Рішення № 68377629, 15.08.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.08.2017 Справа № 920/485/17

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ВВМ Трейдінг, м. Суми,

до відповідача TK Taunus Kaminholz Marcel & Peter Heilhecker GbR, Федеративна Республіка Німеччина,

про стягнення 427,80 євро, що в гривневому еквіваленті складає 12 596 грн. 13 коп.,

СУДДЯ Резніченко О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: генеральний директор ОСОБА_1;

Від відповідача: не зявився;

У засіданні брав участь секретар судового засідання Мудрицька С.Ю.,

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 427,80 євро, що в гривневому еквіваленті становить 12 505 грн. 75 коп., в тому числі 300,00 євро заборгованості за товар відповідно до укладеного між сторонами контракту № 1111/2016 від 11.11.2016, 127,80 євро пені відповідно до п. 6.5. контракту.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Позовна заява подана до суду 31.05.2017 (вх. № 1648), відповідно ціна позову (427,80 євро) в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 31.05.2017 становить 12596 грн. 13 коп., в тому числі 300,00 євро заборгованості за товар відповідно до укладеного між сторонами контракту № 1111/2016 від 11.11.2016 8833 грн. 19 коп., 127,80 євро пені відповідно до п. 6.5. контракту 3762 грн. 94 коп.

Позивач підтримує позовні вимоги.

Позивач подав клопотання (вх. № 7061 від 15.08.2017) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Відповідач у судове засідання не зявився, відзиву на позовну заяву не подав.

Ухвали господарського суду Сумської області про порушення провадження у справі № 920/485/17 від 01.06.2017 та про відкладення розгляду справи від 21.06.2017 повернуті до суду з відміткою пошти «refuse» (відмовитися).

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом зазначеної статті, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи визначений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору, достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі.

Підсудність даної справи Господарському суду Сумської області визначена ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, ст. 32, 43 Закону України Про міжнародне приватне право та п. 10.2 контракту № 1111/2016 від 11 листопада 2016 року, яким передбачено, якщо спори та розбіжності, що випливають з контракту чи у звязку з ним, не можуть бути вирішені шляхом переговорів, вони підлягають передачі до суду за місцем знаходження позивача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Стаття 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлює, що суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2016 року між сторонами укладено контракт № 1111/2016 згідно з умовами якого позивач зобовязується передати у власність відповідачу, а останній, в свою чергу, зобовязується прийняти та оплатити продукцію на умовах, в порядку та строки, визначені контрактом.

За умовами п. 11.9 контракту, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017.

Поставка товару здійснюється на умовах поставки, вказаних у специфікаціях (п. 4.1. контракту).

Згідно з п. 4.7. контракту, права та обовязки сторін за контрактом регулюються нормами матеріального права України.

Відповідно до п. 4.6. договору, право власності, ризик випадкової загибелі чи випадкового псування товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику згідно з умовами поставки.

Пунктами 2.1., 2.2., 2.3. контракту передбачено, що ціна товару встановлюється у євро та зазначається у специфікаціях до контракту. Загальна вартість контракту складає 60 000, 00 євро без ПДВ. Валюта контракту євро.

Згідно з підписаною сторонами специфікацією № 1 від 11.11.2016, позивач зобовязався поставити відповідачу товар загальною вартістю 3300,00 євро. Умови поставки продукції DAP м. Вайльрод, Німеччина (Інкотермс 2010), строк поставки протягом 10-ти робочих днів після підписання специфікації, 100% оплата в день поставки товару, згідно з відмітками митних органів країни покупця.

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме митною декларацією № ЕК 10 АА 205060001/2016/015779, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 301021, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу відповідно до умов контракту товару на загальну суму 3000 євро.

Матеріали справи, зокрема випискою банку підтверджується факт часткової оплати відповідачем 30.12.2016 товару в сумі 2700 євро.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами контракту не оплатив поставлений позивачем товар у повному обсязі, у звязку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 300, 00 євро.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положення ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцеві товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 3000,00 євро підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952p., гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Європейський суд розширено тлумачить поняття майна. Так, в постанові по справі Бейелер проти Італії (5 січня 2000 р.) зазначено, що …поняття майно в ст. 1 має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як майно в контексті цього положення.

Слід враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад права вимоги особи за зобовязаннями, за якими вона є кредитором).

На підставі викладеного, виходячи з презумпції правомірності правочину, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати отриманого товару, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 300,00 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 31.05.2017 (день подання позову) складає 8833 грн. 19 коп.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.5 контракту визначено, що в разі порушення строків оплати визначених контрактом покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,3% від суми неоплаченого у строк товару, за кожний день прострочення оплати. Пеня стягується тільки після отримання письмової претензії.

Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 127,80 євро за 142 дні, виходячи з того, що згідно з умовами специфікації відповідач зобовязаний був здійснити оплату товару до 30.11.2016.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 3 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань).

Преамбула Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015року у справі №909/660/14.

За таких обставин, розрахунок пені має бути здійснено відповідно до зазначених норм закону на рівні подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період та має обчислюватися та стягуватися лише у національній валюті України - гривні.

В якості доказів виконання умов п. 6.5. контракту, позивач подав претензією № 5 від 23.12.2016 з вимогою про оплату товару в сумі 3000,00 євро, адресовану відповідачу.

Разом з цим, доказів отримання відповідачем вказаної претензії позивачем не подано, тому виходячи з умов п. 6.5 контракту, нарахування пені в сумі 127,80 євро є необґрунтованим належними та допустимими доказами, у звязку з чим суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн. 00 коп., що станом на 19.05.2017 (день сплати судового збору) становить 54,47 євро.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з TK Taunus Kaminholz Marcel & Peter Heilhecker GbR (HeidestraЯe 61b, 61276 Weilrod, Germany) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВВМ Трейдінг (вул. СКД, буд. 24, офіс 13, м. Суми, Сумська область, Україна, 40024; код ЄДРПОУ 36550783) 300,00 євро заборгованості, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 8833 грн. 19 коп.

3.Стягнути з TK Taunus Kaminholz Marcel & Peter Heilhecker GbR (HeidestraЯe 61b, 61276 Weilrod, Germany) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВВМ Трейдінг (вул. СКД, буд. 24, офіс 13, м. Суми, Сумська область, Україна, 40024; код ЄДРПОУ 36550783) 1600 грн. 00 коп. судового збору, що становить 54,47 євро.

4.У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

5.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.08.2017.

Суддя О.Ю. Резніченко