Рішення № 68372060, 15.08.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/7475/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/929/17 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія - 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

при секретарі - Коваль О.І.

з участю сторін - представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника ТзОВ Кей-Колект - ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект за участю третьої особи приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання іпотеки припиненою, -

В С Т А Н О В И Л А:

у липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект, третя особа приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання іпотеки припиненою, посилаючись на те, що між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк 14 лютого 2006 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого, він передав в іпотеку належне йому нерухоме майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 33,7 кв.м. Вказаний договір іпотеки було укладено з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 21/340, укладеним 14 лютого 2006 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_5 09 липня 2016 року позивач отримав лист від відповідача із повідомленням про те, що останній із 11 червня 2012 року є іпотекодержателем та з вимогою сплатити борг за договором кредиту. Вважає, що оскільки термін виконання основного зобов'язання відповідно до п.1.2.2 кредитного договору та графіку у додатку № 1 до договору був визначений 10 лютого 2013 року, тому в силу спливу стоку позовної давності і закінчення строку дії іпотечного договору іпотека припинилася, в зв'язку з чим просить позов задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2017 року позов задоволено.

Визнано договір іпотеки, укладений 14 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстром № 540, іпотекодержателем за яким з 11 червня 2012 року є Товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект - припиненим.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект (04071, м.Київ, вул. Межигірська, 22, код ЄДРПОУ 37825968) в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одної) гривні 20 копійок.

В апеляційній скарзі ТзОВ Кей-Колект просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, неправильно визначено характер правовідносин між сторонами, відповідно до встановлених судом обставин у справі, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги ТзОВ Кей-Колект зазначає, що ні Законом Про іпотеку, ні цивільним кодексом не передбачено такої підстави припинення іпотеки як сплив позовної давності, чи закінчення строку дії договору іпотеки.

У судовому засіданні представник ТзОВ Кей-Колект - ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі, зіславшись на доводи викладені в ній.

Представник позивача ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки припиненим, укладеного 14 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ УкрСиббанк, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстром № 540, іпотекодержателем за яким з 11 червня 2012 року є Товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач придбав право вимоги стягнення заборгованості за кредитним договором №21/340 від 14.02.2006 року на підставі договору факторингу №4 від 11.06.2012 року, строк виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором настав 11.02.2013 року, відповідно до п.1.2.2 кредитного договору та графіку у додатку №1 до договору термін виконання основного зобов'язання встановлено до 10.02.2013 року. На момент спливу строку дії кредитного договору боржник свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним не виконав, однак відповідач у межах строку позовної давності своїм правом на задоволення вимог за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, яке виникло у нього з часу, коли сплив строк виконання за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, не скористався та звернувся до позивача із вимогою сплатити борг за кредитним договором №21/340 лише 30.06.2016 року.

Колегія з даним висновком суду погодитися не може, оскільки він не відповідає обставинам справи та зібраним по справі доказам, а також порушено норми матеріального права, тому відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду слід скасувати і ухвалити нове рішення.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобовязання норми глави 50 «Припинення зобовязання» ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність повязується із судовим захистом субєктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне субєктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобовязаної особи.

У зобовязальних відносинах (стаття 509 ЦК України) субєктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обовязку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обовязку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обовязку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє субєктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобовязання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина пята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобовязання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобовязання не визнає. Виконання боржником зобовязання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобовязання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобовязання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобовязання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина пята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобовязанням.

Таким чином, проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозвязку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, колегія суддів вважає, що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобовязання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Дана позиція узгоджується з правовими висновками ВСУ, викладеними у справах № 6-786цс17 та № 6-1840цс16, які відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обовязковим для застосування.

З матеріалів справи вбачається, що 14.02.2006р. між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 21/340, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 18300 доларів США на термін до 10.02.2013 зі сплатою 14% річних.

З метою забезпечення виконання кредитного договору 14.02.2006р. між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1Л передав в іпотеку належне йому на підставі договору дарування нерухоме майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 33,7 кв.м.

Договір іпотеки відповідно до п.6.1 діє з моменту реєстрації до повного виконання зобов'язань, що забезпечені іпотекою за цим договором (а.с.11-16).

Згідно з договором факторингу № 4 від 11.06.2012 року, укладеного між АКІБ УкрСиббанк та ТОВ Кей-Колект, останнє придбало право вимоги заборгованості по кредитному договору № 21/340 від 14.02.2006 та відповідно до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 11.06.2012р. товариство набуло прав іпотекодержателя щодо вказаного договору іпотеки.

При цьому ні кредитний договір, ні іпотечний договір не передбачають винятки із загального правила припинення основного зобов'язання, зокрема, таку підставу як сплив позовної давності.

Тому колегія суддів вважає, що оскільки сплив позовної давності сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку.

Крім цього, не заслуговують на увагу доводи представника позивача відносно того, що слід визнати договір іпотеки припиненим, оскільки закінчився строк дії іпотечного договору з огляду на таке.

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов'язання розділу І книги п'ятої Зобов'язальне право ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК), переданням відступного (ст.600 ЦК), зарахуванням (ст.601 ЦК), за домовленістю сторін (ст.604 ЦК), прощенням боргу (ст.605 ЦК), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст.606 ЦК), неможливістю виконання (ст.607 ЦК), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (ст.608 та 609 ЦК).

Закінчення строку дії договору як підстави припинення зобов'язання норми глави 50 ЦК України не передбачають.

Сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку, що узгоджується з правовою позицією викладеною у Постанові ВСУ від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13.

Крім цього, у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року міститься висновок про те, що закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором, а в даному випадку заборгованість існує, не може бути підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору.

З закінченням строку дії договору кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку дії договору одержує вигоду захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект за участю третьої особи приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання іпотеки припиненою слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект - задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2017 року - скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект за участю третьої особи приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання іпотеки припиненою - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_6