Рішення № 68377409, 04.08.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2017Справа №910/7948/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ»доДержавного підприємства «Енергоринок»третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугпрозобов'язання вчинити дії

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Стилик О.Ю. - представник за довіреністю № 01/44-949Д від 21.12.2016.

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.05.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» з вимогами до Державного підприємства «Енергоринок» про зобов'язання вчинити дії.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що між сторонами було укладено Договір № 3742/02 від 20.12.2006, відповідно до умов якого позивач зобов'язується продавати, а відповідач купувати електроенергію, вироблену позивачем, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору. Позивач зазначив, що відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 22.12.2015 № 3025 Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» було встановлено тариф на відпуск електричної енергії у розмірі 2585,04 грн./тис. кВт*год., з огляду на що вартість поставленої позивачем відповідачу електричної енергії у жовтні 2016 року становить 65043801,92 грн. та вартість електричної енергії, поставленої у листопаді 2016 року становить 63631333,48 грн. (враховуючи тарифи, встановлені вказаною постановою).

Водночас, відповідно до Постанови НКРЕКП від 29.09.2016 № 1725, яка набрала чинності з 01.10.2016, Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» було встановлено тариф на відпуск електричної енергії у розмірі 1741,92 грн./тис. кВт*год, з огляду на що вартість поставленої позивачем відповідачу електричної енергії у жовтні 2016 року становить 43829534,34 грн. та вартість електричної енергії, поставленої у листопаді 2016 року становить 42877747,51 грн. (враховуючи тарифи, встановлені вказаною постановою).

Позивач зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16 визнано протиправною постанову НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач визначав вартість поставленої позивачем у жовтні та листопаді 2016 року електричної енергії за тарифами, затвердженими Постановою НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016, яка була визнана протиправною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16, позивач просить суд зобов'язати Державне підприємство «Енергоринок» здійснити перерахунок вартості за поставлену електроенергію у жовтні та листопаді 2016 року за Договором № 3742/02 від 20.12.2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7948/17, розгляд справи призначено на 06.06.2017.

06.06.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що як умовами укладеного між сторонами договору, так і положеннями законодавства України встановлено, що розрахунки за електричну енергію, включаючи встановлення її вартості, ціни та тарифів, здійснюються виключно на підставі постанов НКРЕКП. При цьому, відповідач зазначив, що він не має права підміняти уповноважений орган (НКРЕКП) та приймати на власний розсуд рішення щодо визначення вартості електричної енергії та сплати різниці у тарифах, оскільки такі дії виходять за межі відведених йому законодавством функцій (повноважень). Відповідач зазначив, що правомочність на визначення вартості електроенергії та перерахування коштів будь-якому суб'єкту виникає у відповідача лише після прийняття відповідного рішення (постанови) НКРЕКП, у зв'язку з чим лише після прийняття НКРЕКП відповідного рішення (постанови) відповідач має право здійснити перерахунок вартості електроенергії, поставленої позивачем у жовтні-листопаді 2016 року.

Крім того, відповідач зазначив, що єдиним належним способом захисту прав позивача в даному випадку прийняття НКРЕКП відповідного рішення про внесення змін до алгоритму ОРЕ (оптовий ринок електроенергії), так як всі кошти, що знаходяться на рахунках відповідача зі спеціальним режимом використання автоматично розподіляються згідно з алгоритмом НКРЕКП серед виробників електричної енергії.

З огляду на викладене, відповідач просив суд відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ».

06.06.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

У судовому засіданні 06.06.2017 судом відкладено вирішення питання про залучення до участі у справі третьої особи до наступного судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017, відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 27.06.2017.

У судовому засіданні 27.06.2017 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд зобов'язати Державне підприємство «Енергоринок» здійснити перерахунок вартості за поставлену вироблену активну електричну енергію у жовтні, листопаді 2016 року згідно з Договором № 3742/02 від 20.12.2006, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ», відповідно до тарифу на відпуск електричної енергії 215,42 грн. за 1 кВт*год (без ПДВ), встановленого постановою НКРЕКП від 22.12.2015 № 3025 в редакції постанови НКРЕКП від 28.04.2016 № 693.

Розглянувши вказану заяву позивача, суд дійшов висновку, що вона, по суті, є заявою про зміну предмету позову та прийняв її до розгляду, про що зазначено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 27.06.2017.

У судовому засіданні 27.06.2017 представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Київським апеляційним адміністративним судом справи № 826/16135/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про скасування Постанови НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2017, відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та, відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, зупинено провадження у справі № 910/7948/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» до Державного підприємства «Енергоринок» про зобов'язання вчинити дії до набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16.

11.07.2017 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 910/7948/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 поновлено провадження у справі № 910/7948/17, розгляд справи призначено на 04.08.2017.

03.08.2017 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/7948/17 до винесення рішення Вищим адміністративним судом України у справі № 826/16135/16.

Розглянувши у судовому засіданні 04.08.2017 вказане клопотання третьої особи, суд відмовив в його задоволенні, у зв'язку з необгрунтованістю, оскільки ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 у справі № 826/16135/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про скасування постанови, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16 залишено без змін.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

За таких обставин, оскільки ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 у справі № 826/16135/16, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16 залишено без змін, набрала законної сили, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі до винесення рішення Вищим адміністративним судом України у справі № 826/16135/16.

04.08.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки представника позивача у судове засідання через проведення слідчих дій в межах кримінального провадження щодо Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ».

Розглянувши у судовому засіданні 04.08.2017 вказане клопотання позивача, суд відмовив в його задоволенні, зважаючи на те, що чинним законодавством України не обмежено коло осіб, які можуть бути представниками сторін при розгляді справи.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, будь-яких інших поважних причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання додаткових доказів, тощо позивачем зазначено та обґрунтовано у клопотанні не було.

Представник позивача у судове засідання 04.08.2017 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103043095882.

Представник третьої особи у судове засідання 04.08.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103043095904.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.08.2017 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи, з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 04.08.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

20.12.2006 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» (ТЕЦ) укладено Договір № 3742/02, відповідно до умов якого ТЕЦ зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.3 Договору № 3742/02 від 20.12.2006 тариф на електроенергію, яку ТЕЦ продає ДПЕ, затверджуються постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ). Протягом розрахункового місяця тариф корегуванню не підлягає.

Згідно з п. 2.4 Договору № 3742/02 від 20.12.2006 вартість електричної енергії, купленої ДПЕ у ТЕЦ в розрахунковому місяці, визначається на підставі тарифу відповідно до п. 2.3 та фактичних обсягів електроенергії, купленої ДПЕ у ТЕЦ.

Відповідно до п. 4.1 Договору № 3742/02 від 20.12.2006 розрахунки за куплену ДПЕ електроенергію здійснюються грошовими котами, що перераховуються на поточний рахунок ТЕЦ (для розрахунків за куплену електроенергію) та на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання (для розрахунків з податку на додану вартість) та за згодою сторін іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Платіж на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання є невід'ємною частиною розрахунку за куплену ДПЕ електроенергією.

Згідно з п. 4.2 Договору № 3742/02 від 20.12.2006 платежі за отриману ДПЕ у ТЕЦ електроенергію здійснюються кожного банківського дні з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання ДПЕ відповідно до алгоритму ОРЕ, який затверджується НКРЕ.

Відповідно до п. 8.6 Договору № 3742/02 від 20.12.2006 договір вступає в силу з 01.01.2007 та дає до 30.06.2007.

В подальшому між сторонами було укладено рід додаткових угод до Договору № 3742/02 від 20.12.2006, якими сторони вносили зміни та доповнення до вказаного договору.

Зокрема, Додатковою угодою від 29.12.2016 сторони внесли зміни до п. 8.6 Договору № 3742/02 від 20.12.2006, виклавши його в редакції « договір вступає в силу з 01.01.2007 та дає до 30.06.2017».

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про електроенергетику» оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору. Сторонами договору є суб'єкти господарської діяльності, пов'язаної з: диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням об'єднаною енергетичною системою України; виробництвом електричної енергії на електростанціях; передачею електричної енергії; постачанням електричної енергії; розподілом електричної енергії; оптовим постачанням електричної енергії. У договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін. Цей договір погоджується з центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику в електроенергетичному комплексі, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Антимонопольним комітетом України.

Судом встановлено, що у жовтні 2016 року позивачем було вироблено та відпущено в мережу електроенергії Державного підприємства «Енергоринок» електроенергію в обсязі 25161623 кВт.год, що підтверджується актом № 10 за жовтень 2016 року (№ 4275 від 04.11.2016), який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача і відповідача (копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 27.06.2017).

Крім того, судом встановлено, що у листопаді 2016 року позивачем було вироблено та відпущено в мережу електроенергії Державного підприємства «Енергоринок» електроенергію в обсязі 24615222 кВт.год, що підтверджується актом № 11 за листопад 2016 року (№ 4501 від 06.12.2016), який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача і відповідача (копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 27.06.2017).

Обсяги поставленої позивачем електроенергії у жовтні 2016 року обсягом 25161623 кВт.год та у листопаді 2016 року обсягом 24615222 кВт.год відповідачем у відзиві на позовну заяву та у судових засідання не заперечувався.

Згідно з п. 2.4 Договору № 3742/02 від 20.12.2006 вартість електричної енергії, купленої ДПЕ у ТЕЦ в розрахунковому місяці, визначається на підставі тарифу відповідно до п. 2.3 та фактичних обсягів електроенергії, купленої ДПЕ у ТЕЦ.

Судом встановлено, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.12.2015 № 3025, яка набрала чинності з 01.01.2016, Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» було встановлено тариф на відпуск електричної енергії у розмірі 263,95 грн. за 1 кВт * год (без ПДВ).

Судом встановлено, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28.04.2016 № 693 внесено зміни до постанови НКРЕКП від № 3025 від 22.12.2015 щодо розміру тарифу Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» на відпуск електричної енергії та встановлено його у розмірі 215 грн. 42 коп. за 1 кВт * год (без ПДВ) (постанова набрала чинності з 01.05.2016).

Судом встановлено, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.09.2016 № 1725 були внесено зміни до постанови НКРЕКП від № 3025 від 22.12.2015 щодо розміру тарифу Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» на відпуск електричної енергії та встановлено його у розмірі 145 грн. 16 коп. за 1 кВт * год (без ПДВ) (постанова набрала чинності з 01.10.2016).

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16 визнано протиправною постанову НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 22.12.2015 № 3025 Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» було встановлено тариф на відпуск електричної енергії у розмірі 2585,04 грн./тис. кВт*год., з огляду на що вартість поставленої позивачем відповідачу електричної енергії у жовтні 2016 року становить 65043801,92 грн. та вартість електричної енергії, поставленої у листопаді 2016 року становить 63631333,48 грн. (враховуючи тарифи, встановлені вказаною постановою).

Водночас, відповідно до Постанови НКРЕКП від 20.09.2016 № 1725, яка набрала чинності з 01.10.2016, Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» було встановлено тариф на відпуск електричної енергії у розмірі 1741,92 грн./тис. кВт*год, з огляду на що вартість поставленої позивачем відповідачу електричної енергії у жовтні 2016 року становить 43829534,34 грн. та вартість електричної енергії, поставленої у листопаді 2016 року становить 42877747,51 грн. (враховуючи тарифи, встановлені вказаною постановою).

Позивач зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16 визнано протиправною постанову НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач визначав вартість поставленої позивачем у жовтні та листопаді 2016 року електричної енергії за тарифами, затвердженими Постановою НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016, яка була визнана протиправною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16, позивач просив суд зобов'язати Державне підприємство «Енергоринок» здійснити перерахунок вартості за поставлену вироблену активну електричну енергію у жовтні, листопаді 2016 року згідно з Договором № 3742/02 від 20.12.2006, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ», відповідно до тарифу на відпуск електричної енергії 215,42 грн. за 1 кВт*год (без ПДВ), встановленого постановою НКРЕКП від 22.12.2015 № 3025 в редакції постанови НКРЕКП від 28.04.2016 № 693 (в редакції заяви про зміну предмету позову).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосудді, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Суд зазначає, що у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

З метою встановлення ефективності способу захисту, який був обраний позивачем шляхом визначення позивачем предмету позову, суд повинен дослідити підстави позову та з'ясувати суть порушеного права.

Так, зважаючи на обгрунтування позовних вимог, спір між сторонами у даній справі виник у зв'язку з визначенням вартості поставленої позивачем електричної енергії та наявністю заборгованості у відповідача з оплати за вироблену та поставлену позивачем електричну енергію за Договором № 3742/02 від 20.12.2006 у жовтні та листопаді 2016 року, з огляду на тарифи, які встановлені оскільки один і той самий обсяг електроенергії (у жовтні 2016 року - 25161623 кВт.год та у листопаді 2016 року - 24615222 кВт.год) за тарифами, встановленими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.12.2015 № 3025 (тариф - 2585,04 грн./тис. кВт*год) становить (коштує) у загальному розмірі 128675135 грн. 40 коп., а за тарифами, встановленими Постановою НКРЕКП від 29.09.2016 № 1725 (тариф - 1741,92 грн./тис. кВт*год), - 86707281 грн. 85 коп. (різниця - 41967853 грн. 55 коп.).

