Постанова № 68377896, 16.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2017 р. Справа№ 927/1058/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Чернігіврибгосп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017

у справі № 927/1058/16 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Чернігіврибгосп»

до: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області

2) Державного агентства рибного господарства України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство «Укрриба»,

за участю заступника прокурора Чернігівської області на стороні відповідача-1,

про визнання часток співвласників у сумісному майні

за участю представників:

від позивача: Пільганчук В.В. - представник (довіреність №251 від 28.11.2016);

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Романенко Ю.В. - представник (довіреність №53-Д від 28.07.2016);

третя особа: Панасенко О.А. - представник (довіреність №11-13/79 від 21.06.2017);

від прокуратури: Греськів І.І. - посвідчення №041072 від 03.02.2016;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Чернігіврибгосп» (надалі - позивач, ПрАТ «Чернігіврибгосп») звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (надалі - відповідач 1, РВ ФДМУ по Чернігівській області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Укрриба» (надалі - третя особа, ДП «Укрриба»), про визнання частки співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у сумісному майні скидному каналі №1 вартістю 20 600,00 грн та нагульному ставі №7 вартістю 70 000,00 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, згідно якої позивач просив суд визнати частку співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у сумісному державному майні - нагульному ставі №7 вартістю 70 000,00 грн, що розташоване на території Мньовського рибцеху, яку складають будівельні матеріали вкладені позивачем при здійсненні капітального ремонту. В частині визнання частки співвласника у сумісному державному майні - скидному каналі №1 вартістю 20 600,00 грн позивач відмовився.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2016 прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині визнання частки співвласника у сумісному державному майні - скидному каналі №1 вартістю 20 600,00 грн, припинено провадження у справі в частині визнання частки співвласника у сумісному державному майні скидному каналі №1 вартістю 20 600,00 грн, залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державне агентство рибного господарства України (надалі - відповідач 2, Держрибагентство), матеріали справи №927/1058/16 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі № 927/1058/16 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ПрАТ «Чернігіврибгосп» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким визнати частку співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у спільному майні, яким є гідротехнічна споруда, а саме, огороджувальна дамба нагульного ставу №7 (інвентарний №121), що знаходиться на території структурного підрозділу позивача Мньовського рибцеху, розташованого в селі Мньов, Чернігівського району, Чернігівської області, у розмірі вартості належних йому будівельних матеріалів, виробів - 90 600,00 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.08.2017.

Відповідачі скористалися правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

У судове засідання 16.08.2017 відповідач 1 свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку представників учасників судового процесу, враховуючи, що відповідач 1 не повідомив про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за його відсутності.

У судовому засіданні 16.08.2017 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №927/1058/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача 2, прокуратури та третьої особи проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просили суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

16.08.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.1997 РВ ФДМУ по Чернігівській області видано Наказ №1094 щодо початку з 01.01.1998 приватизації Чернігівського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Чернігіврибгосп» шляхом його перетворення у відкрите акціонерне товариство в порядку, визначеному Законами України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10.07.1996 №290/96-ВР, «Про приватизацію державного майна» від 19.02.1997 №89/97-ВР (а.с. 88-89, т. 1).

28.12.1998 РВ ФДМУ по Чернігівській області затверджено план приватизації Чернігівського державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Чернігіврибгосп», створено Відкрите акціонерне товариство «Чернігіврибгосп», затверджено статут, про що видано Наказ №1028 «Про створення ВАТ «Чернігіврибгосп» (а.с. 19, т.1).

На підставі вказаного Наказу до статутного фонду ВАТ «Чернігіврибгосп» було передано всього 23 об'єкти нерухомого майна по Мньовському рибцеху, що розташовані на земельній ділянці та зареєстровані за адресою: с. Рудня, вул. Київська, 10, Чернігівського району Чернігівської області.

У розділі 3 Плану приватизації передбачено перелік об'єктів і майна, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Чернігіврибгосп» та залишилися на балансі суб'єкта господарювання без права на його відчуження (відокремлення, передачі) на користь інших (третіх) осіб, з подальшим використанням цього майна в безперервному технологічному процесі сільськогосподарського виробництва.

