Рішення № 68335227, 16.08.2017, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

1616

Іменем України

РІШЕННЯ

16.08.2017 року Справа № 927/602/17

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

Відповідач: Приватне підприємство „Приватно-орендне сільськогосподарське

підприємство ім. Щорса", вул. Чернігівська, 3, смт. Олишівка, Чернігівський район,

Чернігівська область, 15575;

фактична адреса - вул. Щорса, 63, с. Красилівка, Козелецький район, Чернігівська

область, 17031.

Предмет спору: про стягнення 59073,76 грн.

Суддя Федоренко Ю.В.

Представники сторін:

Від позивача: Максак Т.Л., договір про надання юридичних послуг від 21.06.2017року

Від відповідача: Костюк Ю.В., довіреність від 01.08.2017року

СУТЬ СПОРУ:

Рішення прийняте після оголошеної у судовому засіданні перерви на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованість за надані послуги відповідно до договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 03/29/09-16 від 29.09.2016року в розмірі 59073,76 грн.

21.07.2017року до суду від представника позивача надійшла заява від 10.07.2017року, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги відповідно до договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 03/29/09-16 від 29.09.2016року в розмірі 64342,86 грн. з урахуванням інфляційних нарахувань, пеню в розмірі 8137,60 грн. за несвоєчасну оплату наданих послуг за договором, 1208,98 грн. процентів річних за порушення грошового зобов'язання за договором.

25.07.2017року до суду від представника позивача надійшла заява від 25.07.2017року, в якій зазначено про те, що 11.07.2017року відповідачем перераховано позивачу основну суму заборгованості в розмірі 59073,76 грн., що підтверджується копією квитанції від 11.07.2017року № 116, та просить суд прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 5269,10 грн., пеню в розмірі 8137,60 грн. та 1208,98 грн. процентів річних за порушення грошового зобов'язання за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 03/29/09-16 від 29.09.2016року.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд прийняв заяви представника позивача від 10.07.2017року та від 25.07.2017 року до розгляду до початку розгляду справи по суті, про що зазначено у протоколі судового засідання від 02.08.2017року.

З урахуванням поданих позивачем заяв предметом спору у справі є стягнення пені, витрат від інфляції та процентів річних відповідно до заяви позивача від 25.07.2017 р.

Суд розцінює подану заяву позивача від 25.07.2017року як зміну предмета позову і приймає її до розгляду, оскільки її подано відповідності до ст.22 ГПК України до початку розгляду справи по суті, підписано представником позивача - адвокатом Максак Т.Л. відповідно до договору про надання юридичних послуг від 21.06.2017 р., вказаною заявою не порушуються права та охоронювані законом інтереси сторін, а тому заява прийнята судом до розгляду, спір вирішується з урахуванням поданої заяви.

У відзиві на позов № 26 від 14.08.2017року відповідач зазначає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, а в іншій частині позову про стягнення з відповідача пені в розмірі 8137,60 грн. потрібно відмовити. Зокрема, відповідач посилається на те, що позивач не вживаючи заходів досудового врегулювання спору, відразу ж звернувся до суду, що є порушенням п. 7.1 Договору, ч. 2 ст. 222 ГКУ та ч. 2 ст. 530 ЦКУ, адже без пред'явлення письмової вимоги позивач не має права вимагати сплати неустойки. Також просить зменшити розмір пені з урахуванням неспіврозмірності заявлених до стягнення штрафних санкцій сумі боргу, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті боргу, відсутності негативних наслідків для позивача, ризикованості та сезонності господарської діяльності відповідача, незначного періоду прострочення та збитковістю підприємства відповідача.

Наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, витрат від інфляції та процентів річних стала причиною виникнення спору.

Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив:

29.09.2016року між ПП ПОСП ім. Щорса (надалі-вантажовідправник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - перевізник) укладено договір 03/29/09-16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, (далі -Договір, а.с.8-13).

У відповідності до п.1.1 Договору за умовами даного договору перевізник зобов'язується систематично, на підставі заявок вантажовідправника, доставляти ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення, у зазначений вантажовідправником у заявці строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу та надання експедиційних послуг встановлену сторонами у заявці плату.

Згідно п. 1.2 Договору найменування та кількість вантажу, місце та час навантаження та розвантаження, найменування й адреса вантажоодержувача, вказується в заявці на перевезення, що складається вантажовідправником за необхідністю та надається перевізнику у спосіб обумовлений сторонами у договорі. Заявка на перевезення складається з двох частин, перша - частина заповнюється вантажовідправником, друга - перевізником. Зразок заявки приведено у додатку № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною даного договору. Перевізник зобов'язується виконувати заявки вантажоодержувача.

У відповідності до п. 2.1.8 Договору перевізник зобов'язаний за даним договором надавати вантажовідправнику послуги з експедиції вантажу, що полягають у здійсненні перевірки правильності складання та заповнення товаротранспортних документів, у тому числі документів щодо прийняття вантажу вантажоодержувачем, отриманих від вантажоодержувача (зокрема видаткових накладних, довіреностей, товаротранспортних документів тощо).

У відповідності до п. 6.1-6.2 Договору розмір оплати за надані перевізником послуги, терміни й умови оплати, визначаються за домовленістю сторін і фіксуються в заявках на перевезення вантажу.

Вантажовідправник розраховується із перевізником за надані послуги, не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання від перевізника документів оплату щодо надання послуг (два примірники акту виконаних робіт, рахунок), та документів, що підтверджують прийняття вантажу вантажоодержувачем у відповідності до п. 2.1.8 договору та за умови відсутності факту складання будь-яких актів сторонами та/або вантажоодержувачем.

