Рішення № 68364654, 09.08.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.08.2017 Справа № 905/339/17

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сковородіної О.М., судді Попова О.В., судді Тарапати С.С.

при секретарі судового засідання Сапожніковій Ю.Б.

у справі за позовом: Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Спартс-ЛТД”, м. Маріуполь Донецької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Маріупольської міської ради Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення 119 769,92 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

Департамент міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Спартс-ЛТД”, м. Маріуполь Донецької області про стягнення 119 769,92 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області №905/339/17 від 23.05.2017р. до участі у справі залучено Маріупольську міську раду Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Миру, б.70) третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №6423-Ж від 17.01.2014р. щодо оплати.

Представник позивача у судове засідання не з’явився.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився.

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився.

13.03.2017р. на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких останній, посилаючись на Указ Президента України №405/2014 від 14.04.2014р., Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» просить суд відмовити у задоволенні позову.

28.03.2017р. на адресу суду від позивача надійшли пояснення №36.4-23960-36.4.1 від 24.03.2017р., в яких останній не погоджувався з запереченнями відповідача та просив суд задовольнити позовні вимоги.

26.06.2017р. на адресу суду від третьої особи надійшли пояснення №31.5-39263-31.1 від 20.06.2017р., в яких просить суд задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши надані сторонами документи та пояснення, судом встановлене наступне.

17.01.2014р. між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Спартс-ЛТД” (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення (будівлі, споруди), що відносить до комунальної власності м. Маріуполя №6423-Ж (далі за текстом – договір).

Вказаний договір був укладений на підставі протоколу засідання конкурсної комісії по проведенню конкурсу на право оренди нежитлового приміщення №2 від 27.12.2013 року та наказу управління міського майна Маріупольської міської ради №4 від 08.01.2014 року.

Основними умовами конкурсу були:

- цільове призначення - під ділянку для розведення та вирощування риби;

- початковий розмір місячної орендної плати - 1 504,42грн. (базовий місяць - листопад 2013р.);

- термін оренди - 1 рік;

- кінцевий термін прийому заяв 26 грудня 2013 р.

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, розташоване за адресою: місто Маріуполь, вулиця Кальміуська, 99 загальною площею 296,70 кв.м., згідно технічного паспорту БТІ для використання під вирощування і розведення риби.

Згідно з п. 2.1 договору вступ орендаря у тимчасове платне володіння та користування приміщенням (будівлею, спорудою) здійснюється на підставі договору оренди нежитлового приміщення (будівлі, споруди) міської комунальної власності з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення

За приписами п. 3.2 договору орендар зобов’язаний щомісячно і в повному обсязі вносити отримувачу орендну плату.

З п.4.1 договору вбачається, що розмір орендної плати визначається на підставі протоколу №2 від 27.12.2013 року засідання конкурсної комісії по проведенню конкурсу на право оренди нежитлового приміщення (будівлі, споруди).

За змістом п. 6.3 договору у разі порушення терміну внесення орендної плати з орендаря стягується пеня у розмірі двох облікових ставок НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування штрафних санкцій за прострочення внесення орендної плати припиняється з того дня, коли зобов’язання виконані у повному обсязі.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє з 10.01.2014р. до 10.01.2015р.

У випадку відсутності заяви однієї із сторін про розірвання або зміну договору протягом місяця після закінчення його терміну, він вважається подовженим на той же термін і на тих же умовах, які були передбачені цим договором. Таким чином договір подовжується і у подальшому (п. 7.5 договору).

10.01.2014р. між сторонами на виконання умов договору був підписаний акт №7628 прийому-передачі нежитлового приміщення в будинку №99 по вул. Кальміуська.

Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Як вбачається з вищевикладеного правовідносини між сторонами виникли 17.01.2014р.

Відповідно до п. 7.1 договору №6423-Ж від 17.01.2014р., він був укладений на один рік, тобто, з 10.01.2014р. до 10.01.2015р.

Згідно з ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін він вважається продовженим та той же самий термін і на тих же самих умовах, які були передбачені договором.

10.02.2015р. між сторонами був підписаний додатковий договір до договору №6423-Ж від 17.01.2014р., яким пункт 7.1 договору №6423-Ж від 17.01.2014р. викладено в наступній редакції: «На підставі заяви орендаря від 11.12.2014 року вих. №43 термін дії договору на нежитлове приміщення, загальною площею 296,70 кв.м., що розташоване за адресою: м. Маріуполь, вул. Кальміуська, 99, подовжений до 30.11.2017 року»,тобто, строк дії договору продовжено майже 3 (три) роки.

Як вказано вище, умовами конкурсу строк дії договору обмежувався одним роком, та в силу ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", міг бути пролонгований на той самий строк.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна", в данному випадку носить імперативний характер, а тому, додаткова угода, в частині встановлення строку дії договору, що перевищує 1 рік, є такою, що суперечить законодавству.

Як слід, суд керуючись ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнає договір №6423-Ж від 17.01.2014р. в частині його пролонгації за додатковим договором від 10.02.2015р. на строк починаючи з 10.01.2016р. до 30.11.2017р.

