Постанова № 68249657, 07.08.2017, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №560/1335/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2017 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Сидоренко З.С.,

при секретарі Катюха К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій та рішення протиправними, стягнення шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просить:

- визнати рішення Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області по відмові в проведенні перегляду призначеної пенсії з врахуванням пільг наданих частиною 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та виплати недоплачених сум протиправними;

- визнати дії Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області по виплаті призначеної пенсії з 85% обмеженням протиправними;

- зобов'язати Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області виплатити суму недоплаченої пенсії, доплат до неї та компенсації за втрату частини доходу за період з 01 квітня 2016 року по грудень 2016 року включно на суму 17166,67 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 2000 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 5373,04 грн. завданими неправомірними діями та рішеннями Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області;

- стягнути із Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області судові витрати, понесені ним на час подання позову в сумі 1703,60 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 10 листопада 2015 року йому призначено пенсію за віком, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Саму пенсію орган Пенсійного фонду почав виплачувати з 12 грудня 2015 року з 85 відсотковим обмеженням, передбаченим ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вважаючи таке обмеження у виплаті пенсії протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав. 30 червня 2016 року Зарічненським районним судом Рівненської області ухвалено постанову, якою визнано протиправним виплату призначеної пенсії із 85 відсотковим обмеженням. На протязі окремих періодів, до одержання судового рішення, до часу, коли воно набрало законної сили, орган Пенсійного фонду виплачував йому пенсію в розмірі більшому ніж 85% призначеної пенсії. Однак, це не було в тих розмірах, про які він вказував у позовній заяві, що викликало у нього сумнів в об'єктивному визначенні розміру пенсії. Це зумовило його звернутися 27 вересня 2016 року до відповідача із заявою про надання роз'яснень щодо методики розрахунку його пенсії, надання можливості ознайомитись із ним та провести перегляд (перерахунок) призначеної йому пенсії з дати її призначення з врахуванням вимог статтей 56 та 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Ознайомлення з матеріалами його пенсійної справи підтвердило його сумніви про призначення пенсії без врахування вищевказаних норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". При неотриманні відповіді на його попереднє звернення та виявлені ним обставин спричинили до подібного наступного звернення. Однак відповідачем йому було відмовлено в перегляді призначеної пенсії з тих підстав, що розмір пенсії проведено у відповідності до ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та становить максимальне значення. Надбавка за стаж встановлена у відповідності до ст.28 цього ж Закону, а зазначена норма ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовувалась до набрання чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При застосуванні ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсія обмежується максимальною величиною 168,00 грн., а тому її обчислювати на ними недоцільно. Вважає, що такі рішення відповідача не відповідають вимогам законодавства, є протиправними та такими, що порушують його конституційні та законодавчі права. Такі дії відповідача призвели до втрати частини законодавчо визначеної йому пенсії, яку він мав би одержувати при її своєчасному та повному призначенні. Такими неправомірними діями відповідача виникла заборгованість по його пенсійних виплатах та завдано йому матеріальну та моральну шкоду.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та посилаючись на викладені в позовній заяві обставини і підстави, просив його задоволити.

Представник відповідача Чудінович О.В. позов не визнав, покликаючись на безпідставність заявлених вимог. При цьому вказав, що відповідач Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області при відмові у перегляді призначеної пенсії з врахуванням пільг, передбачених ч.2 ст.56 Закону України "статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та при обмеженні пенсійних виплат діяв у межах та у спосіб, визначених чинним законодавством.

Вислухавши сторони, свідка, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Відповідно до приписів ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.11.2015 року перебуває на обліку Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зі зниженням пенсійного віку згідно ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі, зокрема, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, тощо.

Абзац 2 преамбули Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у її редакції, чинній на день призначення пенсії позивачу, декларувалось, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Як слідує із положень ст.49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пенсії особам, віднесеним до категорій, зокрема, 3, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За змістом ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у її редакції, чинній як на день призначення пенсії, так і нині, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до, зокрема, категорії 3, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.

