Ухвала суду № 68325670, 07.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" серпня 2017 р. м. Київ К/800/39647/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Веденяпіна О.А.,за участю секретаря судового засідання:Калініна О.С.,за участю представників позивача:Клименка Є.Т., відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року

у справі №820/5290/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Силові енергетичні машини-ЕМЗ»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство «Харківський електромеханічний завод»,

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Силові енергетичні машини-ЕМЗ» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року, позовні вимоги задовольнив частково, скасував податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року №0000521503. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Вважаючи, що вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача у період з 30 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2013 року провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання правильності визначення податкових зобов'язань по земельному податку за 2011-2013 роки, про що склали акт від 01 листопада 2013 року №747/20-34-15-03-18, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податкового зобов'язання по земельному податку за 2011-2013 роки у розмірі 3 141 849,46 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року №0000521503, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на загальну суму 3 927 311,83 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з невідповідності розрахунку зобов'язань платежу призначеного податковим органом, розміру встановленому рішенням Харківської міської ради від 25 грудня 2007 року №335/07. Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивач не є належним платником земельного податку, таким платником є Державне підприємство «Харківський електромеханічний завод».

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 18 листопада 2010 року затверджено мирову угоду у справі №Б-50/137-07 про визнання банкрутом Державне підприємство «Харківський електромеханічний завод» та припинено провадження у справі.

На виконання мирової угоди Державне підприємство «Харківський електромеханічний завод» передає основним кредиторам - ТОВ «Укрінвест» та ТОВ «Новокаховський електромашинобудівний завод» нежитлові виробничі приміщення та інші виробничі основні фонди. У свою чергу, ТОВ «Укрінвест» та ТОВ «Новокаховський електромашинобудівний завод» передають вказані основні фонди як внесок до статутного фонду позивача.

Актом перевірки позивача встановлено, що земельний податок до бюджету з моменту передачі об'єктів нерухомості нараховує Державне підприємство «Харківський електромеханічний завод», виходячи з площі ділянки, яка з урахуванням прилеглої до об'єкту нерухомості території в узгоджених сторонами межах складає 79 600,3 м2.

Між Державним підприємством «Харківський електромеханічний завод» та позивачем укладено договір від 15 серпня 2012 року №21-3 про відшкодування витрат податку на землю.

Відтак спірним у межах даного спору є питання чи повинна юридична особа, яка набула право власності на нерухомість, сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташоване отримане нерухоме майно, коли наявний договір, за яким особа, у користуванні якої була земельна ділянка, погодилася сплачувати земельний податок за неї, а особа, яка отримала нерухоме майно - компенсуватиме ці платежі.

Підпунктами 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, закріплено положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Відтак платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Застереження в договорі про те, що особа продовжує сплачувати земельний податок за користування землею, на якій розташований об'єкт нерухомості, а новий власник відшкодовуватиме її сплату, не звільняє останнього від обов'язку сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можна змінити виконання обов'язку, встановленого податковим законом.

Нормативне тлумачення норм податкового закону дає підстави вважати, що основним питанням при визначенні особи у якої виник обов'язок щодо сплати земельного податку, у кого саме у користуванні знаходиться зазначена земельна ділянка.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди попередніх інстанцій, зазначаючи про неправомірність розміру визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання з плати податку за землю, не дослідили докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, що унеможливлює правильне вирішення спірних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року №0000521503 та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі №820/5290/14 скасувати.

Справу №820/5290/14 направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді: Борисенко І.В. Веденяпін О.А.