Постанова № 68363832, 07.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

07 серпня 2017 року №826/22530/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон»доДержавної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.05.2015 №0002402204 та від 21.05.2015 №0002392204.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 29.04.2015 №1900/26-56-22-04-09/23718326, прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.05.2015 №0002402204 та від 21.05.2015 №0002392204.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 29.04.2015 №1900/26-56-22-04-09/23718326 та, відповідно, податкові повідомлення-рішення від 21.05.2015 №0002402204 та від 21.05.2015 №0002392204 з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД».

Адміністративну справу №826/22530/15 розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон» з питань дотримання законодавства фінансово-господарським взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД» за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон»: пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 114 524,00 грн.; пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 103 072,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 29.04.2015 №1900/26-56-22-04-09/237183263 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 21.05.2015 №0002402204, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 143 155,00 грн., у тому числі: 114 524,00 грн. - основний платіж, 28 631,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 21.05.2015 №0002392204, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 128 840,00 грн., у тому числі: 103 072,00 грн. - основний платіж, 25 768,00 - штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон» не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.04.2015 №1900/26-56-22-04-09/237183263 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон» та товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД» за усними договорами поставок.

На підтвердження виконання умов усних договорів поставок, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії рахунків на оплату по замовленню, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних.

Однак, суд наголошує, що позивачем не надано жодної копії замовлення товариства з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон» на поставку товару та відсутні довіреності на отримання матеріальних цінностей.

Окрім того, з наданих товарно-транспортних накладних вбачається, що транспортування товару здійснювалось автомобільним перевізником - товариством з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон», тобто позивачем. Однак, матеріали справи не містять доказів наявності в позивача на балансі транспортних засобів, а в штаті працівників посади водія.

Також, в транспортних накладних зазначено пункт розвантаження: м. Київ, вул. Курська, 13 Е, офіс 295.

Проте матеріали справи не містять підтвердження наявності у позивача складського чи офісного приміщення за зазначеною адресою.

У свою чергу, Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон» та товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД» посилається на протокол допиту свідка ОСОБА_1, який є директором та засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД».

Так, згідно свідчень ОСОБА_1, останній до реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД» немає відношення, в січні 2014 року ним був втрачений паспорт, будь-яких бухгалтерських, податкових та інших документів, пов'язаних з підприємством не підписував.

Суд дослідивши надані позивачем документи, які були надані на підтвердження реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «ГК Оріон» та товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД», встановив, що зі сторони товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД» вони підписані директором - ОСОБА_1

Суд погоджується із позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 №21-421а11, відповідно до якої податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12.04.2016 №826/17617/13-а, від 22.11.2016 №826/11397/14, від 14.03.2017 №826/757/13-а, яка згідно положень статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, а також правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах Верховного Суду України від 12.04.2016 №826/17617/13-а, від 22.11.2016 №826/11397/14, від 14.03.2017 №826/757/13-а, суд, системно проаналізувавши викладене, вважає зазначені господарські операції такими, що фактично не здійснювалися, а надані позивачем до суду первинні документи такими, що складені з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма трейд ЛТД».

З урахуванням того, що по справі встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність донарахування йому грошових зобов'язань по податку на додану вартість, податку на прибуток і застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 21.05.2015 №0002402204 та від 21.05.2015 №0002392204.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволені позову.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.