Постанова № 68335755, 16.08.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2017 р. Справа № 918/298/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "РівнеАзот" на рішення господарського суду Рівненської області від 20 червня 2017 року у справі №918/298/17 (суддя Політика Н.А.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "ЛьвівТрансгаз"

до приватного акціонерного товариства "РівнеАзот"

про стягнення заборгованості в сумі 6 081 211 грн 68 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. представник згідно довіреності №2-319 від 26 грудня 2016 року;

відповідача - ОСОБА_2, представник згідно довіреності №229-юд від 15 червня 2017 року.

Судом роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "ЛьвівТрансгаз" (надалі-Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до публічного акціонерного товариства "РівнеАзот" (надалі - Відповідач) про стягнення (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 18 травня 2017 року № 704; а.с. 74-75) основної суми боргу в сумі 6 035 080 грн 51 коп., 263 890 грн 10 коп. - пені та 28 273 грн 94 коп. річних.

Ухвалою місцевого господарського суду від 20 червня 2017 року провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 6 035 080 грн. 51 коп. було припинено.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20 червня 2017 року позов задовлено частково: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 252 977 грн 35 коп. пені, 28 273 грн 94 коп. річних. В частині стягнення пені в розмірі 10 912 грн 75 коп. судом було відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області та прийняти нове, яким зменшити розмір пені до 1 000 (однієї) тисячі гривень. Одночасно, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що оскаржуване рішення отримане ним лише 04 липня 2017 року, вважає це поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження (а.с. 134-139).

Ухвалою суду від 20 липня 2017 року поновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження. справу призначено до слухання на 16 серпня 2017 року на 14:30 год. (а.с.133).

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 20 липня 2017 року від Позивача на електронну адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (а.с. 151-157), в якому з підстав, висвітлених в ньому Позивач просить відмовити в її задоволені, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/298/17 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г., суддя Петухов М.Г..

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду - ОСОБА_3 від 15 серпня 2017 року у справі №918/298/17 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Гулової А.Г. та судді Петухова М.Г., та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою суду від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

В судовому засіданні від 16 серпня 2017 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким зменшити розмір пені до 1 000 (однієї) тисячі гривень.

В судовому засіданні від 16 серпня 2017 року представник Позивача заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні та рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 20 грудня 2011 року між Відповідачем та Позивачем, укладений договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № Р-02-ПР/12 (надалі - ОСОБА_4), за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до Договору, Позивач зобов'язався надати Відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення – газорозподільних станцій (ГРС), а Відповідач, у свою чергу, – вносити плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, що передбачені умовами Договору (а.с. 8-10).

Даний ОСОБА_4 підписаний уповноваженими представниками Позиавча та Відповідача та скріплений печатками.

Відповідно до пункту 1.2 Договору, річний плановий обсяг транспортування природного газу Відповідача складає 592 000 тис. куб. м. у тому числі по місяцях: січень – 53 000; лютий – 50 000; березень – 54 000; квітень – 51 000; травень – 50 000; червень – 34 000; липень – 37 000; серпень – 51 000; вересень – 51 000; жовтень – 54 000; листопад – 53 000; грудень – 54 000.

Згідно з пунктом 3.1 Договору, послуги з транспортування газу оформлюються Позивачем та Відповідачем актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами. У випадку, якщо Відповідач та/або його споживачі безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу Позивача, кількість протранспортованого Позивачем газу Відповідачу та/або його споживачам визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу, установлених на ГРС. Якщо Відповідач та/або його споживачі отримують газ з мережі Позивача, даними для складання актів наданих послуг є дані Позивача про обсяги протранспортованого ним газу Відповідачу та/або його споживачам.

Відповідно до пункту 3.2 вказаного Договору, Позивач до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє Відповідачу два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою Позивача.

В свою чергу, у відповідності до пункту 3.3 Договору, протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг Відповідач зобов'язується повернути Позивачу один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою Відповідача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг.

За змістом пункту 3.4 Договору, акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Відповідача з Позивачем.

Відповідно до пункту 5.3 Договору розрахунковий період за Договором становить один місяць з 9:00 години першого дня місяця до 9:00 години першого дня наступного місяця.

Вартість фактично наданих Позивачем Відповідачу послуг за звітний місяць, як визначено пунктом 5.4 Договору, визначається на підставі акта наданих послуг.

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Відповідачем (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позивача на умовах 100 відсоткової попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Відповідач самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Відподачем до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Згідно з пунктом 11.1 Договору останній набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31 грудня 2012 року. ОСОБА_4 вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше, ніж за місяць до закінчення строку дії цієї угоди жодною із сторін не буде заявлено про припинення її дії або перегляд її умов.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного Договору Позивач у лютому 2017 року надав Відповідачу передбачені наведеною угодою послуги на загальну суму 16 784 019 грн. 15 коп. (з ПДВ). Даний факт підтверджується підписаним між Позивачем та Відповідачем актом прийому-передачі наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28 лютого 2017 року на вищенаведену суму. Копія зазначеного акту наявна у матеріалах даної справи (а.с. 19).

Про належне виконання Позивачем своїх зобов’язань за Договором також свідчить відсутність з боку Відповідача претензій та повідомлень про порушення Позивачем умов Договору.

Однак, всупереч умовам Договору, Відповідач взятий на себе обов’язок по оплаті послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу, наданих йому в лютому 2017 року, виконав лише частково, сплативши Позивачу на момент подачі позову до суду 10 748 938 грн 64 коп.. Внаслідок цього, на момент звернення Позивача до суду заборгованість Відповідача становила 6 035 080 грн 51 коп.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Приписами статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як було вказано вище, ухвалою суду від 20 червня 2017 року провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу за Договором в розмірі 6 035 080 грн 51 коп. припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України, про що місцевим господарським судом винесена відповідна ухвала, котра в свою чергу, не оскаржується (а.с. 112-113).

Разом з тим, Позивач у зв'язку із простроченням проведення Відповідачем розрахунків за спірним Договором просить стягнути з Відповідача річні в розмірі 28 273 грн 94 коп..

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. ОСОБА_4 є обов'язковим для виконання сторонами, як визначено приписами статті 629 ЦК України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення 3% річних в сумі 28 273 грн. 94 коп., суд дійшов висновку, що вони є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов в цій частині. Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Що ж до позовних вимог про стягнення з Відповідача 263 890 грн 10 коп. пені за період з 21 березня 2017 року по 16 травня 2017 року, то Рівненський апеляційний господарський суд вважає зазначити наступне.

Згідно з пунктом 7.3 укладеного між сторонами Договору, у разі порушення Відповідачем строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із Відповідача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов’язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що обов’язковою умовою для застосування відповідальності у вигляді стягнення, зокрема, пені, за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, апеляційний суд прийшов до всиновку, що розмір обгрунтованої пені становить 252 977 грн. 35 коп., при заявленому - 263 890 грн 10 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що стягненню з Відповідача підлягає сума пені, яка за розрахунком суду складає 252 977 грн. 35 коп. В частині ж стягнення пені в сумі 10 912 грн. 75 коп. слід відмовити.

Дане було вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься клопотання Відповідача про зменшення розміру заявленої в позовній заяві пені до 1 000 (однієї тисячі) гривень. В обґрунтування даного клопотання Відповідач посилався, зокрема, на скрутне матеріальне становище.

На підтвердження вказаних обставин Відповідачем було надано копії його податкових декларацій та довідки про стан рахунків підприємства (а.с. 55-59).

Відповідно до пункту 3 частини 1 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, укладаючи з Позивачем ОСОБА_4, Відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно вносити плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору, в той час скрутне матеріальне становище підприємства не може бути підставою для звільнення повністю чи частково Відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

При цьому, з огляду на статтю 551 ЦК України та 233 ГК України, суд констатує, що перераховані штрафні санкції не були надмірно великими в порівнянні з сумою заборгованості, що існувала на момент подачі позову.

До того ж, Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що у нього взагалі були відсутні кошти на рахунках у банківських установах у період прострочення платежів, що дало б змогу вчасно розрахуватись із заборгованістю, яка виникла на виконання умов Договору. В даному випадку, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що апелянт їх не додав і до апеляційної скарги, не зважаючи на те, що місцеввий господарський суд, приймаючи оспорюване рішення, взяв за основу саме недоведеність Відповідачем цієї обставини, що опосередковано свідчить про те, що кошти в цей період на рахунках в банках у Відповідача були наявні.

Посилання Відповідача на те, що він є бюджетоутворюючим підприємством, а також те, що стягнення надмірно великого розміру пені є додатковими витратами для підприємства, відчутно вплине на фінансово-господарську діяльність і призведе до неможливості належного забезпечення нормального функціонування очисних споруд обладнання і механізмів та життєдіяльності товариства в цілому, а нестача коштів на забезпечення належного функціонування хімічного технологічного обладнання, на забезпечення діяльності очисних споруд м. Рівного може спричинити ряд аварій, які враховуючи статус підприємства (як такого, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави), характер виробництва (хімічна промисловість), неминуче призведуть до значного забруднення навколишнього природного середовища, судом до уваги не беруться, оскільки матеріали справи не містять доказів, на підставі яких суд міг би дійти вищезазначених висновків.

Апелянт же, як і попередньому випадку, усунувся від їх доведення. При цьому, апеляційний господарський суд наголошує, що в силу дії пункту 3 частини 1 статті 94 ГПК України, подання апеляційної скарги апріорі мало містити окрім вимоги особи, що подає апеляційну скаргу та підстав, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство, ще й матеріали, що є в справі або подані додатково (на підтвердження своїх доводів, чого апелянт в цій справі не вчинив). При цьому, в силу дії частини 1 статті 101 ГПК України, суд може переглядати справу за наявними доказами або ж додатковими доказами у разі їх подачі стороною (в тому чмслі й в порядку, визначеному пунктом 3 частини 1 статті 94 ГПК України), якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції.

Сторона ж не вчинивши такі дії, по суті не довела належними і допустимими доказами свою позицію (відповідно до статей 33-34 ГПК України) та не спростувала законність рішення.

З огляду на усе вищевикладене, суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для зменшення розміру пені, що її заявив Позивач до стягнення з Відповідача за порушення договірних зобов'язань, у зв'язку із чим суд відмовляє в задоволенні клопотання представника Відповідача про зменшення пені.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

З огляду на все вищевказане у даній судовій постанові, доводи Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача – без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "РівнеАзот" на рішення господарського суду Рівненської області від 20 червня 2017 року у справі №918/298/17 – зилишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 20 червня 2017 року у справі №918/298/17 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №918/298/17 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.