Рішення № 68338969, 03.08.2017, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

03.08.2017 Єдиний унікальний номер 205/1908/17

Провадження №2/205/1791/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2017 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Романової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: управління Держгеокадастру м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про встановлення факту, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка 29 березня 2017 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.1-5).

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 з 07.01.1961 року.

19 червня 2016 року ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді домоволодіння та земельної ділянки, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул.. Попова, буд.24.

Спадкоємцями є позивачка та її син – ОСОБА_2, який відмовився від спадщини на користь позивачки.

У встановлений законом строк позивачка звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. В грудні 2016 року позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка на спадкове майно, а саме: на домоволодіння №24 по вул.. Попова у м. Дніпрі, але приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, померлого 19.06.2016 року, на земельну ділянку, у зв'язку із розбіжностями в написанні імені померлої ОСОБА_5 та відсутності оригіналу державного акту на землю.

Враховуючи вищевикладене, позивачка вимушена була звернутися до суду з даним позовом, в якому просить встановити факт належності ОСОБА_5 державного акту на право приватної власності на землю серії ДП Д*№006939 код 8130030, виданого 15.12.1997 року Дніпропетровською міською радою, номер державної реєстрації 006939, виданого на ім’я «Михнік Олени Миколаївни»; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану на території Новокодацького району м. Дніпра, вул.. Попова, буд. №24, наданої для обслуговування житлового будинку, господарських споруд, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 19.06.2016 року.

Позивачка в судове засідання не з’явилась. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином. До суду надала письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі (а.с.42).

Відповідач в судове засідання не з’явився. Про день, час та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку. Про причини неявки свого представника у судове засідання не повідомив. Письмових заяв про розгляд справи за відсутністю свого представника до суду не надходило.

Третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась. До суду надала письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності (а.с.40).

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, зокрема із правочинів, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України в редакції 2003 року).

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд, з’ясувавши обставини по справі, дослідивши їх наданими доказами вважає позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В ході судового засідання встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 (а.с.19), від даного шлюбу у подружжя народився син – ОСОБА_2.

Після смерті матері ОСОБА_4, - ОСОБА_5, він успадкував домоволодіння №24 по вул.. Попова у м. Дніпрі (а.с.6,7), права на яке належним чином оформив.

На підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ДП Д*№ 006939 від 15.12.1997 року, ОСОБА_5 являлась власницею земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.. Попова, буд. 24 (а.с.16).

За ч.1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст..23 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Із матеріалів справи вбачається, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_4, померлого 19.06.2016 року являються: дружина – ОСОБА_1 та син – ОСОБА_2, який відмовився від своєї частки спадщини на користь матері.

ОСОБА_1 належним чином прийняла спадщину після смерті чоловіка, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом, на домоволодіння №24 по вул.. Попова у м. Дніпрі (а.с.7).

Приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_3 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 19.06.2016 року, на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул.. Попова, буд. 24, у зв’язку із тим, що відсутні документи, що підтверджують право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_4, а також розбіжностями в написанні імені власника ОСОБА_5 в свідоцтві про смерть та в самому державному акті на земельну ділянку (а.с.30).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Як зазначено ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

З статті 1261 ЦК України, вбачається, що у першу чергу право власності на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У відповідності до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно ст..78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;г) прийняття спадщини;ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом достовірно встановлено, що у державному акті на право приватної власності на землю серії ДП Д*№006939 код 81300030 від 15.12.1997 року виданого Дніпропетровською міською радою, номер державної реєстрації 006939, ім'я померлої ОСОБА_5 зазначено як «Олена», що не відповідає даним зазначеним у свідоцтві про смерть серії І-КИ №196863 від 20.04.1998 року, свідоцтва про право на спадщину за законом серії ААР №513777 від 29.01.1999 року.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що встановлені судом обставини підтверджують юридичний факт належності ОСОБА_5, померлій 03.04.1998 року, акту на право приватної власності на землю серії ДП Д*№006939 код 81300030 від 15.12.1997 року виданого Дніпропетровською міською радою, номер державної реєстрації 006939.

Щодо вимог про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул.. Попова, буд. №24 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 19.06.2016 року, суд виходить із наступного.

Померлий ОСОБА_4, після смерті своєї матері – ОСОБА_5 не оформив належним чином спадкові права на спірну земельну ділянку, у зв’язку із чим, відсутня будь-яка інформація про реєстрацію права власності за померлим на земельну ділянку, у зв’язку із чим, дане нерухоме майно не входить до складу спадщини, що відкрилась після його смерті.

Таким чином, суд оцінивши в сукупності наявні у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині встановлення факту належності ОСОБА_5, померлій 03.04.1998 року, державного акту на право приватної власності на землю серії ДП Д*№006939 код 81300030 від 15.12.1997 року виданого Дніпропетровською міською радою, номер державної реєстрації 006939, виданого на ім’я «Михник Олени Миколаївни».

На підставі викладеного, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, Земельним кодексом України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст.ст. 1216, 1218, 1225, 1261, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст. 15, 57-60, 66, 197, 212, 213-215, 209, 218, 222 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: управління Держгеокадастру м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про встановлення факту, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, - задовольнити частково.

Встановити факт належності ОСОБА_5, померлій 03.04.1998 року, державного акту на право приватної власності на землю серії ДП Д*№006939 код 81300030 від 15.12.1997 року виданого Дніпропетровською міською радою, номер державної реєстрації 006939, виданого на ім’я «Михник Олени Миколаївни».

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. С. Шавула