Ухвала суду № 68236716, 02.08.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/55847/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Писанець В.А.,

при секретарі - Ясеновенко К. О.,

розглянувши подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової А.Н. про тимчасове обмеження ОСОБА_2 (до зміни - ОСОБА_2) у праві виїзду за межі України, -

В С Т А Н О В И В :

Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімова А.Н. звернулася до суду з вказаним поданням.

Подання мотивовано тим, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ) перебуває виконавче провадження ВП №23415564 з примусового виконання виконавчого листа №2-3849/2010, виданого 22.10.2010 Києво-Святошинським районним судом м. Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості в розмірі 119 336 681, 06 грн., судового збору у розмірі 1 700,00 грн., витрат на ІТЗ - 120,00 грн., а всього 119 338 501,06 грн.

Керуючись вимогами статей 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція, що діяла до 05.10.2016), державним виконавцем 23.12.2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, боржнику встановлено строк на самостійне виконання рішення суду, копію постанови направлено сторонам.

У встановлений державним виконавцем строк рішення суду боржником не виконано, у зв'язку з чим, до реєструючих установ з метою перевірки майнового станову боржника, направлено відповідні запити.

В процесі виконавчого провадження державним виконавцем було описано та арештовано майно, що належить ОСОБА_2 та перебуває іпотеці ПАТ «СБЕРБАНК», про що складено акти опису й арешту майна від 01.08.2012 та від 12.03.2014: а саме:

- житловий будинок, загальною площею 240,4 кв.м. (відповідно до технічного паспорту від 14.02.2013, загальна площа будинку становить 174,6 кв.м. (загальну площу будинку зменшено на 65,8 кв.м. за рахунок демонтування підвалу), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;

- земельна ділянка, площею 0,0804 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;

- земельна ділянка, загальною площею 1,0283 га., кадастровий номер НОМЕР_3,що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Іншого майна, належного боржнику, на яке можливо звернути стягнення, не виявлено (не розшукано).

21.06.2016 ОСОБА_2 було направлено вимогу державного виконавця про надання інформації стосовно достовірних відомостей про свої доходи (місце роботи) та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах. Вимогу боржником виконано не було, а саме: ОСОБА_2 відмовився надавати персональну інформацію про себе.

В ході даного виконавчого провадження, державним виконавцем було з'ясовано, що ОСОБА_2 змінив прізвище та по-батькові на ОСОБА_2 ще в 2014 році, про що останній не повідомив державного виконавця, як передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Також, було з'ясовано, що боржник з листопада 2015 р. по червень 2016 р. неодноразово виїжджав за межі України (Нью-Йорк, Пекін, Анталія) під різними прізвищами та паспортами. Неодноразові виліти боржника за межі України свідчать про фінансовий стан боржника, який дозволяв би йому (при бажанні) самостійно виконувати рішення суду в добровільному порядку

Таким чином, на думку державного виконавця, вищезазначені обставини підтверджують факт умисного невиконання ОСОБА_2 (після зміни прізвища та по-батькові: ОСОБА_2) (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; відомий паспорт: серії НОМЕР_4, виданий Святошинським РУ ГУ МВС України в місті Києві 27.02.2007; зареєстрований: АДРЕСА_3; місце фактичного проживання: АДРЕСА_1) судового рішення, на виконання якого Києво - Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 2-3849/2010 від 22.10.2010.

За правилами ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

В судове засідання державний виконавець не з'явився, про розгляд подання повідомлявся належним чином, а тому з огляду на встановлену процесуальним законом невідкладність розгляду даної категорії справ, суд вважає за можливе вирішити подання за відсутності державного виконавця, при цьому у своєму виклику суд роз'яснював державному виконавцю обов'язковість його участі у розгляді порушеного ним питання.

Представник стягувача подання підтримав та просив задовольнити.

Представник боржника проти задоволення подання заперечував та просив відмовити у задоволенні.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до п. 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею таких обов'язків.

Задоволення подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. Невиконання боржником самостійно зобов'язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Саме по собі невиконання боржником рішення суду у добровільному порядку не свідчить про ухилення його від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Питання щодо обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України порушується за наявності доказів ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням.

До подання про обмеження боржника у праві виїзду за межі України державним виконавцем було додано докази вчинення ряду виконавчих дій, проте не надано жодних доказів, які б свідчили, що боржник свідомо та умисно ухиляється від виконання рішення суду, при цьому маючи змогу виконати зобов'язання, але не робить цього з неповажних причин.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов'язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, слід розглядати як невід'ємну частину «судового розгляду» для цілей ст. 6 ЄКПЛ. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.

Зважаючи на те, що стадія виконання рішення суду є невід'ємною частиною судового розгляду, при вирішенні питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України суд виходить із загальних принципів обов'язковості доказування і подання доказів встановлених ст. ст. 10, 60 ЦПК України.

Разом з тим в ході розгляду подання державним виконавцем не було надано суду доказів ухилення ОСОБА_2 (до зміни - ОСОБА_2) від виконання рішення суду.

Більше того, в ході судового розгляду стороною боржника було надано квитанцію про часткове погашення заборгованості на виконання рішення суду в межах виконавчого провадження, що в свою чергу також свідчить про відсутність підстав стверджувати про умисне його ухилення від виконання рішення суду.

Крім того, у своєму поданні як на підставу задоволення державний виконавець вказує, що боржник умисно не виконує рішення суду, натомість, як вже зазначалось, при вирішенні даної категорії справ доведенню підлягає факт умисного ухилення боржника від виконання рішення суду, а не саме лише його не виконання.

Такі обставини вже роз'яснювались державному виконавцю, зокрема в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 19.02.2016 у справі № 757/7260/16-ц.

Виходячи з того, що державним виконавцем не було доведено факту свідомого та умисного ухилення ОСОБА_2 (до зміни - ОСОБА_2) від виконання рішення суду, суд приходить до висновку, що подання не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 208, 209, 210, 377-1 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Поданняголовного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової А.Н. про тимчасове обмеження ОСОБА_2 (до зміни - ОСОБА_2) у праві виїзду за межі України - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: В.А. Писанець