Постанова № 68241236, 07.08.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2017 р. Справа № 914/3218/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Галушко Н.А. Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Іскра” б/н від 11.04.17 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.04.2017 року

у справі №914/3218/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Іскра”, м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “ВіЕс Банк”, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, м. Львів

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

За участю представників сторін:

від позивача - не з’явився;

від відповідача – ОСОБА_2 – представник;

від третьої особи – не з’явився.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/3218/16 розподілено до розгляду судді – доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.17 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 25.05.17.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.17 розгляд справи відкладено на 26.06.17.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.17 розгляд справи відкладено на 06.07.17.

Розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.17 у справі призначено проведення автоматизованої заміни складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматизованої заміни складу колегії суддів від 04.07.17, у зв’язку з відпусткою судді – члена колегії Гриців В.М. до складу судової колегії введено суддю Галушко Н.А.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.17 розгляд справи відкладено на 03.08.17.

У судовому засіданні 03.08.17 оголошено перерву до 07.08.17.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.04.17 у справі №914/3218/16 (головуючий суддя Сухович Ю.О., судді Гоменюк З.П., Кітаєва С.Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача. Скасовано заходи до забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 16.01.2017р.

Місцевий господарський суд виходив з того, що за порушення умов кредитного договору, станом на 24.11.2016р. за позивачем обліковувалась прострочена заборгованість - по тілу кредиту - 444 499,53 доларів США, що еквівалентно згідно офіційного курсу НБУ станом на 24.11.2016 року (на дату складання розрахунку заборгованості) становить - 11 373 684,62 грн.

При цьому, суд дійшов висновку, що виписка по особових рахунках №2063 та №2067 є документом, який у розумінні Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, підтверджує безспірність вимог ПАТ “ВіЕс Банк” до ПАТ “Іскра” щодо погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, оскільки є документом, який у розумінні Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, підтверджує безспірність вимог ПАТ “ВіЕс Банк” до ПАТ “Іскра” щодо погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, оскільки відображає облік сум заборгованості за внесками по кредитному договору та операції із їх перенесення із поточної у прострочену, здійснену на підставі документів дня та із врахуванням здійснених платежів позичальником на погашення кредитної заборгованості.

З огляду на наведене, судом першої інстанції не знайдено підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки такий вчинено у відповідності вимогам чинного законодавства.

При цьому, доводи позивача щодо невчинення обов’язкової реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, спростовані місцевим господарським судом , оскільки звернення стягнення на предмет забезпечення - транспортні засоби - було зареєстровано ПАТ “ВіЕс Банк” 24.11.2016р., до вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Також, судом вказано на те, що незазначення відповідачем у повідомленні-вимозі від 30.08.2016р. №09-4/14403 загального розміру невиконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги, не може бути підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 04.04.17 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

При цьому, апелянт вважає прийняте рішення суду незаконним та необгрунтованим, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, скаржник вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що банк вчасно не зареєстрував відомості про звернення стягнення на предмет застави, оскільки відповідно до ст.27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» така реєстрація здійснюється одночасно з надісланням повідомленням – вимогою, при цьому, як зазначає скаржник, що вимога була надіслана боржнику 01.09.16, а відомості внесено до Державного реєстру відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження лише 24.11.16.

Крім того, апелянт зазначає про те, що банком не подано нотаріусу первинних документів на підтвердження безспірності вимог, а банківскі виписки, на думкку скаржника, сформовані без первинних документів не підтверджують безспірності вимог банку.

Також, скаржник вважає, що банк не мав прав вчиняти виконавчий напис з огляду на положення ч.2 та ч.3 ст.28 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до яких якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

В той час, місцевим господарським судом не враховано, що відповідно до ч.1 ст.26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із наведених у статті позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а п.5 ч.2 ст.27 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що повідомлення обов’язково повинно містити, зокрема, визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач.

