Постанова № 68262267, 09.08.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

09 серпня 2017 р. справа № 820/2830/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Самігулліної К.В.

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Стельмах О.С.,

представника відповідача - Карамишевої Л.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості, третя особа: Міністерство соціальної політики України про визнання незаконною бездіяльності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду, в якому просить суд визнати незаконною бездіяльність Харківського міського центру зайнятості у сприянні зайнятості позивача під час прийому 1 червня 2017 року, яка полягає у встановленні професій, які для позивача є підходящою роботою та пошуку роботи без урахування стану здоров'я позивача, наявної освіти, стажу та досвіду роботи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час здійснення чергового прийому 01.06.2017 року фахівець Харківського міського центру зайнятості не реалізував державну політику у сфері зайнятості населення, яка полягала в сприянні ОСОБА_1 у підборі підходящої роботи, а саме відповідачем не запропоновано посаду, яка відповідала б медичним показанням, кваліфікації та професійному досвіду позивача, чим проявлено бездіяльність та порушено приписи Закону України "Про зайнятість населення".

Позивач та представник позивача у судовому засіданні, підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач - Харківський міський центр зайнятості, позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов (а.с.14-16) вказав, що позовні вимоги позивача є необґрунтовані та засновані на неправдивих обставинах. Під час прийому 01.06.2017 року позивач відвідав провідного фахівця з питань зайнятості ХМЦЗ, який здійснював пошук роботи за наступними реквізитами: юрист, юрисконсульт, соціолог, архівіст, архіваріус, діловод, документознавець, спеціаліст державної служби, однак вакансії, які б відповідали освітнім, професійним, кваліфікаційним та медичним показникам позивача були відсутні, що відображено в додатку №1 до Персональної картки безробітного.

Стосовно тверджень позивача про приховування від нього вакантної посади юрисконсульта у Харківському міському центрі зайнятості, відповідач вказує, що при автоматичному пошуку роботи для ОСОБА_1 вказана посада не визначилась через непідходящий освітньо-кваліфікаційний рівень.

Представник відповідача у судовому засіданні, підтримав доводи письмових заперечень та просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа - Міністерство соціальної політики України, у судове засідання повноважного представника не направив, про дату час та місце судового засідання повідомлений судом належним чином, в порядку, передбаченому ст.33-35 КАС України (а.с.52), правом надати письмові пояснення чи заперечення по суті позовних вимог не скористався, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надсилав.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено, що позивач, маючи диплом спеціаліста ХНУ ім. В.Н. Каразіна зі спеціальності "Соціологія" та здобувши кваліфікацію соціолога, викладача соціологічних дисциплін, а також диплом бакалавра ХНУВС за напрямом підготовки "Право", неодноразово перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний у періодах з 2002-2003 р., 2004 р., 2006-2014 р., в період чого отримував соціальні послуги, а саме: консультаційні послуги з питань працевлаштування та реєстрації в службі зайнятості.

27.09.2016 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості, де був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки № НОМЕР_1.

Згідно поданої заяви, наказом директора від 27.09.2016 року №НТ160927 ОСОБА_1 наданий статус безробітного та відповідно до п.п. 2,4 ст. 22 , п.2 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та п.п. 2.7, 2.9 "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності", призначена виплата допомоги по безробіттю з 04.10.2016 р. по 28.09.2017 року у розмірі, встановленому законодавством.

Судом встановлено, що черговий прийом позивача до спеціаліста з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості було призначено на 01.06.2017 р.

Під час прийому позивача 01.06.2017 року провідним фахівцем з питань зайнятості Харківського міського центру зайнятості здійснено пошук роботи за наступними посадами: юрист, юрисконсульт, архіваріус, діловод, документознавець, спеціаліст державної служби, але вакансії були відсутні, що відображено у додатку № 1 до Персональної картки безробітного.

Разом з тим, на прийомі позивачу було видано направлення на посаду інспектора КП "Благоустрій", яке узгоджено з відділом кадрів даного підприємства. Вказане направлення було відпрацьоване позивачем та повернуто з відміткою, що кандидат не відповідає вимогам.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно ст.43 Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи; вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа; працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

Статус безробітного надається особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (ч.2 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Згідно ч.2 ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення", зареєстровані безробітні зобов'язані: самостійно або за сприянням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення; інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Закону України "Про зайнятість населення", підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний. Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з доводами позивача про приховування відповідачем інформації про наявну в Харківському міському центрі зайнятості вакантну посаду юрисконсульта, оскільки відповідно до вимог роботодавця до вказаної вакантної посади встановлено освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр, спеціаліст, в той час як ОСОБА_1 має освітньо-кваліфікаційний рівень - бакалавр за спеціальністю "правознавство".

Крім того, частиною 3 статті 46 Закону України "Про зайнятість населення", у разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.

Також, відповідно до п. 19 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку громадян, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року №198 (далі - Порядок №198), у разі коли протягом шести місяців з дня реєстрації безробітному неможливо підібрати роботу за професією, підходящою є робота, що потребує зміни професії з урахуванням його здібностей, стану здоров'я, професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.

Згідно ч. 8 ст. 46 Закону України "Про зайнятість населення", підходящою для безробітного не може вважатися робота, якщо: місце роботи розташовано за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці (в тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати); умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою.

Відповідно до п. 22 Порядку №198, підходящою не може бути робота у разі, коли: вона пов'язана із зміною місця проживання безробітного без його згоди; місце роботи розташоване за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради; умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці, стану здоров'я особи, що підтверджено медичною довідкою; заробітна плата нижча, ніж встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, або не забезпечуються гарантії щодо її своєчасної виплати.

Тобто, законодавцем чітко визначено перелік робіт, які не можуть вважатися для безробітного підходящими.

Враховуючи встановлені судом обставини, у зв'язку з наведеним нормативним обґрунтуванням, суд дійшов висновку, що відповідачем вчинялись відповідні дії щодо встановлення професій, робота за якими є підходящою позивачу за станом здоров'я, освітою тощо. Вказані позивачем обставини не є пасивною поведінкою суб`єкта владних повноважень, яка могла б бути пов'язана з невиконанням останнім дій, які повинні були і могли бути вчинені в силу покладених на відповідача обов'язків і згідно з чинним законодавством України, що, в свою чергу - несло б негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вказаної позовної заяви.

Згідно ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права (ч.1 ст. 6 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Розглядаючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

За визначенням ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем було допущено бездіяльність, чим порушено права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень доведено під час судового розгляду відсутність факту порушення прав позивача.

З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського міського центру зайнятості, третя особа: Міністерство соціальної політики України про визнання незаконною бездіяльності, - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 14 серпня 2017 року.

Суддя О.В. Панченко