Ухвала суду № 68239524, 10.08.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника відповідача Коноваленко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.05.2017р. по справі № 640/4008/17

за позовом ОСОБА_2

до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про визнання неправомірними дій та зобов'язання здійснити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (надалі по тексту позивач) звернулася до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправною відмову відповідача нарахувати та виплачувати позивачу пенсію на рівні не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом, та зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок пенсії із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати, починаючи з 01.09.2015 року з урахуванням раніше виплачених сум, врахувавши, що розмір виплаченої їй пенсії не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 12.05.2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано відмову Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсію на рівні не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом протиправною.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова провести перерахунок пенсії ОСОБА_2, із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, та провести відповідні виплати, починаючи з 01 вересня 2015 року з урахуванням раніше виплачених сум, врахувавши, що розмір виплаченої їй пенсії не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.05.2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Харкова та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 в розмірі 949 грн., розраховану відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058- VI.

09.02.2017 року позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок її пенсії до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

14.03.2017 року УПФУ в Київському районі м. Харкова з посиланням на норми ч.3 ст. 42 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 року та Постанову КМУ №265 від 26.03.2008 рокулистом було повідомлено позивача, що загальний розмір пенсії з 01.09.2015 року позивача становить 949,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача по виплаті пенсії позивачу в розмірі, який є значно нижчим ніж встановлено законом, з 01.09.2015 року є неправомірними.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив вимогу про зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок пенсії із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати, починаючи з 01.09.2015 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Як встановлено з матеріалів справи, порушення прав позивача в частині невиплати пенсії у розмірі відповідно до норм чинного законодавства відбувалося періодично, починаючи з 01.09.2015 року, а тому кожного місяця, не отримуючи пенсію у належному розмірі позивач був обізнаний про порушення його прав та мав змогу звернутись до суду за їх захистом.

До відповідача з заявою про перерахунок пенсії позивач звернувся 09.02.2017 року.

На вказану заяву отримав відповідь від 14.03.2017 року про обґрунтованість виплати пенсії в розмірі нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

До суду з позовом позивач звернувся 16.03.2017 року.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова з заявою про перерахунок пенсії 09.02.2017 року колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 09.08.2016 року. тобто за 6 місяців до дня звернення до відповідача з заявою від 09.02.2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З матеріалів справи таких підстав не вбачається. Доказів поважності пропуску строку на звернення до суду з позовом позивачем не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок пенсії із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати з 01.09.2015 року по 09.08.2016 року у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду підлягають залишенню без розгляду.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання пенсії за віком з 10.08.2016 року у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виходячи з наступного.

Положеннями ч. 1 ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

У відповідності з ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановлено: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" визначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Положеннями ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу станом на 28.02.2017 року позивач з січня 2015 року інших доходів не отримує. (а. с. 16-19).

Також, як вбачається з трудової книжки позивача остання з січня 2015 року звільнена за власним бажанням. Записів про прийняття позивача на роботу після звільнення трудова книжка не містить.

Враховуючи вищевикладене, позиція відповідача, з посиланнями на ч.3 ст.42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" стосовно неможливості виплачувати позивачеві пенсію в розмірі не нижчому, ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки він отримує дохід, колегією суддів не береться до уваги, оскільки є необґрунтованою.

Положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 р. зазначено, що оскільки Конституція має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого врядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" від 26.03.2008 року № 265, є такими, що суперечать ч.3 ст.46 Конституції України.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який вищу юридичну силу.

Положеннями ч. 2 ст. 8 КАС України, встановлено принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів бере до уваги надані позивачем рішення Європейського суду, а також лист Вищого адміністративного суду від 17.08.2016 №1875/10-14/16, з аналізу змісту якого випливає, що при вирішенні справ стосовно виплати пенсії в розмірі нижчому, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом для непрацездатних осіб, національні суди мають керуватися ст. 46 Конституції України та враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 18.07.2006 року по справі „Проніна проти України" та від 12.07.2016 року по справі "Петриченко проти України" констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначив, що у цих справах заявники звертались до національних судів з вимогою вирішити їх спори щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявники посилались, зокрема, на положення ст. 46 Конституції України, заявляючи, що їх пенсії не повинні бути нижчими за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позови з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. На думку Європейського Суду з прав людини національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.05.2017р. по справі № 640/4008/17 скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати, починаючи з 01.09.2015 року по 09.08.2016 р. та прийняти в цій частині ухвалу , якою позов ОСОБА_2 в цій частині залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Київського районного суду м. Харкова від 12.05.2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 11.08.2017 р.