Рішення № 68366410, 16.08.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/474/2017(м)

266/1409/16-ц

Головуючий у 1-й інстанції Сараєв І.А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16 серпня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів Пономарьової О.М., Лопатіної М.Ю.,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Марвей Транспорт» ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марвей Транспорт» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И Л А

11.04.2016 року позивач ОСОБА_3 звернулась до Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марвей Транспорт» (далі ТОВ «Марвей Транспорт») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказувала, що 01.04.2011 р. була прийнята на роботу на посаду бухгалтера - касира. 18 грудня 2015 року її примусово, без особистої заяви, відправили у відпустку. З наказом про відпустку позивач не була ознайомлена. 04 березня 2016 року відповідач звільнив її за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням чисельності або штату працівників. При звільненні їй не було видано трудову книжку та не ознайомлено з наказом про звільнення, трудову книжку та копію наказу про звільнення вона отримала лише 12 березня 2016 року. Звільнення вважає незаконним, оскільки на час звільнення перебувала у відпустці, інша робота їй не була запропонована, з попередженням про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці вона не була ознайомлена. Просить визнати наказ про звільнення незаконним, поновити її на роботі та стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя від 06 червня 2017 року позов ОСОБА_3 до ТОВ «Марвей Транспорт» про визнання наказу поро звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Наказ № 00000003-0000000093 від 04.03.2016 року про звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера-касира ТОВ «Марвей Транспорт» визнано незаконним. Поновлено ОСОБА_3 на посаді бухгалтера-касира ТОВ «Марвей Транспорт», стягнуто з ТОВ «Марвей Транспорт» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 22050 гривень за виключенням з даної суми податків та обовязкових платежів. Стягнуто з ТОВ «Марвей Транспорт» на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, з апеляційною скаргою звернувся представник ТОВ «Марвей Транспорт» ОСОБА_2, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, якім відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Вважає, що рішення суду прийняте з неповним зясуванням судом обставин, що мають значення у справі, та висновки суду не відповідають фактичним обставинам у справі.

Посилався на те, що судом порушено норми матеріального права , оскільки звільнення ОСОБА_3 проведено з урахуванням вимог п.1 ст.40 КЗпП України, порушень при звільненні не було допущено. 18.12.2015 року адміністрацією ТОВ «Марвей Транспорт» було видано попередження №1812-02/1 про майбутнє звільнення ОСОБА_3 не раніше двох місяців від дати попередження, у звязку з тим, що згідно з новим штатним розкладом від 16.12.2015 року на підприємстві ТОВ «Марвей Транспорт» посада касира-бухгалтера не передбачена та вакантних посад з відповідною професією не мається. 04.03.2016 року ОСОБА_3 звільнена за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням чисельності або штату працівників з урахуванням строків, передбачених законодавством. Суд не звернув уваги на те, що згідно з протоколом загальних зборів учасників товариства № 161215 від 16.12.2015 року посада бухгалтера касира відсутня. Інших вакантних посад, які зявилися на підприємстві протягом цього періоду або існували на день звільнення позивача, в ТОВ «Марвей Транспорт» не було.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги вимоги п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» та правову позицію Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15 та від 01 липня 2015 року у справі №6-491цс15. Також судом порушено вимоги ст.ст. 10, 60, 57 ЦПК України та не надано належної оцінки поясненням свідків.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Марвей Транспорт» ОСОБА_2М, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які просили задовольнити апеляційну скаргу повністю, заперечення ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Проте рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Судом встановлено ті підтверджується матіралми справи, що 01.04.2011 року позивач на підставі особистої заяви від 01.04.2011 р. та наказом №МТ-2-0000000008 від 1 квітня 2011 року була прийнята в ТОВ «Марвей Транспорт» на посаду бухгалтера-касира ( а.с. 5,80,81). При цьому штатним розписом ТОВ «Марвей Транспорт» з 01.03.2011 р. на підприємстві була передбачена посада бухгалтера касира ( а.с. 82).

18.12.2015 року адміністрацією ТОВ «Марвей Транспорт» було видано попередження №1812-02/1 про майбутнє звільнення ОСОБА_3 не раніше двох місяців від дати цього попередження у звязку із тим, що за новим штатним розкладом від16.12.2015р. на підприємстві посада касира-бухгалтера не передбачена, вакантних посад з відповідною професією чи спеціальністю не мається.(а.с. 30).

Актом від 18.12.2015 р. про відмову від підпису, складеного в присутності ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, встановлено, що ОСОБА_3 було ознайомлено та вручено вищезазначене попередження, шляхом зачитування в голос та передачею ОСОБА_3, проте остання відмовилася від підпису ( а.с. 31).

