Ухвала суду № 68309728, 09.08.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 рокуЛьвів№ 876/6032/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

за участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

представника апелянта Лаврука В.В.,

представників позивача Харука М.Т., Швеця З.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Калушстальбуд" до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Калушстальбуд" (далі - ТзОВ "Калушстальбуд") звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001462200, 0001482200 від 10.03.2017 року.

Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними і підлягають скасуванню, оскільки висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем і його контрагентами є безпідставними.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2015 року позов задоволений.

Відповідач - Головне управління ДФС в Івано-Франківській області оскаржило постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначає про нереальність господарських відносин позивача з контрагентами у зв'язку з відсутністю у контрагентів позивача - ТзОВ "Укрбарос", ТзОВ "БК Артбілд" ТзОВ "Інтер-Метал", ТзОВ "Холдінг Інвест Продакт", ТзОВ "ТБК "Фаворі-Строй" та ТзОВ "Бурком" технічних можливостей та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарських операцій. Щодо взаємовідносин з контрагентом - ТзОВ "Укрбарос" вказує, що позивачем не надано звітів про виконання наданих послуг та документів, що підтверджують їх виконання, а надані акти здачі-прийняття робіт не відображають суті наданих послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю ТзОВ "Калушстальбуд". Апелянт зазначає, що позивачем не представлено документів щодо походження поставленого товару - сертифікатів якості, які б підтверджували його якість та походження; щодо підтвердження реальності проведення операції з транспортування товару від ТзОВ "БК Артбілд". Також апелянт звертає увагу на матеріали перевірок інших територіальних органів фіскальної служби щодо контрагентів позивача, акти неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, з яких вбачається відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, руху активів, зобов'язань чи власного капіталу. Вважає, що господарські відносини позивача з контрагентами є нереальними, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені. Представники позивача заперечили апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТзОВ "Калушстальбуд" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року до 30.06.2016 року. За результатами перевірки контролюючим органом складений акт №704/09-19-14-01/36403176 від 18.11.2016 року, яким встановлено наступні порушення:

- пп. 14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.2, пп.135.4.1 п.135.4, пп. 135.5.11 п. 135.5 ст.135, пп.138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.138.8, п.п.138.10.2, пп.138.10.4 п.138.10 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп. 153.1.3 п.123.1 ст.153 Податкового кодексу України від 22.12.2010 № 2755-VІ із змінами та доповненнями, п.5, п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 (зі змінами та доповненнями) та п.5, п.6, п. 7, п.17, п.18, п.19, п.20 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на 389 128 грн; завищено податок на прибуток на 80 870 грн; занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 2015 рік на 3 487 348 грн., за 1 квартал 2016 року - на 934 373 грн., за півріччя 2016 року - на 1 265 650 грн;

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.71, пп.14.1.219 п 14.1. ст.14, п.185.1 ст. 185, пп.186.2.1 п. 186.2 ст. 186, п.187.1.1 п. 187.1, ст. 187, п.188.1 ст.188, п.189.9 ст.189, пп.192.1.1 п.192.1 ст. 192, п. 198.1, п.198, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями Податкового кодексу України від 22.12.2010 № 2755- із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 836 173 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень № 0003501401 та № 0003471401 від 06.12.2016 року Державною фіскальною службою України прийняте рішення № 3067/6/99-99-11-01-01-25 від 15.02.2017 про часткове задоволення скарги ТзОВ "Калушстальбуд" та винесено нові податкові повідомлення-рішення № 0001462200 від 10.03.2017 року про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 678 892 грн. та за штрафними санкціями на 339 446 грн; № 0001482200 від 10.03.2017 року - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 308 258 грн. та за штрафними санкціями на 154 129 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладений обов'язок доведення правомірності свого рішення, не довів правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки не надав доказів, що спростовують реальність здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ "Укрбарос", ТзОВ "БК Артбілд" ТзОВ "Інтер-Метал", ТзОВ "Холдінг Інвест Продакт", ТзОВ "ТБК "Фаворі-Строй" та ТзОВ "Бурком", що відображені позивачем в податковому та бухгалтерському обліку та не довів, що вчинені позивачем дії не відповідають господарській меті товариства.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Пунктом. 138.2. Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відповідно до пункту 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно зі ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати - ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем - ТзОВ "Калушстальбуд" були здійснені господарські операції з контрагентами - ТзОВ "Укрбарос", ТзОВ "БК Артбілд" ТзОВ "Інтер-Метал", ТзОВ "Холдінг Інвест Продакт", ТзОВ "ТБК "Фаворі-Строй" та ТзОВ "Бурком".

На підтвердження реального характеру операцій з вказаними контрагентами позивачем надані наступні документи: договори, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери по операціях з контрагентами, відомості про використання придбаних ТМЦ, повідомлення про акцепт пропозицій конкурсних торгів, оголошення про проведення відкритих торгів, витяги з документації конкурсних торгів, витяги з ЄДР про наявність проваджень про банкрутство, довідка ДПІ про відсутність заборгованості контрагентів з податків, зборів, платежів, банківські довідки по контрагентах.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійсними не визнавались.

Придбані ТзОВ "Калушстальбуд" у вищезазначених контрагентів товарно-матеріальні ціності та послуги повністю використані у господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Документи, що були підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, є належним чином оформлені і містять всі необхідні реквізити.

Таким чином, покликання апелянта на безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами спростовуються зібраними у справі доказами, видатковими та податковими накладними, іншими документами первинного бухгалтерського обліку, до яких податковий орган не мав жодних зауважень.

Покликання апелянта на відсутність у товарно-транспортних накладних відомостей щодо виду, часу, змісту та обсягу господарських операцій, що не підтверджує доставку товарно-матеріальних цінностей до ТзОВ "Калушстальбуд" від контрагентів, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки відповідно до умов укладених договорів продукція, яка є предметом поставки, відвантажується постачальником, тобто контрагентом позивача. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило би справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Апеляційний суд вважає також за необхідне зазначити, що платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Доводи, якими контролюючий орган мотивує висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства (відсутність у контрагента об'єктивних умов для провадження господарської діяльності, несплата ним податків до бюджету) фактично є свідченням порушень, допущених цим контрагентом, а не доказом недобросовісності ТзОВ "Калушстальбуд" як платника податків.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із повнотою відображення контрагентом у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою контрагентом податків до бюджету, з дотриманням ним законодавчо встановлених умов провадження господарської діяльності.

Апеляційний суд зазначає, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, то для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Контролюючий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на непідтвердження здійснення господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податковий орган не позбавлений права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, встановлені під час розгляду справи судом першої інстанції обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області; відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який заперечував проти позову, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Щодо покликання апелянта на фіктивність діяльності контрагентів то апеляційний суд, зазначає, що на момент проведення перевірки позивача та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні вироки суду, якими б було встановлено обставини фіктивного підприємництва чи ухилення від сплати податків за участю контрагентів позивача. Представник апелянта під час апеляційного розгляду не надано інформацію про такі вироки і на час вирішення апеляційної скарги такі також були відсутні.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року у справі № 809/430/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді Т.В. Онишкевич

Р.П. Сеник

Ухвала складена в повному обсязі 14.08.2017 року