Ухвала суду № 68311934, 02.08.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В АЛ А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.,

суддів: Немировської О.В., Пікуль А.А.,

при секретарі: Крічфалуши С.С., Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27.02.2017 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А

У жовтні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги представник позивача обґрунтовував тим, що 21.05.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір № КЗБ0АК22085963, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 21478,13 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом, терміном до 21.05.2014, а відповідач зобов'язався повернути кредит, своєчасно сплачувати на користь банку проценти за користування кредитом, здійснювати погашення заборгованості за кредитом в строк та в порядку, встановлених кредитним договором. Проте відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість. Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 59372, 65 дол. США.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27.02.2017 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Справа № 758/11162/15-ц № апеляційного провадження:№ 22-ц/796/5458/2017Головуючий у суді першої інстанції: Шаховніна М.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 41344 доларів США 38 центів та судовий збір у розмірі 8810 грн. 48 коп.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на те, що позивачем не було надано суду докази на підтвердження видачі кредиту, в матеріалах справи відсутня деталізація розрахунку заборгованості та докази належного повідомлення відповідача щодо здійснення примусового стягнення боргу. Позивачем не було надано суду для огляду кредитну справу та оригінали долучених до справи документів, на підставі яких судом прийнято рішення. Зазначає, що ним було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог, заявлених позивачем, проте, ухвалюючи рішення суд застосував позовну давність лише до вимог про стягнення пені, в той час як мала бути застосована позовна давність і до інших вимог. Окремо відповідач наголошує на тому факті, що задовольняючи вимоги позивача про стягнення пені за кредитом, суд не врахував вимоги статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, та положення ч.2 ст.550 ЦК України, про те, що відсотки на неустойку (як повторна пеня) не нараховуються.

На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог.

Представник позивача ХитроваЛ.В. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

В ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з позивача заборгованості по тілу кредиту, заборгованості за процентами та комісії, суд першої інстанції виходив з їх доведеності, оскільки позивач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує належним чином, у зв'язку з чим утворилась вказана заборгованість.

Відмовляючи частково в задоволенні позову щодо стягнення суми нарахованої пені суд першої інстанції застосував наслідки пропуску строку позовної давності та визначив її в межах річного строку визначеного ЦК України в розмірі 14216,41 доларів США.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 21.05.2007 між позивачем та відповідачем був укладений Кредитний договір № К3S0АК22085963 (а. с. 7-8).

Відповідно до п. 7.1 даного договору, Банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 21478,13 дол. США, на купівлю автомобіля, зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1% та щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту. Термін погашення заборгованості визначений сторонами датою - 21.05.2014. Відповідач зобов'язався повернути кредит, своєчасно сплачувати на користь банку проценти за користування кредитом, здійснювати погашення заборгованості за кредитом в строк та в порядку, встановлених кредитним договором (п. 2.2. договору).

В порядку п. 4.1. договору у разі порушення позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених пп. 2.2.2, 2.2.3, 7.5 цього договору Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що позивачем свої договірні зобов'язання виконані в повному обсязі. Вказана обставина стороною відповідача не заперечувалась, а отже доказуванню в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає. До того ж факт часткового виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів свідчить про їх отримання.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором порушує, отримавши та використавши кредитні ресурси за їх цільовим призначенням, зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків не виконав у строк встановлений умовами договору. У зв'язку з чим, станом на 28.08.2015 має місце заборгованість у розмірі 59372, 65 дол. США., яка складається з основної суми кредиту в розмірі 16280,84 доларів США, 9614,26 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1232,87 доларів США - заборгованості по комісії та 32244,68 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується матеріалами справи, які містять як наданий позивачем розрахунок, так і виписку по особовому рахунку відповідача (а.с.3-5;130-173). А отже доводи апеляційної скарги щодо відсутності деталізації розрахунку заборгованості є безпідставними. В ході розгляду справи вказані докази не спростовані стороною відповідача належними та допустимими доказами, як того вимагають положення ст.ст.10,60 ЦПК України. Слід зазначити, що судом першої інстанції за клопотанням відповідача були вжиті заходи забезпечення доказів, ухвалою суду від 05.04.2016 була призначена судово-економічна експертиза (а.с.81-82). Проте, вона залишилась без виконання у зв'язку з відсутністю оплати вартості послуг відповідачем (а.с.93). З огляду на вказані вище положення ЦПК України є необґрунтованими і посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не оглянута кредитна справа та оригінали долучених до справи документів, на підставі яких судом прийнято рішення, оскільки суд позбавлений ініціативи, а діє виключно в межах принципів змагальності та диспозитивності.