Тобто, первісно договір слід вважати продовженим на строк 1 рік до 10.01.2016р. на тих самих умовах.

Разом з цим, з матеріалів справи справи не вбачається, що після закінчення продовженого строку, договірні відносини між сторонами були припинені. Так, орендар продовжував користування майном, та орендодавець не заперечував щодо такого користування.

Таким чином, на момент розгляду справи, правовідносини між сторонами тривають, а тому, суд оцінює позовні вимоги щодо стягнення орендної плати, саме з наведених вище обставин.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Частиною 5 статті 762 ЦК України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. У ст. 530 ЦК України вказано - якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною першою статті 193 ГК України та статтю 526 ЦК України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 3 ст. 285 ГК України на орендаря покладено обов’язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, орендна плата має сплачуватися своєчасно та в повному обсязі, згідно з умов укладеного договору.

Відповідно до розрахунку позивача, відповідач має заборгованість по оплаті оренди в розмірі 109 367,04 грн. за період з жовтня 2015р. по жовтень 2016р.

Дана вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За приписами ч.1 ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” об’єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності Українизапроваджено антитерористичну операцію на території України.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України (14 квітня 2014 року) та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Зазначена норма права є нормою прямої дії і не потребує додаткового надання сертифіката про засвідчення форс-мажорних операцій.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є спеціальним, дія якого поширюється лише на певне коло суб'єктів, визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють або здійснювали господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

У відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м. Маріуполь де проводить свою господарську діяльність відповідач, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та де розташований об’єкт оренди.

05.11.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято нове розпорядження № 1079-р, яким зупинено дію розпорядження КМУ від 30.10.2014 № 1053-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 у справі №826/18327/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05.11.2014 Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2015 у зазначеній адміністративній справі залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р була зупинена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014.

Одночасно, відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 №33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 року.

Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014 визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та Законами України. Закріплене в ст.7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» право на скасування орендної плати за користування державним та комунальним майном суб’єктам господарювання, які проводили та/або проводять свою господарську діяльність на території, де проводилась або проводиться антитерористична операція не може бути ілюзорним та носити декларативний характер.

У відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до якого включено м. Маріуполь. Визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053.

Законом України «Про внесення змін до Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування від 17.05.2016 внесено зміни до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», зокрема, до ст.ст. 4,6,7, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України «Про внесення змін до Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» набрав чинності з 08.06.2016.

Статтею 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» в редакції Закону про внесення змін від 17.05.2016 передбачено скасувати суб'єктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" в редакції Закону від 17.05.2016р. перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 затверджені перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Судом встановлено, що м. Маріуполь Донецької області не входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014.

Таким чином, відповідно до первісної редакції Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", відповідач був звільнений від сплати орендної плати за користування об'єктом нерухомості, та з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування, тобто, з 08.06.2016 обов'язок зі сплати орендної плати для відповідача був поновлений.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги в частині стягнення орендної плати в розмірі 62 216,41 у період з жовтня 2015 року по 07.06.2016р.(включно), безпідставними, з огляду на те, що відповідач був звільнений від оплати орендної плати від повідно до вимог Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Щодо заборгованості нарахованої з 08.06.2016р. по 31.10.2016р. в розмірі 47 150,63 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до особового рахунку, відповідачем за період з 16.12.2014р. по 24.02.2016р. за договором №6423-Ж від 17.01.2014р. були сплачені кошти в загальному розмірі 72164,82 грн.

Як вже було визначено судом, відповідач в період проведення оплат (з 16.12.2014р. по 24.02.2016р.), був звільнений від орендної плати на підставі ст.7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Тому, фактично відповідачем проавансована орендна плата в розмірі 72 164,82грн., що є більшим ніж нараховано у період з 08.06.2016р. по 31.10.2016р.

Тобто, заборгованість зі сплати орендної плати за період з 08.06.2016р. по 31.10.2016р. теж відсутня.

Відповідно до ст.ст.611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

Особливості регулювання відповідальності за порушення грошових зобов’язань у відносинах суб’єктів господарювання визначаються приписами статей 534, 549-552 ЦК України, статей 229-234 ГК України та статей Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Позивачем на підставі п. 6.3 договору нараховано до стягнення пеню за прострочення грошових зобов'язань на загальну суму - 10 402,88 грн.

У зв’язку з відмовою у стягненні орендної плати в розмірі 62 216,41 у період з жовтня 2015 року по 07.06.2016р., відсутністю заборгованості по орендній платі в розмірі 47 150,63 грн., нарахованої у період з 08.06.2016р. по 31.10.2016р., суд відмовляє у стягненні пені в розмірі 10 402,88 грн.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 47, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Спартс-ЛТД”, м. Маріуполь Донецької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Маріупольської міської ради Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення 119 769,92 грн. – відмовити.

Повний текст рішення підписано 14.08.2017р.

Рішення набирає законної сили 28.08.2017р.

Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Суддя О.В. Попов

Суддя С.С. Тарапата