Суд враховує положення ст.65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи надає позивачу право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Відповідно до ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

27 вересня 2016 року та 17 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявами про роз'яснення методу розрахунку призначеної йому пенсії та про проведення перерахунку пенсії з урахуванням вимог ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Наведене стверджується копіями таких заяв, наявних у матеріалах справи.

Листами від 10 жовтня 2016 року №56/02-2 (а.с.25-27) та від 20 жовтня 2016 року №61/02-2 (а.с.29-30) відповідач повідомив позивача, що підстав для задоволення його заяв про проведення перерахунку йому пенсії відповідно до ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не вбачає у зв'язку з відсутністю підстав у чинному законодавстві.

Підставами для відмови відповідачем позивачу послугувало те, що норма ч.2 ст.56 Закону україни "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за своїм змістом застосовувалася за ст.19 Закону України "Про пенсійне забезпечення", якою було визначено порядок обчислення пенсії за віком до 01.01.2004 року - до набрання чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З набранням чинності даним Законом розмір пенсії за віком обчислюється з урахуванням індивідуальних коефіцієнтів страхового стажу та заробітної плати особи, а також показника середньої заробітної плати по країні, який, відповідно до цього Закону, враховується для обчислення пенсії.

Відповідачем також зауважено, що законодавством передбачено можливість обчислення лише частини пенсії позивача за період стажу до 01.01.2004 року із заробітної плати за 12 місяців роботи на радіоактивно забрудненій території, у тому числі з урахуванням норм ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, ця частина пенсії обмежується максимальною величиною 168,00 грн. (50,00 грн. х 3 - максимальний розмір пенсії + 12% - визначено ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п.4-1 постанови КМ України від 20.11.2003 року №1783), відповідно обчислювати пенсію таким чином недоцільно, тому що розмір пенсійної виплати зменшиться. А тому, відповідач вважає, що підстав для застосування ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для обчислення позивачу пенсії за віком немає.

Зазначене також стверджується у письмовому запереченні відповідача при позову.

Не погоджуючись з такими висновками відповідача по відсутності підстав застосування передбаченої пільги по стажу та підвищенню пенсії, вказаної у ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач 10 листопада 2016 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Рівненської області із скаргою на вищевказані рішення відповідача.

Однак, 28 листопада 2016 року за Вих.№Г-452/07,1-15 (а.с.42-43) Головним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області позивачу було відмовлено у задоволенні скарги по скасуванню рішень відповідача та по зобов'язанню останнього у перегляді призначеної пенсії з дати призначення. Мотиви відхилень вимог скарги є аналогічними відповіддям відповідача.

Дійсно, 09 липня 2003 року було прийнято Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Зі змісту ст.6 та п.13 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Таким чином, цією нормою позивачу було надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, встановлені загальним Законом - Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або спеціальним Законом - Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач обрав умови, встановлені спеціальним Законом - Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

До того ж, положення ст.6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" фактично аналогічне положенню, викладеному в раніше діючому законодавстві в сфері пенсійного забезпечення, а саме в ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" лише з тією відмінністю, що вказує на право громадян на порядок доплати та підвищення пенсій визначених і законодавством, яке не входить в систему пенсійного забезпечення, тобто і на порядок, визначений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" прямо вказує на цей Закон.

Отже, ч.1 ст.6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" спростовує позицію відповідача, що норми Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються лише до раніше діючого законодавства.

Слід вказати, що діючі норми законодавства не передбачають, що норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються лише до громадян, яким визначають пенсію за раніше діючим законодавством.

Таким чином, норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в тому числі ч.2 ст.56 застосовуються для визначення пенсії в повному об'ємі і для осіб, яким призначається пенсія за діючим на даний час законодавством.

Статтею 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) осіб, які підпадають під його дію.

Заперечень з приводу недостатності у позивача необхідного для реалізації такого його права, у відповідача немає.