Тобто, позивач фактично зазначає у позові про наявність у відповідача заборгованості за поставлену електричну енергію у жовтні та листопаді 2016 року за Договором № 3742/02 від 20.12.2006, яка має бути сплачена на користь позивача, враховуючи тарифи, встановлені НКРЕКП та які були чинними у спірний період.

Суд зазначає, що ефективним способом захисту, який спроможний поновити порушені права позивача у даному випадку, є, зокрема, подання позову про стягнення з відповідача як покупця виробленої позивачем електричної енергії заборгованості з оплати за електричну енергію (стягнення недоплаченої вартості електричної енергії), тобто застосування способу захисту, який передбачає примусове виконання обов'язку (який в даному випадку зводиться до сплати грошових коштів) боржником в натурі. Саме такий спосіб захисту відповідає суті порушеного права, про яке зазначає позивач у позові, та узгоджується з обґрунтуванням позовних вимог (підставами позову) у даній справі, та саме такий спосіб захисту спроможний забезпечити відновлення порушеного права позивача (у випадку доведення такого) у повному обсязі.

При цьому, саме в межах розгляду такого спору (про стягнення заборгованості) підлягають встановленню обставини щодо вартості поставленої електричної енергії (враховуючи тарифи, відповідно до яких повинна визначатися вартість електроенергії та які встановлюються відповідними постановами НКРЕКП).

Водночас, враховуючи встановлену судом природу правовідносин між сторонами, суть порушеного права (про яке зазначає позивач) та підстави позову, застосування обраного позивачем способу захисту - зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості поставленої позивачем електроенергії - не може призвести в кінцевому результаті до ефективного захисту прав позивача, тобто такий спосіб захисту не може забезпечити поновлення порушеного права, є у будь-якому випадку неповним, так як не призводить до отримання позивачем безпосередньо суми грошових коштів, які, за доводами позивача, відповідач повинен йому доплатити, що в майбутньому призведе до необхідності повторного звернення до суду за захистом цього ж порушеного права шляхом вжиття додаткових засобів захисту (позову про стягнення заборгованості тощо), що свідчить про недосягнення мети здійснення правосуддя у конкретній справі та порушення принципу процесуальної економії.

Крім того, суд зазначає, що позивач не вказує у позові (заяві про уточнення позовних вимог), в якій формі відповідач повинен здійснити перерахунок вартості поставленої електричної енергії - шляхом відображення такого перерахунку у бухгалтерському обліку, шляхом підписання сторонами актів звірки тощо, та не обґрунтовує, яким законом або якими умовами договору передбачено обов'язок відповідача здійснити такий перерахунок.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі. Аналогічний спосіб захисту передбачений ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Таким чином, відповідач може бути примушений до вчинення лише тих дій, обов'язок щодо вчинення яких передбачений законом або договором.

При цьому, відповідно до п. 4.3 Договору № 3742/02 від 20.12.2006 саме позивач надає відповідачу до 13 числа місяця, наступного за розрахунковим, рахунок-фактуру, тобто, по суті, позивач самостійно визначає вартість поставленої ним електричної енергії.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано наявність у відповідача обов'язку вчинити ті дії, про зобов'язання до вчинення яких просить позивач, тобто не вказано, яким законом або договором передбачено такий обов'язок, а так само не вказано у якій формі відповідач повинен здійснити відповідні дії. При цьому, резолютивна частина рішення суду повинна бути викладена чітко та бути зрозумілою для обох сторін (та виконавця) в тому числі щодо порядку його виконання, що з огляду на формулювання позовних вимог позивачем в даному випадку є неможливим.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві, суд зазначає, що судом їх прийнято до уваги, однак суд не здійснює їх розгляд по суті, зважаючи на достатні для винесення рішення у справі висновки суду щодо відсутності у відповідача обов'язку вчиняти дії, про зобов'язання до вчинення яких просить позивач, та щодо неефективності обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енергія-Новояворівськ» до Державного підприємства «Енергоринок» про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості за поставлену вироблену активну електричну енергію у жовтні, листопаді 2016 року згідно з Договором № 3742/02 від 20.12.2006 відповідно до тарифу на відпуск електричної енергії 215,42 грн. за 1 кВт*год (без ПДВ), встановленого постановою НКРЕКП від 22.12.2015 № 3025 в редакції постанови НКРЕКП від 28.04.2016 № 693.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача з огляду на відмову у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено:17.08.2017

Суддя І.М. Отрош