Постанова № 68241288, 08.08.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2017 р. Справа № 922/1188/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Казакова О.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 03.07.2017)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 19.07.2017)

- ОСОБА_3 (адвокат; договір про надання правової допомоги

від 20.01.2016);

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт», м. Харків (вх. № 2005 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 по справі № 922/1188/17

за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Новаагро Україна», м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агросвіт», м. Харків

до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт», м. Харків

про стягнення 273007,62 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 по справі № 922/1188/17 (суддя Н.М. Кухар) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт» на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Новаагро Україна» 139704,42 грн. пені, 12246,00 грн. - 3% річних, 56835,40 грн. інфляційних втрат, 64221,80 грн. неустойки у вигляді штрафу та 4095,12 грн. витрат з оплати судового збору.

23.06.2017 адвокатом ОСОБА_3 (за договором про надання правової допомоги від 20.01.2016) від імені відповідача - ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт», м. Харків було подано апеляційну скаргу (вх. № 2005), в якій міститься вимога скаржника про скасування незаконного та необґрунтованого рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 по справі № 922/1188/17 та, відповідно, про прийняття нового рішення, яким у позові повинно бути відмовлено. В якості підстав для скасування рішення суду першої інстанції скаржник зазначає про порушення зазначеним судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне зясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

26.06.2017 канцелярією Харківського апеляційного господарського суду зареєстровано заяву (вх. № 6778) про відкликання апеляційної скарги та її повернення ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромисловій асоціації «Агросвіт», м. Харків на підставі пункту 5 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України. Дана заява підписана директором ОСОБА_4 ОСОБА_5, повноваження якого підтверджені копією електронного витягу з ЄДР щодо підприємства станом на 26.06.2017. В цій заяві директор ТОВ АПА «Агросвіт» ОСОБА_5 зазначив, що його підприємство не подавало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 по справі № 922/1188/17, а ОСОБА_3 не є уповноваженим представником ТОВ АПА «Агросвіт», про що неодноразово повідомлялось ТОВ АПА «Агросвіт» як через засоби масової інформації (оголошення в Газеті Голос України № 179 від 21.06.2016), так і особисто підприємством направлявся на адресу ОСОБА_3 відповідний лист від 16.05.2017. Також, до вказаної заяви додано наказ № 1/14-04 від 14.04.2017 про скасування довіреностей, виданих, зокрема, ОСОБА_3, та про розірвання (відмову) в односторонньому порядку договору про надання правової допомоги (адвокатських послуг), що укладений між ОСОБА_4, і зокрема, адвокатом ОСОБА_3

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 з метою забезпечення принципів рівності всіх учасників перед законом та судом та створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також необхідності забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх матеріалів справи, апеляційну скаргу ТОВ АПА «Агросвіт», підписану представником адвокатом ОСОБА_3 за договором про надання правової допомоги від 20.01.2016, прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.08.2017 об 11:00 год.

