Ухвала суду № 68293386, 15.08.2017, Апеляційний суд Сумської області

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

15 серпня 2017 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Криворотенка В. І. , Ткачук С. С. ,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4

на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_6

про встановлення факту належності житлового будинку на праві спільної сумісної власності, визначення часток у праві спільної сумісної власності, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Встановлено факт, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 р., та ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2

Визначено, що частка ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 р., у праві спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 становила 1/2 частину.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Глухівської міської державної нотаріальної контори Сіманенко Т.П. за реєстр. №1-926 від 24.12.2016 р. на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_3 в частині розміру їх спадкової частки на спадкове майно ОСОБА_8

Визнано за ОСОБА_5 як за спадкоємцем за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_7 право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Повернуто ОСОБА_5 320 грн. зайво сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 1332,50 грн. витрат по оплаті судового збору та за надання правової допомоги.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 1332,50 грн. витрат по оплаті судового збору та за надання правової допомоги.

ОСОБА_10, яка також представляє інтереси ОСОБА_3, з рішенням не погодилася, оскаржила його в апеляційному порядку та, посилаючись на недоведеність обставин, які мають значення для справи та які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому вказує, що суд не врахував виключне право подружжя вирішувати питання про статус набутого ними майна і у порушення вимог закону визначив частку у праві спільної сумісної власності за померлим, а також не застосував до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду України щодо визначення належності майна на праві особистої власності одному з подружжя. Також зазначає про порушення судом вимог процесуального закону щодо подання доказу про дату реєстрації шлюбу подружжям ОСОБА_5. Вважає помилковим висновок суду про відсутність передбачених законом підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та представника відповідачів, які підтримали доводи скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_11, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння, яке побудоване за життя подружжям ОСОБА_5, є їх спільною сумісною власністю, а відтак після смерті своєї матері позивач, як і інші спадкоємці першої черги - син та батько, мають право на 1/6 частину від частки спадкового майна матері. Також судом встановлено, що позивач, який спільно з матір'ю не проживав, вчасно прийняв спадщину, звернувшись у межах шестимісячного строку з відповідною заявою до нотаріуса.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 11.10.1955 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб (а.с. 61).

На підставі договору № 35 від 26.08.1971 року ОСОБА_8 надано в безстрокове користування земельну ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності у АДРЕСА_1

На підставі акту від 15.09.1987 року вказане домоволодіння прийняте у забудовника ОСОБА_8 в експлуатацію (а.с. 13-14).

18 грудня 1987 року ОСОБА_8 зареєстрував домоволодіння на праві власності (зв. а.с. 12).

З викладеного вбачається, що спірний будинок хоча і був зареєстрований за ОСОБА_8, проте він будувався та був прийнятий в експлуатацію за час подружнього життя із ОСОБА_7, а тому, як вірно вважав суд першої інстанції, у подружжя ОСОБА_7 на підставі ст.ст. 22, 24 КпШС України виникло право спільної сумісної власності на нерухоме майно, тому кожному з подружжя за життя належало по 1/2 його частині.

Позивач ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_6 є синами подружжя ОСОБА_6 (а.с. 7), а відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_3 - дітьми третьої особи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла (а.с. 5).

На час смерті ОСОБА_7 за адресою спірного домоволодіння проживали чоловік померлої та її син - ОСОБА_6, а тому вони вважаються такими, що прийняли спадщину.

Позивач прийняв спадщину, звернувшись до нотаріальної контори із заявою 10.06.2010 року (а.с. 51).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що спадкоємці першої черги - чоловік померлої та її сини успадкували по 1/6 частині домоволодіння від 1/2 частки спадкового нерухомого майна.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_8 (а.с. 6).

За життя ОСОБА_8 склав заповіт, яким заповів спірний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами онукам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у рівних частках, тобто по 1/2 частці кожній спадкоємиці (а.с. 15).

Листом державного нотаріуса Глухівської міської державної нотаріальної контори від 15.11.2016 року ОСОБА_5 повідомлено про те, що після смерті його батька відкрилася спадщина та що все своє майно померлий заповів онукам (а.с. 8).

Крім того позивача повідомлено, що він є спадкоємцем за законом на 1/6 частку після смерті матері ОСОБА_7, яка за життя не отримувала свідоцтво про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, а також роз'яснено, що він має право звернутися до суду з заявою про визначення частки матері у спільному майні подружжя і якщо на протязі 30 днів з дня одержання цього повідомлення не надішле до Глухівської міської державної нотаріальної контори відомостей про те, що звернувся до суду з відповідною заявою, то свідоцтво про право на спадщину за заповітом буде видано на ім'я онуків померлого.

Постановою державного нотаріуса від 14.12.2016 року ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на житловий будинок (а.с. 9).

Таким чином, погодившись з тим, що позивач є спадкоємцем померлої ОСОБА_6, оскільки вчасно прийняв спадщину, і його частка у праві власності на будинок складає 1/6, державний нотаріус, з непередбачених законом підстав, відмовила у оформленні такого права, а видавши свідоцтво на право власності за заповітом на користь онуків батька позивача на увесь будинок, фактично позбавила ОСОБА_5 права на належну йому частку.

Вказані дії, як вірно вважав місцевий суд, є порушенням прав спадкоємця, а тому підлягають захисту.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

З урахуванням наведених положень закону, право на спадщину мають особи, які її прийняли. Разом із тим свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Отже, за наявності умов у спадкоємця для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання права на спадщину задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач вчасно прийняв спадщину, проте отримав відмову нотаріуса в оформленні на неї права у вигляді постанови, тому з висновками суду про задоволення вимог заявника про визнання права власності на 1/6 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд колегія суддів повністю погоджується.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

У зв'язку з викладеним суд також прийшов до вірного висновку про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом за відповідачами, а також обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині визначення за ними часток на спірне нерухоме майно, оскільки такий спосіб захисту не відповідає обсягу існуючих прав у ОСОБА_5 відносно всієї спадкової маси.

Доводи заявника апеляційної скарги з приводу виключного права подружжя ставити питання про поділ їх майна є безпідставними.

З роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» вбачається, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності. Оскільки державний нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, яка за життя набула право спільної сумісної власності на спірне домоволодіння, оскільки дане нерухоме майно було набуте під час шлюбу зі ОСОБА_8, тому місцевий суд і обґрунтовано визначив , що її частка складає 1/2 .

Отже, судом вирішене питання про встановлення юридичного факту з визначенням частки, а не визнання права власності одного з подружжя на частку, що відповідає як способам захисту порушених прав, так і вимогам процесуального закону.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, надана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -