Рішення № 68252991, 28.07.2017, Солом'янський районний суд міста Києва

№2/760/2275/17

№760/10069/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2017 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Кушнір С.І.

при секретарі: Гаєвській С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася із позовом до відповідача, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину: нежилого приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, нежилого приміщення з №1 по №4, в групі приміщень 87 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, гаражного боксу НОМЕР_3 в автокооперативі «Зірка», розташований за адресою: АДРЕСА_2, автомобіля марки AUDI-100 2.0Е, 1992 року випуску, білий, днз. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 24.01.1981 року.

25.06.2013 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва по справі №760/4940/13-ц шлюб було розірвано.

Під час перебування у шлюбі сторонами придбано майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: нежилі приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, нежилі приміщення з №1 по №4, в групі приміщень 87 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, гаражний бокс НОМЕР_3 в автокооперативі «Зірка», розташований за адресою: АДРЕСА_2, автомобіль марки AUDI-100 2.0Е, 1992 року випуску, білий, днз. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав в повному обсязі, просив суд про задоволення позову.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували частково, зазначили, що спільним майном подружжя є тільки автомобіль марки AUDI-100 2.0Е, 1992 року випуску, днз. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1. Нежитлові приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1, нежилі приміщення з №1 по №4, в групі приміщень 87 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1 придбані особисто відповідачем. Кошти на купівлю нежитлових приміщень отримані відповідачем за договором позики від 20.11.2005 року, кошти позикодавцю не повернуті. Гаражний бокс НОМЕР_3 в автокооперативі «Зірка», розташований за адресою: АДРЕСА_2, не належить відповідачу на праві власності, тому не підлягає поділу. Крім того зазначили, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 24.01.1981 р. по 25.06.2013 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. 25.06.2013 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва по справі №760/4940/13-ц шлюб між сторнами було розірвано.

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 01.12.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_4, суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1.

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 18.07.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_5, ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень з №1 по №4, в групі приміщень 87 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1.

Автомобіль марки AUDI-100 2.0Е, 1992 року випуску, днз. НОМЕР_2, кузов НОМЕР_1 , 21.03.2011 року зареєстрований на ім"я ОСОБА_2 на підставі біржової угоди від 21.03.2011 року, що підтверджується довідкою Регіонального сервісного центру в м.Києві від 14.09.2016 року.

Встановлено, що 20.11.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір позики. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 отримав в позику 30000 доларів США, що дорівнює 151500 грн. для купівлі нежитлового приміщення за адресою: м.Київ, будинок АДРЕСА_1 для ведення підприємницької діяльності. В договорі передбачено строк повернення коштів - за першою вимогою ОСОБА_6 За договором позики, члени сім"ї позичальника не відповідать перед позикодавцем в частині повернення боргу.

В судовому засіданні, будучи допитаним в якості свідка по справі ОСОБА_6, підтвердив надання позики 20.11.2005 р. відповідачу в сумі 30000 доларів США для купівлі нежитлових приміщень в АДРЕСА_1. Зазначив, що кошти не повернуті.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 3 ст. 368 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року N 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України, висловленої в цивільній справі № 6-612цс15, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Враховуючи, що нежилі приміщення №1-6, в групі приміщень 88 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_1 придбані ОСОБА_2 за кошти отримані за договором позики та відповідно до договору позики члені сім"ї не відповідають перед позикодаавцем в частині повернення позики, позивачем не доведено в судовому засіданні про спільну участь коштами або працею в придбанні цього майна, суд приходить до висновку, що спірне приміщення не є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації від 06.10.2016 року гаражний бокс № АДРЕСА_3 на праві власності не реєструвався.

Суд приходить до висновку, що спірне майно - автомобіль марки АUDI-100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, нежилі приміщення з № 1 (один) по № 4 (чотири) групи приміщень № АДРЕСА_4/АДРЕСА_1, загальною площею 31,3 кв.м. є спільною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки шлюб між сторонами розірвано 25.06.2013 року, а з позовом про поділ майна позивач звернулась 03.06.2016 року.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя підлягає частковому задоволенню.

У порядку поділу спільного майна подружжя потрібно визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки АUDI-100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та на 1/2 частку нежилих приміщень з № 1 (один) по № 4 (чотири) групи приміщень № АДРЕСА_4/АДРЕСА_1, загальною площею 31,3 кв.м.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2281,41 грн.

Керуючись ст.. ст. 57, 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст. 368 ЦПК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки АUDI-100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля марки АUDI-100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежилих приміщень з № 1 (один) по № 4 (чотири) групи приміщень № АДРЕСА_4/АДРЕСА_1, загальною площею 31,3 кв.м.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежилих приміщень з № 1 (один) по № 4 (чотири) групи приміщень № АДРЕСА_4/АДРЕСА_1, загальною площею 31,3 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2281,41 грн.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Кушнір С.І.