Апелянт зазначає, окрім іншого про те, що в повідомленні від 30.08.16 зазначено про передачу об’єкта у володіння банку, проте застосовано інший позасудовий спосіб врегулювання спору, а саме звернуто стягнення на заставлене майно.

З огляду на недослідження судом зазначених обставин, апелянт вважає рішення місцевого господарського суду незаконним.

25 травня 2017 року до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у зв’язку з чим просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У поданому відзиві відповідач покликається на безпідставність доводів апеляційної скарги, зокрема, вказує на необгрунтованість тверджень апелянта стосовно недоведеності безспірності боргу, оскільки подана виписка, на його думку, є документом, в розумінні Переліку документів, за якими проводиться стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Також, відповідач вважає безпідставними покликання апелянта на невчасність реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як підставу для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. При цьому, відповідач покликається на позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 20.05.15 у справі №6-158цс15.

06 липня 2017 року представником скаржника подано до суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких він вважає, що судом при винесені рішення не досліджено чи виконав банк усі передбачені законом та договором застави дії (вимоги) необхідні для звернення стягнення.

07 серпня 2017 року представником скаржника додано до матеріалів справи копії ухвал Господарського суду Львівської області у справі № 914/3047/16 від 02.12.16 та 27.03.17, якими на його думку підтверджується наявність спору щодо суми заборгованості за кредитним договором.

Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Позивач та третя особа участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні 07.08.1.7 не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Беручи до уваги те, що у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для перегляду рішення в апеляційному порядку, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість закінчення розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача та третьої особи.

У судових засіданнях присутні представники позивача та відповідача навели свої доводи міркування та заперечення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15.06.2012р. між ПАТ "ФОЛЬКСБАНК" (правонаступником якого є ПАТ "ВіЕсБанк" (далі за текстом – банк) та ПАТ “Іскра” (позичальник) було укладено кредитний договір № KU017692 (з усіма змінами та доповненнями до нього), згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 5 472 454,00 доларів США, з терміном кредиту до 15.06.2017 року.

29 квітня 2015 року між сторонами було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 1372, згідно з умовами якого, в забезпечення виконання зобов’язань за вказаним вище кредитним договором, позивач передав відповідачу у заставу належне йому на праві власності рухоме майно, з усіма приналежностями та покращеннями, які є на момент укладення цього договору та які можуть виникнути в майбутньому, а саме: 68 транспортних засобів, оцінених сторонами у 14 486 997,00 грн.

Покликаючись на порушення позичальником - ПАТ «Іскра» вимог кредитного договору, 30.08.16 банком на адресу ПАТ «Іскра» надіслано, зокрема, вимогу №09-4/14403 від 30.08.16 (Т.1, а.с.36-39), яка отримана позичальником 02.09.16 (Т.1, а.с.144, 220).

У вимозі банк повідомив позичальника про те, що у забезпечнння своєчасного та повного виконання умов кредитного договору, на підставі ст.27 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" банк вимагає від заставодавця передати предмет застави у володіння останнього.

24 листопада 2016 року банк звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 із заявою №10-3/19980 в якій просив вчинити виконавчий напис на договорі застави, укладеному між ПАТ «ВіЕс Банк» та ПАТ «Іскра» посвідченому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 29.04.15, за реєстровим №1372 (Т.1, а.с.162).

24 листопада 2016 року Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис №3509, відповідно до якого звернено стягнення на рухоме майно зі всіма приналежностями та покращеннями: 68 транспортних засобів, які належать ПАТ “Іскра” на підставі відповідних свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (Т.2, а.с.31-42).

