Постанова № 68271351, 10.08.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2017 р. Справа №805/2521/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., за участю секретаря судового засідання Смаль О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 290322 грн. 56 коп.

за участю представників:

від позивача: Вакарчук К.А. - за дов. від 06.01.2017р.

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Донецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2016 році, у сумі 290322 грн. 56 коп.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у відповідача має бути працевлаштовано 9 осіб з інвалідністю, фактично у 2016 році працював 1 інвалід, що є порушенням статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідач проти позовних вимог позивача заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач вжив усіх заходів, передбачених законодавством щодо працевлаштування інвалідів, тому вважає застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць у 2016 році безпідставним та неправомірним.

Заслухавши пояснення представників сторін під час судового засідання, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Фонд соціального захисту інвалідів є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України. Бюджетна установа Фонд є правонаступником Фонду соціального захисту інвалідів як урядового органу, що визначено п.п.1-2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за № 528/19266, (далі - Положення № 129). Одним із основних завдань Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів, що передбачено підпунктом 1 пункту 4 Положення № 129.

Згідно з підпунктом 1 пункту 5 Положення № 129 Фонд відповідно до покладених на нього завдань координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; ведення претензійно-позовної роботи у судах різних інстанцій. Для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Міністерством соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що передбачено пунктом 12 Положення № 129.

Згідно з нормами статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (надалі - Закон № 875-ХІІ) спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Позивач є територіальним органом Фонду, отже у спірних правовідносинах Відділення Фонду виступає у якості суб'єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Статтею 5 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI), який набрав чинності з 01 січня 2013 року, встановлені гарантії у сфері зайнятості населення. Зокрема відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону № 5067-VI держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян. Категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, визначені статтею 14 Закону № 5067-VI. Так, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону № 5067-VI до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За правилами частини 2 статті 14 Закону № 5076-VI для працевлаштування зазначених у частині 1 цієї статті громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні») підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Частиною 3 статті 14 Закону № 5076-VI визначено, що роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині 2 цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Таким чином, норматив працевлаштування на роботу інвалідів як окремої категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, визначається Законом № 875-ХІІ.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За правилами частини 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

За приписами частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Частиною 9 статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом, що встановлено частиною 11 статті 19 Закону № 875-ХІІ. При цьому частиною 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз наведених вище правових норм зумовлює висновок, що відповідач зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

З огляду на середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2016 рік (217 осіб) відповідач мав виділити (створити) 9 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначає Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Порядок № 70).

Відповідно до абзацу 1-2 пункту 2 Порядку № 70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 01 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

На виконання цього обов'язку 3 лютого 2017 року відповідач надав Відділенню Фонду Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42. Суд зазначає, що вказана обставина не є спірною.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 70 інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Підпункт 1 пункт 1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (далі - наказ № 420), була затверджена форма звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Підпунктом 2 пункту 2 наказу № 420 затверджена Інструкція щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Форми та інструкції, затверджені пп.1 і 2 наказу № 420, введені в дію, починаючи з 04 січня 2006 року, що передбачено пунктом 3 цього наказу.

Загальні положення Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» передбачали, що відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХІІ підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільний робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків. Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підпору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці. У разі необхідності підпору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичної особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою. Порядок заповнення форми звітності № 3-ПН, встановлений Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», визначав, що графи 13-15 заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі) вимоги.

Так, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХІІ, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших. Крім того, у разі працевлаштування інваліда, пенсіонера, студента у вільний від навчання час, слід зазначити потребу в працівниках за кожною категорією цих громадян за шифрами: 11- інваліди. Формою звітності № 3-ПН, затвердженою наказом № 420, визначений термін її подання, а саме: «при наявності вакансій».

Наказ № 420 втратив чинність на підставі наказу Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі - наказ № 316), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520. Підпунктом 1 пунктом 1 наказу № 316 затверджена форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»; підпункт 1.2 пункту 1 цього наказу затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Згідно з пунктом 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Відповідно до підпункту 2.2.6. пункту 2.2. Порядку подання форми звітності № 3-ПН у графі 5 розділу І форми проставляється «Так», якщо роботодавцем передбачається укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів, або «Ні» - у разі укомплектування вакансії роботодавцем самостійно. У разі згоди роботодавця на укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів (у графі 5 розділу І зазначено «Так») для кожного такого запису заповнюється розділ ІІ, у якому відображається порядковий номер відповідного запису у розділі І, а також характеристики такий вакансій, умови праці та вимоги до претендентів, що передбачено пунктом 3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН. У пункті 3 розділу ІІ форми вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані № 5076-VI), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян, (в тому числі «інваліди»), що визначено підпунктом 3.1.3 пунктом 3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН. Формою звітності № 3-ПН, затвердженою наказом № 316, визначений термін її подання, а саме: «за наявності попиту на робочу силу (вакансії): не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й)».

