Рішення № 68240015, 10.08.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.08.2017 Справа № 904/7142/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп", м. Кропивницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепропресс Сталь", м. Дніпро

про стягнення 48050,39 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 361 від 19.07.2017, адвокат;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3 від 21.03.2017, представник.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепропресс Сталь" (відповідач), в якій заявило вимогу про стягення 41950,06 грн основної заборгованості, 448,23 грн 3% річних, 1699,61 грн інфляційних втрат та 3952,49 грн пені, нарахованих з посиланням на неналежне виконання договору поставки № 30, укладеного між сторонами 15.06.2016.

Відповідно до ухвали суду від 26.07.2017 судове засідання здійснюється в режимі відеоконференції.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись у своєму відзиві від 21.07.2017, поданому до суду 24.07.2017, на відсутність правових підстав для звернення позивача до суду з позовом, оскільки сторонами не узгоджувалась інша більш висока нова ціна товару, кількість та інші умови договору поставки № 30 від 15.06.2016, крім тих, що були встановлені в специфікації № 1.

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 25.07.2017 було оголошено перерву до 10.08.2017.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

15.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп" (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Днепропресс Сталь" (далі покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 30 (далі договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товари виробничо-технічного призначення (далі - товари), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари на умовах, передбачених цим договором.

Найменування товарів, їх кількість, ціни, вартість, вимоги до їх якості (відповідність

стандарту, ТУ тощо), умови і строки постачання та оплати товарів наведені в специфікаціях (додатках), що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору покупець проводить розрахунок з постачальником в порядку, встановленому в специфікації на партію товарів, на підставі виставленого рахунку.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на суму 840050,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 82 від 23.02.2017 та товарно-транспортною накладною № 55 від 23.02.2017, та виставлено останньому рахунки на оплату товару: № 92 від 22.02.2017 на суму 126900,00 грн та № 96 від 23.02.2017 на суму 713150,00 грн.

В свою чергу відповідач отриманий товар оплатив лише частково у сумі 126900,00 грн за платіжним дорученням № 2528 від 23.02.2017, а 10.03.2017 повернув постачальнику частину товару на суму 671199,94 грн, в результаті чого у останнього виникла заборгованість у загальній сумі 41950,06 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач зазначив, що специфікація до договору поставки не складалась сторонами, а отже розрахунки проводяться продавцем на підставі виставлених постачальником до оплати рахунків.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.

Відповідач прийняв товар за ціною, що була вказана в накладній на його поставку та не заявив ніяких заперечень щодо ціни чи якості товару.

В подальшому частина товару повернута, а частина залишилась у власності відповідача.

Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом правової позиції, викладеної у п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідач не визнав позовні вимоги.

Судом встановлено, що відповідач порушив строки здійснення оплати отриманого товару, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 41950,06 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п. 1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.3 договору сторони передбачили, якщо строки оплати не дотримуються, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, суд виявив допущену останнім описку, яка полягає у невірно вказаній кінцевій даті заявленого періоду нарахування пені. Так, з позовної заяви слідує, що періодом невиконання грошового зобов'язання позивач визначив 130 днів з 24.02.2017 по 03.07.2017. З розрахунку позивача вбачається, що кінцевою датою періоду нарахування пені останній вказав 27.06.2017, виходячи з чого кількість днів прострочення мала б дорівнювати 124 дням, водночас, кількість днів у розрахунку позивача склала 130 днів, як і заявлено в позові. З огляду на що суд дійшов висновку, що позивач допустився помилки в розрахунку, а тому пеня нарахована та заявлена останнім у сумі 3952,49 грн є правомірною, яка і підлягає до стягнення з відповідача за період, починаючи з 24.02.2017 по 03.07.2017 включно, як належної кінцевої дати розрахунку. Суд також наголошує, що він жодним чином не вийшов за межі позовних вимог, а лише встановив факт допущеної позивачем описки.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 24.02.2017 по 03.07.2017 у сумі 448,23 грн та інфляційні втрати за період з березня 2017 року по травень 2017 року включно у сумі 1699,61 грн, перевіривши які суд дійшов про їх обґрунтованість та вірність.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обовязку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повністю з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн покладаються на відповідача, як на сторону з вини якої виник спір відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепропресс Сталь" (м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 139; ідентифікаційний код 30922208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп" (м. Кропивницький, вул. Аерофлотська, буд. 28; ідентифікаційний код 38693422) основний борг у сумі 41950,06 грн, пеню у сумі 3952,49 грн, 3% річних у сумі 448,23 грн, інфляційні нарахування у сумі 1699,61 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 11.08.2017.

Суддя ОСОБА_3