Як вбачається з Плану приватизації (зі змінами відповідно до Наказу №820 від 08.10.1998), до об'єктів, що не підлягають приватизації, увійшли, зокрема, Чернігівський риборозплідник, Мньовський рибцех, нагульний став №7 (інв. №121) (а.с. 269-273, т. 1).

06.05.2003 спільним наказом Фонду державного майна та Міністерства аграрної політики України «Про передачу гідротехнічних споруд» №126/752 до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України наказано забезпечити приймання-передачу майна на баланс Державного підприємства «Укрриба» у порядку встановленому «Положенням про порядок передачі об'єктів державної власності», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482, в місячний термін з дня підписання наказу (п.п.1, 2 Наказу).

Як встановлено місцевим господарським судом, ДП «Укрриба» є державним водогосподарським підприємством, яке створене Наказом Державного комітету рибного господарства України від 27.12.2002 №238 з метою забезпечення нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об'єктів рибницьких господарств.

ДП «Укрриба» засноване на державній власності, призначене для ефективного використання державного майна (гідротехнічних споруд і пов'язаних з ними робочих машин та обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств рибного господарства ), прийнятих на свій баланс відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна від 06.05.2003 №126/752 підпорядковане Держрибагентству.

Наказом Держрибагентства від 16.01.2012 №10 затверджено нову редакцію Статуту ДП «Укрриба», згідно якого ДП «Укрриба» засноване на основі державної власності, входить до сфери управління Держрибагентства та підзвітне йому; майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Додатком до вищевказаного наказу є Перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, серед яких зазначено і ВАТ «Чернігіврибгосп», майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) яких передається на баланс ДП «Укрриба».

30.06.2003 комісією, створеною відповідно до наказу Державного департаменту рибного господарства №135 від 20.06.2003, за участю представників Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України, РВ ФДМУ по Чернігівській області, ДП «Укрриба», ВАТ «Чернігіврибгосп» складено акти приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Чернігіврибгосп» з балансу останнього на баланс ДП «Укрриба».

Відповідно до вищевказаних актів до складу об'єкта передачі входять гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно (далі-гідротехнічні споруди), що не увійшло до статутного фонду господарського товариства ВАТ «Чернігіврибгосп» та передаються на баланс ДП «Укрриба», перелік яких наведено у додатку №1, що є невід'ємною частиною акту.

Державний департамент рибного господарства своїм наказом від 27.07.2003 №203 «Про затвердження акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Чернігіврибгосп» на баланс ДП «Укрриба» затвердив Акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Чернігіврибгосп» на баланс ДП «Укрриба» та закріпив зазначене в акті майно за державним підприємством, тобто за третьою особою у даній справі, на праві повного господарського відання (а.с. 168, т. 1).

01.08.2003, на виконання спільного наказу Фонду держмайна України та Мінагрополітики України «Про передачу гідротехнічних споруд» №126/752 від 06.05.2003, додатковими угодами між РВ ФДМУ по Чернігівській області та ВАТ «Чернігіврибгосп» було достроково припинено дію двох договорів №02-02 від 20.03.2002 та №03-02 від 20.03.2002 оренди цілісних майнових комплексів структурних підрозділів ВАТ «Чернігіврибгосп» - Чернігівського риборозплідника і Мньовського рибцеху.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 31.12.2003 між ДП «Укрриба» (в тексті договору - замовник) та ВАТ «Чернігіврибгосп» (в тексті договору - зберігач) укладено договір зберігання з правом користування №1/04 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правом користування згідно акту приймання-передачі нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба» та розташоване за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Мньов, Рудня, Пакуль, Пустинка, Киїнка, Жавинка.

За умовами п. 2.1., п. 2.2. договору зберігач зобов'язаний прийняти від замовника майно, зазначене у п. 1.1. договору, за користування майном (згідно з Додатком №1 «Акт приймання-передачі державного майна для зберігання») вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 6502,27 грн (у т.ч. ПДВ) на розрахунковий рахунок замовника.

Відповідно до п. 2.3 договору зберігач зобов'язаний вжити всіх заходів, встановлених договором, законом іншими актами цивільного законодавства, для збереження майна та зберігати його протягом строку дії договору.

