Рішення № 68303932, 10.08.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/6282/16-ц

Номер провадження 2/201/1869/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

10 серпня 2017 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого – судді Ходаківського М.П.,

за участі секретаря судового засідання – Пісчанської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди-,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1О.) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2М.) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, який у відповідності до п. 11-1 ЦПК України було розподілено для розгляду судді Ходаківському М.П.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 26 грудня 2016 року за участі автомобілів НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2 та марки «Ніссан Мікра», р/н НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 та їй належного, відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої зазначені автотранспортні засоби було пошкоджено. ОСОБА_2 свою провину у вказаній дорожньо-транспортній пригоді визнав, а ПАТ «СК «Країна», якою було застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2, та ОСОБА_1 дійшли згоди щодо розміру страхового відшкодування у сумі 7 597,27 грн., у зв’язку із чим страховою компанією було виплаено позивачу страхове відшкодування у розмірі 6 597,27 грн. Тому ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з відповідача як винуватця ДТП 1 000,00 грн. франшизи, 10 000,00 грн. моральної шкоди, 2 000,00 грн. витрат на правову допомогу, 640,00 грн. судового збору.

Представником позивача до суду подано заяву про проведення судового розгляду даної цивільної справи за його відсутності; позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні, проти заочного порядку розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином за адресою його місця реєстрації, причини неявки не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов’язковою для усіх суб’єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Ураховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про призначені у справі судові засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за його відсутності і ухвалити заочне рішення суду за правилами ст. 169, ст. 224 ЦПК України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 26 грудня 2016 року за участі автомобілів НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2 та марки «Ніссан Мікра», р/н НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 та їй належного, відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої зазначені автотранспортні засоби було пошкоджено (а.с. 9, 10-11).

Відповідно до наданої суду розписки ОСОБА_2 від 26 грудня 2016 року останній визнає, що за його провини відбулась зазначена дорожньо-транспортна пригода (а.с. 14).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час зазначеної ДТП була застрахована ПАТ «СК «Країна» відповідно до полісу обов’язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6361286 (а.с. 12-13).

Оскільки ОСОБА_2 не заперечував свою провину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26 грудня 2016 року, а потерпіла сторона, тобто ОСОБА_1, та ПАТ «СК «Країна» погодили розмір страхового відшкодування у сумі 7 597,27 грн. (а.с. 34), даною страховою компанією було виплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 6 597,27 грн. (а.с. 35).

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є зокрема діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Приписами ст. 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до якого шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-2808 цс15 від 20 січня 2016 року).

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

Згідно з положеннями п. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно з положеннями ст. 9 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про страхування» франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Статтею 12 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» визначено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Таким чином, ураховуючи, що страховою компанією, якою застрахована цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 26 грудня 2016 року, було виплачено потерпілій стороні – ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 6 597,27 грн., яке зменшилось на суму франшизи, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача франшизу у розмірі 1 000,00 грн.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд вважає за можливе зазначити наступне.

Частиною першою ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Не викликає сумнівів, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачеві була заподіяна певна моральна шкода, що виразилася у стражданнях та переживаннях, посилених тим, що під час ДТП позивач перебувала у стані вагітності, а також життєвих незручностях, пов’язаних із стресом під час пошкодження автомобіля і неможливістю експлуатації транспортного засобу, що перебуває у її власності, необхідності участі за рахунок особистого часу в оформленні документів, ремонту автомобіля. Разом з тим, суду не надані будь-які докази, що об’єктивно свідчили б про істотність заподіяної їй моральної шкоди і настання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди суттєвих негативних наслідків для її психологічного та фізичного стану. З урахуванням викладеного та того, що позивачу була заподіяна шкода діями ОСОБА_2, суд вважає позовні вимоги у відповідній частині такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 500,00 грн.

За викладених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Щодо вимог ОСОБА_3 про стягнення на її користь витрат на правову допомогу – суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Виходячи із положень ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах – суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, право на відшкодування витрат на правову допомогу передбачено лише за участь адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

З акту прийому-передачі послуг правової допомоги від 27 квітня 2017 року, складеного на підставі договору про надання правової допомоги від 22 лютого 2017 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_4 та ОСОБА_1, вбачається, що така допомога складалась з підготовки письмової вимоги про сплату відшкодування шкоди на адресу ОСОБА_2, з надання правової допомоги у підготовці запиту на адресу страхової компанії, з надання правової допомоги у підготовці та подачі до суду позовної заяви, з надання письмових та усних консультацій, що не є процесуальними діями у розумінні вищезазначеного Закону. З матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_4 участі у судовому засіданні не приймав (справа розглядалась без участі сторін), докази ознайомлення адвоката з матеріалами справи відсутні.

За таких обставин вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення, пропорційно задоволеній частині позовних вимог, у зв’язку із чим стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 60, 61, 88, 169, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації: Дніпропетровська області, місто Підгородне, вул. Українська, буд. 48) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1) суму франшизи у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 500 (одна тисяча п’ятсот) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригод відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації: Дніпропетровська області, місто Підгородне, вул. Українська, буд. 48) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1) в рахунок повернення витрат зі сплати судового збору 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя М.П. Ходаківський