Рішення № 68310969, 15.08.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017р. Справа № 910/436/17

За позовом: Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ», м.Добропілля, Донецька область

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця», м. Львів

про стягнення 7467,58 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позов заявлено Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Добропільська ЦЗФ», м. Добропілля, Донецька область до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця», м. Львів про стягнення 7467,58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2017р. матеріали справи №910/436/17 було передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

На розгляд Господарського суду Львівської області матеріали справи №910/436/17 надійшли 12.06.2017р., що вбачається з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

15.06.2017р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 01.08.2017р.

Для всебічного та об’єктивного вирішення спору, дослідження та з’ясування всіх обставин справи, 01.08.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, зазначених у відповідній ухвалі суду.

В судове засідання 15.08.2017р. представник позивача не з’явився. 14.08.2017р. на адресу господарського суду від позивача надійшов супровідний лист з долученими документами, зокрема, письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує cпip, немає справи зi спору між тими ж сторонами, про той же предмет i з тих же підстав, та немає piшення цих органів з такого спору.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, через службу діловодства суду подав відзив на позовну заяву, згідно якого проти позову заперечив. Зазначив, що позивачем не надано жодних доказів в підтвердження сплати вартості вугілля, яке було прийнято залізницею до перевезення, відтак, реально завданої шкоди позивач не поніс. Згідно даних комерційного акта АА №077805 від 15.08.2016р. станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці відсутні відомості щодо опису обставин про не збережене перевезення, вагон у технічному відношенні справний. Відповідач посилається на відсутність причинного зв’язку між дією перевізника і втратою вантажу, відтак, відсутність вини відповідача. В задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

31.12.2013 між ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” (замовник) та ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ” (позивач, за договором - виконавець) укладено договір №13-15/75-У, відповідно до якого замовник зобов'язався передати (поставити) виконавцю вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця пов'язані із збагаченням вугілля та прийняти концентрат. Виконавець зобов'язується прийняти вугілля, провести його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення концентрат замовнику, в строки та на умовах, обумовлених даним договором і/або специфікаціями.

28.12.2015р. між ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” (замовник) та ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ” (виконавець) укладено додаткову угоду до договору №13-15/75-У від 31.12.2015р., відповідно до якої продовжено строк дії договору до 31.12.2016р.

Згідно п.5 специфікації від 29.04.2016р. до договору №13-15/75-У, поставка концентрату здійснюється на умовах “DDR, місце призначення” залізнодорожна станція “Ладижин” Одеської залізної дороги і/або залізнодорожна станція “Бурштин” Львівської залізної дороги і/або залізнодорожна станція “Енергодар” Придніпровської залізної дороги і/або залізнодорожна станція “Добротвір” Львівської залізної дороги і/або залізнодорожна станція “Сорочє” Донецької залізної дороги в редакції “ІНКОТЕРМС-2010”, з врахуванням умов, вказаних в договорі і даній специфікації.

ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ” відповідно до Технічних умов 05.08.2016р. завантажило по накладній №49999303 вугілля кам’яне марки г-газове, марка Г (Г2) 0-100, вологістю 7% у вагон №68701226 в кількості 71000 кг та передало вказаний вантаж для перевезення відповідачу. Як вбачається з накладної вантаж розміщено й закріплено згідно з п.3 глави 14 додатку 3 до СМГС.

За вказаною накладною №49999303 відповідач прийняв у позивача на станції Добропілля Донецької залізниці вугілля для перевезення і зобов'язався доставити його на станцію Добротвір Львівської залізниці ДТЕК Добротвірська ТЕС ПАТ “ДТЕК Західенерго”, яка є структурною одиницею ПАТ “ДТЕК Західенерго”.

15.08.2016р. на станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці був складений комерційний акт АА №077805, згідно якого при комісійному зважуванні вагону №68701226 на під’їзній колії Добротвірської ТЕС на тензометричній 150-тонній вазі вантажоодержувача, яка пройшла перевірку 19.04.2016р. встановлено: брутто - 86200 кг, тара з документа - 20900 кг, нетто - 65300 кг, нестача вантажу 5700 кг. Завантаження в вагоні нижче бортів 20 см., вантаж промарковано з застосуванням катка по ходу поїзда, у вагоні наявне заглиблення над 6-7 люками на ширину вагона, довжиною 3 м, глибиною 0,5 м, на місці заглиблення маркування відсутнє. Слідів просипання вантажу на станційних коліях не виявлено. Вагон в технічно справному стані.