У пункті 3.1 договору передбачено право зберігача користуватися переданим йому для зберігання майном на платній основі.

Пунктом 4.5. договору визначалося, що замовник зобов'язаний перераховувати 50% коштів на рахунок зберігача від щомісячних надходжень за користування майном, яке знаходиться у зберіганні на проведення реконструкції та ремонтних робіт основних засобів згідно кошторисної документації та додаткових угод до зазначеного договору.

Згідно з п. 6.1 договору він набуває чинності з дня його підписання і діє до моменту укладення договору оренди чи іншої цивільно-правової угоди між замовником та зберігачем.

31.12.2003 між сторонами договору складено та підписано акт приймання-передачі на зберігання (з правом користування) державного майна, згідно якого замовник передає на зберігання з правом користування державне нерухоме майно в кількості 108 гідротехнічних споруд: по Чернігівському риборозпліднику - 32 гідроспоруди (перелік та характеристика об'єктів господарства додаються) та по Мньовському рибцеху - 76 гідроспоруд (перелік та характеристика об'єктів господарства додаються).

Зберігач приймає на термін дії договору зберігання з правом користування №1 від 31.12.2003 вищевказані гідроспоруди, які розміщені за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Мньов, Рудня, Пакуль, Пустинка, Киїнка, Жавинка, вартість всього об'єкту згідно даних бухгалтерського обліку станом на 31.12.2003 складає: балансова вартість 5721349,16 грн, залишкова вартість 2691056,65 грн.

Додатком №1 до акту приймання-передачі до договору зберігання з правом користування №1/04 від 31.12.2003 є «Перелік та характеристика об'єктів Мньовського рибцеху та Чернігівського риборозплідника», до якого входить, зокрема, нагульний став №7 (інв. 121).

Згідно Довідки ДП «Укрриба» №08-12/188 від 10.03.2010 станом на 01.02.2010 залишкова вартість огороджувальної дамби нагульного ставу №7 (інв. №121) становила 95 563,29 грн (а.с. 58, т.1).

Відповідно до Акта технічного обстеження ставкових гідротехнічних споруд від 03.11.2010, складеного за участю уповноважених представників ДП «Укрриба» та ВАТ «Чернігіврибгосп», було створено комісію, якою встановлено, що 17.08.2010 на Мньовському рибцеху ВАТ «Чернігіврибгосп» відбувся аварійний розмив роздільної дамби між водопадаючим каналом та нагульним ставом №7. Комісією встановлено незадовільний стан каналу та зроблено висновок, що з метою уникнення руйнування роздільної дамби по всій її довжині необхідно провести капітальний ремонт (а.с. 34-35, т. 2).

З матеріалів справи вбачається, що 20.09.2010 для проведення будівельних робіт користувачем майна ВАТ «Чернігіврибгосп» складено технічне завдання на проектування, а також на замовлення останнього Державним підприємством - Проектна контора об'єднання «Укррибгосп» було виготовлено робочий проект капітального ремонту огороджувальної дамби нагульного ставу №7 (а.с. 61-68, т. 1).

Згідно виписки з протоколу №20 засідання комісії по роботі з контрагентами від 09.12.2010 ДП «Укрриба» було погоджено проектно-кошторисну документацію на проведення капітального ремонту дамби між нагульним ставом №7 та водопадаючим каналом Мньовського рибцеху (а.с. 60, т. 1).

Як стверджує позивач, ВАТ «Чернігіврибгосп» власними силами і засобами, за власні кошти виконало відповідні ремонтні роботи огороджувальної дамби нагульного ставу №7 (інв. №121), на підтвердження чого останнім надано Акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2010 року форми КБ-2в, Довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати за листопад 2010 року форми КБ-3 (а.с. 207-210, т. 2).

Загальна вартість належних позивачеві матеріалів, використаних на капітальний ремонт огороджувальної дамби нагульного ставу №7 згідно «Підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису №2-1-1 на капітальний ремонт огороджувальної дамби нагульного ставу №7» становить 139 982,04 грн, що відображено в 4 розділі «Витрачені будівельні матеріали і вироби» (а.с. 69-71, т.1).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після проведення позивачем за власний рахунок капітального ремонту дамби між нагульним ставом №7 та водоподаючим каналом Мньовського рибцеху на суму 139 682,04 грн, вартість якого перевищує балансову вартість такого майна, позивач в силу цих обставин став його співвласником, так як є власником використаних під час ремонту будівельних матеріалів.

При цьому, позивач наголошує, що виконані роботи з проведення капітального ремонту дамби на суму 139 682,04 грн були прийняті у повному обсязі Державним підприємством «Укрриба».

Враховуючи специфічність спільного майна (споруди рибогосподарського призначення), а також те, що частка позивача та відповідача 1 у спільній власності не може бути виділена в натурі, а лише у грошовому виразі, позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив суд визнати за собою частку співвласника у сумісному державному майні - нагульному ставі №7 вартістю 70 000,00 грн, що розташоване на території Мньовського рибцеху.

Разом з тим, в апеляційній скарзі позивач просив визнати частку співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у спільному майні, яким є гідротехнічна споруда - огороджувальна дамба нагульного ставу №7 (інв. №121), у розмірі вартості належних йому будівельних матеріалів, виробів 90 600,00 грн.

Як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і в запереченнях на апеляційну скаргу, відповідачі вказували на недоведеність позивачем своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, відсутність доказів на підтвердження права власності останнього на спірне майно, а також наголошували на тому, що факт здійснення позивачем ремонтних робіт гідротехнічних споруд не є підставою для визнання частки у сумісному державному майні.

Крім того, РВ ФДМУ по Чернігівській області та ДП «Укрриба» суду були подані заяви про застосування строків позовної давності.

Відмовляючи ПрАТ «Чернігіврибгосп» у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів суду наявності у нього суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, а враховуючи відсутність доказів створення нової речі шляхом поліпшення спірного нагульного ставу №7, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання частки співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у сумісному державному майні - нагульному ставі №7.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги позивача вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач в обґрунтування наявності права власності на спірне майно послався, зокрема, на приписи статей 355-358, 392 Цивільного кодексу України.

Поняття і види спільної власності визначені статтею 355 ЦК України. Цивільний кодекс розрізняє два види спільної власності - право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності.

Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Зокрема, частиною 2 статті 357 ЦК України передбачено, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Зі змісту частини 4 статті 355 ЦК України вбачається презумпція спільної часткової власності, оскільки спільна сумісна власність може бути спеціально встановлена законом або договором.

Поділ майна означає припинення права спільної власності й виникнення на його основі права власності кожного з колишніх співвласників на окреме майно, тобто після такого поділу кожна зі сторін стає одноособовим власником певного майна, відносини права спільної власності припиняються.

Виділ майна означає виокремлення певної частки майна із загальної маси спільного майна співвласників та збереження в частці, що залишилася, права спільної власності двох або більше осіб. Тобто режим спільності щодо всього майна зберігається, крім окремої речі, що виділяється.

Статтею 358 ЦК України передбачено підстави та умови здійснення права спільної часткової власності співвласниками та презюмується, що таке здійснення відбувається за їхньою згодою. Відповідно до частини 3 цієї статті кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Спільна часткова власність може виникнути між громадянами, організаціями, а також між громадянами і організаціями. Юридичними підставами для цього можуть бути договори про сумісну, у тому числі і підприємницьку діяльність, придбання майна у спільну власність внаслідок спадкування тощо.

Найбільш простою і розповсюдженою формою об'єднання юридичними особами діяльності і майна є договори про сумісну діяльність, якими сторони визначають умови виникнення та здійснення права спільної власності.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності може виникати за первісними і похідними підставами. За первісними підставами право власності виникає вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (стаття 331 ЦК), переробка речі (стаття 332 ЦК), безхазяйна річ (стаття 335 ЦК), набувальна давність (стаття 344 ЦК), набуття права власності в разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345 ЦК), реквізиція (стаття 353 ЦК), конфіскація (стаття 354 ЦК).

За похідними підставами право власності виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що за похідних підстав виникнення права власності потрібно враховувати можливість існування прав на це майно інших осіб - невласників (наприклад, орендаря, заставодержателя, суб'єкта іншого обмеженого речового права).

Одним із способів захисту права власності є його визнання у судовому порядку.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вищенаведена стаття знаходиться у розділі 29 ЦК України «Захист права власності», тобто стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у особи, яка звертається до суду, за передбачених законом підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Отже, наведений спосіб полягає в тому, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами і саме на суд, у разі виникнення спору, покладається обов'язок щодо захисту такого права.

При цьому, момент виникнення права власності в порядку статті 392 Цивільного кодексу України не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для його прийняття є наявність у позивача до моменту звернення до суду правових підстав, з якими законодавець пов'язує виникнення права власності.

Відтак, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності у відповідності до вищенаведеної норми є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Виходячи з наведеного, приписи вищевказаної норми не породжують, а підтверджують наявне в особи право власності, набуте раніше на законних підставах.

Таким чином, передумовою для застосування цієї статті є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права, відтак позивачем у позовах про визнання права власності може бути лише особа, яка вже є власником.

З огляду на викладене та враховуючи, що спірне майно - нагульний став №7 (інв. №121) знаходиться у державній власності, перебуває у сфері управління Держрибагентства та обліковується на балансі ДП «Укрриба», колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позов ПрАТ «Чернігіврибгосп» подано з метою набуття права власності, а не визнання такого за останнім.

Крім того, як правильно відзначив суд першої інстанції, з матеріалів справи не вбачається наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову.

Також необґрунтованими є посилання позивача на дані бухгалтерського обліку ДП «Укрриба» при визначенні справедливої (чи хоча б залишкової) вартості гідротехнічних споруд - нагульного ставу №7 у розмірі 90 600,00 грн на початок проведення їх капітальних ремонтів, оскільки позивачем не доведено, що переоцінка вказаних гідротехнічних споруд не проводилась з часу постановки їх на баланс ДП «Укрриба» (з 2003 року). Отже, залишкова вартість вказаних об'єктів суттєво відрізняється від їх справедливої вартості (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «основні засоби», яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92).

Водночас варто зазначити, що позивачем не надано суду жодних доказів належності на праві власності ПрАТ «Чернігіврибгосп» майна, внесеного ним під час ремонту гідротехнічних споруд.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем під час розгляду справи неодноразово змінювалась ціна позову, а саме, розмір вартості належних йому будівельних матеріалів, виробів, на суму яких позивач просив визнати частку співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у спільному майні.

Так, згідно з заявою про уточнення позовних вимог від 07.12.2016 позивач просив суд визнати частку співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у сумісному державному майні - нагульному ставі №7 вартістю 90 600,00 грн (а.с. 5-7, т. 2), заявою про зміну предмету позову від 09.12.2016 - 70 000,00 грн (а.с. 37-39, т. 2), заявою про уточнення змісту позовних вимог від 14.02.2017 - 139 682,04 грн (а.с. 37-39, т. 2), а в апеляційній скарзі - 90 600,00 грн.

При цьому, позивачем до жодної із заяв не додано розрахунку вартості частки у спірному майні, що, на переконання колегії суддів, свідчить про необґрунтованість розміру заявлених позовних вимог.

Крім того, на запитання колегії суддів щодо визначення позивачем розміру частки у певній частині (долі), останній відповіді не надав, зазначивши лише її грошовий вираз у розмірі 90 600,00 грн.

Разом з тим, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Отже, з огляду на прийняття до розгляду судом першої інстанції заяви про зміну предмету позову, згідно якої позивач просив визнати частку співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у сумісному державному майні - нагульному ставі №7 вартістю 70 000,00 грн, позивач неправомірно просить суд апеляційної інстанції визнати частку співвласника ПрАТ «Чернігіврибгосп» у спільному майні, яким є гідротехнічна споруда огороджувальна дамба нагульного ставу №7 (інв. №121), у розмірі вартості належних йому будівельних матеріалів, виробів вартістю 90 600,00 грн.

Крім того, як було зазначено вище, між ДП «Укрриба» та ВАТ «Чернігіврибгосп» було укладено договір зберігання з правом користування №1/04 31.12.2003, відповідно до якого позивач прийняв на зберігання з правом користування згідно акту приймання-передачі спірне державне майно.