Наказом №14/1 від 18.12.2015 р. про тимчасове відсторонення від займаної посади ОСОБА_3, зокрема на період проведення службового розслідування ОСОБА_3 надана оплачувана відпустка з 18.12.2015 р. по 18.01.2016 р. В наказі відсутній підпис ОСОБА_3 про ознайомлення ( а.с. 39).

Згідно наказу №МТ-00000030-0000000093, ОСОБА_3 від 18.12.2015 р. надана щорічна основна відпустка з 18.12.2015 р. по 18.01.2016 р. Підпис працівника відсутній ( а.с. 44)

Актом від 18.12.2015 р. про відмову від підпису, складеного в присутності ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, встановлено, що ОСОБА_3 було ознайомлено та вручено їй вищезазначені накази 14/1 від 18.12.2015 р. та №МТ-00000030-0000000093 від 18.12.2015 р. шляхом зачитування в голос позивачу, проте остання відмовилася від підпису ( а.с. 72).

За результатами проведеного службового розслідування складено акт від 18.01.2016 р. та видано наказ №14/2 від 18.01.2016 р. про порушення трудової дисципліни ОСОБА_3 притягнення її до дисциплінарної відповідальності. В даному наказі підпис ОСОБА_3 про ознайомлення відсутня ( а.с. 42).

Також в акті від 18.01.2016 р. про відмову від підпису, складеного в присутності ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, відображено, що ОСОБА_3 ознайомлено та вручено вищезазначений акт службового розслідування та наказ, шляхом зачитування в голос ОСОБА_3, проте остання відмовилася від підпису ( а.с. 43).

Наказом №1801-02/2 від 18.01.2016 р. ОСОБА_3 надана щорічна основна відпустка зі збереженням на цей період місця роботи та заробітної плати на період з 19.01.2016 по 19.02.2016 р. Підпис ОСОБА_3 про ознайомлення відсутній (а.с. 70)

Наказом №МТ-00000001-0000000093 ОСОБА_3 надана щорічна основна відпустка з 19.01.2016 р. по 19.02.2016 р. Підпис працівника відсутній ( а.с. 45)

Актом від 19.01.2016 р. про відмову від підпису, складеного в присутності ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, зафіксовано, що ОСОБА_3 було ознайомлено та вручено вищезазначені накази №1801-02/2 від 18.01.2016 р. та №МТ-00000001-0000000093 шляхом зачитування в голос ОСОБА_3, при цьому остання відмовилася від підпису ( а.с. 71).

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір з працівником у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Згідно з пп.2, 3 цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При звільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Завдольняючи вимоги позивача про визнання звільнення незаконним і поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем була порушена процедура звільнення ОСОБА_3 за скороченням штату у звязку із знаходженням її у відпустці в день повідомлення про наступне звільнення, а також з того, що позивачу всупереч вимог закону не була запропонована інша роботі на підприємстві, і відповідач не надав будь-яких доказів, що скорочення штату було обгрунтоване та викликалось виробничими причинами, як того вимагають положення закону.

Проте, колегія суддів погодитися з такими висновками не може.

Зі списків середньосписочної чисельності працівників ТОВ «Марвей Транспорт» за грудень 2015 р., січень 2016 р., лютий 2016 р., березень 2016 р. вбачається, що ОСОБА_3 у грудні 2015 р. знаходилася 79 год. у відпустці, у січні 2016 р. 151 год. у відпустці, у лютому 2016 р. 120 год. у відпустці, у березні 2016 року ані робочих, ані відпустки не було ( а.с. 46-49). Такі відомості підтверджуються табелями підприємства, а з табелю за грудень 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 у відпустці саме з 18.12.2015 року.

Звертаючись до суду із вимогами про визнання наказу про звільнення незаконним і поновлення на роботі, позивач вказувала, що її незаконно звільнено у відпустці, крім того, вона не була належним чином попереджена про наступне звільнення.

Як пояснила колегії суддів позивач, 18 грудня 2015 року вона явилася на роботу, але по дорозі до її робочого місця до неї підійшли працівники підприємства, адміністрації і стали вимагати щось підписати, без розяснень про характер і зміст цих документів. Тому вона відмовилася, після чого її виставили з території підприємства, і вона більш не приходила на роботу до тих пір, доки з нею не звязалася адміністрація для передачі їй трудової книжки, тоді тільки вона дізналася про звільнення.

