Ухвала суду № 68340573, 18.08.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7187/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1338/2017

Категорія 24

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Мелінишин

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Василишин Л.В., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 липня 2016 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» 7 355,71 грн заборгованості за послуги теплопостачання станом на 1 березня 2016 року та 1 378,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали на нього апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 8 серпня 2016 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відмовлено.

В подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 8 серпня 2016 року скасовано з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуального питання.

Ухвалами Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2017 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та призначено справу до розгляду.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_4 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що він є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що пітверджується свідоцтвом про право власності від 4 січня 2007 року. Проте, його не було залучено до участі у справі та безпідставно стягнуто з ОСОБА_1 всю заборгованість за послуги теплопостачання.

Поза увагою суду залишена і та обставина, що договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався, жодних доказів того, що ДМП надавало послуги з теплопостачання до квартири, в якій проживає його сім'я, позивачем не надано.

Не враховано місцевим судом також того, що розмір заборгованості не підтверджений розрахунками, які мають проводитись з урахуванням Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2008 року №630, нормативів (норм) споживання та тарифів, встановлених у відповідному порядку рішенням міської ради. Крім того, в період 2014-2015 років він брав участь у антитерористичній операції та відповідно не користувався комунальними послугами.

На думку апелянта, не взято судом до уваги заперечення відповідача щодо умисного перешкоджання ДМП встановлення в будинку лічильника тепла та індивідуальних лічильників. Як і чисельні скарги споживачів, у тому числі ОСОБА_1, про неналежне надання підприємством житлово-комунальних послуг.

З цих підстав просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В засідання апеляційного суду апелянт та ОСОБА_3 не з'явилися будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи у їх відсутності.

Представник ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем надавалися послуги з централізованого опалення у житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Як вбачається із розрахунку заборгованості оплата за надані послуги здійснювалась не у повному обсязі, у зв'язку із чим станом на 1 березня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 7 355,71 грн (а.с.4).

Матеріалами справи пітверджується, що 16 вересня 2015 року Івано-Франківським міським судом видано наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» заборгованості за надані послуги теплопостачання в сумі 6 835,44 грн та судового збору в сімі 121,80 грн. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2015 року судовий наказ було скасовано (а. с. 5).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Хоча у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування усіма судами при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Відтак, посилання апелянта щодо відсутності обов'язку сплачувати за житлово-комунальні послуги у зв'язку із відсутністю письмово оформленого договору між сторонами не заслуговує на увагу.

Не спроможними є також доводи апелянта щодо неналежного надання позивачем житлово-комунальних послуг, оскільки такі не підтверджені відповідними доказами. Водночас згідно листів ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на неодноразові звернення відповідача встановлено відповідність температури квартири вимогам санітарних норм та Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведеня (а.с.28, 33, 34, 35, 36, 39, 42, 45, 48).

Аналогічно надуманими є посилання апелянта щодо умисного перешкоджання встановлення в будинку лічильника тепла та індивідуальних лічильників, що впливає на розмір оплати, оскільки доказів цього апеляційному суду не представлено.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надавались ОСОБА_1 послуги з теплопостачання, останній користувався ними, а отже зобов'язаний був своєчасно та в повній мірі сплачувати кошти за надані послуги. Зважаючи, що відповідачем зобов'язання по оплаті наданих послуг теплопостачання належним чином не виконувалися, станом на 1 березня 2016 року утворилась заборгованість в розмірі 7 355,71 грн, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача.

Проте, як вбачається з долученого до апеляційної скарги витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності від 4 січня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 52,00 м.кв. (а.с.66, 67).

В силу положень ст.ст.319, 322 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 360 ЦК України зобов'язує співвласника відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

За змістом вказаних норм співвласник квартири разом з іншими співвласниками повинен нести витрати за утримання квартири з врахуванням його частки.

Враховуючи вказані обставини та норми права за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 (апеляційна скарга підписана також і апелянтом ОСОБА_4). рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду в частині задоволення позову у повному обсязі змінено. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» заборгованість за послуги теплопостачання за період з 1 січня 2008 року по 1 березня 2016 року у розмірі 3 467,52 грн, а також судові витрати у розмірі 682,00 грн (а.с.130-133). При цьому зі змісту вказаного рішення вбачається, що згідно довідок про оплату за надані-отримані комунальні послуги колегією суддів встановлено, що фактичний розмір заборгованості за цей період становить 6 914,56 грн.

В засіданні апеляційного суду з'ясовано, що вказане рішення апеляційного суду сторонами не оскаржувалось, заборгованість у розмірі 3 467,52 грн ОСОБА_3 погашена в повному обсязі. Наведена обставина підтверджується відповідним розрахуном.

Відтак, предмет спору відсутній.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України, якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави. Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

З огляду на те, що доводи апеляційної скарги в частині стягнення всієї суми заборгованості із ОСОБА_1 враховані при постановленні рішення Апеляційним судом Івано-Франківської області від 5 жовтня 2016 року, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, підстав для скасування рішення апеляційного суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 318 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: Л.В. Василишин

О.В. Пнівчук