Пунктом 4.5. вказаного договору визначалося, що замовник зобов'язаний перераховувати 50% коштів на рахунок зберігача від щомісячних надходжень за користування майном, яке знаходиться у зберіганні, на проведення реконструкції та ремонтних робіт основних засобів згідно кошторисної документації та додаткових угод до зазначеного договору.

Отже, договором було врегульовано питання розрахунку з позивачем за проведення ним капітальних ремонтів державного нерухомого майна.

Матеріали справи свідчать, що позивачем з дозволу ДП «Укрриба» неодноразово проводились капітальні ремонти гідротехнічних споруд, у зв'язку з чим на підставі додаткових угод до договору від 30.04.2004, від 11.05.2004, від 30.08.2004, від 02.09.2004, від 23.09.2004, від 28.03.2005, від 31.05.2005, від 26.12.2005 позивачеві відшкодовувались відповідні кошти (а.с. 100-122, т. 2).

Колегія суддів бере до уваги доводи апелянта з приводу того, що вищевказані додаткові угоди ніяким чином не стосуються виконаного позивачем у 2010 році капітального ремонту, однак, зазначає, що такі не спростовують висновку суду першої інстанції щодо врегулювання відносин між сторонами договору у разі проведення ремонту спірного майна.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 у справі №927/608/14 за позовом першого заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, РВ ФДМУ по Чернігівській області, Держрибагентства до ДП «Укрриба», ПрАТ «Чернігіврибгосп» про визнання недійсним договору, було визнано недійсним договір зберігання з правом користування №1/04 31.12.2003 та зобов'язано ПрАТ «Чернігіврибгосп» повернути ДП «Укрриба» майно, передане на підставі договору, зокрема, й спірну гідротехнічну споруду.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, не потребують доказування преюдиційні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

Вищенаведеним судовим рішенням було встановлено, зокрема, той факт, що угода від 31.12.2003 є удаваним правочином, виходячи з того, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання (безоплатно) за договором; такі умови спірного договору регулюють відносини оренди майна, а сам договір вчинено з метою їх приховати.

Враховуючи, що зазначене рішення набрало законної сили та є чинним, місцевий господарський суд правомірно виходив з положень ст. 235 ЦК України, яка визначає правові наслідки удаваного правочину.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оренда державного та комунального майна є спеціальним різновидом майнового найму і при розгляді таких справ застосовуються в першу чергу норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» якщо орендодавець або інший балансоутримувач майна, переданого в оренду, не здійснив капітального ремонту майна і це перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право: відремонтувати майно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Статтею 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ст. 776 ЦК України капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Крім того, згідно зі ст. 778 ЦК України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як правильно зауважив місцевий господарський суд, це правило діє саме тоді, коли в результаті поліпшень створюється нова річ, тобто річ, яка має істотно інші ознаки у порівнянні із попереднім об'єктом найму.

Здійснення поліпшень необхідно відрізняти від проведення особою - орендарем ремонту, в результаті якого відновлюються якісні характеристики майна, втрачені ним під час найму.

З огляду на те, що доказів створення нової речі шляхом поліпшення спірного нагульного ставу №7 позивачем суду не надано, документи, які містяться в матеріалах справи свідчать лише про проведення капітального ремонту гідротехнічних споруд, доводи позивача, який стверджує, що ПрАТ «Чернігіврибгосп» є співвласником спірного майна, колегія суддів вважає безпідставними.

При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив, що сам факт здійснення позивачем ремонтних робіт гідротехнічних споруд не є підставою для визнання за ним частки у сумісному державному майні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, не доведено наявність оспорення або не визнання іншою особою його прав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем 1 та третьою особою були подані заяви про застосування строків позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як роз'яснено у п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що позов ПрАТ «Чернігіврибгосп» не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості, місцевий господарський суд правомірно не застосував строк позовної давності до вказаних правовідносин.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 12.04.2017 у справі № 927/1058/16 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПрАТ «Чернігіврибгосп» без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чернігіврибгосп» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №927/1058/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №927/1058/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/1058/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук