Постанова № 68287093, 14.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2017 року Справа № 910/18319/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 20.12.2016 р. (суддя Смирнова Ю.М.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 р. (судді: Сітайло Л.Г., Баранець О.М., Калатай Н.Ф.)у справі№910/18319/16 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаОСОБА_4простягнення 51 757 грн. 74 коп.за участю представників: від позивачане з'явились від відповідача Лєвєнтов О.В., ордер серія ПТ №012486 від 11.08.2017 р.від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаОСОБА_4, паспорт серія НОМЕР_3, вид. 08.02.1997 р. ОСОБА_6, ордер серія КВ №300147 від 14.08.2017 р.В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4, про стягнення 49 500 грн. 00 коп. страхового відшкодування, 781 грн. 15 коп. 3% річних та 1 476 грн. 59 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, на думку позивача, до нього перейшло право вимоги до відповідальної за заподіяний збиток особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2016 р. у справі №910/18319/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 р., у вказаному позові відмовлено повністю.

Приймаючи відповідні судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності вини третьої особи у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, вважає, що не притягнення судом учасника дорожньо-транспортної пригоди до відповідальності за її скоєння з нереабілітуючих підстав не тягне за собою звільнення останнього від відшкодування заподіяної ним шкоди.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.08.2017 р., касаційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.08.2017 р.

До початку судового розгляду представник відповідача подав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив проти її задоволення.

В судове засідання 14.08.2017 р. з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи, а також третя особа з'явилась особисто.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити. Представник відповідача, третя особа та її представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/18319/16 є позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування в розмірі 49 500 грн. 00 коп., а також нарахованих на нього 781 грн. 15 коп. 3% річних та 1 476 грн. 59 коп. інфляційних втрат.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 05.11.2015 р. в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля "Лексус", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7 та автомобіля "Мітсубісі", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

За результатами оформлення даної дорожньо-транспортної пригоди складено довідку про дорожньо-транспортну пригоду №82214929 та протокол про адміністративне правопорушення серія АП2 №336890, в яких зазначено, що ОСОБА_4 проїхав на заборонений сигнал світлофора (п.п. е п. 8.7.3 Правил дорожнього руху та ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення), внаслідок чого відбулося зіткнення автомобілів та їх пошкодження.

В подальшому, на підставі наданих документів, згідно з умовами договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №833001/4600/0000054 від 24.032015 р., позивач визнав зазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та виплатив страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 149 435 грн. 67 коп., що підтверджується платіжним дорученням №042390 від 10.12.2015 р.

Разом з цим, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Мітсубісі", номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_4 була застрахована відповідачем згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серія АЕ №3033928, діючого станом на 05.11.2015 р., з лімітом за шкоду майну 50 000 грн. 00 коп.

Враховуючи наведене, позивач на підставі Закону України "Про страхування" звернувся до відповідача з вимогою про стягнення завданих збитків в межах ліміту за шкоду завдану майну, встановленого страховим полісом, з вирахуванням франшизи (50 000 грн. 00 коп. страхового відшкодування в межах ліміту за шкоду майну - 500 грн. 00 коп. франшизи = 49 500 грн. 00 коп).

Однак, відповідач не сплатив позивачу зазначену суму, внаслідок чого між сторонами виник спір, що розглядається господарськими судами в межах даної судової справи.

При цьому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на недоведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні неправомірних дій, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди.

Проаналізувавши спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Таким чином, право вимоги у позивача могло виникнути лише до винної (відповідальної) особи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.2016 р. провадження у справі №761/14355/16-п про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності закрито за закінченням строків, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підставі викладеного місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку вину ОСОБА_4, у виникненні страхового випадку, внаслідок якого був пошкоджений застрахований позивачем автомобіль.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком попередніх судових інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р. передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В процесі судового розгляду справи №910/18319/16 місцевий та апеляційний господарські суди відхилили як неналежні докази довідку про дорожньо-транспортну пригоду №82214929 та протокол про адміністративне правопорушення серія АП2 №336890, оскільки дані документи є попередніми документами з оформлення дорожньо-транспортної пригоди, а, отже, вони однозначно не встановлюють вину водія в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки ґрунтуються на безпідставному ототожненні "вини особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди" та "вини особи у заподіянні шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки".

При цьому, факт наявності або відсутності вини особи у завданні майнової шкоди має бути встановлений господарським судом на підставі дослідження всіх доказів наявних в матеріалах справи в їх сукупності.

Отже, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши належним чином всі докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України справа №910/18319/16 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Отже, господарському суду першої інстанції в процесі нового розгляду необхідно: по-перше, встановити внаслідок чого було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль; по-друге, визначити особу винну в заподіянні відповідної матеріальної шкоди. Дані обставини не є тотожними встановленню наявності в діях застрахованої відповідачем особи складу адміністративного правопорушення, зокрема, і такого його елементу як вина у вчиненні протиправного діяння.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016 р у справі №910/18319/16 скасувати.

Справу №910/18319/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Ж.О. Корнілова