Ухвала суду № 68238006, 06.06.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Мельника В.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року

у адміністративній справі № 804/5163/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд Колія» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд Колія», та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № 0004901407 від 05.08.2016 р. про збільшення ТОВ «Рембуд Колія» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»: за основним платежем - 6 439 365 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 609 841,25 грн., а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд Колія» сплачений судовий збір у розмірі 120738.09 грн.

Постанова суду оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду відповідачем по справі з підстав неврахування доводів податкового органу, недоведеності позивачем реальності вчинення ним господарських операцій з його контрагентами, які були створені лише з метою прикриття незаконного формування податкового кредиту з ПДВ для підприємств шляхом документального оформлення проведених безтоварних операцій, а тому вважає, що у позивача не було правових підстав формувати податковий кредит на підставі накладних, виписаних на його адресу контрагентами, у зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення у цій справі про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, та перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин спірних правовідносин і їх правову оцінку та відповідність дій позивача при взаємовідносинах з його контрагентами нормам матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта щодо скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на нижченаведене.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, оскаржуване у цій справі позивачем податкове повідомлення рішення №0004901407 від 05.08.2016 р. про збільшення ТОВ «Рембуд Колія» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем 6439365 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1609841.25 грн., було прийнято Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на підставі акт № 371/04-36-14-01/30338278 від 20.07.2016 року, складеного за результатами проведеної контролюючим органом в період з 13.06.2016 р. по 13.07.2016 р. планової виїзної перевірки ТОВ «Рембуд Колія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 06.08.2014 р. по 31.03.2016 р., за висновками якої перевіркою було встановлено порушення позивачем положень: - п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення суми ПДВ - 342801 грн., в тому числі за березень 2015 року, занижено податок на додану вартість на суму 6 096 664 грн., в тому числі: квітень 2015 року 1525988 грн., травень 2015 року 528752 грн., червень 2015 року 245675 грн., липень 2015 року 735439 грн., серпень 2015 року 717282 грн.. вересень 2015 року 819692 грн., жовтень 2015 року 1377582 грн., листопад 2015 року 146254 грн.

Висновки контролюючого органу мотивовані тим, що у всіх контрагентів позивача, а саме: ТОВ «Діналекс», ТОВ «Укрінжиніринг Він», ТОВ «Монолітид», ТОВ «Камекс-Пром», ТОВ «Профі Хаус» - відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, чи незначна їх чисельність, відсутність оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (послуг), відсутні сертифікати походження матеріалів, відсутні документи що дозволяють роботи на об'єктах ГМК, а розрахунки проводились у вексельній формі, що у сукупності за твердженням перевіряючих свідчить про відсутність наміру отримання доходу постачальниками при здійснення господарських операцій.

Тобто, фактичною підставою прийняття оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення стали висновки контролюючого органу про те, що ТОВ «Рембуд Колія» безпідставно відобразило в податковому обліку наслідки господарських операцій по контрагентам ТОВ «Діналекс», ТОВ «Укрінжиніринг Він», ТОВ «Монолітид», ТОВ «Камекс-Пром», ТОВ «Профі Хаус». На думку відповідача, такі операції фактично не здійснювались.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Рембуд Колія» не погодився із такими висновками відповідача та зазначив, що реальність операцій позивача з його контрагентами підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, а доводи податкового органу про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди є безпідставними та не ґрунтуються на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції під час її розгляду здійснив повну перевірку обставин на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також обставин на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, зокрема шляхом установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Так, судом першої інстанції детально було перевірено обставини здійснення господарських відносин позивача по укладеним в перевіряємий період договорам з його контрагентами на загальну суму 38637810 грн., використання позивачем отриманих товарів (послуг) у власній господарській діяльності, і правильність та повноту оформлених по цим відносинам первинних документів, якими повністю підтверджено дотримання позивачем всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит по взаємовідносинам:

- з ТОВ «Монолитід» (постачальник) за договором поставки №2615, за яким постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення та/або товари народного споживання (товар) зі складеною специфікацію №1 на товар (шпала дерев'яна просочена) на суму 245760.00 грн. (з ПДВ), реальність виконання якого підтверджено долученими до матеріалів справи копіями видаткової накладної №209, рахунком на оплату та товарно-транспортними накладними;

- з ТОВ «Камекс-Пром» (постачальник) договору поставки № 0715, за яким постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення та/або товари народного споживання (товар) згідно специфікації №1 (болт шляховий, гайка клемна. костиль шляховий, шуруп) на суму 269078.83 грн. (з ПДВ), специфікації №5 (болт шляховий, гайка клемна, костиль шляховий, протиугін) на суму 86793.88 грн. (з ПДВ), специфікації №12 (болт шляховий, гайка клемна, костиль шляховий, протиугін тощо) на суму 1 86398.06 грн. (з ПДВ); договору поставки №1315, згідно якого постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення та/або товари народного споживання (товар) за специфікацією №17 (лист г/к) на суму 731.58 грн. (з ПДВ); договорів на постачання продукції виробничо-технічного призначення та/або товари народного споживання (товар): від 26.02.2015 р. № 1215, від 26.02.2015 р. №1115, від 26.01.2015 р № 0815, за погодженими за цими договорами специфікаціями на товар із визначенням кількісного та цінового показника, а також зазначенням умов постачання; договорів на постачання покупцю продукцію виробничо-технічного призначення та/або товари народного споживання (товар): від 26.02.2015 р. №0715, від 26.02.2015 р. №1315, від 26.02.2015 р. №1215, від 26.02.2015 р. №1115, від 26.02.2015 р. №1015, від 26.02.2015 р. № 0815, за погодженими специфікаціями на товар (підкладка в асортименті, накладка, клеми, втулки тощо) та визначенням кількісного та цінового показника, а також зазначенням умов постачання - реальність виконання яких підтверджено долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних, рахунків на оплату, товарно-транспортних накладних.