Також статтею 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Водночас, порядок перерахунку пенсій Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не встановлений, що є підставою для застосування судом аналогії закону на підставі частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ознакам, передбаченим вказаною процесуальною нормою, відповідає абзац 2 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зі змісту якого випливає, що за кожний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 % визначеної законом її розрахункової величини.

Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця величина має пільговий характер і визначена в частині 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Тому суд приходить до висновку, що позивачеві, якому призначена пенсія на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для нього мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 відсоток заробітку за рік.

Суд вважає, що відповідачем не було подано відповідних вагомих доказів на обґрунтування його заперечення проти позову.

Суд прийшов до висновку, що позивач, на дату звернення із відповідною заявою до відповідача, мав право на перерахунок пенсії відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому рішення відповідача, що полягають у відмові у проведенні такого перерахунку, є протиправними.

Аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази у їх сукупності, суд вважає, що для захисту порушеного права позивача слід визнати протиправними рішення відповідача, що полягають у відмові позивачу у проведенні перерахунку його пенсії зі збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад мінімальний стаж 20 років відповідно до положень частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Крім того, судом встановлено, що виплата пенсії позивачу проводиться з обмеженнями, встановленими ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якими для працюючих пенсіонерів у період роботи на інших посадах\роботах встановлено тимчасовий порядок її виплати, у розмірі 85 % призначеного розміру пенсії.

Відповідно до ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у період роботи на інших посадах/роботах пенсія (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Як зазначив у судовому засіданні позивач та не заперечив представник відповідача, він з 27.08.2007 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до п 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Згідно до ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом. До зайнятого населення належать, зокрема, особи, які забезпечують себе роботою самостійно.

Разом з тим, відповідачем не доведено того, що зайняття підприємницькою діяльністю - це період роботи на інших посадах/роботах та підпадає під обмеження щодо виплати пенсії у розумінні ст.47 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".

Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Аналізуючи ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", слід вказати, що дана стаття не має вказівки на обмеження виплат призначених пенсій всім зайнятим особам та всім особам, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, що, відповідно, надавало б законну підставу на включення до осіб, яким обмежується виплата пенсії і осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність.

У даному випадку має місце той факт, що підприємницька діяльність не ототожнюється з трудовою діяльність за нормами КЗпП України.

Відповідно до ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно до ст 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Виходячи з наведеного, принцип верховенства права не дозволяє тлумачити Закон у спосіб, який веде до обмеження конституційного права позивача на пенсійне забезпечення в повному об'ємі, як фізичної особи, що одночасно реалізує своє право на здійснення підприємницької діяльності, а тому чітко вбачається порушення відповідачем конституційних норм, передбачених у ст.ст.8, 19, 42, 46 Конституції України.

30 червня 2016 року постановою Зарічненського районного суду Рівненської області, яка набрала законної сили 12 вересня 2016 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області в частині визнання протиправним рішення відповідача щодо обмеження у виплаті пенсії позивачу за період з 01 грудня 2015 року по 30 квітня 2016 року в розмірі 85% раніше призначеної пенсії.

Частиною 1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому, зважаючи на вказані норми законодавства та при наявності вказаного вище судового рішення та при відсутності у період з травня місяця по грудень місяць 2016 року внесених змін до законодавства, які б зобов'язували проводити обмеження виплат пенсій особам, які здійснюють підприємницьку діяльність, дії відповідача по обмеженню виплати призначеної пенсії у розмірі 85% є протиправними.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області допустило несправедливу дискримінацію права позивача на пенсію, належний соціальний захист, достатній життєвий рівень.

При цьому, суд вважає твердження відповідача, про відсутність правових підстав для виплати пенсії позивачу у повному розмірі необґрунтованими.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, п. 55).

Вирішуючи питання про застосування норм пенсійного законодавства у часі, слід врахувати вимоги статті 22 Конституції України, де закріплено, що права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За статтею 58 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Позивач зауважив, що саме через протиправні дії відповідача, виникла заборгованість по його пенсійних виплатах у розмірі 17166,67 грн. та завдана йому матеріальна та моральна шкода у розмірі 5373,04 грн. та 2000 грн. відповідно, надавши при цьому розрахунки зазначених сум (а.с.53-57).

