Постанова № 68378272, 04.07.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 р. Справа № 804/3225/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКононенко О. В. при секретаріТонояні А.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, визнання незаконними та скасування акта перевірки та припису, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, в якому просить, з урахуванням уточнень, визнати протиправними дії головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю у Нікопольському районі головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Іващенка І.І. під час перевірки приватного підприємства «Інтелектуальний центр», визнати незаконними та скасувати акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 64\4.3-5 від 06.03.2017 року №64\4.3-5 від 06.03.2017 року та припис №64\4.3-5-61 від 10.02.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Приватним підприємством «Інтелектуальний центр» не було допущено порушень трудового законодавства, а порушення про які зазначено в акті перевірки є домислами посадової особи Держпраці.

Позивач в судовому засіданні просив позов задовольнити, доводи викладені в позовні заяві підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, вважає за необхідне позов задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 є засновником Приватного підприємства «Інтелектуальний центр».

В період з 01.03.2017 року по 02.03.2017 року посадовими особами Держпраці було проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За результатами проведення зазначеної перевірки позивачем складено акт № 64/4.3-5, у якому зазначено, що виявлені порушення частини 3 статті 24 та частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України.

В обгрунтування такого висновку перевіряючою особою зазначено, що засновник підприємства ОСОБА_3 у період з січня по лютий 2017 року виконувала директорські функції без призначення на посаду, що можна кваліфікувати як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору. Також встановлено, що з громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено цивільно-правові угоди на надання послуг з інформації по матеріалу шкільної програми в кількості 4 академічних години на неділю на протязі січня - березня 2017 року, замість укладення трудового договору, що є порушенням частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

З січня по лютий 2017 року засновник ОСОБА_3, яка здійснювала управління підприємством без призначення на посаду директора не нараховувала собі заробітну плату, чим порушила терміни виплати заробітної плати передбачені частиною 1 статті 115 Кодексу законів про працю України.

На підставі виявлення зазначених порушень Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було припис від 10.02.2017 року 3 64/4.3.-5-61.

Вирішуючи спір суд зазначає, що статтею 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Отже ОСОБА_3, як засновник, відповідно до статут має право у випадку відсутності директора здійснювати керівництво підприємством, без укладання з ним трудового договору.

За таких обставин суд вважає висновок Держпраці у Дніпропетровській області про те, що ОСОБА_3 порушила вимоги частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України тим, що у період з січня по лютий 2017 року виконувала директорські функції без призначення на посаду та виплати собі заробітної плати, є протиправним.

Крім цього суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

Частиною 3 статті 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі виконання робіт (надання послуг) не на підставі трудового договору, а відповідно до договору підряду (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

Цивільно-правовий договір - це будь-який вид договору, що укладається відповідно до вимог цивільного законодавства. Порядок укладання договорів підряду (на виконання певних робіт) регулюється главою 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Розмежування цивільно-правових і трудових договорів за критерієм їх предмета (об'єкта) полягає у тому, що, якщо фізична особа взяла на себе обов'язок передати замовнику результат роботи - це договір підряду або інший цивільно-правовий договір. У разі, якщо громадянин виконує роботу під керівництвом іншої сторони, що прийняла на себе обов'язок організувати працю, одержала право давати вказівки щодо послідовності проведення робіт - то це трудовий договір.

Водночас, законом не заборонено і укладання цивільно-правових договорів, за якими жодний результат праці замовнику передаватися не буде, оскільки послуги, що надаються за такими договорами є невід'ємними від самого процесу їх надання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законодавством України передбачені різні шляхи реалізації цього права. Виходячи з положень КЗпП України та ЦК України реалізувати своє право на працю можна шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору, зокрема: договору підряду, договору доручення, авторського договору та інших цивільно-правових угод. Усі ці договори регулюють суспільні відносини у сфері трудової діяльності осіб, хоча їх правове регулювання істотно відрізняється.

Проаналізувавши, приписи спеціального Закону, що регулює державну політику у сфері трудових відносин, суд наголошує, що трудовий договір за своєю правовою природою регулює процес праці, а цивільно-правовий договір, у даному випадку - договір надання послуг, - укладається з метою вчинення певних дій та за згодою певних осіб для досягнення результатів певної діяльності. Правовідносини, що виникають у випадку взяття фізичною особою обов'язку виконати роботу (послугу) і передати замовникові результат роботи, - виникають на підставі цивільно - правового договору. Разом з тим, укладення трудового договору зумовлює дотримання працівником внутрішнього трудового розпорядку роботодавця, про прийняття його на роботу видається наказ, працівник має право на одержання допомоги з соціального страхування та на одержання певних пільг тощо.

Судом з'ясовано, що громадянки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, виконувала послуги на свій ризик, самостійно організовувала надання послуг, не підлягала під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, пільги, компенсації, заохоченнями за успіхи в роботі та стягнення за порушення трудової дисципліни до неї не застосовувалися.

Суд не встановив факту прийняття позивача на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не встановив факту роз'яснення позивачеві його прав і обов'язків та проінформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства України і колективного договору.

Таким чином, вважаючи, що між сторонами наявні трудові відносини, відповідачем залишено поза увагою те, що основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Також суд зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України, закріплено презумпцію правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди, що укладалися позивачем з вказаними вище особами не визнані недійсними у встановленому законом порядку.

Отже, висновки відповідача в частині порушення позивачем вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме допуск до роботи найманих працівників громадянок ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без укладення трудового договору, є необґрунтованими, оскільки між позивачем та зазначеними громадянками були укладені цивільно-правові угоду.

Згідно Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

У абзаці 7 статті 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.

Відповідно до пункту 6 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 02.07.2012 року № 390, перевірка складається з таких етапів:

Робота з документами, наданими суб'єктами господарювання на вимогу Інспектора:

Оформлення документів за результатами перевірки.

Ознайомлення суб'єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки.

Проведення за результатами перевірки роз'яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).

Пунктом 7 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 02.07.2012 року № 390 визначено, що за результатами перевірки складається акт перевірки.

Згідно частини 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості:

дату складення акта;

тип заходу (плановий або позаплановий);

форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);

предмет державного нагляду (контролю);

найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;

найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

З аналізу зазначених норм вбачається, що обов'язковим етапом перевірки є ознайомлення суб'єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки та актом перевірки в останній день проведення перевірки. Також орган державного нагляду повинен вручити в останній день перевірки примірник акта.

Як вбачається із матеріалів справи, примірник акта було вручено позивачу 06.03.2017 року, а не в останній день перевірки, що є порушенням порядку проведення перевірки.

Разом з цим суд зазначає, що припис за результатами перевірки, яка проводилась у період з 01.03.2017 по 02.03.2017 року було складено 10.02.2017 року, тобто до початку її проведення.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що відбулась описка, а саме невірно зазначено місяць, оскільки позивача та представник відповідача в судовому засіданні підтвердили, що припис був вручений позивачу 06.03.2017 року, тобто 10.03.2017 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування акта перевірки, суд зазначає, що вони не підлягають задоволенню у зв'язку із таким.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені в акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків.

Також суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог трудового законодавства, тобто є документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка викладення в ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, визнання незаконними та скасування акта перевірки та припису задовольнити частково.

Скасувати припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 10.02.2017 року № 64/4.3-5-61.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 640 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 07 липня 2017 року

Суддя О.В. Кононенко