Рішення № 68343318, 08.08.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

РІШЕННЯ

іменем України

Справа № 569/1646/14-ц

08 серпня 2017 року Рівненський міський суд Рівненської області

у складі:

головуючого – судді Денисюка П.Д.,

при секретарі судового засідання Таргоні І.М.,

з участю представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом – ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Рівне цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт», ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та

за зустрічним позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт» до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 14 листопада 2011 року недійсним (неукладеним),

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду з позовом в якому просить стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт» (далі СГ ТзОВ «Заповіт»), ОСОБА_4 борг за договором позики від 14 листопада 2011 року в сумі 50 000 дол. США, що з урахуванням уточнень станом на 07 серпня 2017 року еквівалентно 1292144, 50 грн., три відсотка річних та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 14 листопада 2011 року між нею та СГ ТзОВ «Заповіт» було укладено договір позики, згідно якого відповідачу передано в позику 400000 грн., що на день надання коштів у позику еквівалентно 50 000 доларів США, кошти були передані під час підписання договору.

Відповідно до умов договору позика надавалась терміном з 14 листопада 2011 року по 14 грудня 2011 року. Однак у встановлений термін позичальник кошти не повернув, чим порушив умови договору та положення Цивільного кодексу України про недопустимість односторонньої відмови від позову. На момент подачі позову до суду відповідач кошти так і не повернув.

Директор ТзОВ «Заповіт» ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 14 листопада 2011 року, обґрунтування вказав, що договір був підписаний не повноважною особою, відсутні докази передачі грошових коштів, як то розписка чи інший документ за таких підстав просить визнати договір недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

Представник позивача за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив стягнути заборгованість за договором позики, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом та представник позивача за зустрічним позовом заперечив при задоволення позову про стягнення заборгованості.

Зустрічний позов про визнання договору позики від 14 листопада 2011 року недійсним у судовому засіданні представник СГ ТзОВ «Заповіт» - ОСОБА_3 підтримав з викладених у ньому підстав, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, про час дату та місце судового розгляду був повідомлений у встановленому законом порядку.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх у сукупності з іншими доказами, суд прийшов до висновку, що первісний позов слід частково задовольнити, а в зустрічному позові слід відмовити за безпідставністю із наступних підстав.

Як убачається зі змісту ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Судом установлено, що відповідач СГ ТзОВ «Заповіт» позичило у ОСОБА_1 50 000 дол. США, що підтверджується п.2 договору позики від 14 листопада 2011 року, згідно якого грошові кошти передавались під час підписання договору.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У відповідності до вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заборгованість за договором позики від 14 листопада 2011 року складає 50 000 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 1292144, 50 грн..

За час прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу нараховані три проценти річних в сумі 218992,64 грн.

Положеннями ст.ст.526, 610 ЦК України регламентовано, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки позика надавалась для придбання майнових паїв та відгодівлю великої рогатої худоби, згідно п.4 договору позики від 14 листопад 2011 року, що пов’язано з діяльністю товариства, що узгоджується з положенням ст.140 ЦК України, що учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язанням і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів, тому заборгованість слід стягнути з СГ ТзОВ «Заповіт».

Щодо зустрічного позову про визнання вищевказаного договору позики недійсним, суд, за оцінкою в сукупності наданих доказів прийшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення за безпідставністю.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як убачається із матеріалів справи, при укладанні договору позики від 14 листопада 2011 року сторонами було додержано вимоги, встановлені в ст.203 ЦК України.

Посилання директора СГ ТзОВ «Заповіт» ОСОБА_5, що ОСОБА_4 не було надано повноваження на укладення таких договорів від імені товариства, як на підставу визнання договору позики недійсним не узгоджується з вимогами ЦК України.

Пунктом 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Однак, ОСОБА_1не знала і не могла знати, що ОСОБА_4 не є директором, він надав статут підприємства, бухгалтерську та іншу документацію, щодо предмету господарської діяльності товариства, а відтак не виникло сумніву щодо того, що він є повноваженим представником, крім того підпис на договорі позики відповідно до вимог ст. 207 ЦК України скріплено печаткою товариства, відтак ОСОБА_4 діяв від імені товариства і в його інтересах.

Крім того, СГ ТзОВ «Заповіт» в особі директора ОСОБА_4 було укладено ряд інших договорів, а саме про інвестування у вирощування великої рогатої худоби від 14 листопада 2011 року, договір про спільну діяльність від 20 грудня 2011 року, дійсність яких жодна із сторін не оспорювала, що свідчить про необізнаність ОСОБА_1 про коло повноважень ОСОБА_4

У зв’язку із невизнанням первісного позову ОСОБА_4 для з’ясування обставин, що мають значення у справі і потребують спеціальних знань ухвалою суду від 16 лютого 2016 року в даній справі було призначено почеркознавчу та технічну експертизу на вирішення якої були поставлені питання стосовно вищевказаного договору.

За результатами проведеної криміналістичної судово-почеркознавчої експертизи та технічної експертизи друкарських форм та реквізитів документів 28 квітня 2017 року було складено висновок про те, що підпис розташований в нижній правій частині документу «Договір позики від 14 листопада 2011 року у розділі «Позичальник», в графі «Директор» - виконаний ОСОБА_4 Даний висновок суд визнає належним та допустимим доказом по справі.

Будь-яких обґрунтованих доказів, що можуть підтвердити недотримання сторонами вимог під час укладання кредитного договору не надано. Разом з тим, під час розгляду справи підстав для визнання недійсним правочину відповідачем за первісним позовом не надано, не добуто їх і судом.

Відтак, підстав для визнання договору позики від 14 листопада 2011 року укладеного між ОСОБА_1 та СГ ТзОВ «Заповіт» недійсним немає.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що первісний позов є обґрунтованими та доведеними і підлягає частковому задоволенню, а тому з СГ ТзОВ «Заповіт» на користь ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість за договором позики від 14 листопада 2011 року в розмірі 50 000 (п’ятдесят тисяч) доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1292144 (один мільйон двісті дев’яносто дві тисяч сто сорок чотири) гривні 50 копійок боргу за договором позики від 14 листопада 2011 року, три проценти річних в сумі 218992 (двісті вісімнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто дві) гривні 64 копійки, у задоволені решти позовних вимог відмовити.

На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача СГ ТзОВ «Заповіт» слід стягнути судові витрати.

На підставі ст.ст.526, 530, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 88, 213-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт», ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволити частково.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт» на користь ОСОБА_1 50 000 (п’ятдесят тисяч) доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1292144 (один мільйон двісті дев’яносто дві тисяч сто сорок чотири) гривні 50 копійок боргу за договором позики від 14 листопада 2011 року, три проценти річних в сумі 218992 (двісті вісімнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто дві) гривні 64 копійки та 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок в рахунок відшкодування судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт» до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 14 листопада 2011 року недійсним (неукладеним) – відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення – у той же строк з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий