Рішення № 68377485, 10.08.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2017р. Справа № 914/1041/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління», м. Одеса

до відповідача: Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО», м. Львів

про стягнення 109 560 грн. 53 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Зубко С.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність б/н від 09.06.2017 р.);

від відповідача: не зявився

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління», м. Одеса звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО», м. Львів про стягнення 109 560 грн. 53 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 29.05.2017 р. призначив розгляд справи на 19.06.2017 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду. За клопотанням представника позивача строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 10.08.2017 р.

Представнику розяснено права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 19.09.2016 р. був укладений договір №091901 про надання послуг з переробки давальницької сировини, відповідно до умов якого відповідач зобовязувався надати послуги з переробки сировини у продукцію. На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу попередню оплату в розмірі 552 080 грн. 00 коп., однак, послуги відповідачем були надані у розмірі 450 430 грн. 05 коп. На вимогу позивача сума коштів попередньої оплати у розмірі 101 649 грн. 95 коп. відповідачем не повернута. У звязку з цим, просив стягнути з відповідача суму передоплати в розмірі 101 649 грн. 95 коп., а також 3 397 грн. 61 коп. процентів за користування чужими коштами, 751 грн. 93 коп. 3% річних, 3 761 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань та покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвал суду не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що згідно ст. 64 ГПК України є врученням належним чином.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

19 вересня 2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління» (замовник) та Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО» (виконавець) було укладено договір №091901 надання послуг з переробки давальницької сировини.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2., 2.3. договору замовник (позивач) зобовязується передавати виконавцеві (відповідачу) сировину окремими партіями для її переробки у продукцію, а виконавець зобовязується надати замовникові послуги з переробки сировини у продукцію за завданням замовника на умовах, визначених договором та додатками до договору. Замовник зобовязується сплатити послуги виконавця з переробки сировини у продукцію на умовах, визначених договором та додатками до договору.

Згідно п. 6.1. договору замовник сплачує послуги виконавця протягом 5 днів з моменту одержання партії продукції на підставі виставленого виконавцем рахунку.

Відповідно до п. 6.3. договору сторони допускають можливість передоплати.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач 12.10.2016 р., 26.10.2016 р., 27.10.2016 р., 31.10.2016 р. перерахував відповідачу кошти в сумі 552 080 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №2917 від 12.10.2016 р., №2955 від 26.10.2016 р., №2956 від 27.10.2016 р., №2962 від 31.10.2016 р.

Згідно п. 5.2. договору загальна вартість фактично наданих послуг з переробки сировини у продукцію зазначаються у виставлених замовником актах здачі-приймання робіт (наданих послуг).

Відповідачем було надано послуги з переробки давальницької сировини загальною вартістю 450 430 грн. 05 коп., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1002 від 03.10.2016 р., №1003 від 04.10.2016 р., №1004 від 05.10.2016 р., №1005 від 18.10.2016 р., №1006 від 19.10.2016 р., №1007 від 20.10.2016 р., №1012 від 21.10.2016 р., №1009 від 24.10.2016 р., №1010 від 25.10.2016 р., №1011 від 26.10.2016 р., №1013 від 28.10.2016 р.

25.11.2016 р. та 07.02.2017 р. позивач надсилав відповідачу вимоги за вих. №282/3 та №16/7, в яких вимагав повернути передоплату у розмірі 101 649 грн. 95 коп. Вказані вимоги залишені відповідачем без розгляду та задоволення.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем результати робіт по акту (актах) здачі-прийняття робіт (надання послуг) (на виконання вимог п. 5.2. договору) на загальну суму 101 649 грн. 95 коп. було передано позивачу. Протягом розгляду даної справи відповідачем такого акту (актів) чи інших доказів, з яких би вбачалося виконання робіт в повному обсязі, а також доказів повернення позивачу коштів в розмірі 101 649 грн. 95 коп., не представлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в розмірі 101 649 грн. 95 коп.

Позивачем з посиланням на ч. 3 ст. 693 ЦК України, ст. 536 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ч.ч. 4, 6 ст. 232 ГК України нараховано та заявлено до стягнення проценти за користування чужими коштами у розмірі 3 397 грн. 61 коп.

Згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обовязок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. ст. 536 ЦК України).

Як встановлено судом, договором №091901 про надання послуг з переробки давальницької сировини від 19.09.2016 р. розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобовязань.

Із змісту ч. 6 ст. 231 ГК України випливає, що штрафні санкції, якими в розумінні ст. 230 ГК України є неустойка, штраф, пеня, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Тобто, вказаною нормою встановлюється лише порядок визначення розміру штрафних санкцій, які є заходом відповідальності за порушення зобовязання, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Ураховуючи викладене, висновок позивача про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених частиною 6 статті 231 ГК України, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Таким чином, в задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими коштами у розмірі 3 397 грн. 61 коп. слід відмовити.

Позивачем також згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 3 761 грн. 04 коп. інфляційних та 751 грн. 93 коп. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобовязання.

Згідно п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобовязання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобовязання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона зобовязана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобовязання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав повернення сплаченого авансу за невиконані роботи.

За своєю суттю обовязок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні статті 625 ЦК України.

Як зазначено у п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» обовязок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобовязання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобовязання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав.

Аналогічної практики дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01.07.2015 р. по справі №910/14120/14.

Таким чином, нарахування інфляційних та 3% річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України є неправомірним, а тому вимога про стягнення 3 761 грн. 04 коп. інфляційних та 751 грн. 93 коп. 3% річних до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. 27.04.2017 р. позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 694 грн. 48 коп. Позивачем заявлено позов про стягнення 109 560 грн. 53 коп. Судовий збір від даної ціни позову підлягав до сплати у розмірі 1 643 грн. 41 коп., а тому сума судового збору в розмірі 51 грн. 07 коп. підлягає поверненню позивачу у разі подання відповідного клопотання .

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати відповідно до вимог ст. 49 ГПК України суд покладає на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 6, 8, 11, 509, 526, 530, 536, 599, 626, 693 ЦК України, ст. 193, 231, 232 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕХ-ЕЛЕКТРО», м. Львів, вул. Садова, 2А (ідентифікаційний код 20006134) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління», м. Одеса, вул. Садова, 5А (ідентифікаційний код 31728376) 101 649 грн. 95 коп. неповернутої попередньої оплати, 1 524 грн. 75 коп. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 10.08.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 15.08.2017 р.

Cуддя Мазовіта А.Б.