Твердження відповідача про нарахування відсотків на неустойку або повторної пені також не зайшли свого підтвердження. Згідно розрахунку заборгованості нарахування здійснюється окремо по заборгованості, процентам, комісії і пені. А нарахування пені щодо суми заборгованості по процентам за користування кредитом відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч.2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

Застосовуючи наслідки пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції вказав лише на те, що відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені (а.с.98-99).

Вказана заява дійсно в переважній більшості містить посилання на судову практику застосування позовної давності щодо пені, проте у прохальній частині відповідач ОСОБА_1 просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність, визначену ст. 257, 258 ЦК України та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На цьому ґрунтуються і вимоги апеляційної скарги.

На стадії апеляційного розгляду сторонами здійснювалось посилання на рішення Індустріального суду м. Дніпропетровська копія якого, не була долучена на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

Так, в силу ч. 1,2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Разом з тим, в силу ч. 3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 14 Постанови Пленуму № 12 від 24.10.2008 «Про судову практику розгляду справ в апеляційному порядку» вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суду повинен врахувати як вимоги ч. 3 ст. 27 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

А отже процесуальний закон зобов'язує суд повно і всебічно з'ясувати обставини справи та встановити характер правовідносин, що виникли між сторонами.

Так стороною відповідача надана копія рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.09.2013 у справі № 202/29644/13-ц за позовом ПАТ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.214). Вказане судове рішення стосується правовідносин, що виникли між сторонами внаслідок укладення 08.02.2008 кредитного договору № K3S0AK22829598. Тобто предмет спору є відмінним, від того що розглядається в межах даного провадження, а тому обставини встановлені цим судовим рішення правового значення для вирішення даної справи не мають.

Стороною позивача суду представлена копія рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2013 у справі № 202/20153/13-ц за позовом ПАТ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення (а.с.226). Цим рішенням встановлена наявність заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ПриватБанк» за кредитним договором № К3S0АК22085963 від 21.05.2007 в розмірі 26070,46 доларів США та звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Chevrolet, модель Epica LA69L, рік випуску 2007, тип ТЗ легковий седан, № кузова/шасі: KL1LA69LE7B056079, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 шляхом опису та передачі зазначеного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з правом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

В судовому засіданні сторонами визнано, що вказане рішення залишилось без виконання. З огляду на відмінність пред'явлених позовних вимог, вказане судове рішення не свідчить про подвійне стягнення суми заборгованості. Разом з тим, вказана обставина, а саме факт пред'явлення особою позову до божника, навіть якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, в силу ч. 2 ст. 264 ЦК України, свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Згідно з ч.3 цієї норми законодавства після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Останній платіж був здійснений відповідачем 07.07.2010. Згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2013 позивач звернувся до суду в лютому 2013 року, а отже має місце переривання перебігу позовної давності. Даний позов подано до суду 28.09.2015, а отже підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні, так як строк не є пропущеним.

Вказані обставини не були дослідженні судом першої інстанції, оскільки не були заявлені сторонами у справі, проте вказане не призвело до неправильного вирішення справи по суті. Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитними коштами та комісії визначеної договором. Підстави для застосування наслідків спливу позовної давності щодо цих вимог відсутні, а тому судом вірно застосовані наслідки спливу строку позовної давності лише відносно пені.

Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в порядку ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи зобов'язані подати усі наявні у них докази до початку розгляду справи по суті. Всупереч вказаним нормам та положенням ч. 1 ст. 60 ЦПК України стороною відповідача не було надано належних і допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог в порядку встановленому процесуальним законом. Разом з тим, апеляційна скарга переважно мотивована неповним з'ясуванням судом обставини справи в зв'язку з відсутністю доказів, що виходячи з наведених положень є обов'язком сторін у справі, зокрема відповідача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27.02.2017 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів

Головуючий:

Судді: