Рішення № 68239958, 09.08.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.08.17р. Справа № 904/7471/17

За позовом Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" (м. Дніпро)

до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" (м. Дніпро)

про зобов'язання виконати умови договору про закупівлю послуг за державні кошти № 51 від 22.03.2017 в частині надання послуг постачання гарячої води

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 1 від 03.01.2017)

ОСОБА_2 - представник (довіреність № 2 від 03.01.2017)

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 3/10-107 від 30.06.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Державний заклад "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" (далі - відповідач), в якій просить суд зобов'язати відповідача виконати умови договору про закупівлю послуг за державні кошти № 51 від 22.03.2017, а саме: надавати послуги постачання гарячої води за ДК 021:2015-09320000-8 позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 24.04.2017 відповідач без пояснення причин та за відсутності на те правових підстав припинив поставку гарячого водопостачання позивачу. Як вказує позивач, заборгованість по сплаті за надані послуги гарячого водопостачання у позивача перед відповідачем відсутня; звернення позивача щодо відновлення гарячого водопостачання залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.08.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 44396/17 від 09.08.2017), в якому він частково заперечував проти задоволення позовних вимог, а саме: вказував про те, що припинення гарячого водопостачання сталося з незалежних від нього причин. Так, у зв'язку з наявністю заборгованості у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", останнім було припинено газопостачання відповідача, що унеможливило виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем із забезпечення надання послуг з гарячого водопостачання. Відповідач у відзиві відзначив, що після відновлення газопостачання Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" ним буде негайно відновлено надання обумовлених спірним договором послуг позивачу. Враховуючи викладені відзиві обставини, відповідач просив суд залишити позовну заяву без розгляду.

У судове засідання 09.08.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 09.08.2017 наполягав на задоволенні його позовних вимог, посилаючись на те, що матеріали справи містять всі докази на підтвердження правомірності його вимог.

У судовому засіданні 09.08.2017 представник відповідача виклав зміст відзиву на позовну заяву, з урахуванням доводів якого просив суд вирішити спір.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 09.08.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Так, 22.03.2017 між Державним закладом "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" (далі - замовник, позивач) та Державною установою "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" (далі - учасник, відповідач) було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 51(далі - договір, а.с.11-12), відповідно до умов якого учасник зобов'язується у 2017 році надати замовнику послуги, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги на встановлених договором умовах (пункт 1.1. договору).

Найменування послуги Єдиний закупівельний словник за ДК 021:2015 - 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов'язана продукція (централізоване опалення (послуги з теплопостачання) Кількість: 2024 Гкал (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 5.1. договору місце надання послуг: вулиця Чичеріна, будинок 84, м. Дніпро, 49006.

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що сторони відповідно до статті 180 Господарського кодексу України та статті 631 Цивільного кодексу України встановлюють, що умови договору застосовуються до відносин між ними, з 01.02.2017 і діють до 31.12.2017, а в частині виконання своїх зобов'язань, до повного їх виконання сторонами.

Докази зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, у пункті 2.1. договору сторони визначили, що учасник повинен надати замовнику послуги, якість яких відповідає умовам з дотриманням таких споживчих властивостей, якісних показників і режимів:

1) гаряче водопостачання:

- згідно із затвердженим режимом гарячого водопостачання протягом року;

- склад і властивості гарячої води згідно з нормативами, встановленими органами Держстандарту і МОЗ України;

- забезпечення нормативної температури гарячої води у точці розбору не менш як +500С

2) опалення:

- своєчасний початок та закінчення опалювального сезону - з 15 жовтня до 15 квітня, або за домовленістю сторін з обов'язковим оформленням додаткової угоди, яка буде вважатись невід'ємною частиною договору;

- безперебійне теплопостачання протягом усього опалювального сезону - 6 місяців (із розрахунку 175 діб на опалювальний сезон).

Слід відзначити, що відповідно до пункту 3.1. договору сума, визначена договором, становить: 3 289 789 грн. 36 коп., в тому числі ПДВ 548 298 грн. 23 коп. Ціна за 1 Гкал становить: 1 625 грн. 39 коп. з ПДВ.

Розрахунковий період оплати послуг - один календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше ніж 15 числа наступного за розрахунковим місяцем (пункт 4.1. договору).

Як вказує позивач, заборгованість з оплати послуг за спірним договором у нього перед відповідачем відсутня.

Відсутність заборгованості станом на 12.06.2017 також підтверджена позивачем та відповідачем в акті звірки взаєморозрахунків № 1 від 12.06.2017, який підписаний та скріплений печатками як позивача так і відповідача (а.с.13).

Отже, з матеріалів справи вбачається належне виконання своїх зобов'язань за договором зі сторони позивача.

