Постанова № 68237482, 10.08.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 серпня 2017 р. № 820/2313/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Шляхової О.М.,

суддів - Бідонька А.В., Заічко О.В.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просить суд: 1. Визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області в розрахунку та виплаті вихідної допомоги при звільненні у відставку. 2. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у відповідності до ч. 1 ст. 136 Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 р.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 її звільнено з посади судді Жовтневого районного суду м. Харкова у зв'язку із поданням заяви про відставку, а наказом голови Жовтневого районного суду м.Харкова від 03.10.2016 № 06-10/82 вона була відрахована зі штату суду.

У зв'язку з тим, що в зазначеному наказі голови Жовтневого районного суду м. Харкова не було вказано про виплату належної їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат і такої вихідної допомоги позивач не отримувала, 06.12.2016 р. вона звернулась до ТУ ДСА України в Харківській області із заявою про нарахування і виплату зазначеної вихідної допомоги, згідно до вимог частини 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 р. Однак, відповідач відмовив їй у виплаті вихідної допомоги, про що повідомив позивача листом №06-16/4593/16 від 08.12.2016 року.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а відновлення порушеного права вбачає у зобов'язанні Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідач - ТУ ДСА України у Харківській області - проти позову заперечував. В наданих письмових запереченнях в обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що на момент виходу ОСОБА_1 у відставку, відповідно до норм діючого на той час законодавства, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги були відсутні (а.с. 24-26). У наданих письмових запереченнях також зазначив, що статтею 136 зазначеного Закону передбачено, що виплата вихідної допомоги судді пов'язувалась із фактом виходу судді у відставку та не залежала від дати набуття права на відставку. Також, посилався на те, що будь-які виплати, в тому числі і виплата вихідної допомоги, здійснюються відповідно до наказу голови суду, як розпорядника бюджетних коштів, між тим наказ голови Жовтневого районного суду м. Харкова не містить в собі положень щодо зобов'язання здійснити виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Крім того, згідно з законодавством України, яке діяло на момент прийняття Верховною Радою України Постанови від 22.09.2016 про звільнення позивача, не передбачено підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Разом з позовними вимогами просила розгляд справи здійснити за її відсутності.

Представник відповідача, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув. В наданих до суду письмових заперечень, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у них.

Представники третіх осіб в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі вищевикладеного, відповідно до положень ст. 41, ст. 128 КАС України, суд вважає за можливим розглянути справу без участі представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 14.10.1992 призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Харкова (а.с.13). Постановою Верховної Ради України №629-ІУ від 06.03.2003р. ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково (а.с. 14-15). Наказом Управління Державної Судової адміністрації в Харківській області № 17 від 18.04.2003 р. позивач зарахована до штату суддів, які обрані безстроково (а.с. 16).

У вересні 2016 позивач звернулась до Вищої Ради юстиції із заявою про відставку, що було винесено на розгляд Верховної Ради України.

Верховною Радою України 22.09.2016 року прийнято постанову № 1600-VIII "Про звільнення суддів", якою, відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Жовтневого районного суду м. Харкова.

На підставі зазначеної постанови Верховної Ради України, наказом голови Жовтневого районного суду м.Харкова від 03.10.2016 № 06-10/82 ОСОБА_1 була відрахована зі штату суду 03.10.2016 року у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки (а.с. 17).

У зв'язку з фактичною невиплатою їй передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач звернулась 06.12.2016 із заявою до начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, в якій просила нарахувати та виплатити вихідну допомогу, відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (а.с.11).

На своє звернення листом від 08.12.2016 № 06-16/4793/16 отримала відповідь від відповідача, в якій останній зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги. Свою відмову мотивував тим, що на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді, стаття 143 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" 02.06.2016 № 1402-VIII, яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, не набрала чинності (а.с. 12).

Дана відмова стала передумовою звернення позивача за захистом своїх порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду.

Поряд з цим, суд зазначає, що позивачем, між іншим, заявлено вимогу про зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до положень ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у ред. від 07.07.2010 року № 2453-VI) у зв'язку з прийняттям відставки, а відповідач у своїй відповіді від 08.12.2016, наданій позивачу, посилається на неможливість виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, у зв'язку з тим, що відповідна норма, передбачена ст. 143 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" 02.06.2016 № 1402-VIII, на час прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді не набрала чинності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

При цьому, ч.6 ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI ( надалі - Закон) чітко зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Відповідно до вимог частини 1 статті 136 Закону № 2453 (діяла до 01.04.2014), судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В рішенні Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII Прикінцеві положення, абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ Перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" чітко визначено, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання ( п. 3.1).

З врахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про те, що позивач має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Крім того, суд зазначає, що хоча й на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді ст. 136 Закону № 2453 втратила чинність, відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", зазначена підстава не позбавляє ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги, з огляду на наступне.

За замістом рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 від 03.06.2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України в частині відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2, абз. 2 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, ст.138 Закону України Про судоустрій і статус суддів (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), вбачається, що Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Конституційний Суд України також акцентував свою увагу на тому, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015 року, де зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці.

Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Разом з тим, в цьому рішенні, при розгляді питання гарантій незалежності суддів, їх правового статусу, матеріального та соціального забезпечення, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, Рада суддів України вказала про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

Таким чином, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, перебуваючи на суддівській посаді значний час, був обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема: обіймати оплачувані посади по сумісництву, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу чи входити до правлінь комерційно-господарських чи фінансових товариств.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його двадцятирічною професійною діяльністю, а у зв'язку з прийняттям законів які погіршують раніше надане їм право та гарантії реалізації такого. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що незалежно від прийняття Верховною Радою України Постанови про звільнення її у зв'язку з виходом у відставку, вона має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке права ще до фактичного виходу у відставку і таке її право було гарантоване Законом України №2453 від 07.07.2010 року.

Судовим розглядом встановлено, що двадцять років необхідного стажу роботи на посаді судді, а отже - і право на вихід у відставку з виплатою вихідної допомоги і щомісячного довічного грошового утримання позивач набула під час дії ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ .

За таких обставин суд зазначає, що позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з її відставкою, відповідно до ст. 136 Закону України №2453 від 07.07.2010 року, яка діяла на час набуття позивачем такого права на отримання вихідної допомоги, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями статті 22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За вказаних обставин, суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача в контексті посилань на той факт, що на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді, стаття 143 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" 02.06.2016 № 1402-VIII, яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, не набрала чинності, а тому позивач не мала права на отримання вихідної допомоги, оскільки:

по -перше, Закон України "Про судоустрій та статус суддів" 02.06.2016 № 1402-VIII на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді ще не набрав чинність, отже, спірні правовідносини врегульовані саме положеннями Закону України №2453 від 07.07.2010;

по-друге, як вже зазначалось вище, Закон №2453 від 07.07.2010 чітко визначає про неприпустимість звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, водночас право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, позивач набула до фактичного виходу у відставку і таке право було їй гарантоване Законом України №2453 від 07.07.2010 року.

При цьому, суд, при вирішенні вказаної справи керувався правовою позицією Харківського апеляційного адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 14.06.2016 по справі № 820/1331/16.

Суд зазначає, що відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) зазначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до положень ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у ред. від 07.07.2010 року № 2453-VI) у зв'язку з прийняттям відставки, а відтак, у задоволенні решти позовних вимог, суд відмовляє.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням ст. 94 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна Казначейська служба України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249; 61050, Харківська обл., місто Харків, майдан Героїв небесної Сотні, б. 36, корпус 2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1; 61103, АДРЕСА_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до положень ч. 1 ст.136 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній до 01.04.2014 року), у зв'язку з прийняттям відставки.

У задоволенні решти позовних - відмовити.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249; 61050, Харківська обл., місто Харків, майдан Героїв небесної Сотні, б. 36) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1; 61103, АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Шляхова О.М.

Судді Бідонько А.В.

Заічко О.В.