Ухвала суду № 68272205, 11.08.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4136/17

УХВАЛА

11 серпня 2017 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Харченко Ю.В., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Приморського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про звільнення з-під арешту та зняття заборони на відчуження квартири №58, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Бреуса,24, накладеного постановою про арешт майна боржника та забороною на його відчуження №27754981 від 07.11.2011р.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій просить суд зняти з-під арешту та зняти заборону на відчуження квартири №58, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Бреуса,24, накладеного постановою Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та забороною на його відчуження №27754981 від 07.11.2011р.

Відповідно до п.п.5,6 ч.1 статті 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи немає підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження у справі.

Рішенням Конституційного Суду України №19-рп/2011 від 14 грудня 2011року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), зазначено, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Так, відповідно до приписів ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до положень ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно зі ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009року №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст.124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою ст.15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (ст.17) або ГПК України (ст.ст.1,12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у порядку адміністративного судочинства захисту підлягають права та охоронювані законом інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, які є складовою частиною правових відносин, що виникають у суспільстві.

Водночас, виходячи із системного аналізу положень статті 1 Цивільного процесуального кодексу України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного законодавства.

Зокрема, судом встановлено, що 12.03.2008року між ОСОБА_2 (Позичальник) та АКІБ УкрСиббанк укладено Договір про надання споживчого кредиту №11313444000 (кредитний договір), відповідно до п.п.1.1 якого Банк зобовязується передати Позичальнику однією сумою, а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит в іноземній валюті в сумі 56800 доларів США, та сплатити відсотки за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим Договором.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що в забезпечення належного виконання зобовязання за Договором про надання споживчого кредиту №11313444000 від 12.03.2008р. між ОСОБА_2 (Іпотекодавець) та АКІБ УкрСиббанк (Іпотекодержатель) укладено Договір іпотеки від 12.03.2008р. №1019, за умовами якого Іпотекодавець передає в іпотеку квартиру №58, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Бреуса,24.

Судом зясовано, що між ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено Договір факторингу №2, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» прийняло права вимоги та їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

Крім того, між ПАТ «УкрСиббанк» (Цедент) та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (Цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги, за умовами якого Цедент передав, а Цесіонарій прийняв права вимоги за договорами іпотеки.

Як встановлено судом, та зазначено позивачем в позовній заяві, 09.06.2017року ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», при зверненні до нотаріуса, стало відомо, що на нерухоме майно, котре є предметом застави за Іпотечним договором Постановою Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та забороною на його відчуження №27754981 від 07.11.2011р., накладено арешт.

Відповідно до ст.1 Закону України Про заставу застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.54 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно з ч.4 ст.54 Закону України Про виконавче провадження про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Частиною 1 статті 60 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з п.19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби №3 від 13.12.2010року судами при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» зазначає, що суть порушеного права полягає в тому, що заставодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави. Позивач має бажання скористатись свої правом щодо задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави, однак реалізувати вказане право не має можливості за наявності арешту на нерухоме майно, розташованого за адресою предмета іпотеки, а саме на квартиру №58, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вул.Бреуса, буд. №24.

Отже, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що позовні вимоги про зняття з-під арешту та зняття заборони на відчуження квартири №58, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Бреуса,24, накладеного постановою Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та забороною на його відчуження №27754981 від 07.11.2011р., ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» заявлено виходячи з тверджень щодо наявності у позивача пріоритетного (переважного та першочергового) права на отримання задоволення своїх вимог на звернення стягнення, шляхом набуття права власності, тобто наявний спір про право на майно.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що спірні правовідносини повязані з виконанням умов цивільно-правової угоди, та набуття права власності на спірне нерухоме майно, які на думку ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» відбулись з порушенням вимог Закону України Про заставу, та Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Крім того, судом встановлено, що в позовній заяві відсутні вимоги про оскарження рішень, дій або бездіяльності субєкта владних повноважень.

Означена правова позиції висловлена Верховним Судом України у Постанові від 14.06.2016р. у справі №826/4858/15.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що даний спір не є публічно-правовим у розумінні приписів КАС України, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Приморського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про звільнення з-під арешту та зняття заборони на відчуження квартири №58, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Бреуса,24, накладеного постановою про арешт майна боржника та забороною на його відчуження №27754981 від 07.11.2011р., відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.109 КАС України, з вищенаведених підстав.

Керуючись п.1 ч.1 ст.17, п.п.5,6 ч.1 статті 107, п.1 ч.1 ст.109, ст.ст.160,165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Приморського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про звільнення з-під арешту та зняття заборони на відчуження квартири №58, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Бреуса,24, накладеного постановою про арешт майна боржника та забороною на його відчуження №27754981 від 07.11.2011р.

2. Розяснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду в межах положень Цивільного законодавства України.

3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, разом з позовною заявою, та доданими до неї документами, надіслати позивачам.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу було постановлено згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому приписами ст.254 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.