08.08.2017 представником ТОВ АПА «Агросвіт» - ОСОБА_2 через канцелярію суду апеляційної інстанції в порядку статей 22, 100 ГПК України надано заяву про відмову від апеляційної скарги (вх. № 8297), в якій ТОВ АПА «Агросвіт» повідомило суд, що не уповноважувало нікого на подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 по справі № 922/1188/17 та на сьогодні її не підтримує, зокрема з підстав того, що питання щодо стягнення заборгованості за Договором позики №02/09/14-Б від 02.09.2014 вирішено та не заперечується відповідачем. Таким чином, ТОВ АПА «Агросвіт» вважає, що на сьогодні рішенням суду, що набрало законної сили, вже встановлено наявність заборгованості за Договором позики №02/09/14-Б від 02.09.2014. На сьогодні лише певне коло осіб має право представляти інтереси ТОВ АПА «Агросвіт». ОСОБА_4 відмовилось від послуг адвокатів, що намагаються в супереч його волі представляють інтереси товариства. Зокрема, Адвокат ОСОБА_3 представляє інтереси ТОВ АПА «Агросвіт» незаконно та його дії підпадають під порушення правил адвокатської етики. Відповідно до статті 31 Правил адвокатської етики передбачено, що клієнт може в будь-який час відмовитись від послуг адвоката. Повідомленням від 07.07.2017 ТОВ АПА «Агросвіт» відмовилось від послуг адвоката ОСОБА_3 та повідомило його про це. Крім того, ТОВ АПА «Агросвіт» зазначає, що від послуг зазначеного адвоката ОСОБА_4 відмовилось на підставі рішення загальних зборів від 30.06.2017. Повноваження представника ТОВ АПА «Агросвіт» - ОСОБА_2 представляти інтереси підприємства у суді апеляційної інстанції підтверджені директором ТОВ АПА «Агросвіт» - ОСОБА_5, який в свою чергу є єдиною повноваженою особою, що має право діяти без довіреності від імені ТОВ АПА «АГРОСВІТ» (електронний витяг з ЄДРПОУ від 08.08.2017 №1002895579). Отже, представник ТОВ АПА «Агросвіт» - ОСОБА_2 вважає, що має всі повноваження відмовитись від апеляційної скарги (навіть якщо якісь інші особи її підтримують), а наслідки такої відмови відповідачу відомі і ця відмова не порушить чиїх-небудь законних прав та інтересів.

Розглянувши зазначену заяву колегія суддів апеляційної інстанції вирішила не приймати відмову ТОВ АПА «Агросвіт» від апеляційної скарги, зважаючи на наступне.

За змістом статті 100 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови. Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги з підстав, визначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.

Згідно частини шостої статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

У пунктах 3.12. та 4.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» містяться розяснення про те, що згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 у даній справі № 922/1188/17 підписана адвокатом ОСОБА_3 від імені та в інтересах ТОВ АПА «Агросвіт» згідно договору про надання правової допомоги від 20.01.2016.

Заява про відмову від апеляційної скарги в порядку статей 22, 100 ГПК України підписана представником ТОВ АПА «Агросвіт» ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 19.07.2017.

Адвокат ОСОБА_3 уповноважений представляти інтереси відповідача директором ТОВ АПА «Агросвіт» ОСОБА_6, а представник ОСОБА_2 уповноважений директором ТОВ АПА «Агросвіт» ОСОБА_5

Згідно наданих у судовому засіданні 08.08.2017 пояснень представників сторін колегією суддів зясовано, що повноваження керівників ТОВ АПА «Агросвіт» на даний час є спірними.

Враховуючи те, що на даний час відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо керівника ТОВ АПА «Агросвіт» ОСОБА_5 є спірними, їх правомірність встановлюється в судовому порядку у справі № 820/676/17, провадження по якій ще триває і остаточне рішення ще не прийняте, відповідні докази суду не надані, а договір про надання правової допомоги від 20.01.2016, за яким діє адвокат ОСОБА_3 є чинним, з огляду на правові наслідки відмови від апеляційної скарги, колегія суддів не приймає відмову ТОВ АПА «Агросвіт» від апеляційної скарги (вх. № 8297 від 08.08.2017), оскільки це може порушити права та охоронювані законом інтереси сторін у даній справі № 922/1188/17.