За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного рухомого майна запропоновано задовольнити вимоги ПАТ “ВіЕс Банк” за період з 01.03.2016р. по 24.11.2016р. включно, у розмірі: еквівалентному 4 030 203,53 доларів США, що у еквіваленті до національної валюти України - гривні згідно курсу НБУ станом на дату здійснення розрахунку становить 103 123 312,42 гри. - загальна сума заборгованості за кредитом (у т.ч. прострочена заборгованість по тілу кредиту - 444 499,53 дол. США. що у еквіваленті до національної валюти України - гривні згідно курсу НБУ станом на дату здійснення розрахунку становить 11 373 684,62 грн.; еквівалентному 58 157,06 дол. США - сума нарахованих та несплачених відсотків, що у еквіваленті до національної валюти України - гривні згідно курсу НБУ станом на дату здійснення розрахунку становить 1 488 100,69 грн.: і 315 269,15 грн. - сума нарахованої, але несплаченої комісії за період із 15.06.2012 р. по 23Л 1.2016 p., згідно з умовами кредитного договору; 873 971,20 грн. - нарахована банком пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, обрахованої від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, станом на 24.11.2016р. за несвоєчасне повернення кредиту, процентів та/або комісій, згідно з умовами кредитного договору, 50 000,00 грн. - плата нотаріусу за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму еквівалентну 4 088 360,59 доларів США, що у еквіваленті до національної валюти України - гривні згідно курсу НБУ станом на дату здійснення розрахунку становить 104 611 413,11 грн. та 2 239 240,35 грн.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем винесено постанову від 08.12.16 про відкриття виконавчого провадження №53069664 по виконанню виконавчого напису нотаріуса №3509 (Т.1, а.с.16-33).

ПАТ “Іскра” вважає, що виконавчий напис №3509 вчинений з численними порушеннями законодавства, умов кредитного договору, а тому є таким, що не підлягає виконанню. З огляду на наведне, ПАТ «Іскра» звернулося до суду з позовом до ПАТ «ВіЕс Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегі ясуддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Статтею 1 Закону України "Про заставу", яка кореспондується зі ст.572 Цивільного кодексу України встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України є звернення стягнення на предмет застави.

Згідно ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 р. №2654-XII встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з пунктами 1, 2 глави 12 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі в тексті постанови - Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. за № 296/5 захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна.

У підпункті 1.1 пункту 1 глави 16 Розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Таким чином, виконавчий напис - це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.

Аналіз наведених норм свідчить, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

24 листопада 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за заявою ПАТ “ВіЕс Банк” вчинено спірний виконавчий напис №3509 на договорі застави від 29.04.2015р., укладеному на забезпечення виконання зобов’язання за Кредитним договором №КU17692 від 15.06.2012р.

Як встановлено місцевим господарським судом у виконавчому написі №3509 нотаріус допустив описку, зазначивши рік його вчинення 2015, а не 2016. Водночас, як свідчать дані Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, наданий відповідачем, бланки серії НВХ №№264710-264714 було витрачено саме 24.11.2016р., що свідчить про вчинення нотаріусом виконавчого напису №3509 в листопаді 2016 року а не у листопаді 2015 року.

Згідно із п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ №1172 від 29.06.1999р. для одержання виконавчого напису на нотаріально посвідчених договорах, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що разом із заявою про вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, банком було подано нотаріусу наступні документи:

• оригінал розрахунку загальної заборгованості;

• оригінали виписок із рахунків, відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України;

• оригінал кредитного договору та додатків до нього;

• довідку про курс валют станом на день здійснення розрахунку заборгованості;

• копії вимог

• копію довіреності представника ПАТ “ВіЕс Банк”.

Згідно із п. 3.5. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами Україні затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. N 296/5, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусі затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. N 1172.

Слід мати на увазі, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом України «Про нотаріат». Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам.

Приписами законодавства встановлено, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов’язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 20.05.2015р. у справі №6-158цс15.

Оцінивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновоком місцевого господарського суду стосовно того, при подачі заяви про вчинення виконавчого напису ПАТ “ВіЕс Банк” було надано приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 необхідні документи.

