Ухвала суду № 68362451, 16.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2017 року м. Київ К/800/21746/16

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача Антоненка А.Ю., Мусієнка В.І.,

представника відповідача Щуренко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2015

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015

у справі № 813/8205/14

за позовом приватного підприємства «Візовий Сервіс Центр» (далі - позивач, ПП «Візовий Сервіс Центр»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Львові)

про скасування податкової вимоги

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Візовий Сервіс Центр» звернулось у грудні 2014 року до суду з позовом до СДПІ з ОВП у м. Львові про скасування податкової вимоги від 13.11.2014 № 72-25.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС підлягає заміні її правонаступником - Офісом великих платників податків ДФС.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.11.2014 відповідачем прийнято податкову вимогу № 72-75, відповідно до якої визначено, що станом на 12.11.2014 сума податкового боргу ПП «Візовий Сервіс Центр» за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 5 780 266,88 гривень, у тому числі авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств, зокрема, сума податкового боргу за основними платежем становить 5 705 644,56 гривні та пеня в сумі 74 622,32 гривні.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Також, положеннями п. 57.1 ст. 57 ПК України встановлено, що на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 ст. 153 цього Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом.

Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до п. 153.3 ст. 153 цього Кодексу, перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у звітній податковій декларації з податку на прибуток підприємства за річний звітний період 2013 року визначив податкові зобов'язання зі сплати в 2014 році щомісячних авансових внесків в розмірі 1/12 від податку на прибуток в сумі 9 132 524, 00 гривні (станом на 01.11.2014).

Водночас, податок на прибуток від діяльності, згідно вказаної податкової декларації, що не підлягає патентуванню (код рядка 11 податкової декларації), було задекларовано в сумі 11 589 939,00 гривень.

При цьому, у податковій декларації (код рядка 23) підприємством було розраховано і задекларовано авансовий внесок, що підлягатиме сплаті щомісячно (починаючи з березня 2014 року) в сумі 965 828,00 гривень, яка в силу положень ст. 57 ПК України є узгодженою сумою грошових зобов'язань.

Згідно даних податкової декларації, зокрема, (код рядка 13 ЗП) зазначено суму, на яку зменшується нарахована сума податку - 17 295 584,00 гривні, а в «додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток підприємства» відображено суму, на яку зменшується нарахована сума податку 17 295 584,00 грн., яка складається з: суми нарахованого авансового внеску у зв'язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів) у звітному (податковому) періоді (код рядка 13.3 Додатку до податкової декларації), що становить 8 998 590,00 гривень та суми нарахованого авансового внеску з податку на прибуток відповідно до п. 57.1 ст. 57 глави 4 розділу ІІ та абзацу другого п. 2 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України, що становить 8 296 944,00 гривні.

Таким чином, сума переплати податку на прибуток підприємств за 2013 склала 5 705 645,00 гривень та відображена як від'ємне значення у рядку 14 податкової декларації.

Також, є вірною позиція судів попередніх інстанцій, що в силу наведених положень позивач мав право зменшувати суму щомісячних авансових платежів з податку на прибуток підприємств на суму переплати з цього податку, що була вказана у податковій декларації.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2014 року позивач належним чином виконував грошові зобов'язання по сплаті податку на прибуток приватних підприємств, зокрема, сплачено до бюджету названого податку на суму 3 426 879,00 гривень.

До дати подання податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік (дата подання 28.02.2014) позивач сплатив авансові внески в сумі 702 950,00 гривень платіжним дорученням від 24.01.2014 № 6941 та в сумі 702 950,00 гривень платіжним дорученням від 21.02.2014 № 7224. Вказані суми щомісячних авансових внесків зі сплати в 2013 році були визначені у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік.

Після подання податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік і, відповідно, визначення переплати податку в сумі 5 705 645,00 гривень (рядок 14 податкової декларації) позивачем сплачено до бюджету авансові внески в сумі 965 828,00 гривень платіжним дорученням від 27.03.2014 № 7560, в сумі 89 323,00 гривні платіжним дорученням від 29.09.2014 № 9461, в сумі 965 828,00 гривень платіжним дорученням від 29.10.2014 № 9833.

Так, при дослідженні поданих позивачем податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2012 рік і за 2013 рік судами встановлено, що сума узгоджених податкових зобов'язань станом на 01.11.2014 становить 9 132 524,00 гривні, що дорівнює сумі фактично сплачених податкових зобов'язань у 2014 році (3 426 879,00 гривень.) та переплати з податку на прибуток, зазначеної у податковій декларації за 2013 рік (5 705 645,00 гривень).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено фактичну сплату позивачем сум узгоджених податкових зобов'язань у повному обсязі, чим спростовано твердження відповідача про наявність у підприємства податкового боргу, оскільки останній мав право зменшувати суму щомісячних авансових платежів з податку на прибуток підприємств у 2014 році на суму переплати з цього податку, що була вказана у податковій декларації за 2013 рік.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задовольнили позовні вимоги ПП «Візовий Сервіс Центр».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС її правонаступником - Офісом великих платників податків ДФС.

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 у справі № 813/8205/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.