Рішення № 68341433, 15.08.2017, Апеляційний суд Київської області

РІШЕННЯ

Іменем України

15 серпня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Посилалася на те, що в серпні 2016 року дізналася про неприйняття спадщини ОСОБА_4 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5

23 серпня 2016 року, звернувшись із заявою до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій зазначено про пропуск строку подання заяви на отримання свідоцтва про право на спадщину. Вважає, що пропуск встановленого законодавством строку на подання заяви про прийняття спадщини допущено з поважної причини, оскільки вона вважала, що ОСОБА_4 спадщину прийнято.

Разом із тим, для отримання спадщини їй необхідно встановити факт проживання однією сім'єю із спадкодавцем з 2008 року, оскільки спадкодавець не мала близьких родичів, але потребувала догляду та піклування, і вона, проживаючи з нею однією сім'єю, здійснювала такий догляд та дбала про неї.

Просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю (не менше п'яти років) ОСОБА_3 та ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, за адресою АДРЕСА_1, визнати поважними підстави пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини та визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю (не менше п'яти років) ОСОБА_3 та ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, за адресою АДРЕСА_1; визнано поважними причини пропуску подання заяви про прийняття спадщини та надано ОСОБА_3 додатковий строк для прийняття спадщини після ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тривалістю три місяці з моменту набрання чинності цим рішенням.

Третя особа ОСОБА_2, не погоджуючись із вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора залучена до участі в справі як зацікавлена особа, що є порушенням норм процесуального права. В постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій зазначено, що спадкову справу заведено на підставі заяви ОСОБА_2, із чого можна зробити висновок про існування спору про право, однак її не було залучено до участі в справі в якості відповідача. Суддею самостійно надавались пояснення замість учасників процесу, зокрема суддя допомагав свідкам надавати свідчення, а свідок ОСОБА_6 до допиту у залі судового засідання приймала участь у розгляді справи в якості вільного слухача, тобто обставини справи свідку заздалегідь були відомі. Інші свідки надавали неправдиві відомості та не могли чітко відповісти на питання. Також не погоджується із наявністю поважних підстав пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки у позивача не було перешкод для подання такої заяви.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам не відповідає.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_5 залишала заповіти на випадок своєї смерті: заповіт, посвідчений 03 січня 2013 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В.О., за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_3, заповіт, посвідчений 24 січня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В.О., за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_2, та заповіт, посвідчений 14 липня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Нікітенко В.В., за умовами якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_4

В подальшому всі заповіти були скасовані ОСОБА_5

03 січня 2013 року ОСОБА_5 видала довіреність на ім'я ОСОБА_3 на здійснення представництва її інтересів з метою приватизації, отримання та реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та отримання дубліката свідоцтва про право власності на 13/50 частин будинку за цією ж адресою. 29 січня 2013 року ОСОБА_3 за довіреністю від ОСОБА_5 зверталася до КП БТІ Києво-Святошинської районної ради із заявою про втрату документів про право власності на будинок та підтвердження права власності для отримання дубліката.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла.

23 серпня 2016 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області ОСОБА_3 відмовлено у видачі їй свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом, посвідченим 03 січня 2013 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тимчуком В.О. за р № 17, на 13/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель і споруд, розташованого по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку пл. 0,0269 га. з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану за адресою АДРЕСА_1, належні померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про встановлення факту проживання із спадкодавцем та надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції вважав, що викладені в позові обставини постійного проживання позивача зі спадкодавицею знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, та прийшов до висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спільно проживали разом з 2008 року до дня смерті останньої, були пов'язані спільним побутом, мали при цьому спільні права та обов'язки, що є підставою для задоволення позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю. Визначаючи додатковий строк для прийняття спадщини, суд виходив із того, що позивач відноситься до спадкоємців четвертої черги спадкування за законом і виникнення у неї права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за законом 1-3 черг, відтак наявні об'єктивні причини для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

За змістом статей 1217, 1258 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно врахувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Встановлюючи факт спільного проживання ОСОБА_3 разом із ОСОБА_5 однією сім'єю, суд першої інстанції виходив із показів свідків, згідно яких позивач витрачала кошти на ОСОБА_5, прибирала, мила та доглядала за нею, приносила ліки, допомагала з документами, а в будинку ОСОБА_5 з 2008 року знаходилися речі ОСОБА_3

Разом із тим, судом першої інстанції не враховано, що такі обставини не підтверджують факту проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, спільного бюджету, не містять жодних відомостей щодо виникнення між заявником і померлою відносин, притаманних сім'ї, взаємних прав і обов'язків, а лише стверджують ймовірно факт проживання позивача у будинку померлої ОСОБА_5, тобто не підтверджують її статусу, як члена сім'ї ОСОБА_5

Наведених обставин судом першої інстанції помилково не було враховано і зроблено передчасний висновок про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 із ОСОБА_5 з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в зв'язку із чим рішення суду не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Таким чином оскільки ОСОБА_3 не було доведено факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_5 у період з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, належних доказів на підтвердження даних обставин надано не було, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову та відмовляє позивачу у встановленні даного факту.

Як похідні, не підлягають задоволенню також вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Крім того, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачем у такій справі є спадкоємець, який прийняв спадщину. Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому ст. 1269 ЦК, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження поважності причин пропуску строку, в тому числі хвороби позивача, її відсутності по місцю відкриття спадщини в зв'язку з характером роботи, відрядженням, чи інших об'єктивних, непереборних причин, які б перешкоджали їй у встановлений законом строк подати заяву про прийняття спадщини. Разом із тим наведені позивачем причини пропуску строку, зокрема відсутність інформації щодо неприйняття спадщини іншим спадкоємцем, не можуть вважатися поважною підставою для пропуску такого строку, оскільки позивач, вважаючи себе спадкоємцем четвертої черги за законом, не була позбавлена можливості дізнатися про наявність або відсутність інших спадкоємців після відкриття спадкової справи за власною заявою про прийняття спадщини.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України колегія суддів здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із позивача на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1212,64 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 в позові до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем, надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати 1212,64 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.