Наявні у справі письмові докази, надані відповідачем до суду, а саме звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік по формі 10-ПІ, наказ від 31 грудня 2015 року № 30 «Про виділення та створення робочих місць для інвалідів», штатні розклади ТОВ «Інвент Груп» з 1 січня 2016 року по 1 червня 2016 року, наказ про затвердження штатних розкладів № 14-ШР від 01 грудня 2015 pоку № 1-ШР від 01 лютого 2016 pоку, № 2-ШР від 01 березня 2016 року, № 5-ШР від 01 квітня 2016 року, № 6-ШР від 01 червня 2016 року, звітності Інформації про попит на робочу силу (вакансії)» по формі № 3-ПН за січень-грудень 2016 pоку, копії фіскальних чеків «Укрпошти» про відправлення цінним листом, копії описів вкладення, копії повідомлень про вручення позивачу, наказ від 31 грудня 2015 року № 29 «Про визначення та введення в дію «Комплексних заходів про виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» на 2016 рік», копії комплексних заходів про виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» на 2016 рік, лист Маріупольського центра зайнятості від 13 лютого 2017 року № 07-760, витяги з оголошеннями з газети «Теледом» за січень-грудень 2016 року, акти надання послуг № У-586 від 29 січня 2016 року, № 1197 від 29 лютого 2016 року, від 31 березня 2016 року № 1845, від 30 квітня 2016 року № 2437, від 31 травня 2016 року № 3016., від 30 червня 2016 року № 3668, від 29 липня 2016 року № 4268, від 31 серпня 2016 року № 4938, від 30 вересня 2016 року № 5498, від 31 жовтня 2016 року № 6049, від 30 листопада 2016 року № 6570, від 30 грудня 2016 року № 7122, лист ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» від 08 лютого 2017 року № 25/2017 з копіями фіскального чеку «Укрпошти» про відправлення цінним листом, опису вкладення, повідомлення про вручення позивачу, лист Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту України від 17 березня 2017 року № 05-07/231, лист ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» від 01 квітня 2016 року № 63/2017 з копіями фіскального чеку «Укрпошти» про відправлення цінним листом, опису вкладення, повідомлення про вручення позивачу свідчать, що впродовж 2016 року відповідач належним чином виконував обов'язок щодо інформування відповідних органів Центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною зокрема у постановах Верховного Суду України від 28 травня 2013 року у справі № 21-386а12, від 11 червня 2013 року у справі № 21-63а13.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За правилами частини 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Відповідно до частини 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині 1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституції України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно з пунктом 2.3. Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819 (далі - Порядок № 223) адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону. Разом з тим відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частина 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Системне тлумачення положень Закону № 875-ХІІ дозволяє дійти висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Крім того, аналізуючи норми Конституції та діючого законодавства України, суд відзначає, що основним органом працевлаштування громадян є центри зайнятості, людина самостійно обирає собі працю і не може бути примушена виконувати її, інваліди, реалізуючи своє право на працевлаштування, самостійно звертаються на підприємства або у центр зайнятості, вони є вільними у виборі професії та місця роботи.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2016 року відповідач вживав заходи, спрямовані на створення робочого місця для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання - надавало до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН, повідомляючи про наявність вакансії призначеної для працевлаштування саме інвалідів. У зв'язку з цим покладення на відповідача відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

В порушення вимог частини 1 статті 71 КАС України позивачем не надано доказів відмови з боку відповідача в працевлаштуванні інвалідів, не надані докази на підтвердження факту того, що служба зайнятості, органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли до відповідача інвалідів, а останнє відмовляло у працевлаштуванні таких осіб.

Правова позиція суду у даній постанові узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у рішеннях, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС України (постанови від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, від 28 травня 2013 року № 21-386а12, від 11 червня 2013 року у справі № 21-63а13, від 19 листопада 2013 року у справі № 21-397а13, від 11 лютого 2014 року у справі № 21-485а13, від 08 квітня 2014 року у справі № 21-50а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-119а14, від 09 грудня 2014 року у справі № 21-523а14 тощо).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача. Судові витрати залишаються за позивачем.

Крім того, суд зазначає, що під час судового засідання 8 серпня 2017 року представником відповідача до суду було надано клопотання про стягнення з позивача витрат на правову допомогу, а саме просив до судових витрат відповідача включити витрати на правову допомогу та у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 10240 грн., оплачені за послуги адвоката з надання правової допомоги при розгляді справи. В обґрунтування заявленого клопотання відповідачем до суду були надані договір про надання правової допомоги від 11 травня 2016 року № 05/2016 з додатковою угодою від 27 липня 2017 року, платіжне доручення від 31 липня 2017 року № 451 на суму 10240 грн., засвідчене банком, банківська виписка за 31 липня 2017 року, звіт адвоката від 3 серпня 2017 року № 1, акт приймання-передачі надання послуг від 3 серпня 2017 року, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю Дучала О.Ф., ордер серії АА № 086810.

Позивач проти клопотання відповідача про стягнення витрат на правову допомогу заперечує, вважає заявлене клопотання необґрунтованим, зазначає, що норми Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не передбачає відшкодування витрат на написання заперечень проти позову.

З приводу заявленого клопотання суд зазначає наступне.

11 травня 2016 року між Дучал О.Ф. як адвокатом та відповідачем як клієнтом був укладений договір про надання правової допомоги № 05/2016. Відповідно до умов договору клієнт дає завдання адвокату та зобов'язується оплатити його послуги, а адвокат зобов'язується відповідно до завдання клієнта надавати йому юридичні послуги. Відповідно до додаткової угоди до договору від 11 травня 2016 року за послуги клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 640 грн. без ПДВ за годину роботи адвоката. Відповідно до звіту адвоката від 3 серпня 2017 року № 1 адвокатом були надані послуги клієнту по справі № 805/2521/17-а у кількості 16 годин, а саме підготовка письмових заперечень проти адміністративного позову по справі № 805/2521/17-а (15 годин) та судове представництво по справі № 805/2521/17-а (1 година). Після чого між сторонами був складений акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 11 травня 2017 року № 05/2016 та додаткової угоди від 27 липня 2017 року, в якому зазначено, що вартість надання юридичних послуг за договором складає 16 годин по 640 грн. на загальну суму 10240 грн.

Згідно зі статтею 16 Кодексу адміністративного судочинства України кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами. Підстави і порядок надання безоплатної правової допомоги визначаються законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до норм статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» 20 грудня 2011 року № 4191-VI (далі - Закон № 4191-VI) встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.

Так, відповідно до статті 1 Закону № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до норм статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, мають право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання і відводи, давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них, робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень, оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів, користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд не приймає посилання позивача на те, що норми Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не передбачають відшкодування витрат, в тому числі, на підготовку заперечень проти позову з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище відповідно до статті 1 Закону № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, як суд так і сторони здійснюють в силу належних їм процесуальних прав, різні дії. Усі дії суб'єктів процесу заслуговують на назву процесуальних. Таким чином, під процесуальними діями потрібно розуміти дії суб'єктів процесу, що вчиняються ними з метою здійснення своїх процесуальних прав. Серед основних таких процесуальних дій, які можуть вчинятися учасниками провадження у справі або їх представниками, окрім ознайомлення з матеріалами справи, необхідно зазначити й написання письмових заперечень на позов. З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що час, витрачений учасниками провадження у справі на вчинення процесуальних дій поза судовим засіданням, зокрема, таких як підготовка та подання письмових заперечень та письмових доказів, має враховуватися при визначенні часу в розумінні статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», внаслідок чого клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Витрати на правову допомогу сплачені відповідачем адвокату відповідно до платіжного доручення від 31 липня 2017 року № 451 на суму 10240 грн.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» про стягнення на користь Державного бюджету України адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2016 році у сумі 290322 грн. 56 коп., відмовити повністю.

Стягнути з Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» витрати на правову допомогу у сумі 10240 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10 серпня 2017 року. Постанова у повному обсязі складена 15 серпня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.