Таким чином, дана справа підлягає апеляційному перегляду по суті спору за наявними в ній матеріалами без врахування спірних питань щодо повноважень представників.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агросвіт», м. Харків не реалізувала своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 08.08.2017, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Також, позивач та третя особа не скористались своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, а саме не надіслали суду апеляційної інстанції та скаржникові відзив на апеляційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами першою та другою статті 101 та пункту 7 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні 08.08.2017 представників позивача та відповідача, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт», м. Харків (вх. № 2005 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 по справі № 922/1188/17 підлягає частковому задоволенню, з огляду на нижченаведене.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Новаагро Україна» було подано позовну заяву до Господарського суду Харківської області (справа № 922/1453/16) про стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю АПА «Агросвіт», в тому числі суми основного боргу, штрафних та фінансових санкцій, а саме: 642218,00 грн. основного боргу, 10820,93 грн. 3% річних за період з 01.09.2015 по 23.03.2016, 162929,83 грн. пені за період з 01.09.2015 по 23.03.2016 та 27135,30 грн. інфляційних витрат з 01.09.2015 по 29.02.2016 за Договором позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.06.2016 у справі № 922/1453/16 позов ТОВ «Новаагро Україна» задоволено повністю та стягнуто з ТОВ АПА «Агросвіт» на користь ТОВ «Новаагро Україна» 642218,00 грн. основного боргу, 10820,93 грн. 3% річних за період з 01.09.2015 по 23.03.2016, 162929,83 грн. пені за період з 01.09.2015 по 23.03.2016, 27135,30 грн. інфляційних витрат з 01.09.2015 по 29.02.2016 за Договором позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014.

Постановою Харківського апеляційного Господарського суду від 18.08.2016 рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2016 у справі № 922/1453/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 у справі № 922/1453/16 залишено без змін.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014, яке встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 07.06.2016 у справі № 922/1453/16, та фактичне виконання відповідачем рішення суду у справі № 922/1453/16 лише 11.11.2016, про що свідчить копія платіжного доручення № 4356 від 09.11.2016. (платіж проведено банком 11.11.2016; том 1 аркуш справи 99), позивачем заявлено до стягнення з відповідача 139704,42 грн. пені за період з 24.03.2016 по 11.11.2016, 12246,00 грн. 3% річних за період з 24.03.2016 по 11.11.2016, 56835,40 грн. інфляційних втрат за період з 24.03.2016 по 11.11.2016, а також 64221,80 грн. неустойки у вигляді штрафу на підставі пункту 5.3. Договору позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014.

Таким чином, предметом даного судового розгляду є вимоги кредитора до боржника про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних сум, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати заборгованості по Договору позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014, стягнутої за рішенням суду в іншій справі, за період неохоплений судовим рішенням до моменту зарахування сплаченої боржником заборгованості на рахунок стягувача.

Крім того, предметом даного судового розгляду є вимоги кредитора до боржника про стягнення неустойки у вигляді штрафу в сумі 64221,80 грн. (10% від суми позики), який нараховано на підставі пункту 5.3. Договору № 02/09/14-Б від 02.09.2014, з урахуванням заявленої протягом 6 місяців з дати виникнення заборгованості вимоги про сплату штрафу від 26.02.2016, яка боржником не виконана.

Розглянувши вказані позовні вимоги, надавши правову кваліфікацію спірних правовідносин та правову оцінку обставин справи, Господарський суд Харківської області визначився, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 139704,42 грн. пені, 12246,00 грн. 3% річних, 56835,40 грн. інфляційних втрат та 64221,80 грн. неустойки у вигляді штрафу є правомірними та підлягають задоволенню з огляду на обґрунтованість та документальне підтвердження.

Колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобовязання по Договору позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014 у вигляді пені, 3 % річних, інфляційних втрат та неустойки у вигляді штрафу, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.09.2014 між ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Біотоп» (позикодавець) та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт» (позичальник, відповідач) було укладено Договір позики № 02/09/14-Б, за умовами якого позикодавець, в порядку та на умовах, визначених Договором, передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у пункті 2.1. цього Договору, а позичальник зобовязується повернути позику у визначений цим Договором строк.

Згідно пункту 4.1. Договору строк повернення позики встановлено 31.08.2015.

18.09.2014 відповідач повернув позивачу позику частково в сумі 42,00 грн.

17.07.2015 між ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Біотоп» та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт» було укладено Договір про відступлення права вимоги (заміну кредитора) № 17/07/2-ВПВ, згідно якого право вимоги за Договором позики перейшло до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агросвіт» (третьої особи у справі).

24.11.2015 між ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агросвіт» та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Новаагро Україна» (позивачем) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 24/11-ВПВ.

Згідно умов вищевказаного Договору про відступлення права вимоги ТОВ «Торгівельний дім «Агросвіт», як первісний кредитор, передало ТОВ «Новаагро Україна» право вимагати від боржника - ТОВ АПА «Агросвіт», належного виконання всіх зобов'язань, у тому числі сплати штрафних санкцій та інших зобов'язань, за Договором позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014, укладеним між ТОВ «АПК «Біотоп» та ТОВ АПА «Агросвіт».

Договір позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014, а також вищезазначені Договори про відступлення права вимоги у встановленому порядку не розірвані, не визнані недійсними, отже є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, твердження скаржника про незаконність усіх цих Договорів є безпідставними.

Враховуючи те, що рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 по справі № 922/1453/16 залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, набрало законної сили, колегія суддів вважає, що встановлений вказаним рішенням факт наявності у відповідача обов'язку по сплаті заборгованості в сумі 642218,00 грн. за Договором позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014, а також наявність боргу в зазначеній сумі, мають преюдиційний характер, а тому в силу вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доведенню повторно при розгляді даної справи № 922/1188/17.

Пунктом 2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розяснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що невиконання відповідачем взятого на себе договірного зобовязання у вигляді порушення строку повернення позики тягне за собою відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства та умовами Договору.

Так, згідно статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. За прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України № 3-12г10 від 08.11.2010).

Крім того, як зазначено у пункті 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Також, у пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» міститься розяснення про те, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Відповідно до пункту 30.1. статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Пунктом 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Зважаючи на те, що грошові кошти на рахунок стягувача фактично було зараховано 11.11.2016 і це підтверджується наданим позивачем платіжним дорученням № 4356 від 09.11.2016, моментом виконання грошового зобов'язання боржником є саме 11.11.2016, а не 01.11.2016 та 02.11.2016, як помилково вважає скаржник. За таких обставин, надані відповідачем до матеріалів справи засвідчені копії квитанцій від 28.10.2016, від 01.11.2016 та від 02.11.2016 про сплату ТОВ АПА «Агросвіт» заборгованості, пені, інфляційних, судового збору згідно наказу Господарського суду Харківської області по справі № 922/1453/16 від 30.08.2016 на загальну суму 920444,57 грн. (том 1 аркуші справи 142-147) правомірно залишені судом першої інстанції поза увагою, як такі що не мають вирішального значення для правильного вирішення спору у даній справі № 922/1188/17.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу в розмірі 642218,00 грн. інфляційні втрати за весь час прострочення, тобто, за період неохоплений судовим рішенням у справі № 922/1453/16 і по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов'язання боржника відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України припинилося внаслідок його виконання.

Згідно пункту 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, позивач вправі вимагати сплати інфляційних втрат за період з 24.03.2016 по 10.11.2016 (включно), а не по 11.11.2016, як помилково зазначено у позові.

Колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши за допомогою програми ОСОБА_7 (версія 9.5.3.) перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в розмірі 56835,40 грн., приходить до висновку, щодо наявності в ньому помилок як при визначенні кінця перебігу строку для їх нарахування, так і безпідставне завищення зазначеної суми без будь-якого обґрунтування.

Проте суд першої інстанції вказаній обставині не надав належної правової оцінки, не перевірив арифметичну та методологічну правильність наданого до позову розрахунку інфляційних втрат. Відповідних даних про результати перевірки місцевим господарським судом розрахунку позивача в частині нарахування інфляційних матеріали справи не містять.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що розрахунок позивача є арифметично невірним і завищеним, не узгоджується із вимогами законодавства, нарахований за період більший на один день, а отже стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 49914,08 грн. Відповідний розрахунок залучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи.

Разом з цим, згідно перерахунку суду апеляційної інстанції 3 % річних за період з 24.03.2016 по 11.11.2016 складають суму 12265,31 грн., тобто є більшими, ніж ті, що заявлені позивачем до стягнення (12246,00 грн.). Враховуючи те, що суд не наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог та відсутність відповідного клопотання з боку позивача, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вимога про стягнення 3% річних в сумі 12246,00 грн. обґрунтовано задоволена місцевим господарським судом повністю.

