працівника на іншу роботу за його згодою (ч.2 ст.40 КЗпП);

- наявності згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), членом якої є працівник (ч.1 ст.43 КЗпП). У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ч.5 ст.43 КЗпП);

- врахувавши переважне право на залишення на роботі (ст.42, ч.2 ст.49-2 КЗпП);

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП).

На думку суду, під час звільнення ОСОБА_2, керівництвом КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області не дотримані вищевказані норми чинного трудового законодавства.

Так, суд вважає, що позивач не був особисто повідомлений про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, хоча у відповідності із ч.1 ст. 49-2 КЗпП, власник або уповноважений орган зобовязаний це зробити. Правовий аналіз вказаного положення КЗпП у сукупності з іншими нормами трудового законодавства, дає підстави вважати, що направлення ОСОБА_2 в період його перебування на лікарняному, повідомлення про наступне скорочення чисельності працівників КП «ВодГео» із зазначенням посад, які можуть бути запропоновані (а.с.25), яке не було ним отримано, та за умови подальшого його виходу на роботу, не являється особистим повідомленням про наступне вивільнення позивача з роботи, так як даним повідомленням передбачено не вивільнення з роботи ОСОБА_2, а скорочення посади майстра служби водопостачання.

Крім того, повідомлення про наступне скорочення чисельності працівників КП «ВодГео», яке направлялося ОСОБА_2 рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуто до КП «ВодГео»(а.с.26).

Докази персонального повідомлення ОСОБА_2 про його наступне вивільнення з посади майстра водопостачання КП «ВодГео» не пізніше ніж за два місяці, в матеріалах справи відсутні, в звязку з чим, суд, враховуючи пояснення позивача та свідка ОСОБА_5, який вказав, що ОСОБА_2 для ознайомлення з наказом №126-К «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників» не запрошувався, приходить до висновку, що ОСОБА_2 дізнався про скорочення посади майстра водопостачання КП «ВодГео» лише 31 жовтня 2016 року, безпосередньо під час його звільнення, в звязку з чим і не мав можливості надати згоду на переведення на іншу посаду.

За таких обставин, суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що ОСОБА_2 належним чином був повідомлений про звільнення з роботи, оскільки йому було направлено повідомлення про наступне скорочення чисельності працівників КП «ВодГео».

Представник відповідача, надаючи свої пояснення, зазначив, що ОСОБА_2 членом профспілки не являвся, в звязку з чим, згода первинної профспілкової організації на його звільнення не була потрібна.

Вказаний відповідачем факт не заперечується позивачем та підтверджується відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів про належність ОСОБА_2 до профспілкової організації.

Проте, відповідно до показів свідка ОСОБА_5, судом встановлено, що питання звільнення одного з майстрів водопостачання КП «ВодГео» вирішувалося на засіданні профспілкової організації, якою і було прийнято рішення про звільнення саме ОСОБА_2 позивача по справі, оскільки останній не являвся членом профспілкової організації, а інші майстри водопостачання являлися такими.

Згідно ч.3 ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Як достовірно встановлено під час судового розгляду ОСОБА_2, членом виборного профспілкового органу КП «ВодГео» не являється, а тому виборний орган профспілкової організації КП «ВодГео» вирішуючи питання звільнення ОСОБА_2 з посади майстра водопостачання КП «ВодГео» вийшов за рамки своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно п.3 ч.2 ст.42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2, останній з 01 січня 2004 року по 31 жовтня 2017 року працював майстром з водопостачання на КП «ВодГео», КП «Смілаводоканал», ТОВ «СмілаЕнергоінвест» та з вересня 2013 року знову на відповідній посаді КП «ВодГео» (а.с.6-7).

Як встановлено з показаь свідка ОСОБА_5, який на момент звільнення ОСОБА_2 працював на посаді інспектора кадрів КП «ВодГео», питання щодо переважного права ОСОБА_2 на залишення на роботі адміністрацією КП «ВодГео» не розглядалося взагалі.

Представником відповідача не надано суду належних і допустимих у спірних правовідносинах доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_2 не мав переваг перед іншими працівниками для залишення на роботі.

Враховуючи показання свідка ОСОБА_5 та відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили про вирішення питання щодо існування переважного права ОСОБА_2 на залишення на роботі, суд приходить до висновку, що КП «ВодГео» під час звільнення ОСОБА_2 порушило його переважне право на залишення на роботі, яке надається працівникам з тривалим стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Вищевказані обставини та юридичні факти надають суду підстави вважати, що звільнення з роботи позивача проведене відповідачем без достатніх правих підстав.

Статтею 43 Конституції України гарантується захист громадян від незаконного звільнення. Таким чином та у відповідності із ч.1 ст.235 КЗпП позивач підлягає поновленню на попередній роботі на посаді майстра водопостачання КП «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника розраховується згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

Встановивши, що звільнення позивача відбувалося без законних підстав, суд приходить до висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому середній заробіток за час вимушеного прогулу, як того просить позивач, слід стягнути саме з відповідача, оскільки звільнення позивача відбулось саме внаслідок незаконного наказу відповідача.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у ч. 3 ст. 32 Постанови № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно із абз. 3 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 вказаного Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Заробіток позивача за останні два місяці (вересень, жовтень 2016 року), що передували місяцю звільнення з роботи, згідно з довідкою Комунального підприємства «ВодГео» №99 від 10 листопада 2016 року про розмір середньоденного та середньомісячного заробітку, становить 4492,25 грн., середнього годинний заробіток 25,52 грн., середньоденна заробітна плата 224,61 грн. (а.с.13).

Кількість робочих днів з дня звільнення ОСОБА_2 31 жовтня 2016 року по день винесення судом рішення 16 серпня 2017 року становить 198 днів.

Для визначення середнього заробітку, що належить до виплати позивачу за час вимушеного прогулу проведений розрахунок: заробіток за час вимушеного прогулу - середньоденний заробіток помножений на кількість робочих днів з дня звільнення по день винесення судом рішення - 224,61 грн. х 198 р.дн. = 44472,78 грн..

Даних про виплату позивачу вихідної допомоги та її розмір суду не надано.

Отже, з КП «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 44472,78 грн..

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу надану йому під час підготовки позовної заяви та при розгляді цивільної справи в суді, суд приходить до наступного:

Згідно з п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст.1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Так, представником позивача на підтвердження своїх повноважень в суді та понесені позивачем витрати на правову допомогу, надано договір про надання правової допомоги від 26 листопада 2016 року (а.с.40), квитанцію №05-17 від 15 лютого 2017 року (а.с.81), акт виконаних робіт по Договору про надання правової допомоги, складений 29 листопада 2016 року (а.с.82) та розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу (а.с.83), в звязку з чим, вимога позивача про відшкодування йому витрат на правову допомогу є такою, що ґрунтується на вимогах закону.

Згідно із пунктами 2 та 4 ч.1 ст.367 ЦПК суд вправі допустити негайне виконання рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення незаконно звільненого працівника на роботі.

Враховуючи вищевказану норму, суд вважає за можливе допустити рішення в частині поновлення позивача на роботі до негайного виконання.

Разом з тим, оскільки позивачем до матеріалів справи не долучено розрахунку суми заробітної плати в межах платежу за один місяць, та враховуючи специфіку графіку роботи позивача, який працює вахтовим методом, а тому, суд позбавлений можливості самостійно здійснити такий розрахунок, в звязку з чим і не може допустити стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір, який підлягав сплаті при подачі позовної заяви, а саме за дві позовні вимоги немайнового та одну позовну вимогу майнового характеру, по 551,20 грн. за кожну вимогу, а всього 1653,60 коп.

Керуючись ст. 10, 59, 60, 88, 209, 213, 215, 218, п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до Комунального підприємства «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати пункт 6 наказу директора Комунального підприємства «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області №39-к від 31 жовтня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 з посади майстра служби водопостачання незаконним.

Поновити ОСОБА_2 на посаді майстра служби водопостачання Комунального підприємства «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області з 1 листопада 2016 року.

Стягнути з Комунального підприємства «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2016 року по 16 серпня 2017 року за 198 робочих дні в сумі 44472 грн. 78 коп. та судові витрати на правову допомогу в розмірі 2500 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області в дохід держави (стягувач ДСА України, отримувач коштів: ГУК у м. Києві, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 1653 грн. 60 коп..

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді майстра служби водопостачання Комунального підприємства «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області допустити до негайного виконання.

Рішення в частині стягнення заробітної плати, в межах суми платежу за один місяць, - допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасовано.

Повний текст рішення виготовлено 21 серпня 2017 року.

Головуючий Т.В. Васильківська