Ухвала суду № 68325752, 07.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" серпня 2017 р. м. Київ К/800/8956/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Веденяпіна О.А.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року

у справі № 813/3597/15

за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Великомостівська»

до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Великомостівська» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 травня 2015 року №0003631702 про визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 3742762,82 грн. за основним платежем та в сумі 17439911,47 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою штрафні санкції, застосовані на підставі статті 119 Податкового кодексу України, ним не оскаржуються.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 01 грудня 2015 року адміністративний позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області від 19 травня 2015 року №0003631702. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 487,20 грн.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 березня 2016 року залишив постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року без змін.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Державна податкова інспекція у м. Червонограді Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області провела планову виїзну перевірку відокремленого підрозділу «Шахта Великомостівська» Державного підприємства «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року, за результатами якої склала акт від 6 травня 2015 року №200/2200/26307799.

Згідно з актом перевірки позивач порушив пункт 57.1 статті 57, підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункт «а» пункту 171.2 статті 171, підпункт «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, оскільки не сплатив податкове зобов'язання, визначене у податкових деклараціях з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 3742762,82 грн., нараховане з доходів працівників із заробітної плати. Також позивач несвоєчасно сплатив самостійно визначене грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 24109763,80 грн.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція у м. Червонограді Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області склала податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2015 оку № 0003631702 про визначення відокремленому підрозділу «Шахта Великомостівська» Державного підприємства «Львіввугілля» грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3742762,82 грн. за основним платежем та в сумі 17439911,47 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Штрафні санкції за податковим повідомленням-рішенням відповідач нарахував на підставі пункту 119.2 статті 199 Податкового кодексу України в сумі 510 грн. (в цій частині позивач штрафні санкції не оспорює) та на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України в решті суми.

Визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заборгованість позивача з податку з доходів фізичних осіб в сумі 3742762,82 грн. виникла за період: жовтень 2011 року - вересень 2014 року і ці податкові зобов'язання частково перебувають поза межами 1095 днів, встановлених пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, протягом яких контролюючий орган може самостійно визначити платнику податку грошове зобов'язання. Щодо застосованих штрафних санкцій суди вказали, що умовою застосування підвищених розмірів штрафних санкцій - 50 та 75 % є повторність порушення протягом 1095 днів, про що свідчить акт перевірки та податкове повідомлення-рішення.

Колегія суду касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими оскаржувані судові рішення, оскільки суди попередніх інстанцій не повно і не всебічно з'ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також не застосували норми матеріального права, що врегульовуються спірні відносини.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктами 18.1, 18.2 статті 18 Податкового кодексу України передбачено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 54.2 статті 54 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Згідно з підпунктом 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Самостійно визначені контролюючим органом платнику податку-податковому агенту грошові зобов'язання узгоджуються у порядку, визначеному пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.

Зважаючи на те, що позивач-податковий агент самостійно визначив в податкових деклараціях податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб і таке зобов'язання, що підлягало утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету вважається узгодженим податковим агентом в момент виникнення податкового зобов'язання, у контролюючого органу відсутні правові підстави для самостійного визначення податковому агенту грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем, що передбачає повторне узгодження грошового зобов'язання.

Водночас, з огляду на те, що дані перевірки позивача-податкового агента свідчать про наявність порушення правил сплати до відповідного бюджету податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом (податок на доходи фізичних осіб не сплачено), контролюючий орган вправі визначити грошове зобов'язання зі штрафних санкцій, передбачених пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи не застосували вказані норми матеріального права.

При вирішенні справи в частині застосування до позивача штрафних санкцій за несплату (неперерахування) податку з доходів фізичних осіб на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України суди повинні врахувати таке.

Відповідно до підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Відповідно до пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Зі змісту норми пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України випливає, що штраф контролюючим органом нараховується на суму податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету, тобто на ту суму податку, яка не нарахована та/або не сплачена платником податку (податковим агентом).

З оспорюваного податкового повідомлення-рішення, розрахунку штрафних санкцій (а.с. 25 т. 1) вбачається, що штрафні санкції в сумі 17439911,47 грн. застосовано на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України у розмірі 25, 50 та 75 % від сум несплаченого податку з доходів фізичних осіб у встановлений законом строк, за яким у позивача станом на день нарахування штрафних санкцій відсутня заборгованість, та у розмірі 75 % від податку з доходів фізичних осіб в сумі 3742762,82 грн., за яким у позивача станом на день нарахування штрафних санкцій обліковується заборгованість та за якою визначено позивачу податкові зобов'язання. У податковому повідомленні-рішенні позивачу визначено лише суму податку, яка складає 3742762,82 грн.

