Рішення № 68240900, 07.08.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2017 р.Справа № 922/1646/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово - інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків", м. Харків про стягнення 113 301,06 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 довіреність №1 від 18.04.2017р.;

відповідача - ОСОБА_2 довіреність №20/06-2 від 20.06.2017р.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово - інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово - інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД", в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 10050,00 грн., пеню у розмірі 3551,06 грн., штраф у розмірі 100000,00 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору оренди нежитлового приміщення №01/08/13 від 01.08.2013р. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

У судовому засіданні 19.07.2017р. оголошувалась перерва до 24.07.2017р. о 14:30.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.07.17р. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи - задоволено, продовжено строк розгляду справи до 08.08.2017р. Розгляд справи відкладено на "02" серпня 2017 р. о 11:00.

Представники відповідача надали 02.08.2017р. клопотання про витребування у позивача по справі доказів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.08.17р. клопотання відповідача про витребування доказів задоволено частково. Розгляд справи відкладено на "07" серпня 2017 р. о 10:15. Зобов'язано позивача надати до суду: інформацію на предмет хто фактично орендує нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Харків, провулок Троїцький 9-В, 3 поверх, кімната 3-8, з 01 квітня 2017 року до моменту звернення позивача із даною позовною заявою до суду - 22.05.2017р. В іншій частині клопотання про витребування доказів - відмовлено.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та надав додаткові пояснення до відзиву на позов за вх.№25183, в яких відповідач зазначав, що стягнення орендної плати з орендаря можливе лише у випадку користування майном, у судовому засіданні представник позивача зазначав, що у нього відсутні докази користування відповідачем приміщенням в період з 15.03.2017р. по 01.04.2017р., що співпадає із листом від 14.02.2017р. №12/2 щодо одностороннього припинення дії терміну договору оренди №1/08/13 від 01.08.2013р. з 15.03.2017р. Також, відповідачем надані додаткові документи по справі, які судом долучені до матеріалів справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 серпня 2013 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/08/13 (далі по тексту - договір)

Відповідно до п.1.1 договору позивач передає, а відповідач приймає в оренду окреме нежитлове приміщення в будинку, що розташований за адресою: м. Харків, пров. Івана Дубового, 9-В, 3-й поверх, кімната 3-8, площею 32,1 м.кв.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що за використання об'єкту оренди відповідач сплачує позивачеві орендну плату у розмірі 2 200,00 грн., в т.ч. ПДВ = 366,66 грн.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що орендар (відповідач) компенсує витрати, пов'язані з наданням телефонного зв'язку, відповідно до рахунків за телефонний зв'язок.

Позивачем було виконано взяті на себе зобов'язання за договором та передано у користування відповідачеві нежитлове приміщення - кімнату 3-8, площею 32,1 м.кв., що підтверджується актом прийому - передачі нежитлового приміщення за договором оренди нежитлового приміщення № 01/08/13 від 01.08.2013р.

20 вересня 2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди нежитлового приміщення № 01/08/13 від 01.08.2013 року, відповідно до п.1.1. якої було внесено зміни до п. 3.1. договору - збільшено розмір орендної плати з 01.10.2016 року до 3350,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 558,33 грн. на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно, не пізніше 5-го числа поточного місяця. Починаючи з 6-го числа поточного місяця.

Позивач зазначає, що відповідачем не виконуються взяті на себе зобов'язання з оплати орендної плати відповідно до умов договору та за період з лютого по квітень 2017р. заборгованість відповідача складає 10050,00 грн.

Також позивач зазначає, що 14.02.2017р. направив відповідачеві лист за №12/2, за змістом якого позивачем було відповідача повідомлено про розірвання договору в односторонньому порядку з 15.03.2017р., в зв'язку з чим пропонувалось звільнити орендоване приміщення до вказаної дати.

Позивач зазначає, що на вищевказаний лист відповідач запропонував звільнити орендовані приміщення на інших умовах (оферта), а саме - звільнити приміщення в строк до 30.03.2017 року, а у випадку невиконання ним цих зобов'язань сплатити крім оренди ще й штраф у розмірі 100 000,00 грн. Дана пропозиція була прийнята (акцептована) позивачем, що підтверджується відміткою на листі № 12/2 від 14.02.2017 року.

Позивач зазначає, що на даний час орендоване згідно договору приміщення відповідачем за актом приймання - передачі не повернуто, у зв'язку із чим просить стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 100 000,00 грн.

Крім того, позивачем нараховано пеню у розмірі 3551,00 грн. згідно п.3.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 20.01.2017р.

Відповідач у відзиві на позов зазначав, що фактично звільнив орендовані приміщення 13.03.2017р., що підтверджується податковою звітністю позивача за березень та квітень 2017р. в березні 2017р., тому погоджується із наявністю заборгованості перед позивачем за лютий 2017року, проте заперечує заборгованість за березень-квітень 2017р. Зазначав про не вірність позиції позивача щодо укладання змін до договору у спрощеній формі у формі листа позивача від 14.02.2017р., та оскільки між сторонами укладено договір у письмовій формі всі зміни до нього також укладаються у письмовій формі, тому стягнення штрафу у розмірі 100 000,00 грн. є безпідставним. Крім того, відповідач зазначав, що не погоджується із сумою пені нарахованої позивачем та вважає дану суму надмірно великою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 3 ЦК України (ч. 2 та 3), закріплює, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Факт отримання майна відповідачем та виникнення у відповідача зобов'язання по сплаті за користування орендованим майном підтверджується актом приймання передачі орендованого майна від 01.08.2013р. (аркуш справи №10), підписаним сторонами та скріпленим їх печатками.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За умовами договору оренди він вступає в силу з моменту укладання 01.08.2013р. та діє 35 місяців.

