Ухвала суду № 68366545, 16.08.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/611/17

У Х В А Л А

Іменем України

16 серпня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., БИСАГИ Т.Ю.

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

за участю апелянта ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 21 червня 2017 року про визнання неподаною та повернення ОСОБА_1 заяви у справі за його позовом до Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Громадська організація «Закарпатська обласна організація захисту прав споживачів», про зобов'язання укласти договір, -

встановила:

ОСОБА_1 оскаржив ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 21.06.2017, якою визнано неподаною та повернуто заяву у справі за його позовом до ПАТ «Закарпаттяобленерго» про зобов'язання укласти договір. В апеляції зазначається, що у судді не було належних підстав для визнання заяви неподаною та повернення її позивачу, оскільки не було враховано, що відповідно до ст. 22 ч. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, додаткове обмеження прав споживачів необґрунтоване. Посилаючись на порушення норм процесуального права при постановленні ухвали, апелянт просить її скасувати із передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта ОСОБА_1, який скаргу підтримав, розглянувши апеляційну скаргу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи апеляції, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Ухвалою від 26.01.2017 суддя Ужгородського міськрайонного суду залишив заяву ОСОБА_1 без руху та надав позивачу строк для усунення її недоліків до 05.02.2017, але не більше п'яти днів з дня отримання ухвали (а.с. 1-2). В ухвалі зазначалося, що заява не відповідає вимогам, встановленим ст. 119 ч. 5 ЦПК України, оскільки не оплачена судовим збором в розмірі 640,00 грн, тоді як з урахуванням відповідних положень Закону України «Про судовий збір», які набрали чинності з 01.09.2015, позивачу належить сплатити судовий збір попри його посилання на ст. 22 ч. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо звільнення позивачів за від сплати судового збору з позовів про захист їх прав.

Ухвалою від 21.06.2017 суддя Ужгородського міськрайонного суду визнав заяву ОСОБА_1 неподаною та повернув її, посилаючись на невиконання вимог ухвали від 26.01.2017 (а.с. 12).

Погодитись із таким вирішенням процесуального питання колегія суддів не може.

Як убачається зі змісту заяви, ОСОБА_1 23.01.2017 на захист своїх прав як споживача пред'явив до ПАТ «Закарпаттяобленерго» позов про зобов'язання укласти договір, заяву не оплачено судовим збором (а.с. 3-5). Як на підставу звільнення від сплати судового збору позивач послався на положення ст. 22 ч. 3 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Закон Української РСР «Про захист прав споживачів» (Закон № 1023-XII) був уведений в дію з 01.10.1991 Постановою Верховної Ради Української РСР від 12.05.1991. Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про захист прав споживачів»» від 15.12.1993, що набрав чинності з 04.01.1994, Закон № 1023-XII був викладений в новій редакції, де частина четверта статті 24 «Судовий захист прав споживачів» передбачала, що споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів»» від 01.12.2005, що набрав чинності з 13.01.2006, Закон № 1023-XII знову був викладений в новій редакції, відповідно до якої нумерація статті «Судовий захист прав споживачів» була змінена з 24 на 22, а положення про звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, розміщено в частині 3 статті 22 Закону № 1023-XII. Цей Закон було також доповнено Розділом V «Прикінцеві положення», пунктом 2 якого встановлено, що до приведення у відповідність із цим Законом інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, норма Закону № 1023-XII стосовно звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, безперервно існує і застосовується з 04.01.1994. Відповідним чином питання звільнення споживачів від сплати державного мита, а з 01.11.2011 - судового збору було врегульоване нормами Декрету КМ України «Про державне мито» (ст. 4 ч. 1 п. 10), Закону України «Про судовий збір» (ст. 5 ч. 1 п. 7), чим у такий спосіб реалізувалися і вимоги щодо узгодження норм законодавства стосовно судового захисту прав споживачів.

01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (Закон № 484-VIII), яким статтю 5 «Пільги щодо сплати судового збору» викладено в новій редакції, у якій пункт 7 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що раніше був викладений у редакції, за якою «від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав», у цьому Законі відсутній.