Посилання скаржника на те, що банківськи виписки, за відсутності первинних документів, не підтверджують факт як надання так і погашення кредиту, спростовуються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне:

Як зазначено вище, відповідно до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису, крім оригіналу нотаріально посвідченої угоди, подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Чинним законодавством, що регулює нотаріальну діяльність, не надано визначення поняття «безспірна заборгованість», тому підтвердження наявності заборгованості боржника щодо виконання грошового зобов’язання стосовно юридичних осіб має ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності контрагентів за договором, виходячи з такого.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до Плану рахунків Національного банку України та Інструкції про застосування Плану рахунків НБУ, затверджених Постановою НБУ №280 від 17.06.2004р., балансовий рахунок за №2063 - довгострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання - віднесено до групи 206 - кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання - Класу 2 - операції з клієнтами. Призначення рахунку - облік довгострокових кредитів, що надані суб'єктам господарювання на здійснення поточної діяльності, у тому числі для здійснення операцій з експорту та імпорту товарів і послуг. За дебетом рахунку проводяться суми наданих кредитів. За кредитом рахунку проводяться суми погашення заборгованості; суми заборгованості, що перераховані на рахунок простроченої заборгованості.

Водночас, відповідно до Плану рахунків НБУ, балансовий рахунок за №2067 - прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання - також віднесено до групи 206 - кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання - Класу 2 - операції з клієнтами. Призначення рахунку - облік простроченої заборгованості за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання. За дебетом рахунку проводяться суми простроченої заборгованості за наданими кредитами. За кредитом рахунку проводяться суми погашення простроченої заборгованості за наданими кредитами; суми списання безнадійної заборгованості.

План рахунків бухгалтерського обліку банків України - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності. При цьому, аналітичний облік є складовою системи бухгалтерського обліку, що надає детальну інформацію про кожного контрагента та кожну операцію. Ведення аналітичного обліку забезпечується за допомогою аналітичних рахунків. Відкриття аналітичних рахунків передбачає наявність обов'язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, що необхідна для складання звітності та управління банком, забезпечується за допомогою додаткових параметрів, які визначаються банком самостійно.

Разом із тим, визначення понять “аналітичний рахунок”, “внутрішньобанківські операції”, “внутрішньобанківські рахунки” тощо надано Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ за №254 від 18.06.2003р.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновоком місцевого господарського суду стосовно того, що усі банківські операції, як то зарахування коштів на рахунок, видача коштів через касу, виконання доручень клієнта, перенесення заборгованості на рахунки для обліку простроченої заборгованості обліковуються на аналітичних рахунках банку; - облік таких операцій, як перенесення заборгованості із поточної на прострочену із зазначенням відповідних аналітичних рахунків здійснюється із ініціативи банку без доступу клієнта до таких рахунків; - виписка по особових рахунках (у тому числі аналітичних), є відображенням здійсненого обліку на аналітичних рахунках - регістрах бухгалтерського обліку із відображенням посилань на первинні бухгалтерські документи.

Банком на підтвердження наявності заборгованості подано виписки руху коштів по рахунках за №20637000001453 та за №20679000000597 станом на 24.11.2016р., з яких вбачається, що за боржником обліковувалась заборгованість у розмірі 444 449,53 дол. США - за період прострочення платежів із березня 2016р. по жовтень 2016р.

З огляду на вищенаведене, подана як додаток до заяви про вчинення виконавчого напису виписка по особових рахунках №2063 та №2067 відображає облік сум заборгованості за внесками по кредитному договору та операції із їх перенесення із поточної у прострочену, здійснену на підставі документів дня та із врахуванням здійснених платежів позичальником на погашення кредитної заборгованості.

Таким чином, подана виписка є документом, який підтверджує факт як надання так і поверненя кредиту.

Разом з тим, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року №1255-IV, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна, містить інші норми. Прикінцевими і перехідними положеннями цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового регулювання обтяжень рухомого майна, а положення Закону України "Про заставу" та ст.590 Цивільного кодексу України застосовуються лише в тій частині, що не суперечить йому.

Аналогічний правовий висновок щодо такого застосування норм права міститься в постанові Верховного Суду України від 28.02.2012р. у справі №28/55 (№3-10гс12).

