Постанова № 68262408, 17.07.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2017 року м.Київ № 810/1349/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2016 №110652-10 про визначення суми податкового зобов'язання у розмірі 115583,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що спірним податковим повідомленням-рішенням йому нарахована до сплати сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 115583,33 грн., згідно з положеннями ст. 266 Податкового кодексу України, та рішенням Рокитнянської селищної ради Київської області «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Рокитнянської селищної ради на 2015 рік» від 29.01.2015 №1707-49-VI.

Позивач не погоджується з правомірністю нарахування контролюючим органом суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки нежитлові приміщення, які належать йому на праві власності, не є у розумінні ст.266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, позивач зазначив про те, що Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області не було додано до спірного податкового повідомлення-рішення розрахунок податкового зобов'язання, а відповідний розрахунок був надісланий позивачу тільки після звернення ОСОБА_1 до податкового органу з відповідним листом, що на думку позивача, суперечить вимогам ст.58 Податкового кодексу України.

Окрім того, позивач вважає, що нарахування податковим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку у 2015 році на підставі рішення Рокитнянської селищної ради Київської області «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Рокитнянської селищної ради на 2015 рік» від 29.01.2015 №1707-49-VI є безпідставним, оскільки пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

У зв'язку з цим позивач вважає, що нарахування контролюючими органами податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки можливо тільки з 01.01.2016.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014 було внесено зміни до ст.266 Податкового кодексу України та запроваджено податок на нерухоме майно, які набули чинності з 01.01.2015.

У зв'язку з цим особи, які є власниками об'єктів нерухомого майна, з 01.01.2015 набули статусу платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, відповідач зауважив, що положення ст.266 Податкового кодексу України застосовуються незалежно від того, коли саме особою було набуто у власність об'єкт нерухомого майна.

Відповідач зазначив про те, що нежитлові приміщення, які перебувають у власності позивача, мають всі ознаки, які встановлені ст.266 Податкового кодексу України для об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому, на думку відповідача, ОСОБА_1 є платником вказаного податку, спірне податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідач зазначив про помилковість висновків позивача щодо порушення Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області вимог ст.58 Податкового кодексу України у зв'язку з не надісланням разом із податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» від 17.11.2016 №110652-10 розрахунку податкового зобов'язання, оскільки Додатком 1 до Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків не передбачено надсилання розрахунку податкового зобов'язання до податкових повідомлень-рішень форми «Ф».

Окрім того, у запереченнях проти адміністративного позову, а також у клопотанні від 26.05.2017 №4203/10/10-02-10, яке надійшло до суду 29.05.2017, відповідач заявив клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Присутній у судовому засіданні 11.07.2017 представник позивача заявив клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Частиною 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, приймаючи до уваги заявлені представниками сторін клопотання, та враховуючи відсутність потреби у витребуванні додаткових доказів та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ:

08.11.2006 між Київською регіональною спілкою споживчої кооперації та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого позивачу було передано у власність комплекс загальною площею 9489,60 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.1.1. договору комплекс складається з наступних будівель та споруд:

- магазин-прохідна (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Я», площею 37,30 кв.м.;

- адміністративне приміщення (матеріал стін - цегла), позначене літерою «А», площею 189,90 кв.м.;

- вагова (матеріал стін - цегла), позначена літерою «Є», площею 20,40 кв.м.;

- цех (матеріал стін - цегла), позначений літерою «У», площею 703,1 кв.м.;

- склад (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Щ», площею 1107,7 кв.м;

- фруктосховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «П», площею 1514,40 кв.м.;

- котельня-електропідстанція (матеріал стін - цегла), позначена літерою «Р», площею 555,70 кв.м.;

- ангар-склад (матеріал стін - метал), позначений літерою «В», площею 563,00 кв.м.;

- склад АВМ (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Д», площею 446,50 кв.м.;

- склад (матеріал стін-шифер), позначений літерою «І», площею 294,00 кв.м.;

- склад (матеріал стін - цегла), позначений літерою «К», площею 154,80 кв.м.;

- склад - майстерня (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Г», площею 150,70 кв.м.;

- майстерня (матеріал стін-цегла), позначена літерою «О», площею 718,80 кв.м.;

- гуртожиток (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Б», площею 431,70 кв.м.;

- картоплесховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «З/п1», площею 545,80 кв.м.;

- цех (матеріал стін - цегла), позначений літерою «З», площею 1403, кв.м.;

- склад солі (матеріал стін - цегла), позначений літерою «Н», площею 106,50 кв.м.;

- овочесховище (матеріал стін - цегла), позначене літерою «Ч», площею242,60 кв.м.;

- корнеплодосховище (матеріал стін - бетон), позначене літерою «З/п2», площею 309,00 кв.м.;

- дві водонапірні вежі, позначені « 1-2»;

- дві артсвердловини, позначені « 3-4»;

- димова труба, позначена « 5»;

- під'їзний шлях, позначений « 6»;

- асфальтова дорога, позначена « 7»;

- площадка, позначена « 7»;

- вбиральня, позначена « 8».