Водночас, ані до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ані до Розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону зміни не вносилися, відповідні положення із Закону не виключалися, норми про звільнення споживачів від сплати судового збору та про застосування інших нормативних актів у частині, що не суперечить Закону № 1023-XII, залишаються чинними. Норма підпункту 4 пункту 2 статті 10 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судовий збір» щодо заміни в частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слів «державного мита» на слова «судового збору» теж залишається чинною, тоді як інші положення - змінювалися. Отже, реалізуючи свої повноваження законодавець обмежив коло законодавчих актів, до яких були внесені відповідні зміни, що, власне, випливає з назви та змісту Закону № 484-VIII, не включивши до їх числа Закон № 1023-XII.

ЦПК України передбачає, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ст. 79 ч. 2). Норми Закону України «Про судовий збір» та частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є за своєю правовою природою процесуальними, тому з урахуванням положень ст. 2 ч. 3 ЦПК України відповідні правовідносини повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час вчинення певної процесуальної дії.

За приписами Конституції України: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідальна перед людиною за свою діяльність (ст. 4 ч. 2); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 ч. 1); органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 ч. 2); держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ст. 42 ч. 4); кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55 ч. 6); до повноважень Верховної Ради України належить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85 ч. 1 п. 5).

Наведені положення Конституції України знайшли своє відображення і розвиток у Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених Постановою Верховної Ради України від 17.06.1999, відповідно до яких:

принципами державної політики в галузі прав людини є, зокрема, забезпечення верховенства прав і основних свобод людини у відносинах з державою; недопущення звуження змісту та обсягу проголошених Конституцією України прав і основних свобод людини і громадянина; визнання презумпції особистої свободи людини відповідно до принципу, згідно з яким дозволено все, крім того, що прямо забороняється законом; визнання обмеженості свободи держави, її органів і посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що прямо передбачається законом;

основні напрямами державної політики в галузі прав людини є, зокрема, створення належних умов, вироблення механізмів і процедур для повної і безперешкодної реалізації кожною особою своїх прав та законних інтересів; недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і основних свобод людини, проголошених Конституцією України, законами України та підзаконними нормативними актами;

жодне з положень цих Засад державної політики України в галузі прав людини не може тлумачитися всупереч правам і основним свободам людини.

Положення, принципи Конституції України, вищезгаданих Засад підлягають відповідній імплементації в законах.

Виходячи з наведеного, колегія суддів констатує, що звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, є встановленим законом елементом механізму судового захисту прав споживачів. Чинні норми спеціального закону в галузі захисту прав споживачів прямо передбачають наявність такої пільги та прямо вимагають застосування інших законів у частині, що не суперечить цим нормам. Частина 2 статті 79 ЦПК України не містить вказівки на конкретний закон, яким передбачається звільнення від сплати судового збору, а стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вказівки на вичерпність наведеного в ній переліку випадків звільнення від сплати судового збору. Тобто, можливість звільнення особи від сплати судового збору іншими, окрім Закону України «Про судовий збір», законами не виключається.

Держава, її органи повинні діяти добросовісно, забезпечити громадянину можливість реалізації його прав, в т.ч., як споживачу, і виконання обов'язків шляхом, зокрема, ясного, стабільного і несуперечливого врегулювання відповідних правовідносин, належного організаційного забезпечення відповідної діяльності. У контексті реалізації споживачем права на судовий захист відповідно до закону, його не може бути зобов'язано сплачувати судовий збір за наявності чинних положень закону, які звільняють споживача від сплати такого збору, у разі суперечливості законодавства таке не може тлумачитися на шкоду особі та її правам, обмежувати права, встановлені законом. Вирішуючи в даному випадку суперечливе процесуальне питання належить виходити з принципів верховенства права та пріоритету прав особи перед правами держави, якій саме і належало не допустити виникнення суперечливої правової ситуації та правової невизначеності, що державою не було забезпечено.

Суддя суду першої інстанції наведеного не врахував і припустився помилки в застосуванні норм процесуального права.

Відтак, відповідно до ст. 312 ч. 1 п. 3 ЦПК України апеляцію, оскільки для продовження розгляду справи, провадження в якій не відкрито, підстав немає, слід задовольнити частково, ухвалу судді суду першої інстанції скасувати, питання про відкриття провадження в справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 312 ч. 1 п. 3, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 21 червня 2017 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді