Ухвала суду № 68260176, 08.08.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 606/1529/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б. Провадження № 22-ц/789/972/17 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія - 57

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

за участі секретаря - Шмигельська І.З. апелянта - ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2та його представника - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду від 30 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення літньої кухні з правом її реконструкції під житло та реальний поділ земельної ділянки необхідного для обслуговування виділених будівель,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Теребовлянського районного суду від 30 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення літньої кухні з правом її реконструкції під житло та реальний розподіл земельної ділянки необхідного для обслуговування виділених будівель відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що вона є одинокою, пенсійного віку, іншого житла не має, змушена винаймати житло за договором, тому відмова у позові позбавляє її права власності на належну їй частку.

У судовому засіданні апелянт апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Відповідач апеляційної скарги не визнав, рішення суду вважає законним та обґрунтованим.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що правових підстав для задоволення вимог не має.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини жилого будинку і приміщення для зберігання пального та літньої кухні в АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.01.1984 року, виданим Теребовлянською державною нотаріальною конторою, та реєстраційним посвідченням від 15 лютого 1984 року, виданим Тернопільським обласним обєднаним бюро технічної інвентаризації.

Позивач проживає у АДРЕСА_2 власником якої є ОСОБА_4.

Відповідач ОСОБА_2 є власником 2/3 частин жилого будинку і приміщення для зберігання пального та літньої кухні в АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07.12.1983 року, виданим Теребовлянською державною нотаріальною конторою, та реєстраційним посвідченням від 15 лютого 1984 року, виданим Тернопільським обласним обєднаним бюро технічної інвентаризації.

Житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці (призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) площею 0.1000 га, власником котрої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що підтверджується виданими їм 08.08.2006 року державними актами на право власності на земельну ділянку відповідно серії НОМЕР_1.

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку від 08.08.2006 року серії НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 виданих відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_1, останнім на праві спільної власності також належить земельна ділянка площею 0.2041 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1

Згідно з рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 26.04.2016 року № 62, ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проектно-технічної документації реконструкції літньої кухні під АДРЕСА_1

Із наданого позивачем в обґрунтування своїх вимог висновку експерта від 02.09.2013 року № 754/755/756, який проводив судову будівельно-технічну експертизу, що призначалася Теребовлянським районним судом Тернопільської області в справі № 2-68/2012 вбачається, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 під літ. А-1 поділу по 1/3 та 2/3 не підлягає. Можливим варіантом розподілу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, при яких співвласнику 2/3 ідеальних частин залишити житловий будинок, а співвласнику 1/3 ідеальних частин виділити літню кухню з подальшим проведенням її реконструкції під житловий будинок є наступний: співвласнику 2/3 надати будинок під літ А-1 вартістю 24314.66 грн. (додаток № 2 таблиця № 1), а співвласнику 1/3 надати літню кухню під літ В та сарай під літ Б (ІІІ) вартістю 45516.06 грн. (додаток № 2 таблиця № 1 синій колір). Згідно із запропонованим варіантом розподілу встановлено грошову компенсацію за відхилення від ідеальної частки у вартості будинковолодіння, а саме: співвласник 1/3 частки повинен сплатити грошову компенсацію співвласнику 2/3 частки у розмірі 22240 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Таким чином, право співвласника, який заявив вимоги про виділ частки не є абсолютним і не може бути реалізовано за рахунок звуження прав інших співвласників.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року.

Колегія не приймає до уваги представлений позивачкою витсновок експертизи, згідно якого можливим варіантом поділу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами є виділення співвласнику 2/3 частки житлового будинку, вартістю 24312,66 грн., а співвласнику 1/3 - літню кухню і сарай, вартістю 45516,06 грн. з подальшим проведенням її реконструкції під житловий будинок та зі сплатою грошової компенсації в розмірі 22240 грн, як такий що суперечить нормам матеріального права, не відповідає інтересам співвласника 2/3 частин будинковолодіння, обмежить його права як власника 2/3 частин у спільній частковій власності.

Так, відповідно до варіанту поділу будинку, запропонованому експертом, одному із співвласників виділяються лише господарські будівлі, а іншому - житловий будинок, і при цьому вартість господарських будівель вдвічі більша вартості житлового будинку.

Крім того, посилання позивачки на вищезазначений висновок експерта від 02.09.2013 року № 754/755/756, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у даній справі будівельно-технічна експертиза судом не призначалась та не проводилась.

Частиною 4 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Вирішення спору щодо земельної ділянки, на якій розташований будинок, залежить від вирішення питання між співвласниками про поділ будинковолодіння чи питання про встановлення порядку користування будинком.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що при таких обставинах справи, при відсутності можливості провести поділ будинку, при відсутності вимог про встановлення порядку користування будинкоуправлінням, суд першої інстанції підставно відмовив у позові про поділ земельної ділянки для обслуговування будівель.

Доводи апелянта а про те, що відмова у позові позбавляє її права власності на належну їй частку в будинку колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З матаріалів справи вбачається що позивачка є власником 1/3 частини жилого будинку і приміщення для зберігання пального та літньої кухні в АДРЕСА_1

Нормами статей 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Враховуючи встановлені обставини справи, вищезазначені вимоги закону, колегія вважає, що суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовних вимог .

Таким чином, рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Теребовлянського районного суду від 30 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.М. Шевчук