У договорі купівлі-продажу від 08.11.2006 зазначено, що вказаний комплекс знаходиться на земельній ділянці, площею 6,2 га, яка перебуває в постійному користуванні (державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ номер 00813, виданий Рокитнянською селищною радою і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 19 жовтня 1995 року за №13) (а.с.11-13).

Судом встановлено, що державна реєстрація за ОСОБА_1 права власності на вказаний об'єкт нерухомого майно була проведена Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 20.12.2006, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12985298 від 20.12.2006 (а.с.69) та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 23.02.2017 №81079791 (а.с.25-27).

З матеріалів справи слідує, що рішенням 49-ої сесії VI скликання Рокитнянської селищної ради Київської області від 29.01.2015 №1707-49-VІ встановлено на території Рокитнянської селищної ради на 2015 рік податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.101).

Відповідно до п.2.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Рокитнянської селищної ради (Додаток до рішення від 29.01.2015 №1707-49-VІ) платниками податку є фізичні та юридичні особі, в тому числі, нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно п.3.1 Положення об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з п.4.1 Положення базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Пунктом 6.1 Положення встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.метр бази оподаткування в таких розмірах: для об'єктів житлової нерухомості фізичних і юридичних осіб - 0,5 %; для об'єктів нежитлової нерухомості: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани а бари, туристичні бази, табори для відпочинку, будинки відпочинку - 1%; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей - 1%; будівлі торговельні - торгівельні центри, магазини, універмаги, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів - 0,5 %; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні ринки - 0,25%; їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування - 0,5 %; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 2%; інші об'єкти нежитлової нерухомості - 1%.

Відповідно до п.7.1 Положення базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (а.с.102-106).

Як вбачається з матеріалів справи, Рокитнянським відділенням Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 17.11.2016 №110652-10, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік на суму 115583,33 грн.

З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до Рокитнянського відділення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області із заявою від 28.11.2016 б/н, у якій просив контролюючий орган надіслати на його адресу розрахунок податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку (а.с.9).

За результатами розгляду вказаної заяви, Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було надіслано на адресу позивача лист від 05.12.2016 №861/10-19 з відповідним розрахунком податкового зобов'язання (а.с.10).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 Податкового кодексу України - "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Пунктом 266.3 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Пунктом 266.5 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України).

Приписами пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, зазначив про те, що нежитлові приміщення, які належать йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2006, та складаються з гуртожитку, будівель промисловості та споруд сільськогосподарського призначення, не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування:

а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);

б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) гуртожитки;

ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради;

д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину;

е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;

є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

Згідно з пп.14.1.129.1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства, зокрема, й Податкового кодексу України, не містять визначення поняття «будівлі промисловості».

Національним класифікатором України ДК 009:2010, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (надалі - ДК 009:2010), встановлено, що економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, положення пп. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп.4.1.11 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп.4.1.8 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Як встановлено судом зазначено вище, позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2006 було набуто у власність нежитлові приміщення (комплекс господарських будівель та споруд), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

З вказаного договору вбачається, що належний позивачу комплекс складається з наступних господарських будівель і споруд: магазин-прохідна; адміністративне приміщення; вагова; цех; склад; фруктосховище; котельня-електропідстанція; ангар-склад; три склади; майстерня; гуртожиток; картоплесховище; цех; склад солі; овочесховище; корнеплодосховище; дві водонапірні башні; дві артсвердловини; димова труба; під'їздний шлях; асфальтова дорога; площадка; вбиральня.

Аналогічний склад частин комплексу зазначений в Технічному паспорті на нежитлові будівлі №1-118, який був виготовлений КП «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» 05.12.2002, та дублікат якого був виданий КП КОР «Південне БТІ» 17.05.2017 (а.с.70-87).

Отже, з огляду на вищенаведені положення чинного законодавства та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що такі складові вказаних нежитлових приміщень (комплексу), а саме: майстерня площею 718,80 кв.м.; склад-майстерня площею 150,70 кв.м.; цех площею 703,1 кв.м.; склад площею 1101,7 кв.м.; склад АВМ площею 446,50 кв.м.; склад площею 294,00 кв.м.; цех площею 106,5 кв.м. мають ознаки будівель промисловості, а тому в силу положень пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, інші складові комплексу, які вказані у договорі купівлі-продажу та в технічному паспорті (окрім гуртожитку) є допоміжними приміщеннями вказаних обєктів, а тому вони також належать до будівель промисловості, оскільки призначені для обслуговування будівель промисловості.

Крім того, з огляду на положення пункту «г» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, гуртожиток, площею 431,70 кв.м., який є частиною нежитлових приміщень, загальною площею 9489,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, також є об'єктом, який не оподатковується податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, з огляду на вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що нежитлові приміщення, які на праві власності належать позивачу, не є об'єктом, який оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Щодо посилань позивача на порушення податковим органом вимог ст.58 Податкового кодексу України, у зв'язку з несвоєчасним направленням розрахунку податкового зобов'язання, суд зазначає таке.

Відповідно до пп.54.3.5 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Відповідно до п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:

невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;

завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;

заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної / розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 затверджено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків (далі-Порядок №1204).

Відповідно до п.2 розділу ІІ Порядку №1204 у випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення, зокрема, форми «Ф» - для платників податків - фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних із порушенням податкового або іншого законодавства (додаток 1).

Згідно з п.9 розділу ІІ вказаного Порядку №1204 до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Отже, додатком до податкового повідомлення-рішення є складений контролюючим органом розрахунок сум податкового зобов'язання та/або штрафних (фінансових) санкцій. Вказаний документ повинен надсилатись платнику податку разом із податковим повідомленням-рішенням.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив про те, що з Додатку 1 до Порядку №1204 вбачається, що податкове повідомлення-рішення форми «Ф» не передбачає такої складової як розрахунок податкового зобов'язання, а тому, на думку відповідача, надіслання позивачу податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 17.11.2016 №110652-10 без розрахунку податкового зобов'язання є правомірним.

Проте, суд не приймає до уваги вказані твердження податкового органу, оскільки Додаток 1 до Порядку №1204, яким визначена типова форма податкового повідомлення-рішення форми «Ф», містить окремий абзац наступного змісту : «Розрахунок податкового зобов'язання додається».

Отже, надсилання податковим органом розрахунку податкового зобов'язання з податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» є обов'язковим, у зв'язку з цим, суд вважає, що не надіслання відповідачем разом із спірним податковим повідомленням-рішенням не відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо посилань позивача на безпідставність нарахування податковим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році на підставі рішення Рокитнянської селищної ради Київської області від 29.01.2015 №1707-49-VI з огляду на порушення вимог пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України під час прийняття такого рішення, то суд не приймає до уваги таку позицію позивача, у зв'язку з наступним.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас в даному випадку положеннями ПК України в частині запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не встановлювалась будь-яка додаткова юридична відповідальність платників податків, а тому наведене положення не може бути застосоване для врегулювання правовідносин, які розглядаються судом в межах справи.

Конституційний Суд України у рішенні за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначив про те, що вказаний принцип слід розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97 (далі - Указ № 503) встановлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур'єр». Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України». Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Згідно з пунктами 3, 4 Указу № 503 громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Судом встановлено, що Закон України № 71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» був опублікований в газеті «Голос України» № 254 від 31.12.2014, при цьому у самому законі визначений особливий порядок набрання ним чинності - з 01.01.2015, що в повній мірі узгоджується з положеннями вищевказаного Указу № 503 та свідчить про те, що обов'язок власників нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки по сплаті податку, передбаченого ст.266 Податкового кодексу України, виник у них саме з 01.01.2015.

При цьому, в Законі № 71-VІІІ від 28.12.2014 не встановлений порядок його застосування, а сам Закон не був визнаний неконституційним, а отже, цей Закон підлягає застосуванню з моменту набрання ним чинності.

Так, зокрема, позиція щодо обов'язковості застосування законів України з дати набрання ними чинності і за умови не визнання їх неконституційними, висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21.12.2011 (справа № с-216700/08).

Суд погоджуються з тим, що положення Закону № 71-VІІІ не відповідають закріпленому в пп.4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України принципу стабільності, за яким зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Однак, при цьому суд зазначає, що вказаний принцип має враховуватися законодавцем при прийнятті нових законів, якими вносяться будь-які зміни до системи оподаткування, а тому вказана норма не звільняє платників податків від виконання обов'язків, передбачених законом, який набрав чинності.

Разом з тим, суд звертає увагу, що внесені до ПК України зміни в частині введення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не були предметом дослідження Конституційного Суду України, відповідно, не були визнані неконституційними, а тому вважаються чинними та такими, що підлягають застосуванню.