Оскільки дані розрахунки відповідачем не спростовані, то суд погоджується з ним.

Однак, що стосується позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України завданої позивачу шкоди, то слід вказати слідуюче.

Згідно п.п.11, 18 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетними коштами є належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету, а їх головними розпорядниками є бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст.22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Згідно з наказом Міністерства фінансів України №939 від 23.08.2012 року "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", крім центрального апарату Міністерства фінансів України до системи головного розпорядника входять шість відповідальних виконавців, а саме: Державна казначейська служба України; Державна митна служба України; Державна податкова служба України; Державна пробірна служба України; Державна фінансова інспекція України; Державна служба фінансового моніторингу України (п.1.4 Порядку).

Здійснюючи в межах своїх повноважень контроль за дотриманням бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу, Казначейство України, відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року №460/2011, забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів.

Функціями Казначейства, водночас, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (Положення, затверджене КМ України від 15.04.2015 року №215; ст.ст.25, 43 Бюджетного кодексу України).

Крім того, як зазначено у ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" таким органом державної влади щодо виконання рішень суду про стягнення коштів державного бюджету виступають органи Державної казначейської служби України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів.

Однак, єдиним відповідачем по справі є Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області, яке не входить в коло вищезазначених розпорядників коштів державного бюджету. А тому вимоги позивача про стягнення коштів з Державного бюджету України мають бути пред'явлені до державного органу, на який може бути покладено обов'язок поновити порушене, оспорене чи невизнане право або охоронюваний законом інтерес у цій сфері, а саме Державної казначейської служби України.

Слід зазначити, що виключне право на визначення відповідача у справі має позивач.

Однак, хоча суд і наділений повноваженнями у встановленому законом порядку проводити заміну неналежного відповідача у справі чи залучати належного відповідача (ст.52 КАС України), волевиявлення позивача з цього приводу у ході розгляду справи було відсутнє, незважаючи на те, що правом визначити відповідача у справі, в контексті принципу диспозитивності, є виключне право позивача.

Отже, позовна вимога про стягнення з державного бюджету України коштів на користь позивача не може бути задоволена у зв'язку з невизначенням позивачем сторони у справі, на яку в подальшому має бути покладений обов'язок по виконанню даної частини позовних вимог у разі їх задоволення.

Статтею 87 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частина 3 зазначеної статті надає чіткий перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи, який є вичерпним.

Тому, інші фактичні витрати учасників процесу, не передбачені у статті, до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи не належать. Це, зокрема, і витрати на отримання виписки банку по руху коштів на рахунку, оскільки такі витрати суд розцінює, як витрати, які пов'язані з пошуком доказів для підтвердження обставин у позові, тобто до початку розгляду справи.

Таким чином, заявлені позивачем витрати у розмірі 50 грн., згідно копії квитанції №130075516 (а.с.44) не є витратами, які пов'язані з розглядом судової справи.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1653,60 грн.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, однак даний обов'язок відповідачем в даній справі не виконано.

З урахуванням наведеного вище та керуючись ст.ст.11, 12, 71, 150-163, 186 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задоволити частково.

Визнати рішення Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області по відмові в проведенні перегляду призначеної пенсії з врахуванням пільг наданих частиною 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та виплати недоплачених сум протиправними.

Визнати дії Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області по виплаті призначеної пенсії з 85% обмеженням протиправними.

Зобов'язати Зарічненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області виплатити суму недоплаченої пенсії, доплат до неї та компенсації за втрату частини доходу за період з 01 квітня 2016 року по грудень 2016 року включно на суму 17166,67 грн. (сімнадцять тисяч сто шістдесят шість гривень 67 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Зарічненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1653,60 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят три гривні 60 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк, з дня отримання копії постанови.

Суддя: підпис.

З оригіналом згідно.

Голова Дубровицького

районного суду Сидоренко З.С.