Що стосується правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 139704,42 грн., яка нарахована за період з 24.03.2016 по 11.11.2016, колегія суддів зазначає наступне.

Як передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно положень частини першої статті 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 5.2. Договору позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014 встановлено, що у разі порушення строків повернення позики позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно пункту 5.4. Договору позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014, сторони домовились встановити строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у 3 (три) роки та продовжити строк нарахування пені на весь час існування заборгованості.

Судом першої інстанції на підставі наявних у справі матеріалів обґрунтовано встановлено, що вимога про сплату штрафу була пред'явлена відповідачу 26.02.2016, тобто протягом 6 місяців з дати виникнення заборгованості.

У відповідності з умовами пункту 5.2. Договору позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014 позивачем за період прострочення відповідачем грошового зобовязання в сумі 642218,00 грн. (з 24.03.2017 по 11.11.2017), нараховано пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення від зазначеної суми боргу. Згідно розрахунку позивача пеня складає суму 139704,42 грн.

Однак, як вже було зазначено вище, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (пункт 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, колегія суддів дійшла висновку, що в даному розрахунку позивачем допущені арифметичні помилки та безпідставно нарахована пеня на суму заборгованості за день її фактичної сплати, а тому вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 139322,70 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки у вигляді штрафу в розмірі 64221,80 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з пунктом 5.3. Договору позики № 02/09/14-Б від 02.09.2014 у разі не повернення позики у строк, що встановлений пунктом 4.1. Договору, позичальник зобов'язаний, на вимогу позикодавця, сплатити штраф в розмірі 10 % від суми позики.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що: вимога про сплату штрафу була пред'явлена відповідачу 26.02.2016, тобто протягом 6 місяців з дати виникнення заборгованості, що не суперечить умовам договору та вимогам законодавства; строк звернення до суду із вимогою щодо сплати штрафу з урахуванням умов пункту 5.4. Договору позики позивачем не пропущено, а тому дана вимога підлягає задоволенню.

Наведені скаржником доводи щодо неправомірного нарахування позивачем суми штрафу з причин пропущення строку позовної давності не спростовують висновки суду в зазначеній частині, а тому колегією суддів відхиляються.

Відповідно до частини першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у звязку з невірним визначенням місцевим господарським судом сум пені та інфляційних, які підлягають стягненню з відповідача, прийняте у даній справі рішення підлягає зміні у відповідній частині, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 49914,08 грн. інфляційних втрат та 139322,70 грн. пені. Судовий збір за подання позовної заяви також підлягає пропорційному розподілу, із врахуванням розміру задоволених позовних вимог.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо невірного виконання позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум та, відповідно, необґрунтоване їх задоволення місцевим господарським судом у відповідній частині, перевірені судом апеляційної інстанції, за результатами чого встановлено арифметичну невідповідність розрахунку позовних вимог в частині сум інфляційних втрат та пені, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 99, 101, 102, пунктом 4 статті 103, пунктом 3 частини першої статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт», м. Харків задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2017 по справі № 922/1188/17 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт» (61002, м. Харків, вул. Маршала Бажанова, буд. 5, літ. «Б-3»; код ЄДРПОУ: 32949661) на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Новаагро Україна» (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66; код ЄДРПОУ: 34631027):

139322,70 грн. - пені;

12246,00 грн. - 3% річних;

49914,08 грн. - інфляційних втрат;

64221,80 грн. - неустойки у вигляді штрафу;

3985,57 грн. - витрат з оплати судового збору.

В частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 381,72 грн. пені та 6921,32 грн. інфляційних втрат у позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Новаагро Україна» (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66; код ЄДРПОУ: 34631027) на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Агропромислова асоціація «Агросвіт» (61002, м. Харків, вул. Маршала Бажанова, буд. 5, літ. «Б-3»; код ЄДРПОУ: 32949661) 120,53 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.