Згідно копії рахунку № 5 від 31.10.2016року ФОП ОСОБА_1 здійснив перевезення соняшника згідно договору № 03/29/09-16 на суму 94073,76 грн. (а.с. 44).

Сторонами підписаний акт від 31.10.2016року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) про те, що позивач виконав роботи (надав послуги) згідно договору № 03/29/09-16 від 30.09.2016року на загальну суму 94 073,76 грн. (а.с. 15).

Факт виконання позивачем умов Договору підтверджується наданими копіями товарно-транспортних накладних на а.с.16-24.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач розрахувався з позивачем за договором № 03/29/09-16 від 30.09.2016року, а саме 18.11.2016року в сумі 15000,00 грн., що підтверджується копією звіту про дебітові і кредитові операції по рахунку НОМЕР_2 „ОСОБА_1" з 01.11.2016 по 31.12.2016 (а.с. 32), 28.12.2016року в сумі 20000,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки (а.с. 33), 11.07.2017року в сумі 59073,76 грн., що підтверджується копією квитанції № 116 від 11.07.2017року (а.с. 40). В призначенні платежу відповідачем зазначено, що оплата здійснюється за перевезення соняшника згідно рахунку 5 від 31.10.2016 р., що підтверджує отримання вказаного рахунку відповідачем.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 5269,10 грн. за період з грудня 2016 р. по червень 2017 р., пеню в розмірі 8137,60 грн. за період з 04.11.2016 р. по 03.05.2017 р. та 1208,98 грн. процентів річних за період прострочення з 04.11.2016 р. по 10.07.2017 р.

Як погоджено сторонами у п.4.5 Договору у випадку несвоєчасної оплати за надані послуги вантажовідправник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Строк оплати за перевезення вантажу сторонами визначено у п.6.2 Договору за яким Вантажовідправник розраховується із перевізником за надані послуги, не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання від перевізника документів оплату щодо надання послуг (два примірники акту виконаних робіт, рахунок), та документів, що підтверджують прийняття вантажу вантажоодержувачем у відповідності до п. 2.1.8 договору та за умови відсутності факту складання будь-яких актів сторонами та/або вантажоодержувачем.

Враховуючи, що акт приймання-передачі виконаних робіт сторонами підписано 31.10.2016 р. і суду не надано доказів та заперечень відповідача щодо ненадання позивачем всіх документів на оплату відповідно до п.6.2 Договору, відповідач повинен був здійснити розрахунок у строк по 03.11.2016 р. включно.

Заборгованість у сумі 59073,76 грн. відповідачем була сплачена лише 11.07.2017 р. (а.с.40), тобто після порушення провадження у даній справі.

Як встановлено ст.610, п.3) ч.1 ст.611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разу порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у розумінні ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Перевіривши наведений у заяві про зміну позовних вимог розрахунок пені суд доходить висновку, що обґрунтованим та арифметично правильним є розмір пені у 8 127,21 грн. і вказана сума підлягає стягненню на користь позивача.

В решті позову про стягнення 10,39 грн. пені судом відмовлено за необґрунтованістю.

Як встановлено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних суд встановив, що він є обґрунтованим, арифметично вірним, а тому вимоги про стягнення 5269,10 грн. інфляційних та 1208,98 грн. 3% річних судом задовольняються.

На підставі викладеного позов судом задоволено частково з покладенням судових витрат на відповідача з вини якого виник спір.

Підстави заперечень позову відповідачем судом відхиляються з урахуванням такого.

Відповідно до ч.1 ст.5 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

У п.7.1 Договору сторонами встановлено, що розбіжності, що виникають з даного договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів, а в випадку недосягнення згоди передаються в господарський суд.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. N 9 362 зазначається, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002 363 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Згідно з ч.1 та 2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Строк розрахунку за здійснені перевезення сторонами встановлений у п.6.2 Договору, а тому відповідач зобов'язаний був здійснити оплату у погоджений у договорі строк. Частина 2 ст.530 Цивільного кодексу України у даному випадку не може бути застосована, оскільки строк сплати за виконані перевезення сторонами встановлено у Договорі.

Відповідач просить зменшити розмір пені з урахуванням положень ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та ст.83 ГПК України.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як роз'яснено у пункті 3.17.4. постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як встановлено ч.1 ст.4-3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснються на засадах змагальності.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, питання щодо зменшення неустойки повинно розглядатися із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог статей 33, 34 ГПК України.

Враховуючи обставини справи та надані докази, а саме те, що відповідач сплатив суму боргу лише після порушення провадження у справі, прострочення оплати боргу тривало більше 8 місяців, розмір нарахованої пені не перевищує 15% від суми заборгованості і не є надмірно великим з розміром боргу, враховуючи інтереси сторін та відсутність збитків у позивача, суд не вважає даний випадок винятковим та таким, який дає підстави до зменшення штрафних санкцій. При цьому судом не приймаєть до уваги як доказ тяжкого фінансового стану відповідача фінансовий звіт станом на 01.01.2017 р., оскільки ним не підтверджується фінансовий стан підприємства станом на дату винесення рішення.

Керуючись ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково і стягнути з Приватного підприємства „Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса", вул. Чернігівська, 3, смт. Олишівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15575, фактична адреса - вул. Щорса, 63, с. Красилівка, Козелецький район, Чернігівська область, 17031, код 03799245 (р/р 26009459638 в ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, (р/р НОМЕР_2 в ПАТ КБ Приватбанк, МФО 354347) 5269,10 грн. інфляційних втрат, 8127,21 грн. пені, 1208,98 грн. процентів річних та 1600 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову про стягнення 10,39 грн. пені - відмовити.

Повне рішення складено 17.08.2017року.

Суддя Ю.В. Федоренко