Між тим, судом першої інстанції встановлено, що 18.12.2015 року адміністрація підприємства попереждувала позивача про звільнення - представник відповідача зачитував вголос попередження про звільнення ОСОБА_3 не раніше двох місяців після цього попередження, про що був складений акт, оскільки позивач відмовилася ставити підпис про те, що попереджена про звільненя. Були допиатні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_10М,, ОСОБА_9, які підтвердили обставини попередження ОСОБА_3 про наступне звільнення.

Суд першоїі нстанціїї при виріщенні справи відкинув пояснення свідків, акти про ознайомлення позивача з попередженням про звільнення, оскільки виходив з того, що позивач наказом підприємства з 18.12.2015 року була у відпустці, і тому, такі акти, на думку суду, не можуть бути допустими та належними доказами по справі.

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а, відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів у їх сукупності.

Статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як вбачається зі справи, позивач була попереджена про звільнення у той спосіб, який був можливим з огляду на її відмову від підписів в попередженні про звільнення, в наказах підприємства. Поясненнями свідків, яким суд першої інстанції не дав належної оцінки, достатньо підтверджено, що позивач була присутня на території підприємства, ознайомлена із майбутнім звільненням. Той факт, що в цей же день позивачу була надана відпустка, не протиречить вимогам закону, є правом підприємства, наказ про відпустку позивачем не оспорений. Крім того, законом заборонено саме звільнення працівника у відпустці, а не попередження про наступне звільнення.

Згідно з доповідними директора по розвитку товариства ОСОБА_2 від 22.02.2016 року, 04.03.2016 року касир-бухгалтер ТОВ «Марвей-Транспорт» ОСОБА_3 після закінчення відпустки з 19.01.2016 р. по 19.02.2016 р. не вийшла на роботу, 22.02.2016 р. у перший робочий день після відпустки на робочому місці відсутня, до роботи не стала (а.с. 50); після закінчення відпустки 19.02.2016 р. до виконання своїх посадових обовязків позивач також не приступила, на роботу не виходила, відсутня на робочому місці з 22.02.2016 р. по 04.03.2016 р. ( а.с. 51).

В табелі обліку робочого часу відображено, що з 01.12.2015 р. по 31.12.2015 р. кількість днів відпустки ОСОБА_13 14 днів, при цьому у відпустці вона з 19.12.2015 року; згідно з табелем за період з 01.01.2016 р. по 31.01.2016 р. кількість днів відпустки ОСОБА_13 31 днів, за період з 01.02.2016 р. по 29.02.2016 р. кількість днів відпустки ОСОБА_13 19 днів( а.с. 83-84); за період з 01.03.2016 р. по 31.03.2016 р. кількість неявок ОСОБА_3 на роботу 32 години (а.с. 86).

Отже, зі справи вбачається, і позивач в суді не заперечувала, що вона останній раз була на роботі 18 грудня 2015 року, і більш на роботу не виходила.

Позивач вказувала, що бажала звільнитися, у звязку із чим направила заяву від 27.01.2016 р. про звільнення її з займаної посади з 01.02.2016 р. на підставі ст. 38 КЗпП у звязку із порушенням трудового законодавства ( а.с. 87,88), на що відповідач не погодився.

З особової картки працівників слідує, що ОСОБА_3 надавалася основна щорічна відпустка з 18.12.2015 р. по 18.01.2016 р. та з 19.01.2016 р. по 19.02.2016 р. ( а.с. 91-92).

Позивача звільнено 04.03.2016р. за п.1 ст.40 КЗпП України, про що видано наказ №00000003-0000000093 від 04.03.2016р. (а.с.5,3). З цього наказу вбачається, що позивача звільнено у звязку із зміною в організації виробництва та праці, скороченням чисельності або штату працівника відповідно з п. 1 ст. 40 КЗпП на підставі штатного розпису ТОВ «Марвей Транспорт» від 16.12.2015 р., попередження від 18.12.2015 р. №1812-02/1, протоколу відмови від підпису про ознайомлення з попередженням від 16.12.2015 р. Підпис ОСОБА_3 про ознайомлення відсутня ( а.с. 3).

Твердження представника позивача про те, що акт від 18 грудня 2015 року про ознайомлення позивача з попередженням від 16.12.2015 року про звільнення є незаконним, оскільки вказане попередження, що долучено відповідачем до матеріалів справи, датовано 18.12.2016року, спростовуються змістом вказаного акту. Так, з акту вбачається, що ОСОБА_3 в пристуності свідків генеральним директором підприємства ознайомлена з попередженням, їй вручено текст попередження про звільнення у звязку із змінами в органіцзаціїї виробництва саме згідно з новим штатним розкладом від 16.12.2015 року, тому описка в даті, допущена в акті, не впливає на його значення, як необхідної процедури для звільнення працівника. Крім того, позивач не була звільнена раніше двох місяців, навіть з 16.12.2015 року (а.с.31).

