Постанова № 68237903, 09.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 серпня 2017 року № 826/7929/17

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Едвін стіл Корпорейшн»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м.Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Едвін Стіл Корпорейшн» (надалі - ТОВ «Едвін Стіл Корпорейшн», позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (надалі -ГУ ДФС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача зазначає, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було порушено норм податкового законодавства при здійсненні ним господарської діяльності.

Представниквідповідача зазначив, що про правомірність винесених податкових повідомлень-рішень та безпідставність вимог позивача. Письмових заперечень проти позовних вимог суду не надано.

На підставі ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАСУ) судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Едвін Стіл Корпорейшн» зареєстроване 30.09.2013р. за №10731020000025196 та з 01.10.2013 року перебуває на обліку в ДПІ у Голосіївському районіГУ ДФС у м.Києвi.

На підставі Наказу від 03.03.2017р. №1619 з наступним продовженням строків проведення на підставі наказу № 2441 від 04.04.2017р.податковим органом проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Едвін Стіл Корпорейшн» з питань з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014.р по 31.12.2016р.

За результатами проведення перевірки, складено Акт №195/26-15-14-02-01-14/38918340 від 21.04.2017р. «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвін Стіл Корпорейшн» (код за ЄДРПОУ 38918340) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р.», яким встановлено порушення:

п.44.1 п.44.6 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.140.4.2. п. 140.4 ст.140, п.134.1 ст.134. пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело дозавищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства на суму 76456,00грн., в тому числі по періодамза 2014 рік на суму 76456,00грн. та заниження податку на прибуток підприємства що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 1035149,00грн., в тому числіза 2015 рік на суму 526553,00грн.;за 1 квартал 2016р. на суму 62454,00грн.;за 2 квартал 2016р. на суму 264086,00грн.;за 3 квартал 2016р. на суму 6572,00грн.;за 4 квартал 2016р. на суму 175484,00грн.

п.181.1 ст. 181, п.188.1 ст. 188, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.185.1 ст.185, пп.192.1.1 п. 192.1 ст.192, п. 192.1 ст.192, п.198.1 п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.200.2 п.200.1 ст. 200, п.201.1, абз.1 абз.5 п.201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті на загальну суму 423180,00гривень в т.ч. за грудень 2014р. на суму 15066,00грн.;листопад 2015р. на суму 35612,00грн.:червень 2016р. на суму 75267,00грн.;листопад 2016р. на суму 92997,00грн.;грудень 2016р. на суму 204238,00грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 328088,00грн., в т.ч. за грудень 2016р. на суму 328088,00грн.

пп.«б» п.176.2 ст.176 розділу IV та пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України, щодо несвоєчасного подання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків за 4кв. 2014р. та 1 кв.2015р.

пп.266.7.5 п.266.7 пп.266.8.1 п.266.8 ст.266 Податкового кодексу України, в результаті неподання річної декларації по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016р., внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 898,62грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено наступніподаткові повідомлення-рішення №0003381402 від 31.05.2017р., яким зараховано позивачу до складу податкового кредиту наступних (податкових) звітних періодів суму завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 328088,00грн.; №0003371402 від 31.05.2017р., яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 76456,00грн.; №0003361402 від 31.05.2017р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 423180,00грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 105795,00грн.; №0003351402 від 31.05.2017р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1035149,00грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 127149,00грн.; №0914140303 від 31.05.2017р., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно на суму 898,62грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 224,66грн.

Позивач вважає протиправними винесення зазначених податкових повідомлень-рішень щодо встановлених порушень та не погоджується з оскаржуваними рішенням, в зв'язку з чим подано адміністративний позов.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн», як встановлено актом перевірки, мало взаємовідносини з ТОВ «Морфо Оіл» (стара назва - ТОВ «Спецтехметал»), СТОВ «Моноліт» та рядом нерезидентів, зокрема: компанія «VV Exim Group OU» (Естонія), компанія «Adem Eesti OU» (Естонія), компанія «Soufflet Negose S.A.S» (Франція), компанія «Gilezi Gushchulug company LTD» (Азербайджан), компанія «Louis Dreyfys Commoditines Suisse SA» (Швейцарія).

Між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» (покупець) та ТОВ «Спецтехметал» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №117 від 16.05.2016р. Згідно договору продавець продає, а приймає та оплачує згідно умов договору обладнання, реактиви та технічну літературу (ГОСТ, ДСТУ) згідно додатків до договору.

На виконання умов договору ТОВ «Спецтехметал» виписано видаткові накладні від 31.05.2016р. №31-05/3, від 31.05.2016р. №31-05/4, від 31.05.2016р. №31-05/5, від 31.05.2016р. №31-05/4 та податкові накладні від 31.05.2016р. №64, 65, 66, 67.

Між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» (покупець) та СТОВ «Моноліт» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №21/11 від 21.11.2016р. Згідно умов договору, продавець продає, а приймає та оплачує згідно умов договору просо, не для посіву, українського походження, врожаю 2016р.