Згідно ст.130 Статуту залізниць України, право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до ст. 133 Статуту залізниць України, передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

На підставі ст.133 Статуту залізниць України, за підписами в.о. генерального директора та головного бухгалтера ПАТ “ДТЕК Західенерго” на основній накладній №49999303 та досильній накладній №46687307 вчинено переуступні написи, згідно яких право на пред”явлення позову до ПАТ «Укрзалізниця» передано ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ”.

З метою захисту своїх прав, ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ” звернулося з позовом до Господарського суду про стягнення з відповідача вартості недостачі вантажу.

Позивач здійснив обрахунок позовних вимог з врахуванням норми природної втрати під час перевезення, яка згідно п.27 Правил видачі вантажів для мінерального палива складає 1%. Відтак, згідно обрахунку позивача, недостача вантажу за мінусом норми природної втрати вантажу, становить (5700-710) 4990 кг або 4,99 т.

Як вбачається з довідки відправника ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ” вартість 1 тони відвантаженого вугілля у вагоні №68701226 по накладній №49999303 становить 1496,51 грн. разом з ПДВ (довідка наявна в матеріалах справи).

Відповідно до розрахунку позивача, вартість недостачі виявленої у вагоні №68701226, з врахуванням норми природної втрати, складає 7467,58 грн. із розрахунку: 4,99 т (нестача з врахуванням норми природної втрати 1%) х 1496,51 грн. (вартість 1 т вугілля з ПДВ).

Відтак, на підставі складеного Придніпровською залізницею комерційного акта АА №077805 від 15.08.2016р., посилаючись на норми чинного законодавства України, позивач просить стягнути з відповідача 7467,58 грн. вартості нестачі вантажу.

Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.908 ЦК України, яка кореспондується з ч.5. ст. 306 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цими Кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до ч. 5 ст. 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.3 Закону України «Про залізничний транспорт», законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.

Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно п.2 ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Як встановлено ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях. Перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин (ст. 23 ЗУ "Про залізничний транспорт").

У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Згідно ст. 105 Статуту залізниць України встановлено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Статтею 110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Відповідно до ст. 113 Статуту залізниць України, за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Як передбачено ст. 127 Статуту залізниць України, залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини. За недостачу, втрату, псування або пошкодження багажу, вантажобагажу залізниця несе відповідальність, зокрема, у таких розмірах: за багаж і вантажобагаж, прийнятий до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну вартість, - у розмірі дійсної вартості; за багаж, прийнятий до перевезення без оголошеної вартості, - у розмірі дійсної вартості багажу, встановлену згідно з Правилами перевезень пасажирів.

Згідно ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт", обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

У відповідності до ст. 129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Згідно ч.1 ст.31 Статуту залізниць України, залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Як передбачено п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до ст.24 Статуту залізниць України, залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було заявлено будь-яких зауважень до стану вагону та вантажу. Комерційний акт АА №077805 від 15.08.2016р. містить відомості про те, що вагон №68701226 в технічно справному стані, слідів просипання вантажу на станційних коліях не виявлено.

Отже, за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало (Постанова Вищого Господарського суду України від 20.06.2017р. по справі №914/2773/16).

Відповідач заперечуючи проти позову у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що згідно з даними комерційного акта від 15.08.2016р. АА №077805 станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, відсутні відомості щодо опису обставин про не збережене перевезення та зазначено, що вагон у технічному відношенні справний. Таким чином, відповідач посилається на відсутність причинного зв’язку між дією перевізника і втратою або пошкодженням вантажу, відтак, відсутність вини відповідача. Крім того, відповідач зазначив, що обов’язковою підставою для відшкодування збитків є їх реальна наявність, тобто реально завдана шкода. Проте, жодних доказів в підтвердження сплати позивачем вартості вугілля, яке було прийнято залізницею до перевезення суду не надано.

З огляду на викладені заперечення відповідача, суд звертає увагу останнього на вищезазначені правові норми, а саме, п.2 ст. 294 ЦК України, ст.ст. 12, 23 ЗУ "Про залізничний транспорт", ст.ст. 110, 113 Статуту залізниць України, згідно яких передбачено, що перевізник несе відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що втрата, пошкодження чи нестача вантажу сталися не з його вини.

Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю). Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу (п. 2.7 Роз’яснення Президії Вищого Господарського суду України від 29.09.2008 N 04-5/225 «Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею"»).

Доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем збитків, у зв’язку з відсутністю доказів понесення останнім витрат у вигляді сплати вартості прийнятого залізницею до перевезення вугілля, що є обов’язковою підставою для відшкодування збитків, судом до уваги не приймаються, оскільки позивач, отримавши певну кількість вугілля від ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", зобов’язаний провести його збагачення та передати ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" отриманий в результаті такого збагачення концентрат, а у разі його недостачі несе пов’язані з цим ризики, що повністю узгоджується з поняттям збитків, визначеним ст. 22 ЦК України (Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого Господарського суду України від 20.06.2017р. по справі №914/2773/16).

Таким чином, викладені відповідачем у відзиві заперечення не спростовують позовних вимог, оскільки останнім не доведено, що частина вантажу була втрачена не з його вини, доказів в спростування вини відповідача суду не надано, відтак, відповідальність за незбереження вантажу при його перевезенні, в даному випадку покладається на залізницю.

Також, представник відповідача у своєму відзиві правомірно посилається на ч.2 п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, та стверджує, що при розрахунку кількості нестачі вантажу слід враховувати 2% норми природної втрати вантажу, оскільки вантаж було завантажено у вологому стані.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, зокрема у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно ст.115 Статуту залізниць України, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

У графі 20 залізничної накладної №49999303 “Найменування вантажу” зазначено, що спірний вантаж (вугілля кам’яне, марки г-газовий, Г (Г2) 0-100) навантажено з вологістю - 7%.

Згідно п. 27 Правил видачі вантажів, при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) для вантажів рідких або зданих до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані, становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах.

Перевіривши розрахунок вартості недостачі вантажу, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки при здійсненні обрахунку позивачем застосовано невірну величину норми природної втрати вантажу.

Таким чином, при розрахунку суми збитків від втрати частини вантажу судом застосовано підп.3 п.27 Правил видачі вантажів, відповідно до якого норма природної втрати вантажу зданого до перевезення у вологому стані складає 2%, оскільки вантаж було відвантажено у стані 7% вологості.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.08.2016 у справі №905/1021/16.

Суд, самостійно здійснивши перерахунок позовних вимог, з урахуванням норм природної втрати на 2%, встановив суму недостачі вантажу у вагоні №68701226 за залізничною накладною №49999303 в розмірі 6405,06 грн. При здійсненні перерахунку суд виходив з наступного:

71000 кг х 2%= 1420 кг;

5700 кг – 1420 кг = 4280 кг;

4280 кг:1000 = 4,28 т;

4,28 т х 1496,51 грн. = 6405,06 грн.

В розрахунку 71000,00 кг - маса нетто у вагоні; 5700 кг – маса недостачі за комерційним актом; 1420 кг норма природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто; 4280 кг – недостача вантажу в кілограмах; 4,28 т – недостача вантажу в тонах; 1496,51 грн. - вартість однієї тони вугільної продукції за накладною №49999303 згідно довідки ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ”.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань зі зберігання вантажу переданого йому для перевезення, а саме, часткової втрати вантажу, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка згідно здійсненого судом перерахунку становить 6405,06 грн. Дана заборгованість підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає стягненню. Доказів зворотнього суду не надано.

Згідно ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин дослідивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку позовні вимоги задоволити частково.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 267, 526, 908, 909, 920, 924 ЦК України, ст.ст. 193, 306, 307, 314 ГК України, ст.ст. 2, 24, 31, 105, 110, 114, 115, 127, 129, 130, 133 Статуту залізниць України, ст.ст. 43, 32, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116, 117 ГПК України, Господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5 (код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії “Львівська залізниця”, м. Львів, вул. Гоголя, 1 (код ЄДРПОУ 40081195) на користь Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Добропільська ЦЗФ”, Донецька область, м. Добропілля, вул. Київська, буд. 1 (код ЄДРПОУ 00176472) – 6405,06 грн. вартості недостачі вантажу та 1182,32 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог – відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 16.08.2017р.

Головуючий суддя Мороз Н.В.