Суд, не погоджується із позицією позивача щодо дострокового розірвання договору та зміні умов договору в частині строків звільнення приміщення та відповідальності за невиконання зобов'язання за договором повернути приміщення 30.03.2017р. у формі права позивача вимоги на сплату відповідачем штрафу у розмірі 100 000,00 грн. у спрощеній формі, з огляду на наступне.

Як вбачається з листа позивача від 14.02.2017р. позивач повідомив відповідача проте, що згідно п.4.1. розділу ІV договору №1/08/13 від 01.08.2013р., договір припиняє свою дію та на вимогу орендодавця, повідомляє його за 30 днів до розірвання договору. Тому позивач повідомив відповідача проте, що з 15.03.2017р. позивач в односторонньому порядку розриває договір, та відповідач повинен звільнити приміщення к вказаній даті.

На вказаному листі зазначена відмітка директора відповідача: "Я зобов'язуюсь звільнити приміщення по домовленості з Вами до 30.03.2017р. у разі невиконання зобов'язання сплатити окрім оренди ще й штраф у розмірі 100 000,00 грн.".

За умовами п. 4.1. договору, договір припиняє свою дію у разі:

- у зв'язку зі спливом строку його дії;

- за вимогою орендаря, якщо до закінчення строку дії даного договору орендар втратив необхідність у користуванні приміщенням;

- у разі загибелі орендованого приміщення;

- за вимогою орендодавця, на протязі 30 днів з моменту попередження орендаря орендодавцем о припиненні даного договору.

Відповідно до п.5.1. договору, правовідносини сторін, не врегульовані даним договором регулюються даним договором, регулюються діючим законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, договір про зміну або розірвання договору належить вчиняти у тій самій формі, у якій укладався основний договір, тобто у формі додаткової угоди до договору.

У матеріалах справи додаткова угода укладена між сторонами на предмет розірвання договору або внесення змін до договору шляхом додавання до умов договору додаткового забезпечення виконання відповідачем зобов'язання штрафом у розмірі 100 000,00 грн. - відсутня, а відтак договір не є розірваним, або зміненим за погодженням сторін, як зазначає позивач.

Лист №12/2 від 14.02.2017р. є листуванням між позивачем та відповідачем та міг передувати укладанню додаткової угоди про розірвання або зміну умов договору, але не зміною умов договору за погодженням сторін.

Позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 100 000,00 грн.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Аналіз вищезазначених норм права дає суду підстави вважати, що сторони повинні забезпечити виконання зобов'язання неустойкою (штрафом) у письмовій формі за згодою сторін, якщо забезпечення виконання зобов`язання не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не забезпечили у відповідності до чинного законодавства (у письмовій формі) шляхом укладання додаткової угоди виконання зобов'язання відповідачем неустойкою, тому позовна вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100 000,00 грн. є безпідставною, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 10050,00 грн. за період лютий 2017р. по квітень 2017р. включно.

Згідно ст. 795 Цивільного Кодексу України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судом встановлено, що між сторонами акт прийому - передачі не підписаний, тобто на даний час не має доказів фактичного повернення відповідачем орендованого майна: окремого нежитлового приміщення в будинку, що розташований за адресою: м. Харків, пров. Івана Дубового, 9-В, 3-й поверх, кімната 3-8, площею 32,1 м.кв. - 13.03.2017р., а відтак не має доказів звільнення відповідачем цього приміщення.

Відповідач зазначає, що 13.03.2017р. повернув орендоване майно позивачу, тому погоджується із наявністю заборгованості за лютий 2017р., проте проти стягнення з нього заборгованості за березень - квітень заперечує. Проте вказані відповідачем обставини не знаходять свого документального підтвердження у матеріалах справи, а отже орендоване майно на даний час орендодавцю (позивачу) орендарем (позивачем) не повернуто.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що судом встановлено, що договір не є розірваний, або змінений листом №12/02 від 14.02.2017р. та акт прийому - передачі між сторонами не підписаний, що підтверджує знаходження майна у відповідача, суд вважає, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 10 050,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Також, позивач просить з відповідача пеню у розмірі 3551,06 грн.

Відповідно до речення 3 пункту 3.3. договору оренди, в якій вносились зміни додатковою угодою №1 від 20.09.2016р. сторони обумовили, що починаючи з 06 числа текучого місяця, орендарю не сплатив орендну плату нараховується пеня у розмірі 1% від повної суми орендної плати за кожен день прострочення за оренду.

Відповідно до розрахунку позивача, поданого разом з позовною заявою, розмір пені нарахований за період з 06.02.2017р. по 10.04.2017р., з 06.03.2017р. по 10.04.2017р., з 06.04.2017р. по 10.04.2017р. і становить 3551,грн.

Однак розрахунок позивача був зроблений без врахування положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 674,96 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

В решті частині задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 2876,04 грн. позовні вимоги є безпідставними, такими, що не відповідають діючому законодавству України, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків" (61124, м. Харків, вул. Зернова, буд. 55 Б, кв. 24, код 37458472, р/р 26000537604600 в АТ "Укрсиббанк", МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово - інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" (61003, м. Харків, вул. Троїцький, буд. 9-В, код 36817055, р/р 260000000084863 ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023) суму основного боргу у розмірі 10 050,00 грн., пеню у розмірі 674,96 грн. та судовий збір у розмірі 160,88 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 2876,04 грн. та штрафу у розмірі 100 000,00 грн. - у задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 11.08.2017 р.

Суддя ОСОБА_3