Постанова № 68376874, 16.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Справа № 905/3364/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської радина рішення від та на постанову відГосподарського суду Донецької області 31.01.2017 Донецького апеляційного господарського суду 19.04.2017у справі Господарського суду№ 905/3364/16 Донецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"доУправління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у м. Маріупольпростягнення заборгованості у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Малишевський О.І.;- відповідача - третьої особи Алланова Н.В.; Долімбаєва Н.В.; повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

25.11.2016 Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 77572,59 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 31.01.2017 у справі № 905/3364/16 (суддя Огороднік Д.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 (колегія суддів у складі: Татенко В.М. - головуючий суддя, судді Скакун О.А., Стойка О.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заборгованість у розмірі 77140,81 грн. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 31.01.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 у справі № 905/3364/16, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Донецької області від 31.01.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 у справі № 905/3364/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 17.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Дніпровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (постачальник) та Управлінням соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради (платник) було укладено договір № 330-12І200 про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населенню у 2015 році, відповідно до умов якого постачальник здійснює надання телекомунікаційних послуг (абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому та пільговому встановленні квартирних телефонів, користування радіоточкою) громадянам, які мають відповідні пільги, а платник здійснює фінансування пільг за рахунок субвенцій з державного бюджету, обласного та місцевого бюджету, відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", проводить розрахунки за надані пільги в межах своїх кошторисних призначень (п. 1.2 Договору).

На виконання умов зазначеного договору позивач надав відповідачу послуги зв'язку пільговим категоріям населення, що підтверджується актами звіряння заборгованості (належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи).

Відповідач, понесені позивачем витрати, внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян не відшкодував, що і стало підставою для звернення позивача з позовом.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог з урахуванням такого.

Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено Законом України "Про жертви нацистських переслідувань", Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України "Про прокуратуру", Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України регламентує механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктами 2, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Тобто, в даному випадку розпорядником коштів є Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради.

Відповідно до пункту 5 вказаного Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг. (п. 8 Порядку).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами підписано акт звіряння розрахунків по наданих пільгах за телекомунікаційні послуги (а. с. 23), відповідно до якого заборгованість відповідача по договору за 2015 рік станом на 01.01.2016, за даними позивача становить - 77572,59 грн., а за даними відповідача - 77140,81 грн.

Судом першої інстанції неодноразово витребовувалися у позивача докази на підтвердження різниці суми 431,78 грн. заборгованості зазначеної сторонами в акті звіряння розрахунків по наданих пільгах за телекомунікаційні послуги, яких останнім надано не було.

Відтак, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, прийшов до висновку, що позивачем не доведено правомірність нарахування суми 431,78 грн., яку не визнає відповідач.

Заперечуючи проти позовних вимог, Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради послалось на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не передбачено субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність державного органу та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446).

Крім того, Верховний Суд України постановою від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16 скасував постанову Вищого господарського суду України від 24.11.2016 та залишив без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у справі № 905/2358/16. У наведеній постанові Верховний Суд України підтримав висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність у Державному бюджеті України на 2016 рік коштів на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян в приміському автотранспорті не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Отже, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженого державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг.

Посилання відповідача на Закон України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки заборгованість відповідача існувала на 01.01.2016.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 77140,81 грн.

Посилання скаржника, в касаційній скарзі, на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, а саме приписів ч. 1 ст. 77 ГПК України, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Отже, суд відкладає розгляд справи в тому разі, коли спір не можливо розглянути в даному засіданні. Тому, питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Отже, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Всі інші доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Донецької області від 31.01.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 у справі № 905/3364/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