При вирішенні даної справи суд вважає за необхідне застосувати положення судової практики Європейського суду з прав людини, які були відображені в ухвалі від 11 жовтня 2005 року у справі «ТОВ «Компанія «МАСА інвест груп» проти України». При вирішенні вказаної справи суд, з посиланням на пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийшов до висновку про те, що держава має право приймати та вводити в дію такі закони, які вони можуть вважати за необхідне для забезпечення сплати податків. Європейським судом також було зазначено, що держава має широкі межі розсуду, зокрема, у формуванні та впровадженні податкової політики, і Суд поважатиме позицію законодавця у таких справах, за винятком випадків, коли вона не має жодного розумного обґрунтування.

Враховуючи наведене, з огляду на передбачений ч.2 ст.19 Конституції України принцип, згідно якого органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку щодо застосування положень ПК України в частині нарахування сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році.

При цьому суд наголошує, що оскільки зміни до ПК України, якими було запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, були внесені Законом України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року та набрали чинності 01 січня 2015 року, тобто пізніше від приписів пп.4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, які набрали чинності 01 січня 2011 року, для регулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми ПК України, які визначають порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

До такого висновку суд прийшов з огляду на загальні принципи теорії держави і права щодо вирішення правових колізій, відповідно до якого у випадку наявності колізії у застосуванні правових норм, застосуванню підлягає спеціальна правова норма (змістовний принцип), а в разі неможливості вирішення колізії в зазначений спосіб (наприклад якщо обидві норми є спеціальними) застосуванню підлягає норма, яка була прийнята пізніше (темпоральний принцип). В даному ж випадку, приписи ПК України, якими було запроваджено транспортний податок, не лише прийняті пізніше ніж положення пп. 4.1.9 п.4.1 статті 4 ПК України, але й у порівнянні з ним є спеціальними нормами.

Щодо посилань позивача на рішення 49-ої сесії VI скликання Рокитнянської селищної ради Київської області «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Рокитнянської селищної ради на 2015 рік» від 29.01.2015 №1707-49-VІ як на підставу для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки лише з 01.01.2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч.1 ст.69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з п.24 ч.1 ст.26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 8 ПК України встановлено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України до місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого, відповідно до пп.265.1.2 п. 265.1 ст. ПК України входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.10.2 ст.10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Отже, аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що установлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є обов'язком місцевої ради, відтак рішення 49-ої сесії VI скликання Рокитнянської селищної ради Київської області «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Рокитнянської селищної ради на 2015 рік» від 29.01.2015 №1707-49-V прийнято уповноваженим органом та на виконання прямих норм ПК України, які набрали чинності з 01.01.2015 року.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що органи місцевого самоврядування уповноважені приймати рішення щодо встановлення місцевих податків, у тому числі, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 266 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст.12 ПК.

Отже, питання сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначаються Податковим кодексом України, а тому в даному випадку, відсутність рішення органу місцевого самоврядування щодо розміру податку не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платника сплачувати податки та збори.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року у справі №826/18692/15.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, саме податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді належність об'єкту нерухомості до групи об'єктів, що підлягають оподаткуванню як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення. У зв'язку з чим, тягар доведення існування обставин, зокрема, наведених вище, які були підставою для позбавлення позивача податкових вигод і на яких базувалося оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, покладено у цій справі на відповідача.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Разом із тим, згідно із ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до принципу змагальності, кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Окремо суд підкреслює також необхідність дотримання позиції Європейського Суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п.43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Тобто, встановлюючи істину в справі, суд повинен базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження приналежності нежитлових приміщень позивача до переліку об'єктів, які є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У той самий час, з доказів, наявних у справі, вбачається, що нежитлові приміщення загальною площею 9486,60 кв.м., які перебувають у власності позивача, належать до гуртожитку та до будівель промисловості, які в силу Податкового кодексу України не оподатковуються вказаним місцевим податком.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З матеріалів справи вбачається, позивач в силу положень п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору як громадянин, віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А номер 171295, виданим 03.12.1993 року, копія якого знаходиться в матеріалах адміністративної справи (том 1, а.с. 68).

Відповідно до частини 2 статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно із п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» №1801-VIII від 21.12.2016 прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1155,83 грн. (115583,33 х 1%).

Беручи до уваги, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, тягар оплати судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 1155,83 грн. слід покласти на Білоцерківську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області за рахунок її бюджетних асигнувань.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Рокитнянського відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 17.11.2016 №110652-10.

3.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39468482, місцезнаходження: 09117, Київська обл., м.Біла Церква, бул-р.50-річчя Перемоги, буд.12) судовий збір у сумі 1155,83 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят п'ять грн. 83 коп.) до спеціального фонду Державного бюджету України за реквізитами: отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989; Банк отримувача: ГУДКСУ у Київській обл. м. Київ; код банку отримувача (МФО):821018; рахунок отримувача: 31213206784001; код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.