Колегія суддів зазначає, що у разі коли платник податків (в т.ч. податковий агент) не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник притягується до відповідальності у вигляді штрафу на підставі статті 126 Податкового кодексу України.

У разі коли платник податків (в т.ч. податковий агент) не сплачує (не перераховує) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, такий платник притягується до відповідальності у вигляді штрафу на підставі статті 127 Податкового кодексу України.

При цьому умовою нарахування штрафних санкцій у розмірі 75 % від сум несплаченого податку з доходів фізичних осіб у встановлений законом строк є вчинення дій, передбачених абзацом першим пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України (ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків), протягом 1095 днів втретє та більше.

Тому, у разі встановлення судами попередніх інстанцій обставин, які будуть свідчити про дійсну несплату позивачем самостійно нарахованого податку з доходів фізичних осіб в сумі 3742762,82 грн., судам слід надати оцінку щодо правомірності визначення контролюючим органом штрафних санкцій в розмірі 75 % від вказаної суми на підставі абзаців 5 і 6 пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Так, суди мають з'ясувати, з яких обставин виходив контролюючий орган, встановлюючи факт повторності (три рази і більше) протягом 1095 днів вчинення позивачем (податковим агентом) дій у вигляді ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податку з доходів фізичних осіб до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

З огляду на викладене, з метою правильного вирішення справи підлягають встановленню такі обставини: з яким податковим повідомленням-рішенням/якими податковими повідомленнями-рішеннями контролюючий орган пов'язував обставини щодо повторності вчинення позивачем протягом вказаного строку зазначених дій.

Відповідно до пункту 102.2 статі 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Суди попередніх інстанцій встановили, що визначене відповідачем податкове зобов'язання в сумі 3742762,82 грн. є сумою несплаченого позивачем (податковим агентом) узгодженого податку з доходів фізичних осіб за період з жовтня 2011 року по вересень 2014 року. При цьому обставини щодо періоду виникнення податкових зобов'язань в сумі 3742762,82 грн. суди встановили без посилання на належні та достатні докази, що можуть підтвердити такі обставини (податкові декларації тощо).

У той же час, в акті перевірки (а.с. 172 т. 1) у розрахунку повноти і своєчасності перерахування позивачем сум податку з доходів фізичних осіб відповідач вказує, що непогашена заборгованість позивача з податку з доходів фізичних осіб станом на 30 вересня 2014 року складає 3742762,82 грн., у тому числі за березень 2014 року в сумі 389779,81 грн. та за період з квітня 2014 року по серпень 2014 року в сумі 3352983,01 грн., тобто за періоди, які охоплюються строком, встановленим у пункті 102.2 статті 102 Податкового кодексу України.

Ці обставини суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, не дослідили та не надали їм оцінки.

Так, суди не дослідили належних і допустимих доказів нарахування позивачем (податковим агентом) податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 3742762,82 грн. та не сплати цього податку до бюджету; не встановили, за який звітний період податкові зобов'язання в сумі 3742762,82 грн. нараховані позивачем (податковим агентом) та строк сплати таких зобов'язань до бюджету; граничний строк подання податкових декларацій з податку з доходів фізичних осіб, з наступного дня якого розпочинається перебіг 1095 днів для нарахування податкових зобов'язань контролюючим органом, або факт подання таких декларацій пізніше і дату, з наступного дня після якої розпочинається перебіг 1095 днів для нарахування податкових зобов'язань контролюючим органом.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, виключає можливість для висновку про правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року при відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Враховуючи наведене, судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби на користь Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги 29 березня 2016 року) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання позову 3 липня 2015 року) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання позову 3 липня 2015 року) визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827 грн. (1218 х 1,5%)) та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (4872 грн. (1218 х 4).

Майнові вимоги складають 21182673 грн., тому за подання позову майнового характеру підлягав сплаті судовий збір в сумі 4872 грн., а за подання касаційної скарги - 5846,40 грн. (4872 х 120 %).

Отже, з Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби підлягає стягненню на користь Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги до адміністративного суду в сумі 5846,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Стягнути з Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (ідентифікаційний код 39852024) судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 5846,40 грн. (п'ять тисяч вісімсот сорок шість грн. сорок копійок) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів УДКCУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897; банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО) 820019; рахунок отримувача 31210255700007; код класифікації доходів бюджету 22030105 «Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075)»).

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Веденяпін О.А.