Таким чином, на підставі ввикладеного, колегія суддів вважає, що підприємством-відповідачем було дотримано положення ст.49-2 КЗпП України щодо попередження ОСОБА_3І, про звільнення , оскільки про наступне вивільнення позивача персонально попередили не пізніше ніж за два місяці.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині дотримання інших умов звільнення позивача, що стосуються можливості працевлаштування позивача на іншій посаді, або змін в організації виробництва і праці, колегія суддів виходить з наступного.

Зі справи вбачається, що згідно з середньосписочною чиселністю працівників ТОВ «Марвей Транспорт» з грудня 2015 року по березень 2016 року є дві зайняті посади диспетчера-касира, також є у списку бухгалтер-касир ОСОБА_3, інші посади водії, механіки, медицинські працівники, керуючі посади.

Згідно з штатним розкладом ТОВ «Марвей Транспорт», затвердженим наказом організації №231015 від 23.10.2015 р., на період листопада 2015 р. було передбачено 60 штатних одиниць водіїв, по 1 штатній одиниці генерального директора, зам. генерального директора, директора по розвитку, головного бухгалтеру, начальника автоколони, 3 штатної одинці механіка, 4 штатні одиниці диспетчера касира, 2 штатні одиниці медпрацівника ( а.с. 34).

Як вбачається з протоколу загальних зборів учасників товариства №161215 від 16.12.2015 р., засновниками внесено зміни до організації структури Товариства шляхом внесення змін до штатного розкладу Товариства, а саме вирішено з ціллю скорочення та оптимізації затрат Товариства, змінити організаційну структуру Товариства, скоротити штатний розклад Товариства, та затвердити новий штатний розклад Товариства. ( а.с. 32).

Згідно з штатним розкладом ТОВ «Марвей Транспорт», затвердженим протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Марвей Транаспорт» №161215 від 16.12.2015 р., передбачено вже 54 штатних одиниць водіїв, по 1 штатній одиниці генерального директора, зам. генерального директора, директора по розвитку, головного бухгалтеру, начальника автоколони, 3 штатної одинці механіка, 2 штатні одиниці диспетчера касира, 2 штатні одиниці медпрацівника ( а.с. 33).

Доказів того, що позивач має переважне право на залишення на роботі, відповідно до положень статті 42 КЗпП України, ОСОБА_3 суду не надано.

Також немає підстав важати, що відповідачем порушені умови ст. 49-2 КЗпП України узвязку із тим, що одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, оскільки іншої роботи, яка б відповідала професії чи спеціальності позивача, на підприємстві не було. У звязку з цим підприємство правомірно повідомило позивача, що вона має право на власний розсуд звернутися за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Твердження представника ОСОБА_3 про незаконність дій відповідача у звязку із відсутністю пропозицій позивачу зайняти будь-яку посаду на підприємстві, в тому числі посаду водія, є безпідставними. Позивач працевлаштовувалася у підприємство касиром-бухгалтером, не надавала інших необхідних документів про можливість виконання рботи за іншим фахом. В апеляційному суді позивач також не спростувала таких обставин.

Як розяснено листом Міністерства юстиції України від 25.11.2011 року, скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації. При цьому скорочення чисельності та скорочення штату різні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися.

Отже, зміни в організації виробництва і праці можуть мати місце з метою оптимізації процесу праці та витрат підприємства, і такий висновок відповідає позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної в ухвалі від 13.11.2013 року.

Факт зміни в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності та штату працівників, зумовлений зменшенням обсягу виробництва продукції, підтверджується матеріалми справи - протоколом загальних зборів учасників товариства №161215 від 16.12.2015 р., якими вирішено зменшити штат з ціллю скорочення та оптимізації затрат Товариства у звязку із скороченням кількості одиниць транспортних засобів, зменшенням доходів, зростанням витрат на паливно- мастильні матеріали, запчастини, комунальні послуги.

Доводи представника позивача про те, що звільнення ОСОБА_3 з посади касира-бухгалтера є незаконним також тому, що такої посади не міститься вже в штатному розпису на листопад 2015 року, в той час, як її звільнили в березні 2016 року, не мають правового значення для вирішення спору, оскільки, як встановлено колегією суддів, позивач звільнена з дотриманням положень КЗпП України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність законних підстав для задовлення вимог позивача про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення її на роботі, та, відповідно, про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 06 червня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 у вказаних позовних вимогах.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Марвей Транспорт» ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року скасувати.

В позові ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марвей Транспорт» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді :

ОСОБА_1

ОСОБА_14

ОСОБА_15