Рішення № 68377133, 14.08.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.08.2017 Справа № 905/1205/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Фроловій Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства “Кварсит”, м. Костянтинівка, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “САНА-ГРУП”, м.Миколаїв

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного концерну “Укроборонпром”, м. Київ

про визнання недійсним договору про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу від 25.02.2015р., -

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю № 5 від 30.03.2017р.;

від відповідача: не з’явився;

від третьої особи: ОСОБА_2 – за довіреністю № 20-1410/2017 від 30.05.2017р.;

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 14.08.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство “Кварсит”, м. Костянтинівка, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “САНА-ГРУП”, м. Миколаїв, про визнання недійсним договору про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу від 25.02.2015р.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на невідповідність спірного договору вимогам ст.67 Господарського кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011р. №809, статуту позивача, внаслідок відсутності погодження залучення коштів з Державним концерном “Укроборонпром”.

Ухвалою суду від 31.05.2017р. порушено провадження по справі, залучено Державний концерн “Укроборонпром”, м. Київ, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та призначено розгляд справи на 20.06.2017р. Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 20.07.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів до 15.08.2017р. та відкладено розгляд справи на 14.08.2017р.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі. 07.08.2017р. від представника позивача на адресу господарського суду Донецької області надійшли письмові пояснення щодо обставин, викладених відповідачем у його відзиві на позовну заяву, в яких останній із посиланням на ч. 1 ст. 15 Господарского процесуального кодексу України зазначив, що даний спір повинен розглядатися саме господарським судом Донецької області, оскільки позивач не здійснив на користь відповідача дій, визначених договором про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу від 25.02.2015р., а саме не сплатив останньому кошти у сумі 800 000, 00 грн., що передбачено умовами договору.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. 10.08.2017р. на адресу господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив розглянути справу за його відсутності. 19.06.2017р. на адресу господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою не є договором позики, а є окремим видом надання грошових коштів, внаслідок чого відсутні правові підстави для визнання цього правочину недійсним. Крім того, на думку відповідача, спір не підсудний господарському суду Донецької області, оскільки територіальна підсудність повинна визначатися за місцезнаходженням відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання з’явився. 20.06.2017р. на адресу господарського суду Донецької області від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі. 14.08.2017р. представник третьої особи через канцелярію суду надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив про те, що оскаржуваний правочин за своєю правовою природою є відносинами позики, а тому на них поширююється положення законодавства, якими встановлюється обов'язок отримання згоди Концерну на залучення такої позики. Крім того, при поданні позову про визнання недійсним договору до господарського суду Донецької області позивачем правила територіальної підсудності порушені не були.

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВСТАНОВИВ:

25.02.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «САНА-ГРУП» (далі – позикодавець) та Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством “Кварсит” (далі – позичальник) був укладений договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (далі – договір), відповідно до п. 1.1. якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти, в порядку та на умовах, передбачених даним договором, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві грошові кошти у визначений цим договором строк.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що позикодавець надає позичальнику фінансову допомогу на безоплатній основі - без сплати процентів за користування позикою.

Згідно п.1.3 договору до правовідносин надання фінансової допомоги, що встановлена цим договором, застосовуються відповідні положення про договір позики, що передбачений Цивільним кодексом України, а також інші норми актів цивільного законодавства України.

Відповідно до п. 2.1. договору сума поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за даним договором становить 800 000 (вісімсот тисяч) гривень.

Строк надання фінансової допомоги за даним договором становить один місяць з моменту передання грошей, та вона повинна бути повернута до 31 березня 2015 року, з дати настання якої позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві фінансову допомогу, передбачену п. 2.1. даного договору (п. 3.1. договору).

Зазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору від 25.02.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю “САНА-ГРУП” на користь Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства “Кварсит” перераховано грошові кошти в сумі 600 000 грн. 00 коп. 27.02.2015р. та 200 000 грн. 00 коп. 02.03.2015р. , про що свідчать виписки з банківського рахунку відповідача за 07.08.2015р.

Разом із тим, з огляду на відсутність погодження залучення коштів у Товариства з обмеженою відповідальністю “САНА-ГРУП” з Державним концерном “Укроборонпром”, що за твердженням позивача не відповідає вимогам ст.67 Господарського кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011р. №809 та статуту позивача, останній звернувся до господарського суду Донецької області з розглядуваним позовом.

Оцінюючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Враховуючи статус предмету договору, сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Пунктом 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” визначено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Згідно п. 3.3. вищезазначеної постанови у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Відповідно до ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно ст.67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписом ст.2 Закону України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі” до об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать: майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром"; майно, передане в установленому порядку Державному концерну "Укроборонпром"; пакети акцій, що належать державі в статутних капіталах акціонерних товариств, що провадять діяльність в оборонно-промисловому комплексі, та передані в установленому порядку в управління Державного концерну "Укроборонпром".

Суб'єктами управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі згідно ст.3 вищезазначеного закону є: Кабінет Міністрів України; Державний концерн "Укроборонпром".

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №993 від 31.08.2011р. (далі – Постанова) прийнято пропозицію Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо передачі із сфери управління Міністерства оборони та Міністерства промислової політики в управління Державного концерну "Укроборонпром" (далі по тексту “Концерн”) підприємств, включених до його складу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1221 від 29.12.2010р. "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром", та затверджено статут концерну, згідно додатку до якого Костянтинівське казенне науково-виробниче підприємство "Кварсит" є учасником вказаного концерну.

Пунктом 13 Постанови передбачено, що учасники Концерну зберігають статус юридичної особи та профіль діяльності. Учасники Концерну зберігають господарську самостійність з урахуванням обмежень, передбачених законодавством та цим Статутом. Концерн відповідно до законодавства регулює провадження наукової, проектної, виробничої, фінансової, цінової, інвестиційної, інноваційної, зовнішньоекономічної та іншої діяльності його учасників, пов'язаної з розробленням, виготовленням, реалізацією та обслуговуванням товарів військового та спеціального призначення.

За змістом п.14 Постанови учасники Концерну мають право самостійно від свого імені укладати договори з іншими учасниками, Концерном, а також з іншими підприємствами, установами та організаціями.

Виходячи зі змісту п.1.1 статуту Костянтинівського казенного науково-виробничого підприємства "Кварсит" останнє є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, знаходиться в управлінні Державного концерну “Укроборонпром”.

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.4.1 статуту).

Згідно п.6.1 статуту підприємство має право з метою одержання прибутку самостійно на власний ризик здійснювати на комерційній основі свою діяльність відповідно до стратегічного плану розвитку підприємства, затвердженого Концерном; реалізовувати свою продукцію, послуги, залишки від виробництва за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, - за фіксованими державними цінами; за погодженням з Концерном придбавати, випускати та реалізовувати цінні папери відповідно до законодавства; за погодженням з Концерном утворювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи з можливістю відкриття поточних і розрахункових рахунків та затверджувати положення про них; за погодженням з Концерном залучати внутрішні довгострокові (більше одного року), зовнішні кредити (позики), внутрішні короткострокові (до одного року) кредити (позики), надавати гарантії або поруки за такими кредитами (позиками) в порядку, передбаченому чинним законодавством України; обирати предмет договору, визначати зобов'язання, будь-які інші умови господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству; одержувати в разі потреби від Концерну фінансову та іншу допомогу з метою підвищення ефективності своєї діяльності; користуватися повязаною з інтересами Підприємства інформацією, що надходить до Концерну, а також послугами, що надаються Концерном; виконувати в установленому порядку роботи, пов'язані з використанням відомостей, що становлять державну таємницю, і забезпечувати захист таких відомостей.

Відповідно до п.7.2, 7.5 статуту управління підприємством здійснюється його керівником (директором), який підзвітний Концерну. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції Концерну.

Згідно положень п.7.7 статуту, керівник підприємства: організовує виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність підприємства відповідно до мети та основних напрямів його діяльності; укладає договори, видає довіреності, відкриває в установах банків поточний та інші рахунки; розпоряджається коштами та майном підприємства відповідно до статуту та законодавства; формує адміністрацію підприємства.

Порядок погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011р. №809.

Зазначений Порядок визначає процедуру погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі (далі - підприємства), кредитів (позик) шляхом укладення кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства (далі - залучення кредиту (позики), у результаті якого виникають зобов'язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями. Залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов'язанням погоджується: Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик); органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю (далі - уповноважений орган), - щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик). Для погодження залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантії або поруки за таким зобов'язанням підприємство подає Мінфіну або уповноваженому органу заяву, до якої додаються документи, передбачені порядком. Мінфін або уповноважений орган протягом 30 робочих днів після надходження заяви приймає рішення щодо погодження залучення кредиту (позики), забезпечення підприємством виконання зобов'язань за кредитом (позикою) порукою або гарантією чи відмови у погодженні, про що письмово повідомляє підприємству (п.1-3).

Крім того, відповідно до Законів України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі” та “Про заставу”, Статуту Державного концерну “Укроборонпром”, Наказом Державного концерну “Укроборонпром” від 23.07.2013р. №242 затверджено Порядок погодження Концерном залучення кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями (далі – Порядок).

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено процедуру погодження Концерном залучення підприємствами-учасниками Концерну та акціонерними товариствами, управління корпоративними правами держави щодо яких передане концернові шляхом укладання кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства, у результаті якого виникають зобов'язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями.

Згідно п.3 Порядку підприємство зобов’язане погодити залучення кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов’язанням з Концерном.

Як встановлено судом, предметом договору про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу від 25.02.2015р. є зобов’язання відповідача надати у власність позивачу грошові кошти та, відповідно, зобов’язання позивача у визначений договором строк повернути ці кошти відповідачу.

Виходячи зі змісту ст.1046 Цивільного кодексу України договір за яким одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а інша сторона зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів є договором позики.

Отже, за висновками суду, договір про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу від 25.02.2015р. містить у собі всі ознаки договору позики.

Крім того, за змістом п.1.3 договору до правовідносин надання фінансової допомоги, що встановлена цим договором, застосовуються відповідні положення про договір позики, що передбачені ЦК України, а також інші норми актів цивільного законодавства України.

Приймаючи до уваги вищевикладене господарський суд дійшов висновку, що договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 25.02.2015р. за всіма ознаками відповідає договору позики, і, відповідно, на нього розповсюджується дія вимог ст.67 Господарського кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011р. №809, статуту Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства “Кварсит” щодо наявності обов'язкового погодження з Державним концерном “Укроборонпром” у порядку, передбаченому чинним законодавством України, залучення внутрішньої короткострокової (до одного року) позики.

Відповідних доказів наявності погодження Державним концерном “Укроборонпром” залучення позивачем позики у відповідача на суму 800 000,00 грн. згідно договору від 25.02.2015р. до матеріалів справи всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача у відзиві на позов на норми ст.14 Податкового кодексу України, згідно яких наявні визначення понять як “позика”, так і окремо “поворотна фінансова допомога” з огляду на наступне.

Згідно ст.1 Цивільного кодексу України майнові відносини - цивільні відносини регулюються цивільним законодавством.

Одночасно, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, при визначенні правової природи укладеного між сторонами договору суд застосовує саме норми цивільного законодавства.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що даний спір не підсудний господарському суду Донецької області з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Однак, згідно положень ст.510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Як вбачається із правової природи договору позики (фінансової допомоги), обидві сторони є зобов’язаними вчинити певні дії. Разом з тим, відповідно до положень ч.1 ст.15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Враховуючи, що за спірним договором обидві сторони є зобов’язаними, вказаний спір підсудний саме господарському суду Донецької області.

Приймаючи до уваги вищевикладене господарський суд дійшов висновку, що договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 25.02.2015р. не відповідає нормам ст.67 Господарського кодексу України, постанові Кабінету Міністрів України від 15.06.2011р. №809, статуту позивача, у зв’язку з чим позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судовий збір, у відповідності до ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, пункту 4.7. постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", покладається на позивача, з огляду на його неправильні дії щодо укладання оспорюваного правочину всупереч вимог законодавства, що призвели до виникнення спору.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 1, 11, 203, 204, 215, 241, 509, 510, 1046 Цивільного кодексу України; ст.ст. 67, 173, 174 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 3 Закону України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі”, ст.ст. 1, 4, 42-47, ч. 1 ст. 15, ст.ст. 22, 28, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства “Кварсит”, м. Костянтинівка, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю “САНА-ГРУП”, м. Миколаїв, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державного концерну “Укроборонпром”, м. Київ, про визнання недійсним договору про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу від 25.02.2015р. – задовольнити.

Визнати недійсним договір про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу від 25.02.2015р., укладений між Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством “Кварсит”, м. Костянтинівка, Донецька область та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сана-Груп”, м. Миколаїв.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 14.08.2017р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.08.2017р.

Суддя Ю.С. Мельниченко