- з ТОВ «Діналекс» (постачальник) договору № 5615 на надання послуг механізмами та спеціальною технікою (роботи автотранспорту) в якому погоджено договірна ціна, та реальність виконання якого підтверджено долученими до матеріалів справи копіями: актами прийому-передачі наданих послуг № 533, 534, №535, №536, №537, №538, №539, №540, №541, №542, №543, №544, №545, №546, №547, №548, №549, №550, №551, №552, №553, №554, №555, №556, №557, №558, та рахунками на оплату №534, №535, №536, №537, №538, №539, №540, №541, №542, №543, №544, №545, №546, №547, №548, №549, №550, №551, №552, №553, №554, №555, №556, №557, №558;

- з ТОВ «Профі хаус» (постачальник) договорів на постачання покупцю продукцію виробничо-технічного призначення та/або товари народного споживання (товар) №1615, №1715, №1815, № 1915, №2015, з погодженими специфікаціями на товар (шпали, бруси, болти, швелери, труби, гайки та інші комплектуючі) із визначенням кількісного та цінового показника, та зазначенням умов постачання, реальність виконання яких підтверджено долученими до матеріалів справи копіями: видаткових накладних №78, №83, №84, №85, №87, №89, №90, №93, №105, №108, №88, №77, №80, №82, №86, №94, № 95, № 103, № 106, №109, №89, № 91, № 92, № 88 , № 97, № 98, № 99, № 90, № 87, № 79, № 91, № 96, № 102, № 110, № 93, № 174, № 81, № 100, №173, №76, № 92, №104 №107, №101, та рахунками на оплату товару;

- з ТОВ «Укрінжиніринг Він» договором поставки №2115, реальність виконання якого підтверджено долученими дод матеріалів справи копіями видаткових накладних № 71, №72, №73, №74, №75, №76, №77, №78, №79, № 80, № 68, № 73, № 62, № 63, № 64, № 65, № 66, № 67, № 69, №70, № 71, № 72, № 74, № 75, № 76, № 77, № 78, № 79, № 91, № 92, № 93, № 94, № 95 , № 96, № 97, № 98, № 99, № 100, № 101, № 102, № 61, № 62, № 63, № 64 , № 65, № 66, № 67, № 68, № 69, № 70, № 71, № 72, № 73, № 74, № 7, № 8, № 9, № 79, № 80, № 7, № 8, № 9, та рахунками на оплату, і товарно- транспортними накладними;

Зважаючи на встановлені судом першої інстанції фактичних обставин справи, судова колегія погоджується з його висновками які ґрунтуються на результатах вивчення первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, внаслідок чого спростовується висновок перевірки в частині відсутності реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

За результатами перевірки висновків суду першої інстанції під час апеляційного перегляду його постанови за апеляційною скаргою відповідача, судовою колегією встановлено, що позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит, а вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів. Разом з тим, відповідачем по справ не було надано суду належних документальних доказів відсутності у ТОВ «Діналекс», ТОВ «Укрінжиніринг Він», ТОВ «Мополитід», ТОВ «Камекс- Пром», ТОВ «Профі Хаус» спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення та виконання спірних у цій справі правочинів. В тому числі відповідачем по справі не спростовано того, що контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість, належним чином звітували до податкового органу, і стосовно них не анулювалася у встановленому законом порядку їх реєстрація платника податку на додану вартість, не порушувалося кримінальних справ за ведення фіктивної підприємницької діяльності чи за ухилення від сплати податків, і не виносилося відповідних вироків.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Рембуд Колія» дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України по аналогічній категорії справ, та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Що стосується наведених в апеляційній скарзі доводів податкового органу, судова колегія зазначає, що ні в акті перевірки, ні в суді першої та апеляційної інстанцій не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про обставини, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність використання товарів (послуг) з господарською діяльністю позивача, а також про те, що використання отриманих товарів (послуг) не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру). Не наведено відповідачем також об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень

Судом апеляційної інстанції також не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення. Відповідачем також не доведено, що контрагентам позивача визначались суми податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням вимог податкового законодавства по вказаним господарським операціям.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

За таких обставин, судова колегія визнає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог ТОВ «Рембуд Колія», правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

З огляду на вказані обставини колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача щодо скасування постанови суду першої інстанції, та вважає за необхідне залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч. 1 ст.198, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та в строки, що визначені ст.212 КАС України

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: Д.В. Чепурнов