У пункті 6.3. договору сторонами були визначені зобов'язання учасника, а саме: учасник зобов'язаний: забезпечити надання послуг у строки, встановлені договором та забезпечити надання послуг, якість яких відповідає умовам, установленим розділом ІІ договору (підпункти 6.3.1. та 6.3.2. договору).

В свою чергу, як вказує позивач та що не заперечується відповідачем, з 24.04.2017 відповідач без пояснення причин та за відсутності на те правових підстав припинив поставку гарячого водопостачання позивачу; звернення позивача щодо відновлення гарячого водопостачання залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказував про те, що припинення гарячого водопостачання сталося з незалежних від нього причин. Так, у зв'язку з наявністю заборгованості у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", останнім було припинено газопостачання відповідача, що унеможливило виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем із забезпечення надання послуг з гарячого водопостачання. Відповідач у відзиві відзначив, що після відновлення газопостачання Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" ним буде негайно відновлено надання обумовлених спірним договором послуг позивачу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, у пункті 9.2. договору визначено, що у разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із листом № 02-124 від 03.05.2017, в якому пропонував вишукати можливість негайного постачання гарячої води, що попередить втручання у справу санітарно-епідеміологічної служби, інших контролюючих органів (а.с.14).

У зв'язку з відсутністю відповіді на вказаний лист, позивач звернувся до відповідача вдруге - з листом № 03-67 від 25.05.2017, в якому зауважив, що про порушення умов договору він інформував відповідача у листі № 02-124 від 03.05.2017 та просив негайно вирішити питання, чого не відбулося. З урахуванням викладеного, відповідач повторно просив забезпечити виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань у невідкладеному порядку, за іншого попередив про можливість використання права діяти в спосіб, встановлений законодавством України (а.с.15).

Однак, вказані звернення позивача були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Як підтверджено представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 09.08.2017 гаряче водопостачання Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" станом на час вирішення спору не відновлено.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Протягом розгляду справи судом, відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов'язань, визначених умовами договору про закупівлю послуг за державні кошти № 51 від 22.03.2017.

Вирішуючи даний спір по суті, судом також враховано слідуюче.

Згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З вищенаведених норм закону вбачається, що договір за своєю суттю є домовленістю, в якій втілюється вільне волевиявлення його сторін та є юридичним фактом, який слугує підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. Тобто, зобов'язання, що виникло і діє породжує для однієї сторони вправо вимагати, а для іншої сторони - обов'язок виконати певну дію або ж утриматись від неї. Належне виконання зобов'язання - це, передусім, виконання його відповідно до умов договорів та інших актів законодавства. При цьому, пріоритетність умов договору дає можливість його сторонам обрати такий конкретний варіант виконання зобов'язання, який би найбільшою мірою відповідав їхнім інтересам, оскільки сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За загальним правилом у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов'язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає вказаним нормам.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При цьому, одним із визначених цивільним та господарським законодавством способів захисту порушеного права є, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Цей спосіб захисту застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

Щодо наявності заборгованості у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", внаслідок чого останнім було припинено газопостачання відповідача, що унеможливило виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем із забезпечення надання послуг з гарячого водопостачання, суд зазначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Так, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.

У розділі VIII договору сторонами були визначені обставини непереборної сили, а саме:

- сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо) (пункт 8.1. договору);

- сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (пункт 8.2. договору);

- доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою або іншим компетентним органом (пункт 8.3. договору).

При цьому, доказів наявності вказаних обставин сторонами суду не надано, а відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Отже, за статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов'язань за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 51 від 22.03.2017 перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи вищезазначене, факт порушення відповідачем умов договору про закупівлю послуг за державні кошти № 51 від 22.03.2017 належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача виконати умови договору про закупівлю послуг за державні кошти № 51 від 22.03.2017, а саме: надавати послуги постачання гарячої води за ДК 021:2015-09320000-8 позивачу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 600 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зобов'язати Державну установу "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" (49006, м. Дніпро, вулиця Надії Алексеєнко, будинок 80; ідентифікаційний код 14316882) виконати умови договору про закупівлю послуг за державні кошти № 51 від 22.03.2017, а саме: відновити надання послуги постачання гарячої води за ДК 021:2015-09320000-8 Державному закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" (49006, м. Дніпро, вулиця Надії Алексеєнко, будинок 84; ідентифікаційний код 01285973).

Стягнути з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" (49006, м. Дніпро, вулиця Надії Алексеєнко, будинок 80; ідентифікаційний код 14316882) на користь Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" (49006, м. Дніпро, вулиця Надії Алексеєнко, будинок 84; ідентифікаційний код 01285973) 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4