На виконання умов договору СТОВ «Моноліт» виписано накладні №78 від 21.11.2016р., №79 від 22.11.2016р. та податкові накладні від 22.11.2016р. №380/2, №381/2, №378/2.

В подальшому проведено очищення та сушіння зерна, яке здійснене ПП «Зернопродукт» та ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України» на підставі укладених з останніми договорів складського зберігання зерна. В матеріалах справи наявні копії актів списання товарів та розпорядження на очищення, сушку зерна,

насіння олійних культур та трав (а.с.4-171, т.2).

В подальшому просо, не для посіву, українського походження, придбане позивачем було реалізовано компаніям нерезидентам. А саме, між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» укладено ряд контрактів з компанією «VV Exim Group OU» (Естонія) №02.04.2015 від 02.04.2015р., №24/03-2015 від 24.03.2015р., від 09/11-2015 від 09.11.2015р., №10/11-2015 від 10.11.2015р., №20/11-2015 від 20.10.2015р., №27/10-2015 від 27.10.2015р., №08/10-2015 від 08.10.2015р., №08/10-2015 від 15.10.2015р., №30/09-2015 від 30.09.2015р., №27/02-2015 від 27.02.2015р., №19/08-2015 від 19.08.2015р. та додаткова угода №1 від 19/08-2015 від 23.09.2015р., №21/11-2016 від 21.11.2016р., №21/11-2016 від 21.11.2016р., №19/09-2016 від 19.09.2016р., №15/06-2016 від 15.07.2016р., №29/01-2016 від 29.01.2016р. та виписано ряд ВДМ.

Між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» укладено контракт з компанією «Adem Eesti OU» (Естонія)№29/08-2016 від 29.08.2016р. та додаткову угоду №1від 07.09.2016р. та виписано ВДМ.

Між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» укладено ряд контрактів з компанією «Soufflet Negose S.A.S» (Франція) №С14/047 від 30.01.2015р., №С14/041 від 03.12.2014р., №С14/043 від 10.12.2014р., №С14/046 від 13.01.2015р., №С14/050 від 10.02.2015р. та виписано ВДМ.

Між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» укладено контракт з компанією «Louis Dreyfys Commoditines Suisse SA» (Швейцарія) №Р01022 від 11.12.2014р. та виписано ВДМ.

Між ТОВ «Едвін Cтіл Корпорейшн» укладено контракт з компанією «Gilezi Gushchulug company LTD» (Азербайджан) №1501-2015 від 15.01.2015р. та виписано ВДМ.

Копії договорів поставок, видаткові накладні, платіжні доручення та ВДМ містяться в матеріалах справи.

Так, податковий орган посилається на те, позивачем завищено витрати на збут податкової та фінансової звітності позивача за рахунок витрат, які повинні були б відноситись до первісної вартості товару (запасів) та у подальшому включатися до складу собівартості товарів та виставлятись на користь покупців, виступати внеском до статутного капіталу інших суб'єктів, виступати насіннєвим матеріалом, або інше.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні інформація про вантаж, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи, оскільки в результаті придбання косметичної продукції та відбулась сплата коштів за отриманий/поставлений товар контрагентами.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в листі від 01.11.2011р. №1936/11/13-11, що наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю були.

Підпункт 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами п.138.4 та 138.5 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 п.139.1 ста.139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Так, у відповідності до 1.1 Інструкції ця Інструкція встановлює процедуру ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки (далі - зерно) на елеваторах, хлібних базах, хлібоприймальних, борошномельних і комбікормових підприємствах (далі - підприємства) незалежно від їх форм власності.

Відповідно до п.1.3 Інструкції Основними операціями із доробки зерна в елеваторах (складах) є його очищення, сушіння, вентилювання, знезараження. Послідовність проведення доробки визначається можливостями технологічної схеми.

Згідно п.1.4 Інструкції Проведення операцій з доробки здійснюється на підставі розпорядження до акта форми №34, яке підписується керівником підприємства та начальником ВТЛ. Акти доробки на очищення і сушку зерна за формою №34 складаються у міру проведення робіт, але не рідше одного разу на місяць. Акти підписуються матеріально відповідальною особою, начальником ВТЛ, перевіряються бухгалтером і затверджуються керівником підприємства.

Зі змісту п. 1.5 Інструкції вбачається, що при очищенні зерна від смітної домішки утворюються побічні продукти і відходи. Класифікація продуктів, які отримують при очищенні, переробці зерна і калібруванні кукурудзи на підприємствах галузі хлібопродуктів, наведена в додатку 3.

Окрім того, згідно п.7.37 Інструкції відходи на підставі актів на очищення і доробку (форма №32 і форма №34) списуються з рахунку зерна в книгах кількісно-якісного обліку за фактичною масою та якістю і оприбутковуються за місцем їх зберігання.

Вологість відходів III категорії не визначається ВТЛ. У книзі кількісно-якісного обліку відходи III категорії списуються з рахунку основної культури із врахуванням її вологості до доробки, зазначеної в акті на очищення зерна (форма №34).

При цьому, п.2.6 Інструкції передбачено, що одержані при очищенні зерна побічні продукти і відходи I та II категорій передаються в цех (склад) відходів за фактичною масою та якістю, визначеними окремо для кожної доробленої партії зерна, списуються з рахунку основної культури і оприбутковуються за місцем зберігання. Відходи III категорії (некормові) у міру накопичення зважуються і вивозяться з території підприємства (знищуються) в присутності комісії, призначеної керівником підприємства. До складу комісії повинні входити: матеріально відповідальна особа, начальник ВТЛ, начальник охорони підприємства.

Пунктом 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №246 від 20.10.1999р. первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається зсобівартості запасів, яка складається інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

В свою чергу, п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Таким чином, з викладеним положень Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 та випливає, що витрати пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою також відносяться до складу витрат. Єдиною різницею є момент відображення таких витрат. Водночас, незалежно від обраного варіанту відображення операцій з очистки та сушки зерна, кінцевий результат залишається незмінним, а саме відбувається збільшення витрат підприємства на вартість послуг з очистки та сушки зерна.

Згідно, п.19 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Таким чином, твердження відповідача про необхідність оприбуткування відходів позивачем за результатами проведення операцій з сушки та чистки зернових культур не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки такі відходи оприбутковуються не поклажодавцем, а зберігачем зерна (зерновим складом) за місцем його зберігання.

Отже, висновок податкового органу про збільшення податкових зобов'язань позивачу внаслідок операцій з сушки та очистки зерна є неправомірними.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагентів, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відповідно до пп.«а» п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що суми ПДВ, віднесеного позивачем до податкового кредиту при здійсненні операцій з придбання товару у контрагентів, повністю підтверджуються податковими накладними, виданими контрагентами.

Пункт 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначає перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної. Судом встановлено, що усі податкові накладні, що були виписані контрагентами для позивача, містять усі необхідні реквізити, передбачені п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту. Судом на підставі наявних в матеріалах справи доказах встановлено, що усі податкові накладні, видані контрагентами позивача, у передбаченому законом порядку були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.8 ст.201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. У даному випадку на момент виписування усіх податкових накладних, що зазначені в Акті перевірки, контрагенти булі зареєстровані як платники ПДВ, зазначене не оспорюється відповідачем.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що товар, придбаний позивачем у контрагентів, був використаний у подальшому в власній господарській діяльності позивача.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами та не можуть одночасно бути достатніми доказами безпідставності господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст.91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податків на додану вартість.

Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вчинення господарських операцій, контрагенти позивача не ліквідовані, не перебували у стані ліквідації, наявна вся необхідна інформація про керівників даних товариств.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.,

Всі первинні документи по фінансово-господарським операціям позивача складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладений з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Будь-яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення ПК України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат Позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції з придбання косметичної продукції, є недійсними та/або такими, що не пов'язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов'язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов'язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що одним із основних принципів податкового законодавства, відповідно до ст.4.1.4 ПК України є принцип презумпції правомірності рішень платника. Відповідно, принцип оцінки податкових спорів - це принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах є достовірними.

Отже, віднесення позивачем сум до складу витрат на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку, є правомірним.

Щодо встановленого порушення позивачем пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акта перевірки підставою для висновку про необхідність подання декларації та сплати податку на нерухоме майно слугував той факт, що в 2016 році у позивача на праві власності рахувались наступні об'єкти нерухомого майна, які є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно: приміщення, загальною площею 230,9 кв. м., що знаходиться за адресою: м.Слов'янськ, вул.Чубаря 3 та приміщення загальною площею 212,8 кв. м., що знаходиться за адресою: смт.Райгородок Слов'янського району, Донецької області, вул.Кірова, 41.

Судом встановлено, що приміщення загальною площею 212,8 кв. м., що знаходиться за адресою: смт.Райгородок Слов'янського району Донецької області, вул.Кірова, 41 не є самостійним об'єктом нерухомого майна. Зазначене приміщення є частиною промислової бази по переробці насіння сої, які знаходяться за адресою: Донецька область, Слов'янський район, смт.Райгородок, вул.Кірова, 41.

Підтвердженням тому є той факт, що зазначене приміщення входить до складу даної промислової бази згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та не має окремого ідентифікаційного номеру нерухомого майна.

Відповідно до пп.«Є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Отже, з огляду на той факт, що промислова база по переробці насіння сої відноситься до будівель промисловості, а об'єктом оподаткування може бути лише об'єкт нерухомості, а не його складова частина - висновки відповідача про необхідність нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на його складову частину є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

З аналізу вищезазначених норм права та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.2, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Едвін Стіл Корпорейшн» задовольнити повністю.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення №0003381402 від 31.05.2017р., №0003371402 від 31.05.2017р., №0003361402 від 31.05.2017р., №0003351402 від 31.05.2017р., №0914140303 від 31.05.2017р.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві за рахунок державних асигнувань на користь ТОВ «Едвін Стіл Корпорейшн» (код ЄДРПОУ 38918340) судові витрати в сумі 33490,44грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.В. Смолій