Так, положеннями статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Отже, ця імперативна норма покладає на обтяжувача обов'язок зареєструвати у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення незалежно від способу звернення, чи то на підставі рішення суду чи в позасудовому порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2014 у справі № 910/7025/13.

Відповідно до ч.1 ст. 27 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що 30.08.16 банком на адресу ПАТ «Іскра» надіслано вимогу №09-4/14403 від 30.08.16 (Т.1, а.с.36-39), яка отримана позичальником 02.09.16.

При цьому, відомості звернення стягнення на предмет забезпечення - транспортні засоби - було зареєстровано ПАТ “ВіЕс Банк” в Державному реєстрі лише 24.11.2016р.

За змістом статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

З огляду на викладені положення вбачається, що передувати направленню повідомлення - вимоги має передувати реєстрація в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, адже саме з моменту вчинення даної реєстрації звернення стягнення в силу приписів Закону відраховується 30-ти денний строк на виконання вимог заставодержателя.

Покликання місцевого господарського суду на те, що ні Закон України “Про нотаріат”, ні Перелік документів не передбачають як передумову вчинення виконавчого напису нотаріуса реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення не предмет обтяження, колегія суддів апеляційної інстанції вважає передчасним, оскільки зазначені норми ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є імперативними, та як зазначено вище, згідно з Прикінцевими і перехідними положеннями ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому реєстрація відомостей в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження має відбуватися одночасно з надсиланням повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та передувати в часі реалізації банком, як обтяжувачем, права на задоволення своїх вимог на підставі виконавчого напису нотаріуса та надання боржнику 30 - ти денного строку на виконання вимог заставодержателя щодо передачі предмета обтяження у володіння обтяжувача.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери; реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Статтею 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: зміст порушення, вчиненого боржником; загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; опис предмета забезпечувального обтяження; посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

З аналізу вказаної статті вбачається, що при надісланні повідомлення, кредитор має чітко визначитися із способом позасудового звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, що повинно відобразитися у повідомленні.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з повідомлення – вимоги від 30.08.16 №09-4/14403, керуючись ст.27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», банк вимагає від заставодавця передати предмет застави у володіння останнього.

Таким чином, у зазначеному повідомленні банком визначено позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме шляхом передачі майна у володіння банку.

Натомість, в порушення вимог ст.28 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» банк застосував інший спосіб позасудового способу звернення стягнення, а саме звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, проте повідомлення про обрання такого способу звернення стягнення боржнику, в порушення ст.27 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не надсилалося.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що банком не було дотримано визначеної статтями 24, 26, 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" процедури звернення стягнення на предмет застави за договором застави в позасудовому порядку.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що між сторонами станом на момент розгляд усправи в суді існує спір щодо заборгованості за кредитним договором ( справа №914/3047/16), що є тією обставиною, яка виключає можливість вважати вимоги до боржника безспірними.

Враховуючи вищевикладене, оскільки звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису у даному випадку суперечить нормам чинного законодавства (статтям 24, 26, 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"), колегія суддів вважає позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Іскра” про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрованого в реєстрі за №3509 , таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на те, що судом встановлено обставини на які покликається апелянт в апеляційній скарзі, щодо допущенння банком порушень спеціального закону, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Львівської області від 04.04.17 у даній справі - скасуванню.

Судовий збір покласти на відповідача відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПрАТ “Львівський електроламповий завод “Іскра” б/н від 11.04.17. – задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.04.17. у справі №914/3218/16 - скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити.

3. Визнати виконавчий напис від 24.11.16 №3509 вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 таким, що не підлягає до виконання.

4. Стягнути з ПАТ “ВіЕс Банк” на користь ПрАТ “Львівський електроламповий завод “Іскра” 1378 грн. судового збору за позовом та 1515 грн. судового збору за розгляд апелційної скарги.

5. Місцевому господарському суду видати наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Давид Л.Л.